Рішення № 96334595, 15.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14666/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у видачі паспорту та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ,в якій позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

скасувати рішення начальника Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС України №5115-1904/5115.1-20 від 21.11.2020 року про відмову ОСОБА_1 у видачі йому вперше паспорту громадянина України;

зобов`язати Приморський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС України прийняти рішення про оформлення та видачу вперше паспорту громадянина України ОСОБА_1 за його заявою від 24.09.2020 року;

зобов`язати Приморський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС України подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення протягом 1 (одного) місяця з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Ухвалою від 28.12.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

18.01.2021 року (вх. № ЕП/1166/21) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про уточнення позовних вимог.

21.01.2021 року (вх. № 3066/21) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.

Ухвалою від 26.02.2021 року зупинено провадження у справі.

04.03.2021 року представником позивача до канцелярії суду подано заяву про усунення недоліків заяви про уточнення позовних вимог.

Ухвалою від 09.03.2021 року поновлено провадження та прийнято до провадження уточнені позовні вимоги, розгляд справи продовжено в поряду загального позовного провадження.

25.03.2021 року (вх. № 14998/21) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву.

Ухвалою від 06.04.2021 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 14.04.2021 року розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24.09.2020 року позивач звернувся до Приморського районного відділу ГУ ДМС України із заявою про видачу вперше паспорта громадянина України, однак позивачу було відмовлено її задоволенні так як ОСОБА_1 , не є громадянином України. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, 24.09.2020 року позивач звернувся до Приморського районного відділу ГУ ДМС України із заявою про видачу вперше паспорта громадянина України, однак позивачу було відмовлено в її задоволенні так як ОСОБА_1 , не є громадянином України.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06.08.2020 року, що набрало чинності, заява ОСОБА_1 , зацікавлена особа Головне управління ДМС в Одеській області, про встановлення факту постійного проживання на території України судом задоволена та встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991 року і по даний час.

Так, підставою для ухвалення вказаного судового рішення були факти, що встановлені судом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Астрахань народився ОСОБА_1 . Його батьками в свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , виданого 30.06.1986 року Богунським районним відділом РАГСУ м. Житомира вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Зі свідоцтва про народження заявника ОСОБА_1 вбачається, що воно було відновлено та видано Богунським райвідділом РАГС у м. Житоми 30.06.1986 року, що безумовно свідчить про проживання заявника на території України у вказаний час.

Як вбачається з довідки Органу самоорганізації населення комітет мікрорайону «Сахарний в місті Одесі» від 19.06.2010 року, заявник ОСОБА_1 з 1990 року проживав разом з батьком ОСОБА_2 без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №219058774 батьку заявника ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27.06.2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рогатін В.О. належала Ѕ частка будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Судовим наказом, виданим суддею Малиновського районного суду м. Одеси 28.08.2019 року, з батька заявника, ОСОБА_2 , стягнуто заборгованість за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_2 та вказано ідентифікаційний код боржника і рею паспорту, що був виданий Іллічівським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 29.05.1996 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько заявника ОСОБА_1 помер, про що Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області було складено актовий запис № 7273 та видано свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_2 .

Факт проживання заявника на території України також підтверджується заявою його тіток, а також наданими фотокартками.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Закон України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. № 2235-III (далі Закон № 2235-III) відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2235-III громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Отже, встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

При цьому, за правилами ч.2 ст. 3 Закону № 2235-III особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону № 2235-III особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Указом Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" від 27.03.2001 р. № 215/2001 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі Порядок), який відповідно до Закону України "Про громадянство України" визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Згідно до п. 1 Порядку, для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.

Відповідно до п. 7 Порядку, встановлення належності до громадянства України стосується:

а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі:

осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України;

осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;

б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті "а" цього пункту;

в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про громадянство України" особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України.

Як встановлено судом, позивач прибув в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року, у 1992 році отримав від українського державного органу - Суворовського РВ ОМУ УMBС України в Одеській області паспорт громадянина України, який був виданий на бланку/зразку паспорта СРСР, у зв`язку з тим, що станом на 1992 рік не існувало бланків або зразків паспорту України (зразок паспорту України з`явився у 1994 році). Через втрату самого паспорту, позивач не може довести присутність напису "громадянин України", але інформація згідно заяви про видачу паспорту, яку надав Суворовський РВ м. Одеси ГУ ДМС України в Одеській області, також як і Висновок Начальника ВПРВО Суворовського РВ ОМУ, за матеріалами перевірки заяви позивача про втрату паспорта, свідчать про те, що позивачу надано громадянство України.

Відповідно до статті 25 Конституції України, громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Стаття 2 Закону України «Про громадянство України» зазначає, що принципом законодавства України про громадянство є неможливість позбавлення громадянина України громадянства України.

Згідно статті 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України. Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" встановлено, що державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов`язковою.

Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного демографічного реєстру в обсязі, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Астрахань народився ОСОБА_1 . Його батьками в свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , виданого 30.06.1986 року Богунським районним відділом РАГСУ м. Житомира вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Зі свідоцтва про народження заявника ОСОБА_1 вбачається, що воно було відновлено та видано Богунським райвідділом РАГС у м. Житомир 30.06.1986 року, що безумовно свідчить про проживання заявника на території України у вказаний час.

Аналіз вищезазначених норм законодавства в їх сукупності, свідчить що ОСОБА_1 , є особою, яка має право на набуття громадянства України за проживанням на території України у вказаний час.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішення начальника Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС України оформлене листом №5115-1904/5115.1-20 від 21.11.2020 року про відмову ОСОБА_1 у видачі йому вперше паспорту громадянина України є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому щодо вимоги про зобов`язання Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС України прийняти рішення про оформлення та видачу вперше паспорту громадянина України ОСОБА_1 за його заявою від 24.09.2020 року, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади, за суті яким на адміністративний суд покладено обов`язок контролю легальності дій та рішень суб`єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Натомість, відповідач в межах спірних правовідносин проявив поведінку, яка свідчить про відсутність наміру прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством.

За таких обставин, суд вважає, що зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно не захистить порушені права ефективно.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.06.2020 р. у справі №802/1827/17-а.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019р. у справі № 823/59/17 сформулював правовий висновок, згідно якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

При вирішенні даного спору суд враховує, що Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06.08.2020 року, що набрало чинності, заява ОСОБА_1 , зацікавлена особа Головне управління ДМС в Одеській області про встановлення факту постійного проживання на території України судом задоволена та встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991 року і по даний час.

Причому у вказаній справі судом зроблено висновок про наявність правових підстав для встановлення юридичного факту постійного проживання заявника на території України станом на 24.08.1991 року, оскільки даний факт є доведеним наявними в матеріалах справи доказами, дата 24 серпня 1991 року пов`язана із датою проголошення незалежності України та надає право особам, що проживали на цей період на території України, право отримання громадянства України, тому встановлення юридичного факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року необхідно заявнику для звернення за місцем фактичного проживання із заявою про видачу паспорт громадянина України.

Отже, відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення та видачу вперше паспорту громадянина України ОСОБА_1 за його заявою від 24.09.2020 року.

У позовній заяві позивач також просив суд зобов`язати відповідача надати звіт про виконання рішення суду по даній справі у встановлений судом строк згідно ст.382 КАС України, з приводу чого суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Перш за все, суд акцентує увагу, що встановлення зобов`язання надати до суду звіт про виконання рішення суб`єкта владних повноважень за змістом цитованої норми є правом, а не обов`язком суду. Необхідність встановлення звіту не перебуває у залежності від факту встановлення протиправних дій як таких. Такий захід має застосовуватись лише за умови наявності обставин, що свідчать про невиконання рішення суду, а таких обставин на даний момент не встановлено.

По-друге, чинне процесуальне законодавство не встановлює критеріїв та умов, за яких суд має встановлювати зобов`язання надати звіт про виконання рішення, а тому рішення щодо необхідності його надання судом приймається на підставі критеріїв розумності, допустимості та співмірності.

Оскільки на даний момент відсутні належні підстави для зобов`язання відповідача надати звіт про виконання рішення, суд відмовляє у клопотанні представника позивача.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 1681,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) до Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС України (місцезнаходження: 65039, м. Одеса, вул. Канатна, 101В), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65014, Одеська область, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 44; код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у видачі паспорту та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення начальника Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ДМС України, оформлене листом №5115-1904/5115.1-20 від 21.11.2020 року про відмову ОСОБА_1 у видачі йому вперше паспорту громадянина України;

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення та видачу вперше паспорту громадянина України ОСОБА_1 за його заявою від 24.09.2020 року.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 15.04.2021 р.

Суддя О.М. Тарасишина