Ухвала суду № 96335064, 15.04.2021, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/4712/19

Провадження № 2-з/191/17/21

У Х В А Л А

"15" квітня 2021 р.

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Бондаренко Г.В.,

за участю секретаря - Лободи Т.О.,

розглянувши заяву Синельниківської міської ради про забезпечення позову у цивільній справі №191/4712/19 за позовом Синельниківської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, пені за договором про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Синельникового Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В :

14.04.2021 року Синельниківська міська рада подала до суду заяву про забезпечення позову у цивільній справі №191/4712/19 за позовом Синельниківської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, пені за договором про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Синельникового Дніпропетровської області. В обґрунтування заяви зазначено, що на даний час в провадженні суду знаходиться вищезазначена цивільна справа. Сума позову становить 137 454, 20 грн. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у відповідача на прав приватної власності наявне таке майно: квартира за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлова будівля, загальною площею 179 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 . Вважають, що існують підстави для накладення арешту на вказане майно, а саме: між сторонами існує спір стосовно стягнення заборгованості; незабезпечення позову може утруднити і навіть зробити неможливим виконання рішення суду у майбутньому. Просять накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю, загальною площею 179 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .

Вивчивши заяву про забезпечення позову, матеріали цивільної справи №191/4712/19, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пункт 1, 2 частини 1 ст. 150 ЦПК України передбачає, що позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Згідно із п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Судом встановлено, що в провадженні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа №191/4712/19 за позовною заявою Синельниківської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, пені за договором про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Синельникового Дніпропетровської області.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору по даній цивільній справі є стягнення суми заборгованості у розмірі 137 454, 20 грн.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має також врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Однак, в клопотанні про забезпечення позову, позивачем не обґрунтовано належними та достовірними доказами необхідність та доцільність застосування такого заходу забезпечення позову, як арешт всього нерухомого майна, яке належить відповідачу на праві власності, матеріали додані до клопотання не містять відомостей стосовно ринкової вартості квартири за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлової будівлі, загальною площею 179 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 . Вказані обставини позбавляють суд можливості ухвалити законне та обґрунтоване рішення щодо застосування заходів забезпечення позову.

Клопотання не містить доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову. В заяві зазначені лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування, що не може бути достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.11.2018 року у справі №752/6255/18).

Суд вважає, що сам по собі факт пред`явлення позову про стягнення боргу не може бути безумовною підставою для забезпечення позову. Неможливість виконання рішення суду, у разі задоволення позову, без забезпечення позову у такий спосіб заявником не доведено.

Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частина 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом наведеного, жодне з положень Конвенції не може бути витлумачене як таке, що легітимізує набуття права власності одним суб`єктом за рахунок протиправного позбавлення майнового права іншого суб`єкта, із відмовою, до того ж, у можливості захисту порушеного права. Кожен, чиї права та свободи було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (Статті 13 і 14 Конвенції).

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Відповідно до п.п. 166 168 рішення Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 (заява № 19336/04) «Справа «East/West Alliance Limited» проти України», перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, в обґрунтування необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру та нежитлове приміщення, позивач зазначає, що таким чином вони будуть мати можливість забезпечити належне та своєчасне виконання рішення суду про стягнення суми заборгованості у розмірі 137 454, 20 грн. з відповідача.

У поданій заяві про забезпечення позову позивач лише зазначив про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, він не зможе реально захистити свої порушені права та отримати реальне задоволення своїх вимог у повному обсязі, не навівши достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на квартиру та нежитлове приміщення, а тому, стороною позивача не доведено наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні даного позову та не надано доказів щодо того, що відповідач намагається відчужити належне йому майно.

Заборона вчиняти дії щодо користування та розпорядження нерухомим майном є одним із заходів, які призводять до суворих обмежень для власника та вказані дії можуть призвести до порушень конституційних прав відповідача по справі, отже, забезпечення позову в запропонований позивачем спосіб, на думку суду, не є співмірними із пред`явленими позовними вимогами.

Враховуючи викладене вище, а також проаналізувавши зазначені норми, в контексті викладених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даної заяви, з огляду на те, що на підтвердження своїх доводів, позивачем не надано переконливих доказів в обґрунтування такої заяви та доказів наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній справі та неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, а відтак заява є необґрунтованою, в зв`язку з чим в її задоволенні слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-154, 259, 260 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви Синельниківської міської ради про забезпечення позову у цивільній справі №191/4712/19 за позовом Синельниківської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, пені за договором про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Синельникового Дніпропетровської області - відмовити.

На ухвалу протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області може бути подано апеляційну скаргу.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо ухвала не буде скасована, вона набирає законної сили після закінчення розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Г. В. Бондаренко