Рішення № 96351789, 16.04.2021, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Глібко О. В.

Справа № 644/258/21

Провадження № 2/644/1127/21

16.04.2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 квітня 2021 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі: головуючого - судді Глібко О.В., за участю секретаря- Книшенко А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, звернувся до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 29.10.2020 року по 17.12.2020 року в сумі 67685 грн. 17 коп., моральної шкоди в сумі 5000 грн., судових витрат.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він перебував у трудових відносинах із відповідачем, був звільнений 29.10.2020 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. В день звільнення відповідачем не була проведена виплати всіх належних сум, заборгованість на момент звільнення склала 137853 гривень. Остаточний розрахунок відповідач провів лише 17.12.2020 року. Просив стягнути просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку з моменту звільнення по день остаточного розрахунку.

Крім того, внаслідок протиправних дій відповідача йому завдано моральну шкоду, істотне та триваюче порушення трудових прав щодо невиплати заробітної плати поставило його в скрутне матеріальне становище, не було можливості забезпечувати сім`ю, проходити лікування, довелося економити на усьому та залізти у борги, нормальний уклад життя було суттєво порушено, що призвело до сильних душевних страждань.

Ухвалою судді від 04.12.2020 року визначено вказану справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом учасників справи.

У наданий в ухвалі час від сторін заперечень проти розгляду справи у спрощеному провадженні не надходило. Відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками до неї разом із ухвалою про відкриття провадження по справі та встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву. Відповідач позовну заяву з додатками отримав, що підтверджується матеріалами справи. З боку відповідача до суду у встановлений законом строк, відповідно до вимог ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України, подано відзив.

Із змісту відзиву вбачається, що відповідачем дійсно не було проведено виплату заборгованості по заробітній платі в день звільнення. Заборгованість по заробітній платі та вихідній допомозі була виплачена позивачу 17.12.2020 року, про що свідчить платіжна відомість. Що стосується стягнення середнього заробітку, зазначали, що кількість робочих днів, за які позивачу отримано виплату заробітної плати при звільненні за період з 29.10.2020 року по 17.12.2020 року складає 27 робочих днів, з яких за листопад 17 робочих днів, за грудень 10 робочих днів, отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 295,91 грн. ( 1381,33 грн. х 27 робочих днів), з урахуванням встановлення відповідно до Наказу т.в.о. Генерального директора ДП «Завод «Електроважмаш» №309 від 24.07.2020 року неповного робочого тижня на підприємстві з 01.10.2020 року з робочими днями: понеділок, вівторок, середа, четвер, тобто середній заробіток за цей період складає 37295,91 гривень. Крім того, посилаючись на правовий висновок. викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року просили суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку до 10% від загального їх розміру 37295,91 грн. та в разі їх стягнення стягнути в розмірі 3729,60 грн. Вважають, що таке зменшення розміру середнього заробітку врахує оптимальний баланс інтересів сторін у спорі та є таким, що запобігатиме негативних наслідків для всіх сторін по справі. А вимога про відшкодування моральної шкоди не є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів, що йому нанесено моральних страждань.

Позивачем ОСОБА_1 подано відповідь на відзив, в якій зазначив, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, а доводи відповідача, подані ним у відзиві, не відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам справи. Крім того, відповідачем жодним чином не доведено, що між ним та підприємством досягнуто згоди щодо встановлення неповного робочого часу.

Представником відповідача подані заперечення на відповідь на відзив, в яких просив враховуючи розрахунки підприємства щодо суми середнього заробітку в розмірі 37295,91 грн., зменшити розмір середнього заробітку до 10 %, тобто до 3729,60 грн. Моральну шкоду стягнути в розмірі 500 грн., враховуючи нетривалий період затримки кінцевого розрахунку та наявність об`єктивних причин не проведення кінцевого розрахунку в день звільнення.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання наддав заяву з проханням розглядати справу за його відсутністю, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, повідомлявся належним чином та своєчасно.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем до 29.10.2020 року, був звільнений , відповідно до Наказу №576 від 29.10.2020 року, за власним бажанням, на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зазначені обставини підтверджуються копією трудової книжки.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що в день звільнення відповідачем не була проведена виплати всіх належних сум, заборгованість на момент звільнення склала 137853 гривень. Остаточний розрахунок відповідач провів лише 17.12.2020 року.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Доводи відповідача щодо врахування періоду для розрахунку з урахуванням встановленого наказом неповного робочого тижня, судом не приймається до уваги.

Оскільки, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Вина власника не виключається при відсутності грошей на розрахунковому рахунку, фінансових труднощах підприємства тощо.

Відповідно до наданої довідки середньоденна заробітна плата позивача складає 1381,33 гривні. В даному випадку, період затримки в проведенні розрахунку складає період з 30.10.2020, наступного дня з моменту звільнення, та по 17.12.2020 року, час проведення повного розрахунку, а саме жовтень 1, листопад 21, грудень 13, всього 35 днів. Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку на момент розгляду справи складає 35 днів х 1381,33 гривні = 48345,55 гривень. Суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку підлягають частковому задоволенню.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761(9584)15-ц у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки ( прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (п. п. 91; 91 п. 1, 2, 3, 4 постанови).

Пленум Верховного Суду України в п. 20 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 року N 13 постановив, що суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не звільняють роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок зазначений в Постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №337/6455/15-ц, провадження № 61-3683св18.

Отже, суд не знаходить підстав для зменшення розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 10%.

Згідно ч. 1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Нормами п. 171.1 ст. 171 та 14.1.180 ст. 14 Податкового Кодексу України та ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб`єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.

Оскільки, суд не є податковим агентом, тому обов`язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця.

Відповідно до листа ДФС від 09.06.2016 року № 12817/6/99-99-13-02-03-15 оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, здійснюється звільненому працівнику і не пов`язана з відносинами трудового найму, то такий дохід оподатковується податковим агентом як інші доходи податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором - 1,5 відсотка у місяці його фактичного нарахування.

Крім того, особи, які мають статус податкових агентів, зобов`язані подавати у строки, встановлені Кодексом податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу (п. п. «б» п. 176.2 ст.176 Кодексу).

Суд роз`яснює, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 48345 грн. 55 коп.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з підприємства на його користь моральної шкоди в розмірі 5000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Враховуючи, те що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то вимога позивача є законною і обґрунтованою.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналізуючи вищенаведені норми права у сукупності з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачу була спричинена моральна шкода бездіяльністю відповідача, яка полягала у невиплаті йому належних сум заробітної плати.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд керується положеннями трудового законодавства, з урахуванням характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, та інших обставин справи, що відповідає роз`ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4, з врахуванням принципу розумності й справедливості, тривалістю невиплати заробітної плати, визначає моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню позивачу, в розмірі 2000 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подачу позову з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 908 гривень.

Керуючись ст. ст. 115, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 12, 76, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 264-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш», код ЄДРПОУ 00213121, місце знаходження: м. Харків, пр. Московський, б. 299 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 30.10.2020 року по 17.12.2020 року в сумі 48345 грн. 55 коп. Виплату середнього заробітку провести за вирахуванням податків та зборів.

Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш», код ЄДРПОУ 00213121, місце знаходження: м. Харків, пр. Московський, б. 299 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 моральну шкоду в сумі 2000 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш», код ЄДРПОУ 00213121, місце знаходження: м. Харків, пр. Московський, б. 299 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 908 грн.

В іншій частині позовних вимог- відмовити.

Рішення може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Повний текст рішення виготовлений 19.04.2021 року.

Суддя: О.В. Глібко