Ухвала суду № 96337199, 16.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

16 квітня 2021 року м. Київ № 640/7622/21

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

ОСОБА_1 до Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військової частини 1498)про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військової частини 1498) (02121, м. Київ, вул. Світла, 6, код ЄДР: 14321955), в якому просить суд:

1) визнати протиправними дії Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) щодо виплати ОСОБА_1 надбавки за кваліфікацію за період із червня 2013 року по червень 2017 року в розмірі 50% від законодавчо встановленого розміру;

2) зобов`язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , з відрахуванням виплачених сум, надбавку за кваліфікацію з червня 2013 року по червень 2017 року включно у розмірі, визначеному у додатку № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», за 1-й клас - 8 відсотків посадового окладу, за класну кваліфікацію «майстер» - 11 відсотків посадового окладу;

3) визнати протиправними дії Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) в частині виплати ОСОБА_1 із часу набуття права на виплату винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби (27.07.2014) та на час звільнення із військової служби (26.11.2020) у розмірі 50% від встановленого розміру, замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням;

4) зобов`язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом на 27.07.2014, у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, з урахуванням виплачених сум;

5) визнати протиправними дії Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у серпні 2016 року та у травні 2017 року, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;

6) зобов`язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у серпні 2016 року та у травні 2017 року, із включенням до розміру грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

22.03.2021 протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями дану справу розподілено на суддю Смолія І.В.

Разом з тим, відповідно до розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду м. Києві від 24.03.2021 дану справу передано на повторний автоматизований розподіл справ між суддями, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Смолія І.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 24.03.2021 дану справу розподілено на суддю Кармазіна О.А .

Ухвалою суду від 29.03.2021 позовну заяву позивача залишено без руху.

При цьому, залишаючи позовну заяву без руху суддею була звернута увага на те, що у позовній заяві позивач зазначає, що він звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Однак, судом була звернута увага позивача на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Натомість, було акцентовано увагу позивача на тому, що зважаючи на те, що у позовній заяві позивача відсутні вимоги про стягнення заробітної плати, тоді як у такі заяві позивачем було заявлено 4 (чотири) немайнові вимоги, позивача було зобов`язано сплатити судовий збір у розмірі 3632,00 грн. (908,00 грн. х 4 немайнові вимоги).

Крім того, судом було також зазначено, про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, оскільки до суду з даним позовом позивач звернувся лише 17.03.2021, тоді як у позовних вимогах позивач просить суд: 1) визнати протиправними дії Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) щодо виплати ОСОБА_1 надбавки за кваліфікацію за період із червня 2013 року по червень 2017 року в розмірі 50% від законодавчо встановленого розміру; 2) зобов`язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , з відрахуванням виплачених сум, надбавку за кваліфікацію з червня 2013 року по червень 2017 року включно у розмірі, визначеному у додатку № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», за 1-й клас - 8 відсотків посадового окладу, за класну кваліфікацію «майстер» - 11 відсотків посадового окладу; 3) визнати протиправними дії Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) в частині виплати ОСОБА_1 із часу набуття права на виплату винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби (27.07.2014) та на час звільнення із військової служби (26.11.2020) у розмірі 50% від встановленого розміру, замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням; 4) зобов`язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом на 27.07.2014, у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, з урахуванням виплачених сум; 5) визнати протиправними дії Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у серпні 2016 року та у травні 2017 року, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Натомість, зважаючи на те, що позов не містив заяви про поновлення строків звернення до суду з даним позовом із зазначенням поважності причин пропуску строку звернення до суду, позивача було зобов`язано надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом та докази поважності причин його пропуску.

05.04.2021 до суду від представника позивача надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви, в якій заявник зазначає, що виходячи із предмету та підстав позову такий стосується реалізації та захисту порушених прав позивача як військовослужбовця, оскільки такі виплати не проведені під час проходження позивачем військової служби та звільнення із неї.

Представник позивача зазначає, що однією із пільг для військовослужбовців є пільга щодо слати судового збору відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» згідно якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

За висновком представника позивача, оскільки права позивача на належні виплати порушено під час проходження військової служби та звільнення із неї, тобто при наявності в останнього статусу військовослужбовця на час порушення прав, то спірні правовідносини напряму пов`язані із виконанням військового обов`язку під час виконання службових обов`язків позивачем, а тому останній, звернувшись до суду після звільнення із військової служби не втратив право на пільгу щодо сплати судового збору. Тобто, на думку представника, це ще одна підстава для пільги, встановленої Законом України «Про судовий збір».

Представник позивача також просить суд врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 по справі № 545/1149/17, а також у постановах (ухвалах) Верховного Суду від 16.03.2020 по справі № 620/2083/19, від 02.08.2019 по справі №762/18595/17, від 27.06.2018 по справі №572/2088/17.

Більш того, представник позивача зазначає, що предметом позову є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування грошового забезпечення (грошових виплат) та зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплату таких.

Посилаючись на постанову Верховного Суду України від 06.12.2017 у справі №6-331цс17, в якій предметом дослідження судом стало неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 233 КЗпП України в частині строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів, представник позивача зазначив, що у вказаній постанові суд прийшов до висновку, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення, а тому позивач не обмежений у строках по зверненню до суду.

Пояснює, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Представник позивача також у заяві на усунення недоліків позовної заяви звертає увагу суду на постанову Верховного суду України від 26.10.2016 у справі № 6-1395цс16, в якій суд прийшов до висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Крім зазначеного представник позивача у заяві просить суд врахувати положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку стягнення грошового забезпечення військовослужбовця.

Відтак, представник позивача просить суд вирішити питання про відкриття провадження по справі № 640/7622/21 з огляду на обґрунтування та мотиви викладені у даній заяві, в частині звільнення позивача від сплати судового збору та строків звернення до адміністративного суду, із огляду на характер та предмет спору - стягнення. заробітної плати, а також статусу військовослужбовця на час порушення прав.

Вирішуючи питання про відкриття провадження за даною позовною заявою, суд виходить з наступного.

По-перше, слід наголосити, що позивачем так і не надано суду заяви про поновлення строків звернення до суду із зазначенням причин поважності пропуску такого строку та доказів поважності причин його пропуску.

При цьому, суд звертає увагу представника позивача на те, що предметом даного строку є не стягнення недоотриманих сум грошового забезпечення (заробітної плати), з яким можливо б було пов`язати необмежений строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, а предметом даного спору є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування грошового забезпечення (грошових виплат) та зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплату таких, про що сам представник зазначає у заяві на усунення недоліків позовної заяви.

Частина 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тобто, ч. 2 ст. 233 КЗпП України необмежений строк звернення до суду пов`язує саме з позовом, предметом якого має бути або є саме стягнення належної йому заробітної плати.

Тоді як суд вкотре зауважує, про що і сам представник позивача зазначає у заяві на усунення недоліків позовної заяви, що предметом даного спору є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування грошового забезпечення (грошових виплат) та зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплату таких, про що сам представник зазначає у заяві на усунення недоліків позовної заяви, що свідчить про те, що позивач/представник позивача не просять суд стягнути з відповідача грошове зобов`язання, а лише просять суд визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування такого грошового зобов`язання та зобов`язати вчинити дії щодо його нарахування.

Відтак, ч. 2 ст. 233 КЗпП України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, у заяві на усунення недоліків позовної заяви представник позивача зазначив, що спірні правовідносини напряму пов`язані із виконанням військового обов`язку під час виконання службових обов`язків позивачем.

Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій або допущення бездіяльності і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії чи допущено бездіяльність.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Суд звертає увагу позивача на те, що дотримання строку звернення до суду, не є формальним ставленням суду до учасників справи. Ігнорування або неправильне застосування строків звернення до суду, призведе до порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права та, відповідно не забезпечення належного відправлення правосуддя.

Так, як вже було зазначено позивачем у позовній заяві позивач просить суд: 1) визнати протиправними дії Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) щодо виплати ОСОБА_1 надбавки за кваліфікацію за період із червня 2013 року по червень 2017 року в розмірі 50% від законодавчо встановленого розміру; 2) зобов`язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , з відрахуванням виплачених сум, надбавку за кваліфікацію з червня 2013 року по червень 2017 року включно у розмірі, визначеному у додатку № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», за 1-й клас - 8 відсотків посадового окладу, за класну кваліфікацію «майстер» - 11 відсотків посадового окладу; 3) визнати протиправними дії Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) в частині виплати ОСОБА_1 із часу набуття права на виплату винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби (27.07.2014) та на час звільнення із військової служби (26.11.2020) у розмірі 50% від встановленого розміру, замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням; 4) зобов`язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом на 27.07.2014, у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, з урахуванням виплачених сум; 5) визнати протиправними дії Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у серпні 2016 року та у травні 2017 року, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889; 6) зобов`язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (військова частина 1498) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у серпні 2016 року та у травні 2017 року, із включенням до розміру грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Разом з тим, до суду позивач звернувся лише 17.03.2021, що підтверджується конвертом відправлення АТ «Укрпошта», в якому надійшла позовна заява. Тобто, із значним пропуском місячного строку (більше 3х років) звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.

Натомість заяви про поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом до суду із зазначенням поважності причин пропуску строку звернення до суду, а також доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску суду ні позивачем, не представника позивача, на виконання вимог ухвали суду від 29.03.2021 про залишення позовної заяви без руху, так і не було надано.

Посилання представника позивача у заяві на усунення недоліків, як на підтвердження підстав звернення до суду без обмеження строків, на постанову Верховного Суду України від 06.12.2017 у справі № 6-331цс17 та постанову Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-1395цс16, є безпідставними, оскільки, по-перше, такі постанови прийняті в ході розгляду цивільних справ, юрисдикція яких не розповсюджується на адміністративні спори, по-друге, предметом розгляду у цивільній справі №6-331цс17 є звернення фізичної особи до Публічного акціонерного товариства «Цетральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходу та відшкодування моральної шкоди, тоді як предметом розгляду у цивільній справі №6-1395цс16 є звернення фізичної особи до Державної наукової установи «Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого» про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, грошової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію як наукового працівника та компенсації за вимушений прогул.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що недоліки позовної заяви та вимоги ухвали суду від 29.03.2021 про залишення позовної заяви без руху в частині надання заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин його пропуску, позивачем/представником позивача так і не були виконані.

Відносно сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом, то суд зазначає, що позивачем/представником позивача так і не було надано доказів сплати судового збору.

У позовній заяві представник позивача був зазначив, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

В той же час, ухвалу суду від 29.03.2021 про залишення позовної заяви без руху судом була звернута увагу заявника на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

При цьому, була звернута увага на те, що предметом даного спору є не стягнення заробітної плати, а предметом є визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Натомість заважаючи на те, що позивачем було заявлено 4 (чотири) вимоги немайнового характеру, останнього було зобов`язано сплатити судовий збір у загальному розмірі 3632,00 грн. (908,00 грн. х 4 немайнові вимоги).

Разом з тим, у заяві на усунення недоліків позовної заяви представник позивача вже зазначив про те, що позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» згідно якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Так, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Під виконанням військового обов`язку слід розуміти обов`язок громадян нести військову службу у Збройних Силах України, Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Тоді як під службовими обов`язками слід розуміти обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, які визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Тобто, п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» пов`язує звільнення військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори від сплати судового збору лише у тому випадку, коли такі порушення, що слугували підставою звернення до суду з позовом, стосуються порушення прав таких осіб пов`язаних з виконанням ними військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Разом з тим, заявлені вимоги не пов`язані з виконанням позивачем - ОСОБА_1 військового обов`язку, передбаченого Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також під час виконання службових обов`язків, у розумінні Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», з огляду на що положення п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» на позивача не поширюються.

Посилання представника позивача у заяві на усунення недоліків позовної заяви на практику Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.02.2020 по справі № 545/1149/17, а також на практику Верховного Суду, викладену у постанові у постановах (ухвалах) від 16.03.2020 по справі № 620/2083/19, від 02.08.2019 по справі № 762/18595/17 та від 27.06.2018 по справі № 572/2088/17, є необґрунтованим та безпідставним, оскільки предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.02.2020 по цивільній справі № 545/1149/17 було звернення фізичної особи до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України, треті особи: Степненська сільська рада Полтавського району Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем. Тоді як предметом розгляду Верховним Судом у справі № 620/2083/19 було захист порушених прав позивача, який є ветераном війни - особою з інвалідністю ІІІ групи та учасником бойових дій, які звільнені від сплати судового збору в силу п.п. 8 та 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Предметом розгляду Верховним Судом у справі № 572/2088/17 було захист порушених прав позивача, який є учасником бойових дій, в якій заявник просив суд стягнути майнову та моральну шкоду, спричинену джерелом підвищення небезпеки.

Таким чином, позивачем так і не було надано суду квитанції про сплату судового збору у належному суду, що свідчить про недотримання вимог ч. 3 ст. 161 КАС України за звернення до суду з даним позовом та невиконання вимог ухвали суду від 29.03.2021 про залишення позовної заяви без руху в цій частині.

Отже, зважаючи на те, що вимоги ухвали суду від 29.03.2021 про залишення позовної заяви без руху, позивачем виконані не були, зазначене свідчить про не усунення позивачем у повному обсязі недоліків позовної заяви.

При цьому, суд враховує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов`язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у разі недотримання яких та не усунення недоліків такої позовної заяви, суд вправі повернути таку позовну заяву заявнику.

Допущення заявником суттєвих помилок в оформленні позовної заяви, а також їх не усунення після залишення позовної заяви без руху, є створенням для адміністративного суду перепон, які унеможливлюють відкриття провадження в адміністративній справі та відправлення належного правосуддя.

Тобто, при формуванні позовної заяви та доданих до неї матеріалів до суду, на позивача не покладено жодних додаткових обов`язків та тягаря відносно надання суду заяви про поновлення строків звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску (ч. 6 ст. 161 КАС України) та доказів сплати судового збору (ч. 3 ст. 161 КАС України).

Відтак, зважаючи на викладене, суддя дійшов висновку, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, оскільки не виконано вимоги ухвали суду від 29.03.2021.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Згідно ч. 5 ст. 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду із позовом в порядку, встановленому законом, тобто після виконання вимог щодо позовної заяви, визначених ст. 160 КАС України.

Керуючись ст. 160, 169, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву повернути позивачу.

2. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.

3. Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

4. Примірник позовної заяви з доданими до неї документами залишити суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання.

Відповідно до ч. 7 ст. 169 КАС України ухвала може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін