Рішення № 96313568, 15.04.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/1397/21

провадження 2/201/1555/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору зберігання дійсним і виконання зобов`язання в натурі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 05 лютого 2021 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання договору зберігання грошових коштів і виконання зобов`язання по поверненню цих коштів в натурі, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач у своєму позові посилається на те, що їй належать на праві власності грошові кошти, а саме: ОСОБА_1 була стороною правочину - договіру № 30/11-4.140.45 про сплату/внесення пайового внеску у СК «Затишний» від 30 листопада 2018 року, укладений між СК «Затишний» та ОСОБА_1 ; на виконання цього правочину позивач внесла грошові кошти на рахунок, а саме: квитанція АТ КБ «ПриватБанк» від 30 листопада 2018 року на суму 200 000 гривень, назва послуги: пайовий внесок по договору ОСОБА_1 договір № 30/11-4.140.45, дата договору 30 листопада 2018 року; квитанція АТ КБ «ПриватБанк» від 30 листопада 2018 року на суму 109 727.71 гривень, назва послуги: пайовий внесок по договору ОСОБА_1 договір № 30/11-4.140.45, дата договору 30 листопада 2018 року; квитанція АТ КБ «ПриватБанк» від 30 листопада 2018 року на суму 299 799.99 гривень, назва послуги: пайовий внесок по договору ОСОБА_1 договір № 30/11-4.140.45, дата договору 30 листопада 2018 року. Станом на 30 листопада 2018 року згідно офіційного курсу НБУ (28.39) : 609 527.70 грн. дорівнювало 21 469.80 доларів США.

ОСОБА_1 , з її слів, уступила своє право та отримала за це грошові кошти, а саме: договір про зміну сторони в договорі про сплату пайових внесків у СК «Затишний» № 30/11-4.140.45 від 30 листопада 2018 року, укладений 29 липня 2020 року між СК «Затишний», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .. Розписка від 29 липня 2020 року про отримання 21 500 доларів США. Станом на 29 липня 2020 року згідно офіційного курсу НБУ (27.68) 609 527.70 грн. дорівнювало 22 020.50 доларів США.

ОСОБА_1 винаймає собі житло та проживає в ньому, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . 29 липня 2020 року позивач передала відповідачу грошові кошти в розмірі 21 500 доларів США (215 купюр номіналом по 100 доларів США) - на тимчасове зберігання. Позивач та відповідач домовились, що грошові кошти будуть тимчасово зберігатися у житлі відповідача за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач та відповідач домовились, що грошові кошти будуть повернуті позивачем відповідачу за першою вимогою позивача. Підставою передачі грошових коштів було те, що, як зазначено, позивач винаймає собі житло, а тому не впевнена в безпеці та належному ступені охорони цих грошових коштів за адресою найму житла. Підставою передачі грошових коштів саме відповідачу було те, що позивач та відповідач працюють на одному підприємстві - ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА».

29 жовтня 2020 року слідчим суддею Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Літвіненко Н.А. винесено ухвалу в межах справи № 210/5887/20, якою надано дозвіл на обшук житла, а саме житла відповідача ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 . 30 жовтня 2020 року слідчими, із залученням оперативних співробітників, із наданням копії ухвали, було проведено обшук вказаного житла відповідача. Згідно протоколу обшуку вказаної квартири вилучено, зокрема: грошові кошти: 100 доларів США - 200 шт., сума 20 000 доларів США. Примітки: грошові кошти поміщені до пакету № 4461591. Тимчасово вилучені предмети вилучені до СУ ГУ НП в Дніпропетровській області.

Отже, на думку позивача, вилучені при обшуку у житлі ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США належать саме ОСОБА_1 .. Позивач отримала усно від відповідача інформацію про те, що інші 1 500 доларів США були витрачені відповідачем на власні потреби.

Позивач стверджує, що правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, за своєю суттю є правовідносинами із зберігання, що регулюються положеннями ЦК України. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її (поклажодавцеві) у схоронності. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігай зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну. Зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ.

Таким чином, між позивачем та відповідачем було укладено договір зберігання грошових коштів в усній формі, що є дійсним, на безоплатній основі на невстановлений строк зберігання, до пред`явлення позивачем вимоги про повернення грошових коштів. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином і одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідачем порушено зобов`язання за договором зберігання стосовно не повернення речі на першу вимогу позивача, що і було визнано ним. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Передані 29 липня 2020 року позивачем на зберігання відповідачу грошові кошти у готівковій формі у розмірі 21 500 доларів США, а саме: 215 купюр номіналом по 100 доларів США, що належать позивачу, підлягають поверненню їй на першу вимогу відповідно до укладеного договору зберігання в усній формі.

Відповідачем не було виконано свого обов`язку із повернення готівки, що належить позивачу, на першу вимогу позивача, у зв`язку із тим, що 30 жовтня 2020 року саме ці готівкові кошти було вилучено під час обшуку, а іншу частину відповідач використав на власні потреби. Тому позивач і просив визнати дійсним правочин - договір зберігання грошових коштів у готівковій формі у розмірі 21 500 (двадцять одна тисяча п`ятсот) доларів США, а саме: 215 купюр номіналом по 100 доларів США - укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 29 липня 2020 року та зобов`язати цього відповідача - зберігача за договором зберігання від 29 липня 2020 року - повернути позивачу - поклажедавцю за договором зберігання від 29 липня 2020 року - майно, що належить ОСОБА_1 , а саме: грошові кошти у готівковій формі у розмірі 21 500 доларів США (215 купюр номіналом по 100 доларів США), які було передано позивачкою відповідачу 29 липня 2020 року на зберігання.

Відповідач укладав договір і не заперечує проти вказаного, але зараз кошти не повертає та підтверджує наявність вилучених у нього коштів. Позивач вважає вказане порушуючим його права. Звернулася до відповідача з питанням оформлення вказаних документів і повернення коштів, але відповіді отримано не було. Позивачка просила визнати вказаний договір зберігання коштів дійсним і зобов`язати відповідача в натурі його виконати, тобто повернути вказані кошти, задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та/або його представник в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, в письмовому зверненні до суду позовні вимоги визнав і не заперечував проти розгляду справи без його участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву не обґрунтованою та не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що , як стверджує позивач ОСОБА_1 , їй належать на праві власності грошові кошти. ОСОБА_1 була стороною такого правочину, а саме: договір № 30/11-4.140.45 про сплату/внесення пайового внеску у СК «Затишний» від 30 листопада 2018 року, укладений між СК «Затишний» (ЄДРПОУ 40300750) та ОСОБА_1 . На виконання цього правочину позивач внесла грошові кошти на рахунок, а саме: квитанція АТ КБ «ПриватБанк» від 30 листопада 2018 року на суму 200 000 гривень, назва послуги: пайовий внесок по договору ОСОБА_1 договір № 30/11-4.140.45, дата договору 30 листопада 2018 року; квитанція АТ КБ «ПриватБанк» від 30 листопада 2018 року на суму 109 727.71 гривень, назва послуги: пайовий внесок по договору ОСОБА_1 договір № 30/11-4.140.45, дата договору 30 листопада 2018 року; квитанція АТ КБ «ПриватБанк» від 30 листопада 2018 року на суму 299 799.99 гривень, назва послуги: пайовий внесок по договору ОСОБА_1 договір № 30/11-4.140.45, дата договору 30 листопада 2018 року. Станом на 30 листопада 2018 року згідно офіційного курсу НБУ (28.39) : 609 527.70 грн. дорівнювало 21 469.80 доларів США.

ОСОБА_1 стверджує, що вона уступила своє право та отримала за це грошові кошти, а саме: договір про зміну сторони в договорі про сплату пайових внесків у СК «Затишний» № 30/11-4.140.45 від 30 листопада 2018 року, укладений 29 липня 2020 року між СК «Затишний» (ЄДРПОУ 40300750), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 . Розписка від 29 липня 2020 року про отримання 21 500 доларів США. Станом на 29 липня 2020 року згідно офіційного курсу НБУ (27.68) 609 527.70 грн. дорівнювало 22 020.50 доларів США.

Як стверджує позивач, ОСОБА_1 винаймає собі житло та проживає в ньому, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . 29 липня 2020 року позивач передала відповідачу грошові кошти в розмірі 21 500 (двадцять тисяч п`ятсот) доларів США (215 купюр номіналом по 100 доларів США) - на тимчасове зберігання. Позивач та відповідач домовились, що грошові кошти будуть тимчасово зберігатися у житлі відповідача за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач та відповідач домовились, що грошові кошти будуть повернуті позивачем відповідачу за першою вимогою позивача. Підставою передачі грошових коштів було те, що, як зазначено, позивач винаймає собі житло, а тому не впевнена в безпеці та належному ступені охорони цих грошових коштів за адресою найму житла. Підставою передачі грошових коштів саме відповідачу було те, що позивач та відповідач працюють на одному підприємстві - Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА».

Про кримінальне провадження та вилучення у позивача частини коштів. 29 жовтня 2020 року слідчим суддею Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Літвіненко Наталією Аркадіївною винесено ухвалу в межах справи № 210/5887/20, якою надано дозвіл на обшук житла, а саме житла ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 . 30 жовтня 2020 року року слідчими, із залученням оперативних співробітників, із наданням копії ухвали, було проведено обшук житла ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 .

Згідно протоколу обшуку вказаного житла вилучено, зокрема: грошові кошти: 100 доларів США - 200 шт., сума 20 000 доларів США. Примітки: грошові кошти поміщені до пакету № 4461591. Тимчасово вилучені предмети вилучені до СУ ГУ НП в Дніпропетровській області.

Отже, як вважає позивач, вилучені при обшуку у житлі ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США належать саме ОСОБА_1 .. Позивач отримала усно від відповідача інформацію про те, що інші 1 500 доларів США були витрачені відповідачем на власні потреби.

Відповідач укладав договір і не заперечує проти вказаного, але зараз кошти не повертає та підтверджує наявність вилучених у нього коштів. Позивач вважає вказане порушуючим його права. Звернувся до відповідача з питанням оформлення вказаних документів і повернення коштів, але відповіді отримано не було. В добровільному порядку питання не вирішене, виник спір, тому позивач вимушений звернутися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Договір, укладений між позивачем та відповідачем є правочином, який порушує публічний порядок.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК (435-15) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Судом з`ясовано, що відповідно до позову позивачці належать грошові кошти, а саме: ОСОБА_1 була стороною правочину - договору № 30/11-4.140.45 про сплату/внесення пайового внеску у СК «Затишний» від 30 листопада 2018 року, укладений між СК «Затишний» та ОСОБА_1 ; на виконання цього правочину позивач внесла грошові кошти на рахунок, а саме: квитанція АТ КБ «ПриватБанк» від 30 листопада 2018 року на суму 200 000 гривень, назва послуги: пайовий внесок по договору ОСОБА_1 договір № 30/11-4.140.45, дата договору 30 листопада 2018 року; квитанція АТ КБ «ПриватБанк» від 30 листопада 2018 року на суму 109 727.71 гривень, назва послуги: пайовий внесок по договору ОСОБА_1 договір № 30/11-4.140.45, дата договору 30 листопада 2018 року; квитанція АТ КБ «ПриватБанк» від 30 листопада 2018 року на суму 299 799.99 гривень, назва послуги: пайовий внесок по договору ОСОБА_1 договір № 30/11-4.140.45, дата договору 30 листопада 2018 року. Станом на 30 листопада 2018 року згідно офіційного курсу НБУ (28.39) : 609 527.70 грн. дорівнювало 21 469.80 доларів США.

ОСОБА_1 , на її думку, уступила своє право та отримала за це грошові кошти, а саме: договір про зміну сторони в договорі про сплату пайових внесків у СК «Затишний» № 30/11-4.140.45 від 30 листопада 2018 року, укладений 29 липня 2020 року між СК «Затишний», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .. Розписка від 29 липня 2020 року про отримання 21 500 доларів США. Станом на 29 липня 2020 року згідно офіційного курсу НБУ (27.68) 609 527.70 грн. дорівнювало 22 020.50 доларів США.

ОСОБА_1 винаймає собі житло та проживає в ньому, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . 29 липня 2020 року позивач передала відповідачу грошові кошти в розмірі 21 500 доларів США (215 купюр номіналом по 100 доларів США) - на тимчасове зберігання. Позивач та відповідач домовились, що грошові кошти будуть тимчасово зберігатися у житлі відповідача за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач та відповідач домовились, що грошові кошти будуть повернуті позивачем відповідачу за першою вимогою позивача. Підставою передачі грошових коштів було те, що, як зазначено, позивач винаймає собі житло, а тому не впевнена в безпеці та належному ступені охорони цих грошових коштів за адресою найму житла. Підставою передачі грошових коштів саме відповідачу було те, що позивач та відповідач працюють на одному підприємстві - ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА».

29 жовтня 2020 року слідчим суддею Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Літвіненко Н.А. винесено ухвалу в межах справи № 210/5887/20, якою надано дозвіл на обшук житла, а саме житла відповідача ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 . 30 жовтня 2020 року слідчими, із залученням оперативних співробітників, із наданням копії ухвали, було проведено обшук вказаного житла відповідача. Згідно протоколу обшуку вказаної квартири вилучено, зокрема: грошові кошти: 100 доларів США - 200 шт., сума 20 000 доларів США. Примітки: грошові кошти поміщені до пакету № 4461591. Тимчасово вилучені предмети вилучені до СУ ГУ НП в Дніпропетровській області.

Отже, на думку позивача, вилучені при обшуку у житлі ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США належать саме ОСОБА_1 .. Позивач отримала усно від відповідача інформацію про те, що інші 1 500 доларів США були витрачені відповідачем на власні потреби.

Позивач стверджує, що правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, за своєю суттю є правовідносинами із зберігання, що регулюються положеннями ЦК України. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її (поклажодавцеві) у схоронності. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігай зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну. Зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ.

Як стверджує позивач, відповідачем порушено зобов`язання за договором зберігання стосовно не повернення речі на першу вимогу позивача, що і було визнано ним. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Передані 29 липня 2020 року позивачем на зберігання відповідачу грошові кошти у готівковій формі у розмірі 21 500 доларів США, а саме: 215 купюр номіналом по 100 доларів США, що належать позивачу, підлягають поверненню їй на першу вимогу відповідно до укладеного договору зберігання в усній формі.

Відповідачем не було виконано свого обов`язку із повернення готівки, що належить позивачу, на першу вимогу позивача, у зв`язку із тим, що 30 жовтня 2020 року саме ці готівкові кошти було вилучено під час обшуку, а іншу частину відповідач використав на власні потреби. Тому позивач і просив визнати дійсним правочин - договір зберігання грошових коштів у готівковій формі у розмірі 21 500 (двадцять одна тисяча п`ятсот) доларів США, а саме: 215 купюр номіналом по 100 доларів США - укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 29 липня 2020 року та зобов`язати цього відповідача - зберігача за договором зберігання від 29 липня 2020 року - повернути позивачу - поклажедавцю за договором зберігання від 29 липня 2020 року - майно, що належить ОСОБА_1 , а саме: грошові кошти у готівковій формі у розмірі 21 500 доларів США (215 купюр номіналом по 100 доларів США), які було передано позивачкою відповідачу 29 липня 2020 року на зберігання.

Відповідач укладав договір і не заперечує проти вказаного, але зараз кошти не повертає та підтверджує наявність вилучених у нього коштів. Позивач вважає вказане порушуючим його права. Звернулася до відповідача з питанням оформлення вказаних документів і повернення коштів, але відповіді отримано не було. Позивачка просила визнати вказаний договір зберігання коштів дійсним і зобов`язати відповідача в натурі його виконати, тобто повернути вказані кошти, задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

При розгляді справи з позову та наданих пояснень і доказів сторін не доведено, чому була необхідність укладення саме такого договору (в простій усній, письмовій формі), чому договір не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв`язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК (435-15). Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Відповідно до статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 620 ЦК України, у разі невиконання боржником обов`язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов`язання.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

В порушення норм ЦПК України, сторони уклали договір зберігання, а перед цим – відступлення права вимоги, які безпосередньо впливають на права та обов`язки СК «Затишок» і ОСОБА_3 без їх участі та/або їх представника, більше того – вказаних осіб навіть не включено стороною по даній справі та не з`ясовано їх думку щодо предмету спору, про що вже зазначалося раніше.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин, сторони навіть не уклали договір зберігання усно, що позбавляє суд належним чином перевірити його, а сторони – довести належними доказами обставини його укладання.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Суд вважає на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, що позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від належного укладання договору, посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання договору зберігання від 29 липня 2020 року дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилився від укладання спірного договору в письмовій формі та що така можливість була втрачена. Натомість визнання відповідачем позову спростовує доводи позивач про ухилення відповідача від виконання договору, його належного укладання і посвідчення спірного договору та втрати можливості зробити це зараз.

Крім того, позивач стверджує, що вказані ним кошти були вилучені в ході обшуку житла відповідача. Судом з`ясовано, що вказаний обшук проведено на підставі ухвали слідчого судді, тобто в законний спосіб зі складанням протоколу і оформленням вилучення коштів. Позивачем не надано доказів того, що вказані дії слідчого або прокурора в ході цього обшуку і вилучення коштів ним оскаржувалися в передбаченому законом порядку, що позивач або відповідач звернулися до суду про повернення начебто незаконно вилучених коштів або дії учасників цього обшуку були протиправними.

Отже, не зрозуміло, як відповідач може виконати зобов`язання по поверненню вказаних позивачем коштів в натурі, якщо вони в нього фактично не знаходяться, вилучені слідчими органами в рамках досудового розслідування конкретної кримінальної справи і знаходяться в СУ ГУ НП Дніпропетровської області.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

Позивач не надав до матеріалів справи жодного письмового доказу, який би підтверджував його правову позицію.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.… Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на вищевикладені приписи чинного законодавства України відсутні наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання договору зберігання дійсним і виконання зобов`язання в натурі відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону та не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 7, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129, 129-1, 140, 144 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 16, 206, 208, 215, 220, 319, 321, 509, 526, 610, 937 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання договору зберігання дійсним і виконання зобов`язання в натурі відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 15 квітня 2021 року.

Суддя -