Рішення № 96323689, 08.04.2021, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

Справа № 642/441/21

Провадження № 2/642/670/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Пашнєва В.Г.,

секретаря судового засідання - Алфьорової І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про зняття з реєстрації, -

встановив:

У січні 2021 року позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою, у якій просила зняти з реєстрації ОСОБА_2 та дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартирі АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач та відповідач з дітьми зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач є співвласником вказаної квартири разом з позивачем. Відповідач є донькою позивача та разом з дітьми тривалий час не мешкає за місцем реєстрації, їх місцезнаходження невідомо. Факт реєстрації відповідача та її дітей у вказаній квартирі створює для позивача перешкоди у користуванні майном, оформленні субсидій.

01 лютого 2021 року ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова відкрите провадження у справі, ухвалено проводити розгляд у спрощеному порядку з повідомленням сторін.

Позивач подала у судове засідання, через канцелярії суду клопотання, в якому просить долучити копію акту від 18 березня 2021 рок про відсутність відповідачки з дітьми з 1 липня 2009 року по теперішній час.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи також повідомлена належним чином, в судове засідання не з`явилася з невідомих суду причин. Відзив не подано.

Представник третьої особи - Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради в судове засідання також не з`явився, в поданих заявах просив розглянути справу у його відсутність, зазначивши про непідтримання позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши обставини і перевіривши їх доказами, вважає позов таким, що задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (довідка про склад сім`ї) за інформацією Реєстру територіальної громади міста Харкова, за вказаною вище адресою разом з позивачем ОСОБА_1 зареєстровані відповідач по справі - ОСОБА_5 та неповнолітні діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7).

Відповідно до актів від 01.10.2020 та від 18.03.2021, складених сусідами позивача та засвідчених начальником дільниці №62 КП «Жилкомсервіс», за місцем реєстрації ОСОБА_2 та її діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 01.07.2009 дотепер не мешкають, їх речей у квартирі немає, станом квартири не цікавляться.

Також встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 02.04.1999, виданим органом приватизації житлового фонду ВАТ «Харківський керамічний завод» (а.с. 4).

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності ( статті 13, 41 Конституції України).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов`язки, а й орієнтовно вказує на його зобов`язання.

Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За змістом ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 17.10.2018 у справі № 521/17805/16-ц, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, є Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», положення ст. 7 якого підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.

У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши водночас одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Права власника житлового будинку, квартири також визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї.

На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Згідно із частиною 4 статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належить особи, зазначені у частині 2 статті 64 цього Кодексу, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім`ї власника можуть бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно поживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ч. 1 ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-ІV від 11.12.2003, батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Згідно статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Як встановлено судом, відповідач зареєстрована у вказаній квартирі, є її співвласником разом з позивачем, здійснила реєстрацію неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак за місцем реєстрації не мешкають.

Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, є Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», положення ст. 7 якого підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.

У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши водночас одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації.

Так, згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до ч. 4, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).

Право членів сім`ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Зазначена висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 січня 2018 року у справі № 61-755 св 18.

Малолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, і набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками. Підстава, на якій місце проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 реєструвалося у вищевказаній квартирі, у судовому порядку не оспорюється, тому вважається, що вони за фактом народження набули права користування цим житлом на законних підставах і у встановлений строк були зареєстровані за місцем реєстрації матері.

Згідно висновку ВС/КЦС від 27.11.19, справа №368/750/16-ц, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що малолітня дитина набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає, а також про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

У відповідача як співвласника квартири АДРЕСА_2 не припинилось право власності і відтак користування жилим приміщенням, у неї та членів її родини, до яких відносяться її малолітні діти, це право також продовжує існувати.

Таким чином, виходячи з пріоритету інтересів дитини, їх найкращого забезпечення, враховуючи обставини справи, визначений нормативно-правовим актом порядок реєстрації місця проживання осіб, можна зробити висновок, що зняття з реєстрації місця проживання особи без рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою неможливе. Тому, враховуючи, що відповідач зареєстрована у вказаній квартирі, є її співвласником, малолітні діти зареєстровані як члени сім`ї власника, право власності якого на час звернення до суду не припинено, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Одночасно суд зазначає, що спірні питання з приводу спільного користування житлом, оплати комунальних послуг з можливістю отримання субсидії по житлово-комунальним послугам, про що зазначає позивач у позові, можуть бути вирішені, зокрема, шляхом поділом особистих рахунків тощо.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 41, 47 Конституції України, ст. ст. 4, 5, 13, 43, 76-82, 131, 247, 258-259, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 29, 317, 319, 321, 405 ЦК України, ст. ст. 156 ЖК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про зняття з реєстрації - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Г.Пашнєв