Рішення № 96311769, 06.04.2021, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

06 квітня 2021 року Справа № 926/2870/19

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В., за участю секретаря судового засідання Максимюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу

за позовом Фермерського господарства "Мад-Агро", с. Рокитне Новоселицького району Чернівецької області

до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1 ;

2) Фермерське господарство «Вікторія В.Т.»,

про визнання права володіння та користування на умовах оренди земельною ділянкою,

представники сторін:

від позивача – голова ОСОБА_2 , адвокат Гончарук В.В.;

від відповідача – Решетник В.Ф.;

від третьої особи-1 – Роскрут В.В. адвокат

від третьої особи-2 – не з`явився.

І. Стислий виклад позовних вимог.

Фермерське господарство “МАД-АГРО” звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, в якому просить визнати за позивачем право на володіння та користування на умовах оренди земельною ділянкою загальною площею 17,5 га, кадастровий номер 7323087100:02:006:0023 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства по договору оренди землі від 18 вересня 2015 року, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №11307685 від 24.09.2015, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Слобідської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 01 жовтня 2015 року було створено та зареєстровано Фермерське господарство “МАД-АГРО”, засновниками якого є ОСОБА_2 , частка якого в статутному капіталі складає 99% та ОСОБА_1 з часткою в статутному капіталі – 1%.

18.09.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області та засновником Фермерського господарства “МАД-АГРО” Томіком В.В. укладено зазначений договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Після створення фермерського господарства “МАД-АГРО” земельна ділянка, кадастровий номер 7323087100:02:006:0023, використовувалась та використовується ним для ведення фермерського господарства, й, відповідно, обробляє дану земельну ділянку, удобрює, платить орендну плату та інші платежі за землю.

Заявою від 12.06.2019 ОСОБА_1 повідомив директора товариства ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників (застовників) ФГ “МАД-АГРО”, у зв`язку із чим останнє звернулось до відповідача з клопотанням про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 18.09.2015 в частині зміни орендаря з ОСОБА_1 на ФГ “МАД-АГРО”, проте йому було відмовлено у внесенні таких змін, чим порушено права господарства як дійсного орендаря земельної ділянки.

За змістом чинного на час створення СФГ законодавства, а саме частини першої статті 1, частини першої статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» й на даний час можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства; юридична особа - СФГ використовувало спірну земельну ділянку з відповідною метою, уповноважені органи обліковували саме цю земельну ділянку за юридичною особою; після державної реєстрації СФГ набуває права користування земельною ділянкою, тобто відбувається фактична заміна землекористувача; Наказом відповідача порушено право СФГ.

У відзиві на позов відповідач проти позовних вимог заперечив повністю через їх необґрунтованість з огляду на таке:

1) право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам або внесено до статутного капіталу;

2) договір оренди від 18.09.2015 був укладений між Головним управлінням та громадянином ОСОБА_1 і право оренди зареєстроване саме за фізичною особою, а не за Фермерським господарством “МАД-АГРО”, а відтак правових підстав для внесення змін до договору оренди земельної ділянки немає;

3) сам факт сплати коштів за користування земельною ділянкою не свідчить про наявність у позивача законного права оренди на земельну ділянку;

4) право оренди земельної ділянки нерозривно пов`язано з особою, з якою укладений відповідний договір, а в даному випадку позивач просить підмінити судовим рішенням порядок передачі земельних ділянок державної форми власності в оренду.

У відповіді на відзив позивач зазначив що фермерське господарство було створено для обробітку спірної земельної ділянки, що й здійснювалося ним з 2015 по 2019 роки, а, отже, є дійсним та фактичним орендарем. Натомість ОСОБА_1 не надав жодних доказів на підтвердження того, що він обробляв земельні ділянку, сплачував за неї податки, тобто не довів, що саме він як фізична особа був фактичним орендарем земельної ділянки.

Третя особа-1 ОСОБА_1 у письмових поясненнях та додаткових поясненнях вказав, що не передавав у статутний капітал ФГ “МАД-АГРО” ні спірну земельну ділянку, ані права оренди цієї земельної ділянки, ним 11.09.2019 створено Фермерське господарство «Вікторія Т.В.» за рахунок орендованої ним земельної ділянки загальною площею 17,5 га, кадастровий номер 7323087100:02:006:0023, є його керівником. Також зазначив, що ним сплачувалася орендна плата за землю протягом 2018 -2020 років.

Третя особа-2 Фермерське господарство «Вікторія Т.В.» у письмових поясненнях позовні вимоги заперечує та просить відмовити в задоволенні позову.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 грудня 2019 року вказану позовну заяву передано до провадження судді Марущака І.В.

Ухвалою суду від 26.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 21.01.2020 та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

За результатами підготовчого засідання 21.01.2020 суд постановив ухвалу, якою залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_1 та відклав розгляд справи в підготовчому засіданні на 04 лютого 2020.

Ухвалою суду від 04.02.2020 відкладено розгляд справи в підготовчому засіданні на 18.02.2020 та встановлено третій особі строк для подання пояснень на позов.

Ухвалою від 18.02.2020 продовжив строк підготовчого провадження та відклав розгляд справи на 02.03.2020.

Ухвалою суду від 02.03.2020 зупинено провадження у справі № 926/2870/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/989/18.

Ухвалою від 18.12.2020 за заявою позивача поновлено провадження у справі №926/2870/19 та призначено її до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 21.01.2021.

Ухвалою суду від 21.01.2021 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 04.02.2021.

За наслідками підготовчого засідання 04.02.2021 суд призначив судове засідання з розгляду справи по суті на 24.02.2021.

Ухвалою суду від 24.02.2021 суд вирішив повернутися до розгляду справи у підготовчому судовому засіданні, залучити до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – Фермерське господарство «Вікторія В.Т.», відкласти розгляд справи у підготовчому засіданні на 11.03.2021, водночас зобов`язав Фермерське господарство "Мад-Агро" протягом двох днів з моменту отримання даної ухвали надіслати третій особі копію позовної заяви та доданих до неї документів, докази такого надіслання надати суду до початку підготовчого засідання та запропонував третій особі до наступного підготовчого засідання надати суду пояснення по суті позову, докази в його підтвердження, а також надіслання сторонам листом з описом вкладення.

Ухвалою від 11.03.2021 суд призначив судове засідання з розгляду справи №926/2870/19 по суті на 06.04.2021.

Третя особа-2 ФГ «Вікторія Т.В.» у судове засідання явку свого представника не забезпечило, хоча було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи по суті, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак у клопотанні голови фермерського господарства від 10.03.2021, яке міститься у матеріалах справи, він просить розглянути справу без участі представника товариства та у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У судовому засіданні 06.04.2021 представники позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Натомість представник відповідача проти позову заперечив з підстав, зазначених у розділі І цього рішення, а також зазначив, що відповідачем жодним чином не було порушено права позивача, а тому він є неналежним відповідачем за вказаним позовом.

Представник третьої особи-1 надала пояснення про те, що ОСОБА_1 з моменту укладення договору оренди земельної ділянки самостійно користувався земельною ділянкою та сплачував орендну плату, згоди на передання її до статутного капіталу ФГ «МАД-АГРО» не надавав.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

З`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.

Наказом Головного управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області від 02.06.2015 № 24-455/14-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано в оренду громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 17,5 га, кадастровий номер 7323087100:02:006:0023, із земель державної власності сільськогосподарського призначення (рілля), для ведення фермерського господарства.

18 вересня 2015 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області (орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір).

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення (рілля), загальною площею 17,5 га, кадастровий номер 7323087100:02:006:0023, для ведення фермерського господарства, розташованої на території Слобідської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області (за межами населеного пункту), урочище «Біля кадуба» згідно наказу Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області від 02.06.2015 року № 24-455/14-15-СГ.

Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 306 559,31 грн (п. 2.4 договору).

На виконання умов Договору Орендодавцем передано, а Орендарем прийнято в користування зазначену вище земельну ділянку, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія акту прийому-передачі земельної ділянки від 18.09.2015 (Додаток №1).

Пунктом 2.6. Договору передбачено, що право на оренду земельної ділянки не може бути відчужено її орендарем іншим способом, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

У пункті 4.1 Договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік за безготівковим розрахунком.

Відповідно до пункту 5.2 Договору цільове призначення земельної ділянки, що передається в оренду – 01.02 для ведення фермерського господарства.

У пункті 3.1 Договору сторони встановили строк договору – 21 рік.

Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.07.15 № 11307635.

Фермерське господарство “МАД-АГРО” зареєстроване як суб`єкт господарювання 01 жовтня 2015 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості № 1 033 102 0000 001140.

Пунктом 2.1 статуту встановлено, що засновниками СФГ є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Згідно з пунктом 3.1 статуту ФГ “МАД-АГРО” метою діяльності господарства є зокрема, виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка і реалізація для отримання прибутку.

Майно господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу господарства, передаються йому на визначений у статуті термін. У власності господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом. Господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не6 розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (пункт 5.1 статуту).

Землі господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належить громадянам – членам господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується господарством на умовах оренди (пункт 6.1 статуту).

Відповідно до пункту 6.2 статуту право володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів господарства, може здійснювати господарство за письмовим погодженням з ними.

Пунктом 8.1 статуту встановлено, що до складу майна господарства (складеного капіталу) можуть входити, зокрема, земельні ділянки, право користування землею, які передаються членами господарства до його складеного капіталу.

До складеного капіталу входить статутний капітал господарства, що складається з грошових коштів в розмірі 1000,00 грн. Порядок формування статутного капіталу відбувається наступним чином: ОСОБА_1 володіє часткою загальною вартістю 10,00 грн, що відповідає 1% статутного капіталу господарства. Склад вкладу засновника – грошові кошти; ОСОБА_2 володіє часткою загальною вартістю 990,00 грн, що відповідає 99% статутного капіталу господарства. Склад вкладу засновника – грошові кошти (пункти 8.2 – 8.5 статуту).

Як убачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області - відділу у Новоселицькому районі, згідно статистичної форми 6-зем станом на 01.01.2016 року земельна ділянка площею 17,5 га, що розташована в адміністративних межах Слобідської ради, перебуває у користуванні ФГ «МАД-АГРО».

Судом установлено, що ФГ «МАД-АГРО» з 2015 по 2018 сплачувало податок на землю та орендну плату за користування земельною ділянкою згідно договору оренди від 18.09.2015, що підтверджується відповідними податковими деклараціями та платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 12.06.2019, яка була надіслана поштою на адресу голови ФГ «МАД-АГРО», останній повідомив про вихід зі складу учасників (засновників) ФГ «МАД-АГРО», жодних претензій, в тому числі і майнових, до ФГ та його учасників (засновників) не має.

10.10.2019 ФГ «МАД-АГРО» звернулося до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області з клопотанням про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 18.09.2015, замінивши орендаря – ОСОБА_1 на орендаря ФГ «МАД-АГРО».

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 08.11.2019 № 24-1646/14-19-ст відмовлено ФГ «МАД-АГРО» у внесенні змін до договору оренди спірної земельної ділянки.

У подальшому 12.09.2019 ОСОБА_1 створено та зареєстровано Фермерське господарство «Вікторія Т.В.», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 10.2 статуту ФГ «Вікторія Т.В.» створюється за рахунок земельної ділянки, яка надана ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства на підставі наказу Головного управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області від 02.06.2015 № 24-455/14-15-СГ, загальною площею 17,5 га, кадастровий номер 7323087100:02:006:0023, розташованої на території Слобідської сільської ради крочище «Біля кадуба».

Підставою для виділення земельної ділянки ОСОБА_1 є договір оренди земельної ділянки від 18.09.2015.

ІV. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із частинами першою та другою статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року N 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон N 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За положеннями частини четвертої статті 1 Закону N 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Згідно зі статтею 8 Закону N 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону N 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із, зокрема, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Згідно зі статтею 19 Закону N 973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону N 973-IV майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у статуті термін.

З наведених норм права вбачається, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою. Землі фермерського господарства складаються, у тому числі із земельних ділянок, що використовується ним на умовах оренди. Право користування такими земельними ділянками зазначається в його статуті, який має містити відомості про земельну ділянку, а також термін, на який передається це майнове право.

Отже, в силу наведених вище норм права після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі N 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі N 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 677/1865/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі N 574/381/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі N 628/778/18, від 02 жовтня 2019 року у справі N 922/538/19.

Згідно ст. 141 Земельного кодексу України6 «Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.».

Підстав припинення позивачу права користування спірною земельною ділянкою, відповідачем не встановлено, докази протилежного відсутні.

Суд прийшов висновку, що ФГ «МАД-АГРО» було належним користувачем спірної земельної ділянки. Також спірна земельна ділянка обліковувалася в його бухгалтерському обліку. Доказів наявності у власності чи користування у ФГ «МАД-АГРО» іншими земельними ділянками не надано.

ФГ «МАД-АГРО» було фактичним володільцем та обробляло спірну земельну ділянку до осені 2019 р., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

На даний час спірна земельна ділянка вибула із володіння позивача, що підтверджується також позивачем та третіми особами. В судовому засіданні представником третьої особи 1 - ОСОБА_1 зазначено, що на даний час спірною земельною ділянкою користується та обробляє він.

ОСОБА_1 не надав доказів сплати за спірну земельну ділянку ним орендної плати за землю протягом 2015 -2017 років.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що укладення додаткових угод до договорів оренди землі є способом відчуження права оренди іншій особі, що заборонено нормами статті 8-1 Закону N 161-XIV. Суд цей аргумент відхиляє з таких підстав.

Згідно із частиною першою статті 8-1 Закону N 161-XIV право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Разом з тим вищенаведеними нормами Закону N 973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону N 973-ІVпереходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.

Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено частиною першою статті 8-1 Закону N 161-XIV, а здійснюється встановлений нормами Закону N 973-IV перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону N 973-IV та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод. Такий висновок міститься також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі №927/79/19.

Щодо посилання відповідача та третьої особи на пункту 6.2 статуту ФГ «МАД-АГРО», а саме, що не було письмового погодженням Томіком В.В., суд відхиляє, оскільки даний пункт стосується володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів господарства, а спірна земельна ділянка знаходиться в користуванні.

Щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки:

Згідно із частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV).

Згідно із частиною першою статті 19 Закону N 161-XIV право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 4 Закону N 1952-IV державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За змістом частини першої статті 27 Закону N 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

З наведених норм права вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом N 1952-IV, на підставі договору оренди землі та інших документів, що згідно із законодавством підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі № 927/79/19

6.17. Отже, після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону N 973-IV прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства.

6.18. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

ФГ «МАД-АГРО» не зверталося до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки, що підтверджено також його представниками та докази протилежного відсутні.

Щодо виходу із членів фермерського господарства.

Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 12.06.2019, в якій останній повідомив про вихід зі складу учасників (засновників) ФГ «МАД-АГРО». Суд приходить до висновку, що дана заява отримана позивачем, оскільки вона ж ним і додана до позовної заяви. Доказів в підтвердження коли саме вона отримано позивачем учасниками справи не надано.

З 2019 року рішення про виключення ОСОБА_1 зі складу членів ФГ «МАД-АГРО» загальні збори не приймали, що підтверджено також представниками позивача.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 січня 2020 року по справі №908/2606/18 прийшла до висновку:

« 28. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність статутного (складеного) капіталу у фермерського господарства, яке може діяти, зокрема, на основі приватної власності кількох громадян, не є достатньою підставою для ототожнення його з товариством з обмеженою відповідальністю. Але оскільки фермерське господарство створюється за рахунок об`єднання майна громадян та їх підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, є підстави для застосування до правовідносин стосовно членства у фермерському господарстві приписів чинного законодавства, що регулюють участь у товаристві з обмеженою відповідальністю, зокрема приписів стосовно виходу зі складу його членів (пункту «в» частини першої статті 10 Закону № 1576-XII; частини першої статті 148 ЦК України у чинній на час звернення відповідачки із заявою від 27 листопада 2015 року редакції, що передбачала повідомний характер виходу з членів товариства з обмеженою відповідальністю; частини другої статті 54 Закону № 1576-XII стосовно повернення у натуральній формі майна, наданого товариству з обмеженою відповідальністю у користування). Вказане відповідає приписам частини першої статті 2 Закону № 973-IV, а також частини третьої статті 114 ГК України, згідно з якими відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються не лише Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом № 973-IV, але й іншими нормативно-правовими актами України(близький за змістом висновок у подібних правовідносинах сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 6 березня 2018 року у справі № 907/167/17 щодо можливості застосування за аналогією приписів Закону № 1576-XII, які регулювали порядок скликання та проведення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю, до правовідносин за участю приватного підприємства, які не врегульовані ЦК і ГК України).».

Водночас в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року по справі №910/7674/18 зазначено:

« 6.26. У справі № 910/16306/13, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Верховний Суд України в постанові від 14 березня 2011 року, установивши, що предметом спору є відмова відповідача у виплаті позивачу вартості його частки у статутному фонді товариства за відсутності підстав для прийняття товариством відповідного рішення та здійснення товариством відповідних виплат дійшов висновку про те, що моментом виходу з товариства є дата подачі ним заяви про вихід зі складу учасників товариства.

6.27. У справі, яка розглядається, спір виник у зв`язку з тим, що позивач як учасник ТОВ «ЮКГ «Тендервін», на його думку, вийшов зі складу цього товариства з дати вручення органами поштового зв`язку відповідачу посвідченої приватним нотаріусом заяви про вихід позивача зі складу учасників товариства, однак останнє не вчинило дій щодо внесення змін до установчих документів та реєстрації таких змін у ЄДР.

6.28. Таким чином, правовідносини та предмет спору в цих справах є подібними. Однак за викладеними вище висновками Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду України щодо моменту виходу учасника з товариства, викладеного в постанові від 14 березня 2011 року.».

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом (частини перша, третя та п`ята статті 20 Закону № 973-IV).

Також пунктом 11.5 ФГ «МАД-АГРО» передбачено: «Якщо вклад до складеного капіталу був здійснений шляхом передавання права користування майном, відповідне майно повертається Учасникові без виплати винагороди.».

V. Належний спосіб захисту порушеного права.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відзначалося, що «суди не покликані вирішувати будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин (наприклад, з політичних правовідносин). Функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто юридичних спорів».

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.

Зазначений висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19).

Судом зазначається, що в даному випадку спір існує між позивачем та третіми особами, а не відповідачем. А саме спір щодо виходу члена фермерського господарства (корпоративний), щодо реєстрації третьої особи 2 та користування ними спірною земельною ділянкою.

Згідно норм ст. 48 Господарського процесуального кодексу України суд не може самостійно замінює первісного відповідача належним відповідачем або залучити іншого відповідача тільки за клопотанням позивача.

З огляду на визначеного позивачем відповідача, суд не може при даному складі сторін надавати оцінку виходу третьої особи 1 із членів фермерського господарства та правомірності державної реєстрації третьої особи 2.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 по справі № 925/642/19 зазначено: «Також ВП ВС зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19). У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Родниківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення Уманської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту. Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу нате що відповідно до обраного позивачем способу захисту належним відповідачем, крім Уманської міської ради, може бути фізична особа, якій передано земельну ділянку, тоді залежно від статусу такої особи (фізична особа або фізична особа - підприємець) спір буде належати до юрисдикції цивільного або господарського суду. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому ВП ВС не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.».

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. (постанова ВП ВС від 19.01.2021 № 916/1415/19).

Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання прав передбачений законом або договором однак є неефективним для захисту прав позивача, він не призведе до відновлення порушеного права позивача, обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, буде усунення перешкод в користування земельною ділянкою.

Також суд зазначає, що ФГ «МАД-АГРО» не зверталося до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки.

Суд зазначає, що в постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі № 927/79/19 рішення Господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2018 року у справі N 922/989/18 змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови в іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2018 року у справі N 922/989/18 залишено без змін. В свою чергу рішенням Господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2018 року позов задоволено: визнано за СФГ "Берізка" право постійного користування земельною ділянкою; визнано недійсним наказ.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає, що у справі № 927/79/19 оскаржувався наказ ГУ Держгеокадастру яким було припинено право постійного користування земельною ділянкою позивача та відповідно відбулося втручання держави в мирне володіння майном. Також мало місце смерть засновника на якого було оформлено право постійного користування.

В даній справі ніякого втручання держави не відбулося, а існує спір із виходом одного із засновників та утворення іншого фермерського господарства та внесення спірної земельної ділянки до його статутного капіталу, тобто спір між суб`єктами господарювання (між суб`єктами приватного права).

VІ. Висновки суду.

За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що спір в даній справі існує між позивачем та третіми особи, а не відповідачем, а також вирішив відмовити в задоволенні позову у зв`язку із неправильно обраним способом захисту порушеного права.

VІІ. Розподіл судових витрат.

Позивачем сплачений судовий збір в сумі 1921,00 грн згідно квитанції № 1-2508К від 16.12.2019 та 2677,40 грн згідно квитанції № 65 від 24.12.2019.

Таким чином, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог суд вирішив судові витрати залишити за позивачем у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Про понесення інших судових витрат учасники справи не заявляли.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 48, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення (пункт 4 розділу Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 16 квітня 2021 року.

Суддя І.В. Марущак