Ухвала суду № 96344855, 13.04.2021, Вишгородський районний суд Київської області

"13" квітня 2021 р. Справа № 363/2282/20

УХВАЛА

Іменем України

13 квітня 2021 року Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого-судді Чіркова Г.Є., при секретарі Гриб Л.І., за участю прокурора Смірнова О.С., захисника-адвоката Яремчук Р.Л., обвинуваченого ОСОБА_1 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Вишгороді обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62020100000001163 щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 362 КК України,

встановив:

прокурор в суді висловився про можливість призначення судового розгляду по справі.

Захисник проти цього заперечував, вважав, що обвинувачення є неконкретним, що позбавляє права на захист обвинуваченого. Сформульоване обвинувачення містить суперечності, де належно не визначено об`єктивну сторону, час вчинення злочину, а також, посилаючись на інші недоліки і неповноту досудового слідства, просив повернути обвинувальний акт прокурору.

Обвинувачений з цим погодився, прокурор висловив свої заперечення.

Заслухавши сторони, дослідивши обвинувальний акт, суд дійшов до такого.

Відповідно до вимог ч. 1 і ч. 2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Разом з тим згідно вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні обов`язковому доказуванню підлягають:

подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, тобто підводиться підсумок стадії досудового розслідування шляхом формулювання офіційного обвинувачення.

Так, згідно ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт серед іншого повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, згідно вимог кримінального процесуального закону формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Норми КПК України покладають на суд обов`язок роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення, як вимагає ст. 348 КПК України, а також ряд інших прав, безпосередньо пов`язаних з обвинуваченням, які визначені ст. 56 КПК України.

Відповідно до статтею 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, з чого випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути конкретним.

Положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті.

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (рішення від 01.03.2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «Ь» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Відсутність в обвинувальному акті фактичних обставин або даних про неможливість їх встановити позбавляє суд прийняти будь-яке процесуальне рішення по суті справи, яке можна було б безспірно визнати законним і справедливим, виходячи навіть з того, що є неможливим з огляду на зміст даного обвинувального акта вирішити питання про визначення ступеня відповідальності обвинуваченого, а будь-яке конкретне уточнення з цього приводу у подальшому виходитиме за межі такого поверхового і неконкретного обвинувачення. Така неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов`язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема в частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі що регламентовано статтею 22 КПК України.

Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.

Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, направлений до суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 вказаним вимогам не відповідає.

Насамперед слід зазначити, що обвинувальний акт і викладені в ньому фактичні обставини повинні бути викладені чіткою, зрозумілою юридичною мовою, з використанням вірних і грамотних юридичних термінів та неухильно відповідати вимогам чинного законодавства України.

Так, в обвинувальному акті застосовано вільне трактування непередбачених Законом та юридично недопустимих термінів, які є вкрай невизначеними, зокрема: «адміністративні матеріали», «адміністративне провадження», які чинними вимогами КУпАП не передбачені, використано недопустимі скорочення: «позбавлення права керувати ТЗ», «стягнення в сумі 10200 грн», «Оболонський районний суд», «ст. 130 КУпАП» (без зазначення відповідної частини статті КУпАП), тощо.

Крім того, в обвинувальному акті не вірно зазначено, а в деяких випадках і не зазначено вид судових рішень (постанова, ухвала тощо), якими накладено стягнення на відповідних осіб. Невірно зазначено вид такого стягнення, який би неухильно відповідав вимогам КУпАП.

Разом з тим, орган досудового слідства не встановив та не викликав в обвинувальному акті всі необхідні й детальні обставини за яких сталося вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України.

В обвинувальному акті неконкретно викладено фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, за відсутності відомостей щодо мотиву вчинення кримінального правопорушення та конкретно визначеної мети.

Так, формулюючи обвинувачення за ч. 3 ст. 362 КК України, орган досудового слідства не встановив і не зазначив подію вчиненого злочину, об`єктивну та суб`єктивну його сторону не виклав.

Зокрема в обвинувальному акті не встановлено і не зазначено:

-коли, в який конкретно період часу у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, з яких мотивів діяв обвинувачений;

-не можна зрозуміти чи діяв обвинувачений в інтересах осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності або ж в інтересах інших осіб;

-в інтересах яких конкретно осіб діяв обвинувачений, коли посилання на інтереси третіх осіб є вкрай невизначеним і неконкретним обвинуваченням;

-в чому саме полягало недотримання ним пунктів 2.3 розділу ІІ Положення про Інтегровану інформаційно-пошукову систему органів внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України№436 від 12.10.2009 року та пункту 6 розділу 4 Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України» затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ №676 від 03.08.2017 року;

-в чому полягала недостовірність внесених несанкціонованих змін в частині зазначення постановлення відповідних судових рішень, в якій частині ці дані є недостовірними, чи вони є повністю недостовірними і такими, що не відповідають дійсності;

-відсутні й належні дані про те, які в дійсності судові рішення постановлено у справах про адміністративні правопорушення щодо відповідних осіб та не зазначено правильні і точні дані про такі судові рішення, відсутні дані про набрання ними законної сили, чи переглядались вони або ні в апеляційному порядку, якщо так, то які в такому разі ухвалювались рішення судом апеляційної інстанції;

-також в обвинуваченні не визначено до яких конкретно правових наслідків призвели злочинні дії обвинуваченого;

-чи призвели його незаконні дії до ухилення особами від відбування адміністративних стягнень у виді позбавлення права керування транспортними засобами і на який строк.

Крім того, не зважаючи на твердження в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_1 , реалізовував свій злочинний умисел у продовж 2017-2018 років, жодних діянь у 2018 році йому не інкриміновано.

Також про неконкретність обвинувачення і його недостатню визначеність свідчить і те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні чотирьох епізодів злочинної діяльності щодо внесення несанкціонованих змін 14.04.2017 року, 25.04.2017 року, 19.05.2017 року, 02.08.2017 року, й не дивлячись на те, що інкриміновані ОСОБА_1 дії є аналогічними, останній звинувачується в порушенні різних нормативно-правових актів, зокрема 14.04.2017 року, 25.04.2017 року, 19.05.2017 року в порушенні пункту 2.3 розділу ІІ Положення про Інтегровану інформаційно-пошукову систему органів внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України№436 від 12.10.2009 року, а 02.08.2017 року в порушенні пункту 6 розділу 4 Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України» затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ №676 від 03.08.2017 року.

Крім того незрозуміло яким чином Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України» затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ №676 від 03.08.2017 року може стосуватися події, що мала місце ще 02.08.2017 року.

В долученому до обвинувального акту реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні відомості про початок досудового розслідування, зокрема про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ст. 214 КПК України), а також про складання обвинувального акту (ст. 291 КПК України).

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає що обвинувачення з таким змістом є вкрай неконкретним і невизначеним, суть якого є незрозумілою, що перешкоджає стороні захисту реалізувати своє право на захист.

Аналізуючи обвинувальний акт, суд доходить висновку, що наведені в ньому фактичні дані в своїй сукупності не дають повного уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, не дає можливості зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

У міжнародних джерелах права, зокрема Конвенції, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини 3 статті 6, є негайна і детальна поінформованість, зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

При цьому межі судового розгляду визначаються виключно межами висунутого звинувачення відповідно до обвинувального акту і вийти за ці межі з обвинувальним ухилом суд не вправі (ч. 3 ст. 26, ст. 337 КПК України).

Відсутність конкретного обвинувачення особи є передумовою порушення її гарантованого Законом права на захист та права на справедливий судовий розгляд, що є неприпустимим

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що згідно чинного кримінального процесуального законодавства України підготовче судове засідання - це єдина стадія судового провадження, на якому суд може домогтися виправлення виявлених недоліків та уникнути постановлення незаконного вироку, повернувши обвинувальний акт прокурору, з огляду на засади змагальності, законності та диспозитивності кримінального провадження, безперервності судового розгляду.

З названих підстав обвинувальний акт до судового розгляду призначений бути не може, який вимогам КПК України не відповідає і підлягає поверненню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 314-317, 372 КПК України,

ухвалив:

обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62020100000001163 щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 362 КК України повернути прокурору.

Повний текст ухвали буде проголошено об 11 год. 30 хв. 19 квітня 2021 року.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення шляхом подання апеляції через Вишгородський районний суд Київської області.

Суддя