Рішення № 96329034, 12.04.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/24106/20

2-4079/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Калініченко О.Б.

при секретарі Трофимчук К.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс інновація», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Єфіменко Денис Олегович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

04.11.2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Фінанс інновація», треті особи: приватний нотаріус КМНО Баршацький І.В., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Єфіменко Д.О., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення коштів.

З позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом КМНО Баршацьким І.В. 17.09.2020 року, зареєстрований за № 9296, на договір № 200203-13497-1 від 03.02.2020 року, оскільки вважає, що він вчинений з порушенням вимог законодавства, так як приватному нотаріусу не були та не могли бути подані всі необхідні документи, зокрема, виписка по рахунку боржника, а також документи, які підтверджують безспірність заборгованості.

Крім того, зазначає, що кредитний договір, який є підставою для вчинення спірного виконавчого напису, позивач не укладав, кошти не отримував, а дізнався про його існування, коли отримав інформацію про відкриття виконавчого провадження. Посилається також на те, що не передбачено право кредитора нараховувати проценти за неправомірне користування кредитними коштами поза межами строку кредитування у розмірі іншому, ніж визначеному ст. 625 ЦК України.

На підставі викладеного просить визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 1400,38 грн., які були стягнуті в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису з заробітної плати позивача.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 10.11.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 10.11.2020 року вирішено питання про витребування доказів.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 10.11.2020 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 13.04.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання сторони відповідача про витребування доказів.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

В ухвалі про відкриття провадження у справі учасникам справи було визначено строк на подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень та пояснень.

19.01.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просить відмовити в задоволенні позову.

Зазначає, що відповідно до укладеного електронного договору № 200203-13497-1 від 03.02.2020 року між сторонами позивач отримав кредит у розмірі 3000 грн. строком на 30 днів шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «КБ «Приватбанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7 % від суми кредиту за кожен день користування та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення.

Позивач не повернув своєчасно відповідачу суму кредиту та нараховані відсотки, що має відображення у розрахунку заборгованості.

У зв`язку з цим станом на 13.01.2021 року заборгованість за договором становить 17 406 грн., яка складається з: 3000 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 14 130 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 276,02 грн. - заборгованість по витратам за вчинення виконавчого напису. Станом на 03.07.2020 року нарахування процентів позивачу було зупинено та зафіксовано розмір заборгованості, який змінився з дати вчинення виконавчого напису, з урахуванням того, що відбувалися погашення у розмірі 823,98 грн.

Таким чином, вважає, що були всі обґрунтовані підстави на звернення стягнення на грошові кошти позивача шляхом вчинення виконавчого напису. Надані додатки до відзиву підтверджуються безспірність суми заборгованості за вказаним договором та законність дій щодо стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО Баршацького І.В. від 17.09.2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 9296.

Щодо стягнення грошових кошті у розмірі 1400,38 грн. в порядку повернення стягнутого за виконавчим написом зазначає, що за договором відбувалося погашення заборгованості у розмірі 823,98 грн., що відображено у розрахунку заборгованості, не у розмірі 1400,38 грн.

Вважає, що можливо сума у розмірі 576,40 грн. є винагородою приватного виконавця і тому не підлягає стягнення з відповідача.

Треті особи пояснення щодо позову в порядку, передбаченому ст. 181 ЦПК України, не подавали.

Так як розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, сторони у судове засідання не викликалися. Суд вважає за можливе розглянути справу за матеріалами, наявними у справі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 17.09.2020 року приватним нотаріусом КМНО Баршацьким І.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 9296, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінанс інновація» заборгованості за Договором № 200203-13497-1 від 03.02.2020 року, укладеним між сторонами, за період з 04.03.2020 року по 08.09.2020 року в сумі 17 130 грн., а також плату за вчинення виконавчого напису в розмірі 1100 грн.

Позивач вважає вказаний виконавчий напис незаконним та таким, що не підлягає виконанню, оскільки він був вчинений з порушенням вимог законодавства.

Згідно положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 18 цього Кодексу встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 88 цього Закону (у редакції, чинній на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Аналогічні положення містяться також в главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5.

Згідно з п.п. 3.2 п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

У 2014 році дійсно до вказаного Переліку були внесені зміни, затверджені постановою КМУ від 26.11.2014 року № 662, якими, зокрема, доповнено перелік новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Так, документом, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, є кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Разом з тим, в справі № 826/20084/14 постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року визнано незаконною та нечинною постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 року, зокрема, в частині, наведеній вище.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.

За положеннями п. 10.2 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Спірний виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом 17.09.2020 року, тобто на момент, коли вже були скасовані внесені постановою КМУ від 26.11.2014 року № 662 зміни та діяла редакція Переліку, яка передбачає вчинення виконавчого напису на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Відповідно до п.п. 3.5. п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Оспорюваний виконавчий напис стосується стягнення з позивача заборгованості за договором № 200203-13497-1 від 03.02.2020 року. Разом з тим, позивач заперечує саме укладення вказаного договору. Однак, предметом позову є оспорювання виконавчого напису з підстав порушення нотаріусом вимог закону, а не самого договору. Досліджувати питання визнання договору недійсним чи неукладеним при розгляді справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не вправі, оскільки це виходить за межі заявлених вимог та не стосується предмету розгляду справи.

В матеріалах справи містяться надані сторонами копії зазначеного договору, з яких вбачається, що такий договір не є нотаріально посвідченим.

Приватний нотаріус КМНО Баршацький І.В. вимоги ухвали суду від 10.11.2020 року щодо надання копії матеріалів нотаріальної справи не виконав, копія зазначеної ухвали ним отримана.

Таким чином, вбачається, що приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис з порушення вимог чинного на момент вчинення виконавчого напису законодавства.

Крім того, слід зазначити, що питання визначення судами безспірності суми заборгованості під час розгляду справ про оскарження законності вчинення нотаріусом виконавчого напису, досліджене судом вищої інстанції (постанова від 05.07.2017 року по справі № 754/9711/14-ц; від 23.01.2018 року по справі № 310/9293/15; від 18.07.2018 року по справі № 486/388/16-ц; від 06.06.2019 року № 750/1627/18).

Так, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Так, у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі № 6-887цс17 вказано, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Тобто, підсумовуючи викладене, під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.

З матеріалів справи вбачається, що за укладеним між сторонами договором, позивачу були надані грошові кошти в розмірі 3000 грн. Сторони погодили проценту ставку за користування кредитом - 1,7 % від суми кредиту за кожний ден користування кредиту у межах встановленого строку. Строк надання кредиту та строк дії договору становить 30 днів. Строк надання кредиту може бути продовжений.

Сума заборгованості за виконавчим написом визначена за період з 04.03.2020 року по 08.09.2020 року та складає 17 130 грн., що складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 3000 грн.; простроченої заборгованості по несплаті відсотків за користування кредитом - 14 130 грн.

Згідно наданого відповідачем розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування відсотків здійснювалося до 02.07.2020 року.

Разом з тим, за висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року (справа № 444/9519/12) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У цій же постанові зазначено, що у разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис з порушення вимог чинного законодавства та не є безспірною заборгованість, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінанс інновація» за вчиненим 17.09.2020 року виконавчим написом приватного нотаріуса КМНО Баршацького І.В. за договором № 200203-13497-1 від 03.02.2020 року за період з 04.03.2020 року по 08.09.2020 року в сумі 17 130 грн.

Щодо вимоги сторони позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1400,38 грн., які були стягнуті в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису з заробітної плати позивача, суд вважає її обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України (глава 83) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї статті дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

При розгляді справи встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Єфіменком Д.О. від 29.09.2020 року було відкрито виконавче провадження № 63120330 про примусове виконання виконавчого напису № 9296, виданого 17.09.2020 року приватним нотаріусом КМНО Баршацьким І.В. в рамках якого були винесені постанови: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (494 грн.), про стягнення з боржника основної винагороди (1823 грн.). Також, постановами державного виконавця було накладено арешт на кошти боржника та звернуто стягнення на доходи боржника.

Згідно долученої до матеріалів справи копії довідки № 20 від 02.11.2020 року, виданої за підписом директора ОЗО «Овруцький ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1» А.О. Невмержицького, вбачається, що згідно постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 05.10.2020 року, виконавчого провадження № 6312030, з ОСОБА_1 станом на 01.11.2020 року було стягнуто з заробітної плати 1400,38 грн.

Оскільки суд прийшов до висновку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, то правові підстави набуття відповідачем грошових коштів на виконання зазначеного виконавчого напису відсутні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 06.03.2019 року (справа № 910/1531/18).

Суд не бере до уваги посилання сторони відповідача на те, що за договором відбувалося погашення заборгованості у розмірі 823,98 грн., а сума у розмірі 576,40 грн. можливо є винагородою приватного виконавця і тому не підлягає стягнення з відповідача з огляду на наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Абзацом 2 ч. 3 цієї статті визначено, що витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Положеннями ч. 7 ст. 27 Закону визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Враховуючи те, що вимоги позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню підлягають задоволенню, то відсутні підстави будь-яких стягнень з позивача по його вчиненню чи примусовому виконанню.

Аналізуючи зазначені положення, суд приходить до висновку, що в такому разі витрати за фактично здійснено виконавцем роботу покладаються на стягувача, а ті що підлягають поверненню є правовідносинами безпосередньо стягувача та виконавця, а тому дослідженню в рамках розгляду цього позову не підлягають.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню.

Сторона позивача також просить здійснити розподіл судових витрат. Зі змісту позовної заяви вбачається, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи складає 6361,20 грн., з яких: 840,80 - судовий збір за подання позовної заяви, 420,40 грн. - судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, 100 грн. - витрати на друк позовної заяви, її копій, друк заяв та їх направлення до суду, 5000 грн. - витрат на надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Представник відповідача в поданому до суду клопотанні від 19.01.2021 року, зазначає, що цивільним процесуальним законодавством не передбачено таких процесуальних дій, тому витрати у розмірі 100 грн. не можуть бути враховані. Крім того, посилається на те, що стороною позивача не додано жодного доказу на підтвердження факту оплати зазначених витрат. Просить зменшити витрати на оплату професійної правничої допомоги.

Так, до пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду можна віднести, зокрема, витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду (ст. 138 ЦПК), які включають витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Інших витрат, пов`язаних з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, нормами ЦПК України не передбачено.

Аналізуючи процесуальне законодавство, до таких витрат в окремих випадках можна віднести витрати, пов`язані з отриманням висновку експертного дослідження до подання позову; направлення запитів з метою отримання відомостей, що мають значення для розгляду конкретної справи; вчинення інших дій з метою отримання доказів та ін.

Однак понесення таких витрат стороною позивача не доведено.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Стороною позивача до позовної заяви додано копії наступних документів: довіреності від 09.10.2020 року, посвідченої державним нотаріусом Овруцької державної нотаріальної контори Житомирської області, зареєстрованої в реєстрі за № 1-1787; свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльністю.

Однак стороною не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, як визначено чинним законодавством, що позбавляє суд можливості перевірити чи вони фактично було здійснені та чи є їх розмір співмірним.

Таким чином, суд вважає, що заявлені позивачем витрати на друк позовної заяви, її копії, друк заяв у розмірі 100 грн. не ґрунтуються на вимогах закону, а витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн. є необґрунтованими та недоведеними, тому не підлягають задоволенню.

З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір: за подання позовної заяви у розмірі 840,80 грн.; за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 420,40 грн., а також на користь держави судовий збір за вимогу майнового характеру - 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 296/5 від 22.02.2012 року, постановою Кабінету міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 133, 137, 138, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс інновація», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Єфіменко Денис Олегович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення коштів, задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 17 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким Ігорем Вікторовичем (м. Київ, вул. Рейтарська/пров. Георгіївський, 6-3 літ. А, каб. 2-7), зареєстрований в реєстрі за № 9296, про звернення стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс інновація» (м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, 4, оф. 520, код ЄДРПОУ 41146462) заборгованості за договором № 200203-13497-1 від 03 лютого 2020 року за період з 04 березня 2020 року по 08 вересня 2020 року в розмірі 17 130 грн., що складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 3000 грн., простроченої заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 14 130 грн.; а також плати за вчинення виконавчого напису - в розмірі 1100 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс інновація» (м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, 4, оф. 520, код ЄДРПОУ 41146462) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) кошти у розмірі 1400,38 грн., які були стягнуті в рамках виконавчого провадження з примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису, а також судовий збір: за подання позовної заяви у розмірі 840,80 грн.; за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 420,40 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс інновація» (м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, 4, оф. 520, код ЄДРПОУ 41146462) в дохід держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: