Ухвала суду № 9635194, 06.05.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" травня 2010 р.                               м. Київ                                        К-19380/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Карася О.В., Костенка М.І., Рибченка А.О., Федорова М.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області

на постанову господарського суду Закарпатської області від 26 лютого 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2008 року

у справі №14/97

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Закарпатнафтопродукт-Мукачево»(надалі –ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Мукачево»)

до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області (надалі – Мукачівська ОДПІ Закарпатської області)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -          

встановив:

У березні 2006р. позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Мукачівської ОДПІ Закарпатської області від 11.01.2006р. №00012342/0, №00022342/0 та №00032342/0.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що показники задекларованих ним в податкових деклараціях з податку на прибуток повністю підтверджуються первинними документами бухгалтерського обліку і відображають дійсно понесені витрати в результаті здійснення господарської діяльності.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 26 лютого 2007р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2008р., позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Натомість, судами встановлено, що матеріалами справи доданими на підтвердження позовних вимог документально підтверджується правомірнсть формування позивачем валових витрат у періодах, що охоплювався проведеною контролюючим органом перевіркою.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача за період з 01.07.2004р. по 30.09.2005р., про що складено акт №20000/23-01/03481371 від 23.12.2005р.

Висновками зазначеного акта перевірки, зокрема, встановлено порушення позивачем п.4.1 ст.4, п.6.1 ст.6 та п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, віднесення до об’єкту оподаткування податком на додану вартість (далі –ПДВ) послуг по зберіганню та виконанню погрузочних робіт як таких, що вільненві від ПДВ; також, в ході проведеної перевірки встановлено віднесення до податкового кредиту з ПДВ суми за податковими накладними виданими контрагентом ТОВ «Ніфея», свідоцтво реєстрації платника ПДВ якої анульовано. Крім того, податковий орган вказав на порушення позивачем п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо визначення обсягу валових витрат підприємства.

На підставі зазначених висновків було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.01.2006р.:

- №00012342/0, яким позивачу визначено зобов’язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 2170606,50грн. у т.ч. 1447071,00 грн. основного платежу та 723535,50грн. -штрафних (фінансових) санкцій;

- №00022342/0, яким позивачу визначено зобов’язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств в сумі 2481455,00грн. у т.ч. 1622428,00грн. основного платежу та 859027,00грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

- №00032342/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 231628,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 115814,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено в ході судового розгляду справи, між позивачем (Виконавець) та фірмою «Cardill International S.A.»(Замовник) було укладено договір перевалки нафтопродуктів №ОМ-248/2004 від 21.06.2004р.. Умовами вказаного договору передбачено, що Виконавець організовує прийом продукту замовника в резервуари на наливному пункті ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Мукачево». Згідно п.1.1 вказаного договору (зі змінами внесеними додатоковою угодою №5 від 10.08.2004р.) Виконавець зобов’язується за винагороду і за рахунок Замовника виконувати і (або) організовувати виконання послуг пов’язаних з перевалкою, визначених цим договором і, уразі розпорядження Замовника, здійснювати перевезення наданих Замовником транзитних нафтопродуктів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що надання транспортно-експедиційних послуг що пов'язані з перевезенням вантажів транзитом підпадає під дію пункту 11.15 статті 15 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто тимчасово звільнялись від оподаткування податком на додану вартість. Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України»від 25.03.2005р. було доповнено Закон України «Про податок на додану вартість»пунктом 6.5 яким, зокрема, встановлено, що умовою для визначення об'єкта оподаткування та бази оподаткування податком на додану вартість щодо операцій з надання послуг нерезидентам чи отриманні їх від нерезидента є визначення місця їх фактичної поставки.

Отже, в ході проведення перевірки податковий орган дійшов висновку, що позивач необґрунтовано застосував нульову ставку ПДВ до оперцій пов’язаних із виконанням у 2004р. договору №ОМ-248/2004 від 21.06.2004р., вказавши при цьому, на необхідність оподаткування операцій по таким послугам за ставкою 20%.

Втім, судами попередніх інстанцій надано правильну юридичну оцінку вказаним твердженням відповідача, а саме, зазначено, що оскільки зазначені зміни до Закону України «Про податок на додану вартість»були запроваджені у 2005р, то відсутні підстави для розповсюдження цієї норми права (в редакції чинній після внесення змін) на операції здійснені позивачем у 2004 році.

За таких обставин судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірності нарахування позивачу ПДВ за 2004р. у сумі 234034,00грн., оскільки операції, пов’язані із транзитом у 2004р. були звільнені від оподаткування.

Я вбачається з відповідної редації зазначеного Закону України «Про податок на додану вартість», у 2005р. операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому п. 5.15 цього Закону, тобто, звільняються від оподаткування.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що операції з надання позивачем послуг фірмі «Cardill International S.A.»у 2005р. згідно із договором №ОМ-248/2004 від 21.06.2004р. звільняються від оподаткування ПДВ і донарахування податкового зобов’язання з ПДВ позивачу за липень 2005р. в сумі 27652,00грн. та за серпень 2005р. в сумі 95889,00грн. є неправомірним.

Щодо висновків податкового органу про неправомірнсть відображення в податковому обліку позивача податкових накладних виданих ТОВ «Ніфея», судова колегія касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості таких тверджень відповідача.

Так, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В акті перевірки контролюючим органом встановлено, що актом ДПІ у м.Славутич від 13.09.2004р. за №15 було анульовано свідоцтво платника ПДВ юридичної особи ТОВ «Ніфея»(№ свідоцтва платника ПДВ –14299918, індивідуальний податковий номер 316179710295), що, з огляду на приписи п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», виключає право ТОВ «Ніфея»на нарахування податку та складання податкових накладних.

Проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Київської області від 19.11.2004р. у справі №344/5-04 залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2005р. вказаний вище акт ДПІ у м.Славутич від 13.09.2004р. за №15 було визнано недійсним.

Крім того, посилання відповідача на ту обставину, що у квітні-травні 2005р. ТОВ «Ніфея»було звільнено від оподаткування ПДВ згідно із ст.7 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»також не приймається судом. Згідно із Законом України ««Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України»від 25.03.2005р., у Законі України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»частини першу та третю статті 7 було виключено. Отже, у квітні-травні 2005р. ТОВ «Ніфея»не могло бути звільнене від оподаткввання ПДВ на підставі цієї норми закону і донарахування позивачу податкового зобов’язання з ПДВ за квітень 2005р. в сумі 795823,00грн. і за травень 2005р. на суму 525301,00грн. є безпідставним.

Стосовно встановленого перевіркою порушення позивачем п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо формування підприємством валових витрат, що знайшло відображення у плодатковому повідомленні-рішенні №00022342/0, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо скасування цього податкового повідомлення.

Згідно із п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону, валові витрати - це суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, дані попередньо задекларовані позивачем в податкових деклараціях з податку на прибуток підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Отже, на підставі дослідження доказів представлених стронами у справі у т.ч. і висновків судово-бухгалтерської експертизи, проведення якої було призначено судом, підстави для донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток у перевірений період відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області –залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Закарпатської області від 26 лютого 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2008 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.