Рішення № 96346827, 19.04.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/297/21

провадження 2/201/1324/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» і приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про стягнення безпідставно отриманих коштів та витрат на правову допомогу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 12 січня 2021 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ТОВ «Алекскредит» і приватного виконавця Дорошкевич В.Л. про стягнення безпідставно отриманих коштів і витрат на правову допомогу, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що 09 квітня 2020 року позивач отримав на свою електронну пошту лист-повідомлення від Приватбанку, в якому ОСОБА_1 обслуговував свій картковий рахунок, що згідно з постановою про накладення арешту видаткові операції за його рахунками зупинено. При цьому, щоб відновити доступ до коштів на рахунках, слід врегулювати питання про зняття арешту з виконавчою службою.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. 09 квітня 2020 року було відкрито виконавче провадження ВП № 61778453 з примусового виконання: виконавчого напису нотаріуса Броварського районного округу Київської області Колейчика В.В., а саме про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувана - Товариства з обмеженою відповідач «Алекскредит» заборгованість в розмірі 17 480 грн., а також стягнення з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 17 441 грн. та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300 грн.

Не погоджуючись з виконавчим написом нотаріуса, ОСОБА_1 оскаржив його до суду. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного округу Київської області Колейчнком В.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованості по кредиту та стягнуто понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 840.80 гри. Рішення суду не оскаржувалося і набрало законної сили.

Але постановою про визначення додаткових витрат виконавчого провадження від 01 червня 2020 року по ВП № 61778453 приватний виконавець Дорошкевич В, А. визначила для боржника ОСОБА_1 додаткові витрати виконавчого провадження у розмірі 700 грн.. Окрім цього, всупереч існуванню ухвали суду від 23 квітня 2020 року, якою в порядку забезпечення позову Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська зупинив стягнення по виконавчому провадженню № 61778453, відкритого на підставі вказаного виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованості - 29 травня 2020 року, на номер мобільного телефону ОСОБА_1 , надійшло повідомлення від ПриватБанку про списання з його картки 20 228 грн. А наступним прийшло оповіщення від ПриватБанку, що видаткові операції по рахунку ОСОБА_1 відновлені згідно постанови про зняття арешту.

Постановою від 01 червня 2020 року по вказаному виконавчому провадженню приватний виконавець Дорошкевич В. А. закінчила виконавче провадження та зазначила, що на рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів боржника, достатня для погашення розміру основної винагороди та витрат виконавчого провадженні. Боржником заборгованість погашена в повному обсязі. Таким чином, на думку позивача, відповідачі набули грошові кошти позивача без відповідної на те підстави.

Позивач був обурений діями відповідачів, звертався до відповідачів про повернення всього в первісний стан, та йому було відмовлено в цьому. Виконавчий напис скасовано, але стягнуті по ньому кошті не повернуті. Просив стягнути з приватного виконавця Дорошкевич В.Л. на його користь 2 748 грн., безпідставно набутих грошових коштів та 80.93 грн., процентів за безпідставне користування грошовими коштами та стягнути з ТОВ «Алекскредит» на користь позивача 17 408 грн. безпідставно набутих грошових коштів та 575.51 грн. процентів за безпідставне користування грошовими коштами; стягнути з приватного виконавця та вказаного ТОВ на його користь, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Алекскредит» в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином, про що є письмове повідомлення; заперечував проти позову з огляду на те, що дійсно на прохання позивача було укладено кредитний договір, кредитні гроші надали, позивач їх використав, з дотриманням графіку проводилося погашення кредиту, сплачуються необхідні по договору суми, мається заборгованість. По вказаному кредитному договору була заборгованість, але і після цього позивач не погашав кредит, вони звернулися до приватного нотаріуса і виконавчим написом цього нотаріуса фактично з позивача стягнута заборгованість за вказаним кредитним кредитом для погашення вказаного боргу на їх користь, отримали виконавчий напис, звернулися до приватного виконавця і кошти стягнуті. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі, справу розглянути без їх участі, правом надання відзиву на позов скористалися.

Приватний виконавець Дорошкевич В.Л. та/або її представник в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи був повідомлені належним чином, про причини не явки суду не повідомили, з заявленими позовними вимогами фактично не згодна, звернення фінансової установи до нотаріуса було в передбаченому законом порядку, при видачі виконавчого напису і відкритті виконавчого провадження порушень не було, не заперечувала проти розгляду за наявними матеріалами справи по закону без її участі.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

В судовому засіданні з матеріалів виконавчого напису і наданих позивачем документів встановлено, що позивач ОСОБА_1 являється учасником бойовий дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 29 вересня 2015 року.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

09 квітня 2020 року позивач отримав на свою електронну пошту лист-повідомлення від Приватбанку, в якому ОСОБА_1 обслуговував свій картковий рахунок, що згідно з постановою про накладення арешту видаткові операції за його рахунками зупинено. При цьому, щоб відновити доступ до коштів на рахунках, слід врегулювати питання про зняття арешту з виконавчою службою.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. 09 квітня 2020 року було відкрито виконавче провадження ВП № 61778453 з примусового виконання: виконавчого напису нотаріуса Броварського районного округу Київської області Колейчика В.В., а саме про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувана - Товариства з обмеженою відповідач «Алекскредит» заборгованість в розмірі 17 480 грн., а також стягнення з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 17 441 грн. та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300 грн.

Не погоджуючись з виконавчим написом нотаріуса, ОСОБА_1 оскаржив його до суду. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного округу Київської області Колейчнком В.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованості по кредиту та стягнуто понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 840.80 гри. Рішення суду не оскаржувалося і набрало законної сили.

Але постановою про визначення додаткових витрат виконавчого провадження від 01 червня 2020 року по ВП № 61778453 приватний виконавець Дорошкевич В.А. визначила для боржника ОСОБА_1 додаткові витрати виконавчого провадження у розмірі 700 грн..

Окрім цього, всупереч існуванню ухвали суду від 23 квітня 2020 року, якою в порядку забезпечення позову Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська зупинив стягнення по виконавчому провадженню № 61778453, відкритого на підставі вказаного виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованості - 29 травня 2020 року, на номер мобільного телефону ОСОБА_1 надійшло повідомлення від ПриватБанку про списання з його картки 20 228 грн.

А потім прийшло оповіщення від ПриватБанку, що видаткові операції по рахунку ОСОБА_1 відновлені згідно постанови про зняття арешту. Відповідно до чого, постановою від 01 червня 2020 року по вказаному виконавчому провадженню, приватний виконавець Дорошкевич В. А. закінчила виконавче провадження та зазначила, що на рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів боржника, достатня для погашення розміру основної винагороди та витрат виконавчого провадженні. Боржником заборгованість погашена в повному обсязі.

Таким чином, на думку позивача, відповідачі набули грошові кошти позивача без відповідної на те підстави.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов`язана повернути потерпілому це| майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною другою статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Зважаючи, що відповідачі користувалися безпідставно набутими коштами починаючи з 01 червня 2020 року, тобто 198 днів, враховуючи на ставки НБУ, які діяли у зазначений період, розмір процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами складає 658.82 грн.

Позивач був обурений діями відповідачів, звертався до відповідачів про повернення всього в первісний стан, та йому було відмовлено в цьому. Виконавчий напис скасовано, але стягнуті по ньому кошті не повернуті. В добровільному порядку питання не вирішено, виник спір і позивач вимушений звертатися до суду з позовом про витребування безпідставно отриманих коштів.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснення виконавчого напису нотаріусом врегульовано ст. 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також вимогами Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в МЮ України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Відповідно до вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», п. 1.1. ч. 1 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно до ч. 2 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Відповідно до п. 2.1. ч. 2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п.п. 3.1., 3.3., 3.4. ч. 3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

В судовому засіданні встановлено, що 09 квітня 2020 року позивач отримав на свою електронну пошту лист-повідомлення від Приватбанку, в якому ОСОБА_1 обслуговував свій картковий рахунок, що згідно з постановою про накладення арешту видаткові операції за його рахунками зупинено. При цьому, щоб відновити доступ до коштів на рахунках, слід врегулювати питання про зняття арешту з виконавчою службою.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. 09 квітня 2020 року було відкрито виконавче провадження ВП № 61778453 з примусового виконання: виконавчого напису нотаріуса Броварського районного округу Київської області Колейчика В.В., а саме про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувана - ТОВ «Алекскредит» заборгованість в розмірі 17 480 грн., а також стягнення з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 17 441 грн. та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300 грн.

Не погоджуючись з виконавчим написом нотаріуса, ОСОБА_1 оскаржив його до суду. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного округу Київської області Колейчнком В.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованості по кредиту та стягнуто понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 840.80 гри. Рішення суду не оскаржувалося і набрало законної сили.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Але постановою про визначення додаткових витрат виконавчого провадження від 01 червня 2020 року по ВП № 61778453 приватний виконавець Дорошкевич В.А. визначила для боржника ОСОБА_1 додаткові витрати виконавчого провадження у розмірі 700 грн..

Окрім цього, всупереч існуванню ухвали суду від 23 квітня 2020 року, якою в порядку забезпечення позову Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська зупинив стягнення по виконавчому провадженню № 61778453, відкритого на підставі вказаного виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованості - 29 травня 2020 року, на номер мобільного телефону ОСОБА_1 надійшло повідомлення від ПриватБанку про списання з його картки 20 228 грн.

А потім прийшло оповіщення від ПриватБанку, що видаткові операції по рахунку ОСОБА_1 відновлені згідно постанови про зняття арешту. Відповідно до чого, постановою від 01 червня 2020 року по вказаному виконавчому провадженню, приватний виконавець Дорошкевич В. А. закінчила виконавче провадження та зазначила, що на рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів боржника, достатня для погашення розміру основної винагороди та витрат виконавчого провадженні. Боржником заборгованість погашена в повному обсязі.

Таким чином, на думку позивача, відповідачі набули грошові кошти позивача без відповідної на те підстави.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого), 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого). Обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов`язана повернути потерпілому це| майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 4 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок: «предметом регулювання Глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, комі підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин от унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною другою статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, як інакше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші, на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

За викладених обставин, застосовуючи приписи ст. 8, 1048 ЦК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування

безпідставно набутими грошовими коштами із визначенням їх розміру на рівні облікової ставки НБУ

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491 цс 15 та підтверджена постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 607/19461/15-ц.

Зважаючи, що відповідачі користувалися безпідставно набутими коштами починаючи з 01 червня 2020 року, тобто 198 днів, враховуючи на ставки НБУ, які діяли у зазначений період, розмір процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами складає 658.82 грн.

Положеннями ст. 77, 79, 80, 81 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не збирає докази самостійно.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені як судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог ТОВ «Алекскредит» щодо стягнення заборгованості через вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Перевіряючи наявність підстав для задоволення позову суд враховує, що відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава14 Закону України «Про нотаріат» та Глава16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Виконавчий напис здійснено з порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, з порушенням вимог чинного законодавства, а тому був визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Приватний нотаріус, всупереч принципу безспірності заборгованості, передбаченої ст. 88 Закону України «Про нотаріат», із порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, вчинив виконавчий напис, чим порушив норми чинного законодавства.

Таким чином, нотаріус повинен був відмовити відповідачу у вчиненні нотаріальної дії з підстав, передбачених статтею 49 Закону України «Про нотаріат» через те, що вчинення такої дії суперечить законодавству України, не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача задоволено, то на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави витрати на судовий збір 840 грн. 80 коп..

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачем позовних вимог в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим задоволення позову та стягнути з приватного виконавця Дорошкевич В.Л. на користь позивача 2 748 грн. безпідставно набутих грошових коштів та 80.93 гри, процентів за безпідставне користування грошовими коштами; стягнути з ТОВ «Алекскредит» на користь позивача 17 408 грн. безпідставно набутих грошових коштів та 575.51 грн. процентів за безпідставне користування грошовими коштами. Питання стягнення витрат на правову допомогу не вирішується через клопотання позивача надати докази про це в передбаченому законом порядку в майбутньому.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про стягнення коштів в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 18, 177, 536, 1212, 1214 ЦК України, ст. 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», п. п. 283, 284, 287 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевнч Віри Леонідівни (місцезнаходження: 02002, місто Київ, вулиця Окіпної Раїси, будинок 4-А, офіс 71-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 2 748 (дві тисячі сімсот сорок вісім) грн. безпідставно набутих грошових коштів та 80.93 грн, процентів за безпідставне користування грошовими коштами.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» (49000, м, Дніпро, вул. Якова Самарського, буд. 12 А, код ЄДРПОУ 41346335) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) 17 408 (сімнадцять тисяч чотириста вісім) грн. безпідставно набутих грошових коштів та 575.51 грн. процентів за безпідставне користування грошовими коштами.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» на користь держави судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп..

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -