Ухвала суду № 96334507, 15.04.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7991/20

У Х В А Л А

про поновлення строку звернення до суду

15 квітня 2021 року м.ЛьвівЛьвівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І., при розгляді за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 про зобов`язання Військової частини А0583 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення.

в с т а н о в и в:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить, з урахуванням уточнених позовних вимог:

- визнати протиправними дії військової частини А0583 щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки з 24.08.2018 по 24.07.2020;

- зобов`язати військову частину А0583 виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби в сумі 322 081,46 грн.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2020 року позовну залишено без руху.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 27.11.2020 зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.04.2021 поновлено провадження у справі.

24.03.2021 надійшло від позивача клопотання до суду про поновлення строку звернення з даним позовом та долучено довідку від 03.03.2021 № 67 Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про те, що ОСОБА_1 з 04.08.2020 по 18.08.2020 та з 25.08.2020 по 14.09.2020 перебував на амбулаторному обстеженні і лікуванні в клініці амбулаторно-поліклінічної допомоги Військово-медичного клінічного центру Західного регіону з діагнозом «Післятравматичний (2007 рік) деформуючий артроз третьої стадії правого колінного суглоба».

Вирішуючи клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Водночас у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов таких висновків.

За ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

В пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 викладено правовий висновок щодо застосування норм права, відповідно до якого, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 (справа №806/2164/16), від 11.02.2020 (справа №420/2934/19), від 13.03.2019 (справа №813/1001/17), та одночасно погодився з висновком щодо застосування ч. 5 ст. 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 (справа №815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа №620/1982/19).

Отже, до 11.02.2021 існувала стала судова практика Верховного Суду, відповідно до якої строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислювався відповідно до статті 233 КЗпП України та складав три місяці з дня фактичного розрахунку.

Своєю чергою висновок щодо застосування місячного строку за ч. 5 ст. 122 КАС України також викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №240/3362/20.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем здійснено 24.07.2020. До суду з позовною заявою позивач звернувся поштою 25.09.2020 (згідно витягу поштового відправлення Укрпошта), тобто з пропуском місячного строку звернення до суду.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", зокрема, розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3, яким встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у тому числі, статтею 169 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 (до 22.06.2020), №500 від 17.06.2020 (до 31.07.2020), № 641 від 22.07.2020 (до 31.08.2020), №760 від 26.08.2020 (до 31.10.2020).

Разом з тим, 18.06.2020 Верховною Радою України прийнято Закон України №731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пунктом 2 якого встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" 30.03.2020 №540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Вказаний Закон набрав чинності 17.07.2020, а відтак строки, продовжені Законом від 30.03.2020 №540-IX, закінчилися 06.08.2020, тобто після спливу 20-ти днів після набрання чинності Закону від 18.06.2020 №731-IX.

Враховуючи наведене, повідомлені у клопотанні від 24.03.2021 обставини та довідки від 03.03.2021 № 67 Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про перебування позивача на лікуванні з 04.08.2020 по 18.08.2020 та з 25.08.2020 по 14.09.2020, з позиції суду обставини є такими, що дозволять стверджувати про поважність причин його пропуску.

Більше того, суд не може залишити поза увагою той факт, що станом на дату виникнення спірних правовідносин, позивач керувався саме приписами Кодексу Законів про працю України, зокрема, статтям 116 та 117 та відповідно 233.

Конституцією України (ст.ст. 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. Невід`ємною складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, можливість відступу судом від своєї попередньої позиції лише за наявності вагомих підстав; елементом правової визначеності є принцип єдності судової практики, який полягає у забезпеченні однакового правозастосування у судочинстві, що сприяє передбачуваності в процесуальних питаннях вирішення спорів між учасниками судового процесу.

Таким чином, принцип правової визначеності надає учаснику справи в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність процесуальних дій суду.

Преамбулою Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Отже, як свідчить позиція Європейського Суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

За таких обставин, зміна судової практики у питанні строку звернення до суду після звернення особи до суду з позовом за захистом порушеного права не може строювати перешкоди для доступу до суду.

В даному випадку, зважаючи на зміну Верховним Судом правової позиції у питанні строку звернення до адміністративного суду у справах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка відбулась 11.02.2021, та незначний термін пропуску строку позивачем через вищевикладені поважні, з позиції суду обставини, який в межах спірних правовідносин не є суб`єктом владних повноважень, з метою дотримання принципу правової визначеності, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує позивачу право на справедливий суд шляхом визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Керуючись положеннями ст.ст. 122, 123, 248, 256, 293, 294 КАС України, -

постановив :

1. Причини пропуску строку звернення до суду визнати поважними та поновити позивачеві строк звернення до суду.

2. Копію ухвали направити сторонам.

Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на цю ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали складений 15.04.2021

Суддя Коморний О.І.