Рішення № 96337213, 16.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2021 року м. Київ № 640/4038/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі-відповідач/ГУ ПФУ у м. Києві), в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 з урахуванням до загального страхового стажу військової служби з 23.09.1988 по 27.12.1989 рр., з 02.08.1990 по 23.02.1991 рр., з 04.12.1991 по 02.10.1993 рр. та перебування в Афганістані (довідка номер 108 від 23.10.2018 року) з 20.09.1987 року по 24.07.1988 року в потрійному розмірі (місяць за три) з моменту звернення заявою про призначення пенсії;

- допустити рішення до негайного виконання в частині стягнення за один місяць.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є має право на призначення пенсії за віком, звернувшись до органів пенсійного фонду із заявою та документами для призначення пенсії, відповідачем було протиправно відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного трудового стажу. Так, відповідачем не було зараховано до трудового стажу періоди трудової діяльності з 23.09.1988 по 27.12.1989, з 02.08.1990 по 23.02.1991, з 04.12.1991 по 02.10.1993. Крім цього, відповідачем було неправомірно не зараховано позивачу стаж в потрійному розмірі період з 20.09.1987 по 24.07.1988 проходження служби в Республіці Афганістан. Позивач вважає протиправною відмову щодо неврахування вказаного трудового стажу та звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач проти позову заперечив із посиланням на те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству з тих підстав, що у позивача не підтверджено вказаний стаж роботи. Зокрема зазначає, що період роботи з 23.09.1988 по 27.12.1989 не можливо зарахувати до стажу роботи, оскільки у трудовій книжці відсутній наказ про зарахування; з 02.08.1990 по 23.02.1991 через невідповідність між записом у трудовій та наказом на зарахування; з 04.12.1991 по 02.10.1993 оскільки відсутня інформація про перейменування МП фірма «Екла» в ТОВ «Екла». Також зазначає, що позивача було проінформовано про те, що він має право «докупити» страховий стаж відповідно до ч.1 ст. 12 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до паспорту серії НОМЕР_1 виданого Жовтневим РУ ГУ МВС України в м. Києві 22 грудня 1999 року є громадянином України.

18.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком. На підтвердження трудового стажу позивачем крім іншого, було також надано копії: трудової книжки, посвідчення учасника бойових дій, довідки Подільського районного військового комісаріату від 23.10.2018 №108 про проходження військової служби на території Афганістану.

Рішенням Головного управління ПФУ у м. Києві від 20.11.2020 року ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу (15 років). Відповідно до наданих документів про стаж загальний страховий стаж складає 14 років 9 місяців 29 днів. До загального страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності: з 23.09.1988 по 27.12.1989 (відсутній наказ на зарахування), з 02.08.1990 по 23.02.1991 (вбачається невідповідність між записом та наказом на зарахування), з 04.12.1991 по 02.10.1993 (відсутня інформація про перейменування МП фірма «Екла» в ТОВ «Екла».

Листом від 24.11.2020 року №2600-0303-8/167138 ГУ ПФУ у м. Києві повідомило позивача про те, що у призначенні пенсії за віком згідно заяви від 18.11.2020 року відмовлено.

Крім того, відповідно до наявного в матеріалах пенсійної справи розрахунку страхового стажу позивача судом встановлено, що період з 20.09.1987 по 24.07.1988 перебування на території Республіки Афганістан для участі у забезпеченні бойової діяльності військ.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв`язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон 1058-IV).

Статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначені умови призначення пенсії за віком.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до положень ч. 2, 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною четвертою вказаної статті Закону передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Статтею 48 КЗпП України встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

В свою чергу, відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637).

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу; професія або посада, характер роботи; розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка (стаття 62 Закону № 1788-XII).

Судом встановлено, що у позивача наявна трудова книжка від 10.08.1973 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано до відповідача заяву про призначення пенсії від 18.11.2020 року, до якої додано довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; документи про місце проживання (реєстрації) особи; паспорт; трудову книжку; військовий квиток; довідки про заробітну плату; посвідчення учасника бойових дій; документи про стаж, що визначені Порядком №637 від 12.08.93р.

Як встановлено з поданих матеріалів, позивачу відмовлено у зарахуванні до загального стажу період роботи з 23.09.1988 по 27.12.1989, з 02.08.1990 по 23.02.1991, з 04.12.1991 по 02.10.1993, оскільки, як пояснив відповідач, по вказаних періодах у трудовій книжці відсутній запис про зарахування, а також міститься невідповідність між записом про дату та наказом на зарахування, а також відсутня інформація про перейменування МП фірма «Екла» в ТОВ «Екла».

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Станом на час початку ведення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Дослідивши надану позивачем копію трудової книжки, вбачається, що вищенаведені записи у трудовій книжці засвідчено відтиском печатки установ, яка діяла в період УРСР, усі записи внесені чітко та без будь-яких виправлень, помарок чи підтирань.

Отже, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, відтак є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Копія трудової книжки позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у спірних періодах на відповідних підприємствах, тобто вказані записи трудової книжки про роботу позивача за вказаний період свідчать про зайнятість останнього за відповідними посадами повний робочий день.

Головним документом, який підтверджує стаж та характер роботи є саме трудова книжка, з якої можливо встановити, що позивач має необхідний стаж.

Крім того суд звертає увагу, що згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 4.2. передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

З аналізу викладених вище положень, суд зазначає, що органи, які призначають пенсію мають право перевіряти надані заявником документи, а саме вимагаючи відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряючи обґрунтованість їх видачі.

Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.

Проте в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачем документах. Отже, відповідач своїм право не скористався, яким дає йому діюче законодавство і прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії за віком по формальним підставам.

Пунктом 18 Порядку № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які змінювали б суть записів або перекручували б їх зміст, містять печатки та підписи посадових осіб, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому, суд вважає, що відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Крім того, суд також критично відноситься до посилань відповідача про відсутність у трудовій книжці позивача відомостей про наказ про зарахування, їх неточність/невідповідність, перейменування підприємства, не може бути підставою для відмови у зарахування даного стажу роботи до загального страхового стажу.

Посилаючись на такі обставини відповідач порушив пенсійні права позивача.

Суд оцінюючи допустимість трудової книжки позивача як доказу в підтвердження його страхового стажу враховує, що відповідач не навів достатніх і належних аргументів, які вказували б на невідповідність трудової книжки чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Відтак, системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України у сукупності з обставинами, встановленими судом в процесі розгляду даної справи на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, дозволяє суду прийти до висновку про обґрунтування позивачем належними доказами в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України протиправності рішень відповідача при відмові позивачу у зарахуванні до загального стажу при призначенні пенсії за віком періодів роботи з 23.09.1988 по 27.12.1989, з 02.08.1990 по 23.02.1991, з 04.12.1991 по 02.10.1993.

Щодо позовних вимог про зарахування періоду проходження строкової військової служби в Афганістані з 20.09.1987 по 24.07.1988 в потрійному розмірі (місяць за три), суд враховує наступне.

Згідно п.13 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ, до учасників бойових дій належать військовозобов`язані, які призивалися на навчальні збори і направлялися до Афганістану в період ведення там бойових дій.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 вказаної статті Закону №2232-XII передбачено види військової служби, до яких, зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Під час судового розгляду встановлено, що позивач перебував на території Афганістану в період з 20.09.1987 по 24.07.1988, в/ч пп 37466 та брав участь у забезпеченні бойової діяльності військ, що підтверджується довідкою Подільського районного військового комісаріату від 23.10.2018 року, копія якої долучена до матеріалів справи та була надана позивачем до органів пенсійного фонду разом із заявою про призначення пенсії.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач перебував на території Республіки Афганістан в період з 20.09.1987 по 24.07.1988. Крім того, довідкою Подільського районного військового комісаріату від 01.12.2020 №103 підтверджено, що позивач перебував на території Республіки Афганістан у вказаний період та брав участь у забезпеченні бойової діяльності військ.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1-2 цього Закону №2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

При цьому статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ передбачено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов`язку, а також перебування в партизанських загонах і з`єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.

Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 р. № 530 затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям в соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, яким зокрема визначено порядок обчислення вислуги років (загального страхового стажу) для призначення пенсій за вислугу років особам, звільненим з військової служби, оформлення та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення та перерахунку пенсій за вислугу років.

Пунктом 2.3 розділу 2 даного Положення передбачено, що час проходження служби, протягом якого особа виконувала інтернаціональний обов`язок, підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три.

Пунктом 1 Додатку № 2 до Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей (пункт 2.3) визначено, що при обчисленні вислуги років для призначення пенсій, крім періодів військової служби, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2.3 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей (далі - Положення), на пільгових умовах зараховуються такі періоди дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР (з урахуванням вимог додатка 1 до постанови Ради Міністрів СРСР від 15 грудня 1990 року № 1290 "Про вислугу років для призначення пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і допомоги цим військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу та їх сім`ям" та пунктів 2.4 - 2.6 Положення): 1) один місяць служби за три місяці: - на території Республіки Афганістан, а також в інших країнах, які ведуть (вели) бойові дії, якщо військовослужбовці брали участь у цих діях (крім військовослужбовців, звільнених з дійсної військової служби або відряджених з цих країн за вчинення проступків, які дискредитують звання військовослужбовця), - з 01 грудня 1979 року і час безперервного перебування військовослужбовців на лікуванні в лікувальних закладах унаслідок поранень, контузій, каліцтв або захворювань, отриманих у цих країнах.

Крім того, частиною першою Постанови Центрального Комітету Комуністичної Партії Радянського Союзу та Ради Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік №59-27 від 17.01.1983 року встановлено: «предоставить военнослужащим Советской Армии и Военно-Морского Флота, Комитета государственной безопасности СССР и Министерства внутренних дел СССР, проходящим службу в составе ограниченного контингента советских войск, временно находящихся в Демократической Республике Афганистан, и их семьям следующие льготы: а) засчитывать в выслугу лет для назначения пенсии - один месяц службы за три месяца время службы на территории Демократической Республики Афганистан военнослужащим, прослужившим установленный срок службы в этой стране, а получившим ранения, контузии, увечья или заболевания - независимо от срока службы, и время непрерывного нахождения в связи с этим на излечении в лечебных учреждениях».

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави вважати, що оскільки позивач перебував на території Республіки Афганістан у період з 20.09.1987 по 24.07.1988 року та брав участь у забезпеченні бойової діяльності військ, то зазначена служба підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.

Відповідно до п. 6 Порядку №637, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються:

- військові квитки;

- довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально- виконавчої служби, ДСНС;

- довідки архівних і військово-лікувальних установ.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до заяви про призначення пенсії було надано до пенсійного фонду посвідчення учасника бойових дій та довідку військкомату.

Частиною 1 Порядку №637 визначено, що військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку, зараховується до трудового стажу на підставі довідок військових комісаріатів, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2).

Тобто, вказаним порядком визначено також і форму довідки, якою підтверджується військова служба та Форма довідки №2, визначена Порядком №637, не передбачає внесення до неї відомостей про підстави її видачі.

Таким чином, враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що період перебування позивача на території Республіки Афганістан з 20.09.1987 по 24.07.1988 повинен бути зарахований до загального страхового стажу у пільговому обрахунку - один місяць за три.

Разом з тим, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) нагадав, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління ПФУ у м. Києві призначення ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 18.11.2020 року (день звернення за пенсією), є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись ст. ст. 2,72-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 за заявою від 18.11.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити з 18.11.2020 року пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи з 23.09.1988 по 27.12.1989 рр., з 02.08.1990 по 23.02.1991 рр., з 04.12.1991 по 02.10.1993 рр. та час перебування в Республіці Афганістан з 20.09.1987 року по 24.07.1988 року в потрійному розмірі (місяць за три).

В іншій частині відмовити.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, у зв`язку з чим зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) негайно провести нарахування та виплату пенсії в межах сум за один місяць ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко