Рішення № 96350806, 16.04.2021, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 628/3147/20

Провадження № 2/628/144/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року Куп`янський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого - судді Шиховцової А.О.,

за участю секретаря - Шевченко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Куп`янську у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,

ВСТАНОВИВ:

24.11.2020 року представник позивача, Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Савіхіна А.М., звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.

Позов обґрунтовує тим, що до АТ КБ «Приватбанк» звернувся ОСОБА_2 з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 29.02.2008 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 1000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який у подальшому збільшився до 10000 грн.

ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Підписавши заяву, між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить у собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).

АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, надав ОСОБА_2 можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

В процесі користування кредитним рахунком позивальник не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 24.09.2018 року.

Станом на день смерті заборгованість позичальника ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором № б/н від 29.02.2008 року становить 5994,39 грн., з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, яка складається з наступного: 5994,39 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі за простроченим тілом кредиту.

Спадкоємці ОСОБА_2 мали право подати заяву про прийняття або про відмову від спадщини у строк з 21.09.2018 р. по 21.03.2019 р.

У даному випадку спадкоємцем, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 , яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідача, де в якості адреси реєстрації зазначена: АДРЕСА_1 .

При цьому, зазначає, що згідно зі ст. 3 Закону України «про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-ІУ, реєстрація - це внесення інформація до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування фізичної особи із значенням адреси, за якою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Відповідно до абз. 3 п. 3 Роз`яснень постанови Пленуму ВС України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, якщо спадкодавець мав кілька місць проживання. Місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця. Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2018 р. у справі № 336/3968/16-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором висловив свою правову позицію: місце реєстрації особи за однією адресою із спадкодавцем дає підстави для висновку про належність спадщини спадкоємцеві з часу її відкриття. Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.

Позивач зазначає, що на виконання вимог ч. 3 ст. 1281 ЦК України, банком, 09.02.2020 року була направлена претензія кредитора до Куп`янської державної нотаріальної контори. 19.03.2020 р. позивачем була отримана відповідь, в якій зазначалося, що спадкоємці померлого позичальника із заявами про прийняття спадщину чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися, спадкова справа після смерті ОСОБА_2 була заведена на підставі претензії АТ КБ «Приватбанк».

Позивач вважає, що відповідач прийняв спадщину, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов`язання померлого позичальника. Спадкування обов`язків відбулося відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, так як відповідач не відмовився від спадщини у передбачені цивільним законодавством строки, а саме, 6 місяців від дня відкриття спадщини. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

16.05.2020 року до спадкоємців позичальника було направлено лист-претензію, згідно якого позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій не було виконано.

За таких обставин, посилаючись на ст. 1282 ЦК України, позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 вищевказану заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.02.2008 року та судові витрати.

04.12.2020 р. судом постановлена ухвала про відкриття провадження у справі та розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

23.12.2020 р. судом, по клопотанню позивача, постановлена ухвала про витребування доказів - з Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області копію спадкової справи, заведеної після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

На виконання ухвали суду від 23.12.2020 р. 05.01.2021 року з Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області надійшли копії матеріалів спадкової справи № 50/2020, яка була заведена до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

15.01.2021 р. ухвалою суду було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Від представника позивача по довіреності - ОСОБА_3 на офіційну електронну адресу суду надійшла заява з проханням розглянути дану справу без проведення розгляду у режимі відео конференції, позов підтримує та просить задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, шляхом направлення судових повісток, копії позовної заяви з додатком на зареєстровану адресу місця проживання: АДРЕСА_2 , однак повернулися до суду не врученими з відміткою працівника поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання». Також направлялися на адресу, вказану у позовній заяві: АДРЕСА_1 , та також повернулися до суду не врученими з відміткою працівника поштового зв`язку «не проживає».

З вищенаведених обставин вбачається, що суд належним чином повідомляв відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань, чим надавав можливість приймати участь у змагальному процесі, із реалізацію всіх прав учасника процесу, передбачених цивільним процесуальним законодавством.

Відповідач в установлений ч. 7 ст.178 ЦПК України строк не подав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує спір за наявними матеріалами, що передбачено ч.8 ст.178 ЦПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

За таких обставин, у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд розглянув справу у відсутність відповідача в порядку заочного провадження на підставі наявних в ній доказів, оскільки позивач не заперечував проти такого порядку вирішення спору.

Фіксація судового розгляду справи технічними засобами не проводилась, згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши зібрані у справі докази та надавши їм належну оцінку прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 29.02.2008 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір б/н, згідно якого отримав кредит у розмірі 1000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який у подальшому збільшився до 10000 грн. ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, отримав кредитну картку та користувався наданими банком кредитними коштами на картковий рахунок за допомогою виданої йому кредитної картки, термін дії останньої перевипущеної картки - 01/19 (а.с.12-20,32).

ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 24 вересня 2018 року (а.с.36).

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на дату смерті ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором б/н від 29.02.2008 року становить 5994,39 грн., з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, яка складається з наступного: 5994,39 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі за простроченим тілом кредиту (а.с. 7-11).

22.01.2020 року АТ КБ «Приватбанк» було направлено до Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області претензію кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України, на що було отримано відповідь від 11.02.2020 року, з якої вбачається, що претензія банку до спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 отримана і 11.02.2020 року заведена спадкова справа № 53/2020 р. до майна померлого, спадкоємці померлого будуть повідомлені по наявність претензії банку з боку АТ КБ «Приватбанк», у разі звернення до нотаріальної контори. Як вбачається з матеріалів копії спадкової справи, свідоцтва про право на спадщину на підставі спадкової справи № 53/2020 не видавались, інформація про спадкоємців відсутня (а.с.38,39,72-83).

29.04.2020 р. позивачем, АТ КБ «Приватбанк», було направлено лист-претензію ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 , щодо сплати заборгованості в розмірі 5994,39 грн. за кредитним договором від 29.02.2008 року, як спадкоємця після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , хоча даних про отримання відповідачкою листа-претензії матеріали справи не містять (а.с.40-44).

Як вбачається з копій паспортів на ім`я спадкодавця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , їхнє місце проживання було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації - 13.07.2011 р (а.с.33-35).

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Приписами статей 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог статей 608, 1218, 1219 Цивільного кодексу України у зв`язку із смертю боржника припиняються лише ті зобов`язання, які нерозривно зв`язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, в той час як у результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини і не припинилися унаслідок його смерті.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора.

Статтею 1281 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.

Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

За змістом статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

АТ КБ «ПриватБанк» не зазначив та не надав жодного доказу про наявність у спадкодавця на праві власності за життя будь-якого рухомого/нерухомого майна та щодо його вартості. Крім того, також відсутня інформація у п. 4 «Додаткові відомості» заяви ОСОБА_2 , заповненої та підписаної ним 29.02.2008 року при оформлені кредиту, щодо наявності у його нього на праві власності автомобіля, нерухомого майна чи будь-якого іншого майна.

Суд, дотримуючись принципу диспозитивності розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, що позбавляє його за власною ініціативою збирати докази. Обов`язок доведення обставин, на які особа посилається, як на підставу своїх вимог покладається саме на цю особу.

Позивач мав надати докази на підтвердження обсягу успадкованого майна та його вартості. Разом із тим, в матеріалах справи відсутні такі докази або клопотання позивача про їх витребування.

ЦПК України не передбачено самостійного витребування доказів з ініціативи суду. Витребування інформації з ініціативи суду суперечить основоположним принципам змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Посилання банку лише на зареєстроване місце проживання відповідача зі спадкодавцем, що може свідчити про фактичне прийняття спадщини відповідачем після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , без надання доказів щодо спадкової маси та вартості фактично успадкованого майна, не може бути підставою для визнання позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» обґрунтованими.

Таким чином, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів щодо успадкування відповідачем будь-якого майна позичальника, спадкової маси на підтвердження того, яке саме майно входило до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та вартості спадкового майна, яке прийнято спадкоємцем, в тому числі і на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати на підставі ст. 141 ЦПК України розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись ст.ст. 11, 12 13, 78, 79, 89, 263, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16, 1216, 1218, 1231,1268, 1281, 1282 ЦК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Куп`янський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк апеляційної скарги, з дня проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» Цивільного процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Головуючий А.О.Шиховцова