Рішення № 96324783, 08.04.2021, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/20608/19

н/п 2/766/6958/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Майдан С.І.

за участю секретаря Романенко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення,

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, свої позовні вимоги обґрунтував тим, що Концерн «МТМ» по відношенню до відповідача є виконавцем послуг з виробництва та постачання теплової енергії призначеної для централізованого опалення, що постачається до житлового приміщення шляхом транспортування через магістральні теплові мережі та внутрішньо домові розподільчі системи. Згідно договору купівлі-продажу квартири від 04.10.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Годованим О.В., реєстраційний номер №549 від 04.10.2016 року та 07.10.2016 року за №31767206 зареєстрованого в Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, вказана квартира АДРЕСА_1 на праві 1/1 приватної власності належить вказаному відповідачу. В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Концерну МТМ повідомивши про зміну права власності за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку з цим, на письмове прохання відповідача, на його адресу реєстрації, Концерном МТМ було направлено для підписання та поверненню на адресу виконавця послуг примірник типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідач не здійснив власний обов`язок стосовно укладання договору з виконавцем послуг в особі Концерну «МТМ». В зв`язку з чим, надання послуг з централізованого опалення здійснювалося у відповідності до положень Закону та Правил. Стороною відповідача не виконано обов`язок по оплаті за поставлену комунальну послугу, а стороною постачальником послуга з централізованого опалення надавалась відповідачу безперебійно в межах опалювального сезону. Концерн «Міські теплові мережі» в опалювальні періоди з жовтня 2016 по березень 2017 рр., з жовтня 2017 по квітень 2018 рр. надав послугу з централізованого опалення у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , на суму 13174,11 грн. Споживачем за вказаний період не здійснено оплату за надання послугу. На момент подання позову 11.10.2019 року, сума накопиченої непогашеної заборгованості за вказані періоди складає 13174,11 грн. У зв`язку з цим, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за послугу з централізованого опалення в сумі 13174,11 грн. та суму судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Ухвалою суду від 22.11.2019 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач надав до суду відзив, згідно якого відповідач з заявленими позовними вимогами не згоден, вважає їх необґрунтованими та такими в задоволенні яких суд повинен відмовити. Зазначив, що 04.10.2016 року позивачем було укладено договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно умов договору п.4.1 продавець квартири був зобов`язаний: а) передати покупцю у власність нерухоме майно відповідно до умов договору; б) розрахуватися по комунальним платежам та заборгованості; в) зняти з реєстрації себе та інших осіб, зареєстрованих в нерухомому майні, що є предметом договору, та звільнити нерухоме майно для безперешкодного користування з боку покупця протягом 10 днів з дня підписання договору. За умовами п.4.1 договору купівлі-продажу продавець квартири ОСОБА_2 не виконав. У зв`язку з цим, відповідачем були направлені вимоги про добровільне виселення та зняття з реєстрації від 27.03.2017 року та 22.05.2017 року, однак жодних дій з боку продавця на виконання вимог виконано не було. У період часу з 04.10.2016 року до 25.04.2018 року квартира знаходилася у фактичному володінні ОСОБА_2 , який відмовлявся її добровільно звільнити та не надавав до квартири доступу ОСОБА_1 25.04.2018 року ОСОБА_1 отримав фізичний доступ до квартири. Доказом того, що саме 25.04.2018 року ОСОБА_1 отримав у володіння та користування квартиру є акт про не проживання особи за місцем реєстрації, що був поданий адвокатом Марчука Е.С. до Ленінського районного суду м.Запоріжжя у справі №334/4026/17. 30.06.2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до позивача з заявою, в якій виклав обставини, що були зазначені вище та обґрунтовуючи свої вимоги просив виключити суму заборгованості попереднього власника (наймача) з зазначеної квартири, та не включати такий борг до суми заборгованості по даній квартирі в майбутньому, та надати довідку про відсутність заборгованості по належній ОСОБА_1 квартирі. 02.07.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з заявою про залишення без розгляду позову до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та визнання таким, що втратив право користування квартирою із зняттям з реєстрації та виселенням. 06.07.2018 року ухвалою Ленінського районного суду м.Запоріжжя було залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та визнання таким, що втратив право користування квартирою із зняттям з реєстрації та виселенням. 06.07.2018 року рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним. У серпні 2018 року ОСОБА_1 отримав відповідь від позивача від 16.08.2018 року, в якій зазначено, що відповідач повинен сплатити суму заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 04.10.206 року по 01.08.2018 року у сумі 13174,11 грн. у зв`язку з тим, що саме 04.10.2016 року було зареєстровано право власності на його ім`я на квартиру АДРЕСА_1 . Також було зазначено, що відсутність укладеного договору не звільняє мешканців від оплати за фактично отримані та спожиті послуги. 07.09.2018 року ОСОБА_1 було направлено претензію до позивача, в якій було зазначено про не згоду сплачувати борг, що сформувався за період з 04.10.2016 року по 01.08.2018 року у сумі 13174,11 грн. з підстав того, що ОСОБА_1 не споживав цих послуг, оскільки квартира знаходилася у володінні попереднього власника ОСОБА_2 . У грудні 2018 року відповідач отримав відповідь від позивача від 06.12.2018 року, де було зазначено, що на думку позивача на підставі стст.319, 322, 334, 346 ЦК України обов`язок зі сплати заборгованості за опалення за період з 04.10.2016 року по 01.08.2018 року у сумі 13174,11 грн. покладено на ОСОБА_1 пов`язуючи обов`язок по сплаті за послуги з фактом права власності, а не фактом споживання послуги. Відповідач вважає, що ОСОБА_2 у період з 04.10.2016 року по 25.04.2018 року, в який сформувалася заборгованість за центральне опалення у сумі 13174,11 грн. користувався квартирою, був фактичним споживачем та отримувачем послуги з центрального опалення. Сторона відповідача вважає, що сплатити заборгованість за центральне опалення у сумі 13174,11 грн. повинен сплатити ОСОБА_2 , оскільки згідно п.5 ч.3 ст.20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» саме на споживача покладено обов`язок сплачувати за житло-комунальні послуги, встановлені договором або законом. В даному випадку є доведеним фактом, що отримував житло-комунальні послуги з теплопостачання саме ОСОБА_2 , який в розумінні Закону є споживачем послуги, а ОСОБА_1 набув статус споживача саме з 25.04.2018 року, коли отримав квартиру у володіння та користування. У позовних вимогах повинно бути відмовлено у зв`язку з заявленими позовом до неналежного відповідача. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що у період з 04.10.2016 року по 25.04.2018 року ним надавалися послуги з теплопостачання квартири, а відповідач у справі не може підтвердити чи заперечити ці обставини, оскільки був обмежений у користуванні квартирою ОСОБА_2 .

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав повністю та просив його задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, надали до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві. Стягнути з позивача судові витрати понесені відповідачем у розмірі 13663,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно зі ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею першою Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 04.10.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Годованим О.В., реєстраційний номер №549 від 04.10.2016 року та 07.10.2016 року за №31767206 зареєстрованого в Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, вказана квартира АДРЕСА_1 на праві 1/1 приватної власності належить ОСОБА_1 .

Згідно з п.4.1 договору продавець зобов`язаний: а) передати покупцю у власність нерухоме майно відповідно до умов цього договору; б) розрахуватися по комунальним платежам та заборгованості; в) зняти з реєстрації себе та всіх інших осіб, зареєстрованих (прописаних) в нерухомому майні, що є предметом цього договору, та звільнити майно для безперешкодного користування з боку покупця на протязі десяти днів з моменту підписання договору.

Матеріалами справи підтверджено, що продавець ОСОБА_2 у визначений в договорі термін квартиру не звільнив, на вимогу покупця про добровільне звільнення квартири не реагував, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 22.06.2017 року до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні, визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстрації та виселенням. За його позовом Ленінським районним судом м.Запоріжжя 13.07.2017 року відкрито провадження.

27.09.2017 року ОСОБА_2 звернувся до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі - продажу удаваним правочином та визнання права власності на квартиру.

Актом від 25.06.2018 року, складеним та підписаним ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , підтверджено, що ОСОБА_2 фактично з 25.04.2018 року не проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

30.06.2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до позивача з заявою, в якій виклав обставини, що були зазначені вище та, обґрунтовуючи свої вимоги, просив виключити суму заборгованості попереднього власника (наймача) з зазначеної квартири, та не включати такий борг до суми заборгованості по даній квартирі в майбутньому, та надати довідку про відсутність заборгованості по належній ОСОБА_1 квартирі.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 отримав відповідь від позивача від 16.08.2018 року, в якій зазначено, що відповідач повинен сплатити суму заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 04.10.206 року по 01.08.2018 року у сумі 13174,11 грн. у зв`язку з тим, що саме 04.10.2016 року було зареєстровано право власності на його ім`я на квартиру АДРЕСА_1 . Також було зазначено, що відсутність укладеного договору не звільняє мешканців від оплати за фактично отримані та спожиті послуги.

07.09.2018 року ОСОБА_1 було направлено претензію до позивача, в якій було зазначено про не згоду сплачувати борг, що сформувався за період з 04.10.2016 року по 01.08.2018 року у сумі 13174,11 грн. з підстав того, що ОСОБА_1 не споживав цих послуг, оскільки квартира знаходилася у володінні попереднього власника ОСОБА_2 .

У грудні 2018 року відповідач отримав відповідь від позивача від 06.12.2018 року, де було зазначено, що на підставі стст.319, 322, 334, 346 ЦК України обов`язок зі сплати заборгованості за опалення за період з 04.10.2016 року по 01.08.2018 року у сумі 13174,11 грн. покладено на ОСОБА_1 пов`язуючи обов`язок по сплаті за послуги з фактом права власності, а не фактом споживання послуги.

Концерн «Міські теплові мережі» включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та є юридичною особою.

Відповідно до п.2.1 Статуту концерну «Міські теплові мережі», затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови №99р від 08.04.2013 року, основною метою діяльності концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну.

Згідно п.1 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, з наступними змінами та доповненнями, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг(виконавець) і фізичною та юридичною особою(споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг.

Концерн «МТМ» надає послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно розрахунку заборгованості, особовий рахунок НОМЕР_1 відкритий на ім`я відповідача, за період з 04.10.2016 року по 25.04.2018 року сформована заборгованість за центральне опалення у сумі 13174,11 грн.

Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами договору, при цьому такому праву прямо відповідає визначений частиною першою статті 9 цього Закону обов`язок споживача здійснювати оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Крім того, відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.

Частиною другою статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Таким чином, новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовити в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник.

Враховуючи, що за встановленими обставинами справи відповідач не брав на себе обов`язку зі сплати боргу попереднього власника, тому не зобов`язаний повертати борги попереднього власника.

При цьому, договір купівлі-продажу від 04.10.2016 року, згідно з яким відповідач став власником спірної квартири, не містить застережень про переведення боргу попереднього власника й не містить згоди кредитора на таку заміну, що узгоджується з положеннями статті 520 ЦК України (заміна боржника у зобов`язанні).

Стаття 7 Закону Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» присвячена обов`язкам співвласників багатоквартирного будинку.

Положеннями цієї статті є встановлення у її частині другій правила, відповідно до якого кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Крім того, частина третя цієї ж статті передбачає, що у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення набуття новим власником усіх обов`язків попереднього власника як співвласника.

Тлумачення наведеної норми права у системному зв`язку з вище приведеними нормами надає можливість дійти висновку про те, що у даному випадку йдеться про перехід від попереднього власника до нового власника обов`язків саме як співвласника багатоквартирного будинку, передбачені законом, а не боргів попереднього власника з оплати за житлово-комунальні послуги.

Тобто з моменту переходу права власності на квартиру попередній власник втрачає права і обов`язки співвласника багатоквартирного будинку, а новий власник набуває прав і обов`язків співвласника такого будинку. Адже згідно з частиною першою статті 2 Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.

Отже, діючим законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу.

Саме, такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі №686/6276/19, який суд у відповідності до ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За таких обставин та без надання підтвердження про конкретний обсяг наданих позивачем послуг з централізованого опалення та їх оплату попереднім власником квартири станом на жовтень 2016 року та про конкретний обсяг наданих послуг відповідачу, наданий позивачем розрахунок заборгованості за особовим рахунком НОМЕР_1 не є належним та допустимим доказом, оскільки по суті достовірно не підтверджує заявлені вимоги.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Що стосується витрат відповідача на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом ч.8 ст.141ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження компенсації витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про правову допомогу від 20.05.2020 року; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та акт-опис виконаних робіт (наданих послуг) від 08.04.2021 року відповідно до якого розмір наданих послуг становить 13663,00 грн.: дослідження та аналіз позовної заяви з додатками 1 год., опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, аналіз судової практики з вирішення подібних правовідносин на які сторона відповідача посилається у відзиві 3 год., консультація клієнта 1 год., підготовка та складання доповнень до відзиву 0,5 год., участь адвоката у судових засіданні 1 год., участь адвоката у судових засіданні 1 год., підготовка та складання заяви про надання доказів на підтвердження розміру судових витрат 0,5 год., підготовка та складання клопотання про доручення доказів до матеріалів справи з додатками 0,5 год., підготовка та складання клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідача 0,5 год.

Таким чином, оцінюючи обґрунтованість заяви відповідача суд дійшов висновку, що в матеріалах справи наявні належні та достатні обґрунтування суми понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи, а тому такі витрати позивача у сумі 13663,00 грн. підлягають відшкодуванню у повному розмірі.

Керуючись ст.ст.12, 13,76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 355 ЦПК України, ст.ст.11,12, 15-16, 322 ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суд

вирішив:

У задоволенні позову Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення відмовити.

Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 13663,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Херсонської області з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою Херсонського міського суду Херсонської області: https://court.gov.ua/sud2125/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: С.І.Майдан