Рішення № 96325479, 08.04.2021, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/6811/20

№ провадження 2/646/649/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.04.2021 м.Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Проценко А.М.,

за участю секретаря судового засідання Мірзоєвої К.Р.,

представника позивача Трофименка Р.О.,

представника відповідача Григоришина В.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Укрдебт Плюс", треті особи: державний реєстратор Виконавчого комітету Мерефянської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Л.І., департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання дій щодо державної реєстрації права власності на квартиру протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, визнання запису про реєстрацію права власності чинним,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправними дії ТОВ «Укрдебт Плюс», державного реєстратора Виконавчого комітету Мерефянської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Л.І. щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , скасувати рішення Державного реєстратора Виконавчого комітету Мерефянської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Л.І. від 09.10.2020, індексний номер 54512894, про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Укрдепт Плюс» та визнати запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру загальною площею 73,10 м2, житловою площею 41,70 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В.А. 20 квітня 2000 року за №1142, зареєстрованого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 26 червня 2000 року за реєстровим номером №П-9-4322 чинним, стягнути судові витрати.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 у період з 26.06.2000 по 30.09.2020 була власницею квартири загальною площею 73,10 м2, житловою площею 41,70 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В.А. 20 квітня 2000 року за №1142, зареєстрованого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 26 червня 2000 року за реєстровим номером №П-9-4322. 10.11.2020 позивач отримала лист з вимогою про звільнення квартири через перехід права власності на дану квартиру від позивача до відповідача ТОВ «Укрдебт Плюс». З Державного реєстру речових прав на нерухоме, індексний номер №231915728, від 10.11.2020 ОСОБА_1 дізналася, що 30.09.2020 ТОВ «Укрдебт Плюс» набув право власності на квартиру як іпотекодержатель за договором іпотеки б/н, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 21 липня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. №3690.

Позивач зазначає, що не перебував з ТОВ «Укрдебт Плюс» у правовідносинах, договори між ними не укладалися. Спірна квартира є постійним та єдиним місцем проживання позивача та її родини, у квартирі зареєстрована також неповнолітня донька позивача ОСОБА_3 , 2006 року народження.

Таким чином, згода на відчуження квартири не надавалася, звернення стягнення на майно було проведено всупереч Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних осіб», оскільки правочин здійснений без попередньої згоди органу опіки та піклування. Вищевикладені обставини зумовили звернення позивача з вищевказаним позовом до суду.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2020 року у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі відмовлено.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2020 року позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2020 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін, сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті позову.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 січня 2021 року клопотання представника позивача про витребування доказів у справі задоволено.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2021 року було частково задоволено заяву представник позивача про забезпечення позову та заборонено відчуження на квартиру АДРЕСА_1 .

Від представника відповідача ТОВ «Укрдебт Плюс» подано відзив на позовну заяву, в якому він позов не визнав, вважає доводи позивача такими, що відповідають об`єктивній дійсності, необґрунтованими і засновані на неправильному розумінні норм чинного законодавства. Представник відповідача зазначив, що жодних інших вимог, ніж ті, які передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і п.п.1 та 2 пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки до державного реєстратора не висувається. Представник відповідача зазначає, що ТОВ «Укрдебт Плюс» було цілком обґрунтовано дотримано вимоги законодавства щодо надання вичерпного переліку документів, необхідних для реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя і державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого зареєстровано право власності на спірну квартиру за ТОВ «Укрдебт Плюс».

Представник позивача подав відповідь на відзив, де зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 33, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», в редакції, чинній на момент укладання 24.07.2007 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, могло здійснюватися виключно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, саме який і був єдиною правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Проте такий договір про задоволення вимог іпотекодержателя сторонами не укладався і тому він не був наданий державному реєстратору, що тим самим відповідно до п. 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №25.12.2015 №1127 не давало можливості державному реєстратору здійснювати реєстрацію права власності на спірну квартиру.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив на позовну заяву, просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Від представника третьої особи Департаменту служб у справах дітей надійшла заява про розгляд справи без її участі, при винесенні рішення просила врахувати інтереси неповнолітньої дитини.

Треті особи державний реєстратор Микитенко Л.І. та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, про причини неявки суд не повідомили, правом надання пояснень у справі не скористалися.

Суд, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши та оцінивши докази у справі, встановив наступні обставини.

21 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , що на момент вчинення правочину був чоловіком позивача, був укладений кредитний договір №11021070000. За умовами цього договору Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 42 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 21.07.2016 зі сплатою 13% річних. За умовами договору кредитор надає позивальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а позивач зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі та на умовах, що передбачені кредитним договором (т.1 а. с.140-146).

На забезпечення виконання Договору кредиту між Банком та майновим поручителем ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки б/н, посвідчений 24 липня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. та зареєстровано в реєстрі за №4072.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами, у зв`язку із чим АТ «Дельта Банк» набув права первісного кредитора за договором №11186753000 від 24 липня 2007 року та договором забезпечення.

07 листопада 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги №2082/К, за яким, в тому числі, було відступлено і право вимоги за кредитним договором №11186753000 від 24 липня 2007 року та договором іпотеки від 24 липня 2007 року. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. 07 листопада 2019 року та зареєстрований в реєстрі, де змінено іпотекодержателя з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Укрдебт Плюс». Відповідні зміни внесені до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т.1 а.с.147-148).

Згідно з п. 4.1 Договору іпотеки звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим Договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим Договором.

Відповідно до п. 4.3 Договору іпотеки у випадках, зазначених в п.п.2.1.1-2.1.2 Договору іпотеки іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно до ст. 35 Закону «Про іпотеку».

П. 4.4. Договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання Іпотекодавцем вимог, зазначених в повідомленні, про яке йдеться в п. 4.3, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки (т.1 а.с.162).

Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не виконували належним чином свої зобов`язання за Договором кредиту, ТОВ «Укрдебт Плюс» на адресу боржників листом від 09.12.2019 повідомило їх про звернення стягнення на квартиру шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку (т.1 а.с. 136,138).

Рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернулися підтвердження про вручення (т.1 а.с. 137,139).

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з приводу реалізації Банком права на звернення стягнення на квартиру в позасудовому порядку.

Відповідно до п. 57, 58 постанови Верховного Суду України від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Звернення стягнення на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до умов договору іпотеки та розділу V Закону України № 898-IV від 05.06.2003 «Про іпотеку».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у редакції, що діяла на час проведення державної реєстрації державним реєстратором права власності на квартиру за Банком, передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Системний аналіз положень статей 17,33,36,37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України «Про іпотеку» та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, який відповідає вимогам пункту першого зазначеного Закону, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 Закону №1304-VII не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Верховний Суд України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15 дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Та зробив висновок про те, що установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч.2 ст.3 Закону України № 1952-IV від 1 липня 2004 року).

Рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Мерефянської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Л.І. №54512894 від 09.10.2020 на підставі договору іпотеки від 21.07.2006 була здійснена державна реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «Укрдебт Плюс» (т.1 а. с. 158).

Тобто, іпотекодержатель у позасудовому порядку вже набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме житлове майно вибуло з власності іпотекодавця ОСОБА_1 без її згоди як власника.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Тобто, всупереч дії мораторію відбувся фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №465/1310/17, а також від 19.05.2020 у справі №644/3116/18.

Суд вважає, що положення Закону № 1304-VII можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки квартира була передана в іпотеку ТОВ «Укрдебт Плюс» в рахунок забезпечення споживчого кредиту у розмірі 42 000 доларів США.

При розгляді заяви ТОВ «Укрдебт Плюс» про реєстрацію за собою права власності на квартиру державний реєстратор Микитенко Л.І., як особа, що здійснює реєстрацію права власності, повинна була перевірити наявність підстав для реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «Укрдебт Плюс» на підставі іпотечного застереження, врахувати положення Закону № 1304-VII та відмовити ТОВ «Укрдебт Плюс» у вчиненні зазначеної реєстраційної дії.

Тому суд вважає, що рішення №54512894 від 09.10.2020 про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Укрдебт Плюс» є таким, що порушує право власності позивача, тобто є протиправним та підлягає скасуванню. Таке право вважається порушеним саме відповідачем, оскільки з ним виник даний майновий спір щодо права на квартиру.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Таким чином, скасування запису про реєстрацію права власності можливе у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності. Скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та внесення про це відповідного запису призводить до відновлення становища, яке існувало до проведення державної реєстрації прав, яке скасовано.

За змістом ст. 316, 317 ЦК України України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем.

Вимогу про визнання протиправними дій ТОВ «Укрдебт Плюс» щодо державної реєстрації права власності на квартиру суд вважає необґрунтованою з огляду на те, що безпосередньо ТОВ «Укрдебт Плюс» не вчинялася державна реєстрація прав в зв`язку з відсутністю на те повноважень. З боку товариства мало місце лише звернення з такою вимогою до державного реєстратора. Відповідно до чинного законодавства позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести факт порушення, невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем.

Питання про визнання протиправними дій державного реєстратора суд позбавлений можливості вирішити, оскільки державний реєстратор визначений позивачем як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог. Слід вважати, що заявлені позовні вимоги до третьої особи задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не взмозі вирішувати та задовольняти вимоги до особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується, та яка не має статусу відповідача у цій справі.

Щодо вимоги визнати чинним запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В.А. 20 квітня 2000 року за №1142, зареєстрованого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 26 червня 2000 року за реєстровим номером №П-9-4322, суд зауважує, що даний правочин був вчинений до початку введення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а підтвердження про наявність такого запису саме в цьому реєстрі до моменту звернення ТОВ «Укрдебт Плюс» до державного реєстратора з метою реєстрації права власності на квартиру за останнім у справі відсутні.

Пунктом 52 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою КМУ №1141 від 26.10.2011, передбачено, що у разі коли в Державному реєстрі прав відсутні записи про речові права, їх обтяження, що підлягають поновленню, а відомості про такі речові права, їх обтяження, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, містяться у реєстрах (кадастрах), поновлення записів про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором шляхом внесення з відповідних реєстрів (кадастрів) відомостей про такі права, обтяження, передбачених пунктами 30-32 цього Порядку.

У разі коли у Державному реєстрі прав відкрито розділ на об`єкт нерухомого майна, а у зв`язку із внесенням записів про скасування державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав чи у реєстрах (кадастрах), у яких до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства здійснювалася державна реєстрація прав, відсутні записи чи відомості, які підлягають поновленню, такий розділ на об`єкт нерухомого майна залишається відкритим та використовується для проведення в подальшому державної реєстрації прав на відповідний об`єкт нерухомого майна.

Питання щодо поновлення відповідного запису перед судом не ставилося, так само як і не надано взагалі відомостей щодо наявності в Державному реєстрі прав запису про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В.А. 20 квітня 2000 року за №1142, зареєстрованого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 26 червня 2000 року за реєстровим номером №П-9-4322, тому вимога про визнання запису чинним задоволенню не підлягає.

Положенням абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У відповідності ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вимог про визнання, зміну чи припинення речових прав в межах даного позову не заявлялося, тому вирішити таке питання суд позбавлений можливості, оскільки це призведе до порушення меж судового розгляду, а відтак і принципу диспозитивності.

Статтею 141 ЦПК України передбачено порядок розподілу судових витрат між сторонами. Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовна заява була задоволена частково, суд приходить до висновку про те, що з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до постанови Верховного суду України від 30.09.2020 склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Всупереч зазначеному з боку позивача надано лише договір про надання правової допомоги та попередній розрахунок судових витрат з описом наданих послуг, однак документів, які б підтверджували реальне здійснення цих виплат, суду не надано.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись ст. 2, 5, 10, 12, 13, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ "Укрдебт Плюс", треті особи: державний реєстратор Виконавчого комітету Мерефянської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Л.І., департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання дій щодо державної реєстрації права власності на квартиру протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, визнання запису про реєстрацію права власності чинним – задовольнити частково.

Скасувати рішення Державного реєстратора Виконавчого комітету Мерефянської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Людмили Іванівни від 09.10.2020, індексний номер 54512894, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Укрдебт Плюс".

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ТОВ "Укрдебт Плюс" на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст рішення складено 12 квітня 2021 року.

Суддя А.М.Проценко