Рішення № 96311768, 06.04.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4228/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Компанії з обмеженою відповідальністю "Біскоун Лімітед", Республіка Кіпр до Акціонерного товариства "Турбоатом", м. Харків про стягнення коштів за участю представників:

Позивача - Пекар А.О. (ордер серія АА № 1084020 від 24.02.2021 р.);

Відповідача - Лобода Л.Г. ( довіреність № 27-12 від 30.12.2020 р.)

ВСТАНОВИВ:

29.12.2020 до Господарського суду Харківської області звернувся позивач - Компанія з обмеженою відповідальністю "Біскоун Лімітед" з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Турбоатом" (надалі - відповідач) суму заборгованості з виплати дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства "Турбоатом" у 2011 - 2014 роки у загальному розмірі 79 818 321 грн. (де: - 46 520 051,89 грн. - заборгованість з виплат дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2011 - 2014 роки (за 2011рік - 7 175 910,22 грн.; за 2012 рік - 5 187 011,46 грн.; за 2013 рік - 16316500,40грн.; за 2014 рік - 17 840 629,81 грн.);

- 26 017 689,29 грн. - інфляційні втрати у зв`язку з простроченням виплат дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2011 - 2014 роки, нараховані за період з 23.10.2015 по 23.12.2020;

- 7 215 152,45 грн. - три проценти річних від простроченої суми дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2011 - 2014 роки, за період з 23.10.2015 по 23.12.2020.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору та інших витрат, пов`язаних з розглядом даної позовної заяви.

Позовну заяву прийнято судом до розгляду на підставі ухвали від 04.01.2021 та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження з призначення підготовчого засідання на "21" січня 2021 р. о 10:30.

Ухвалою від 21.01.2021 р. повідомлено учасників провадження про те, що підготовче засідання у справі відбудеться 11.02.2021 р. о(б) 10:30 год. Підготовче засідання, призначене на 11.02.2021 р. було відкладено на 25.02.2021 р. о 10:30.

Судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 09 березня 2021 року о 10:00 про що постановлено ухвалу від 25.02.2021.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та росить суд задовольнити у повному обсязі. Також надав клопотання (вх. № 7799 від 06.04.2021), яке приймається судом та долучається до матеріалів справи.

Представник Відповідача у судовому сіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

При цьому, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Зважаючи на те, що судом створено для сторін всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні умови для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, а також у розумінні ст. 80 ГПК України, де сторони подають докази по справі, а також їх відсутності, суд вважає за можливе закінчити розгляд справи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Так, позивач обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що 22.04.2015 загальними зборами акціонерів позивача, крім іншого, прийнято рішення про виплату за 2011-2014 дивідендів за результатами фінансового-господарської діяльності у 2011 - 2014 роки відповідача, яке оформлене протоколом №20.

Позивач посилається, що у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу дивіденди, на підставі прийнятого загальними зборами вказаного рішення, за 2011-2014 роки у загальному розмірі 46 520 051,89 грн. (в тому числі 7 175 910,22 грн. за 2011 рік; 5 187 011,46 грн. за 2012 рік; 16 316 500,40 грн. за 2013 рік; 17 840 629,81 грн. за 2014 рік) у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення. На виконання зазначеного рішення загальних зборів, 09.06.2015 наглядовою радою відповідача прийнято рішення, яким встановлено дату складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за 2011-2014 роки – 23.04.2015, строк виплати дивідендів, термін початку виплати дивідендів – 25.05.2015 та встановлено порядок виплати дивідендів за результатами фінансового-господарської діяльності товариства, в тому числі, через депозитарну систему, яке оформлене протоколом №5-НР.

Проте, як зазначає позивач, відповідачем не виконано обов`язок щодо виплати йому дивідендів за 2011-2014 роки, що зумовило порушення його права на отримання дивідендів визначене статтями 116 ЦК України, 167 ГК України, 25 Закону України «Про акціонерні товариства» та пунктом 4.2.3. статуту відповідача.

Про проведення загальних зборів відповідача 22.04.2015 позивач дізнався з листа відповідача від 27.08.2020 №01/03/43-329, а про рішення прийняті на вказаних зборах та наглядової ради позивач дізнався з листів відповідача від 11.09.2020 №01/03/43-383 та від 24.09.2020 №01/03/43-407.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та у поданій заяві (вх. №3404 від 11.02.2021) посилається на статті 257, 266, 267 ЦК України, зазначив про сплив 22.09.2018 строку позовної давності щодо стягнення дивідендів з відповідача за 2011-2014 роки, тоді як позивач звернувся до суду за захистом свого права 29.12.2020.

Також, відповідач посилається на те, що було належне повідомлення позивача у відповідності до норм чинного законодавства, яке діяло на той час та у відповідності до статуту відповідача в редакції станом на час прийняття рішення загальними зборами відповідача щодо виплатити дивідендів за 2011-2014 роки, про скликання 22.04.2015 загальних зборів відповідача та порядок денний цих зборів, що підтверджується реєстром листів акціонерів резидентів країн далекого зарубіжжя від 20.02.2015 та від 10.04.2015, розміщення повідомлення про їх проведення у щоденному друкованому виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Відомості №69 (2073) від 10.04.2015 і Відомості №54 (2058) від 20.03.2015, а також розміщення протоколу загальних зборів відповідача №20 від 22.04.2015 на сайті відповідача на Інтернет - ресурсі: ІНФОРМАЦІЯ_1 та повідомлення осіб, які мають право на отримання дивідендів на сайті відповідача на Інтернет - ресурсі: https://www.turboatom.com.ua/investors/273.

З матеріалів справи вбачається, що виписки про операції з цінними паперами на рахунку у цінних паперах №003017 від 16.12.2020, виписки про стан рахунку у цінних паперах № НОМЕР_1 станом на 31.05.2011 та від 16.12.2011 станом на 15.12.2011, виписки про стан рахунку у цінних паперах № НОМЕР_2 від 05.10.2020 станом на 22.10.2013 та на 02.10.2020 №300053-CY20501236 від 05.10.2020, виписки про операції на рахунку в цінних паперах № НОМЕР_2 за період з 22.10.2013 по 02.10.2020 від 05.10.2020, Компанія з обмеженою відповідальністю «БІСКОУН ЛІМІТЕД» 21.01.2011 набула у власність права на акції Відкритого акціонерного товариства «ТУРБОАТОМ» (перейменованого на Публічне акціонерне товариство «ТУРБОАТОМ», а в подальшому на Акціонерне товариство «ТУРБОАТОМ») у кількості 22 181 085 штук, загальною номінальної вартістю 5 545 271,25 грн., що становило 5,25% у статутному капіталі ВАТ «ТУРБОАТОМ», а 23.05.2011 BISCONE LIMITED додатково набуто у власність права на акції ВАТ «ТУРБОАТОМ» у кількості 1 470 096 штук, загальною номінальної вартістю 367 524,00 грн., що становило 0,35% у статутному капіталі ВАТ «ТУРБОАТОМ». Таким чином вбачається, що BISCONE LIMITED з 23.05.2011 є власником 23 651 181 штук простих бездокументарних акцій ВАТ «ТУРБОАТОМ» загальною номінальною вартістю 5 912 795,25 грн., що становить 5,5980% у статутному капіталі АТ «ТУРБОАТОМ».

При цьому, суд зазначає, що дані обставини відповідачем не заперечуються.

Відповідно до п. 4.2.3. Статуту Відкритого акціонерного товариства «Турбоатом», затвердженого протоколом №12 Загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «ТУРБОАТОМ» від 14.08.2008, акціонери мають право брати участь у розподілі прибутку Товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з акціонерів мають особи, які є акціонерами Товариства на початок строку виплати дивідендів.

22.04.2015 Загальними зборами акціонерів Відкритого акціонерного товариства «ТУРБОАТОМ» прийнято рішення, оформлені Протоколом №20 Загальних зборів акціонерів ВАТ «ТУРБОАТОМ» від 22.04.2015 (наданого відповідачем позивачу листом від 11.09.2020 №01/03/43-383, який було отримано останнім 15.09.2020), зокрема по питанню 9 збори вирішили:

1. Затвердити порядок розподілу прибутку за 2011 рік:

До резервного фонду не нараховувати, оскільки його сформовано у повному обсязі; Нарахувати в фонд виплати дивідендів 30% чистого прибутку товариства, що становить 128 млн. 187 тис. 900 грн., в тому числі на державну частку 96 млн. 428 тис. 223 грн. 68 коп.; Залишок прибутку використовуватися відповідно до затверджених фінансових планів підприємства.

2. Затвердити порядок розподілу прибутку за 2012 рік:

До резервного фонду не нараховувати, оскільки його сформовано у повному обсязі; Нарахувати в фонд виплати дивідендів 30% чистого прибутку товариства, що становить 92 млн. 658 тис. 600 грн., в тому числі на державну частку 69 млн. 701 тис. 861 грн. 59 коп.; Залишок прибутку використовуватися відповідно до затверджених фінансових планів підприємства.

3. Затвердити порядок розподілу прибутку за 2013 рік:

До резервного фонду не нараховувати, оскільки його сформовано у повному обсязі; Нарахувати в фонд виплати дивідендів 50% чистого прибутку товариства, що становить 291 млн. 472 тис. 000 грн., в тому числі на державну частку 219 млн. 257 тис. 362 грн. 67 коп.; Залишок прибутку використовуватися відповідно до затверджених фінансових планів підприємства.

4. Затвердити порядок розподілу прибутку за 2014 рік:

До резервного фонду не нараховувати, оскільки його сформовано у повному обсязі; Нарахувати в фонд виплати дивідендів 50% чистого прибутку товариства, що становить 318 млн. 698 тис. 500 грн., в тому числі на державну частку 239 млн. 738 тис. 261 грн. 50 коп.; Залишок прибутку використовуватися відповідно до затверджених фінансових планів підприємства.

5. Затвердити розмір річних дивідендів на 1 акцію:

За 2011 рік – 30,3406 коп.; За 2012 рік – 21,9313 коп.; За 2013 рік – 68,9881 коп.; За 2014 рік – 75,4323 коп.

6. Датою складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів встановити 23.04.2015 р.

Встановити термін початку виплати дивідендів за 2011-2014 роки – з 25.05.2015.

09.06.2015 Наглядовою радою ПАТ «ТУРБОАТОМ» прийнято рішення, оформлене Протоколом №5-НР від 09.06.2015 (наданого відповідачем позивачу листом від 24.09.2020 №01/03/43-407, який було отримано останнім 28.09.2020), зокрема по питанню 3 Наглядовою радою вирішено:

1. Встановити дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за підсумками 2011, 2012, 2013, 2014 років – 23 квітня 2015 року;

2. Виплату дивідендів здійснити у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів;

3. Встановити термін початку виплати дивідендів 25 травня 2015 року;

4. Встановити наступний порядок виплати дивідендів за результатами фінансового-господарської діяльності товариства:

Акціонерам, які на дату, на яку складається перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів та обслуговуються на підставі договору з емітентом, виплату дивідендів здійснювати безпосередньо товариством на запит акціонера способами зручними для акціонерів шляхом поштового переказу, перерахування на банківський рахунок акціонера або готівкою в касі товариства; Іншим акціонерам виплату дивідендів здійснювати товариством через депозитарну систему.

З витягу з переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за акціями/доходу за цінними паперами Акціонерного товариства «ТУРБОАТОМ» (т. 1 а.с. 46), складеного 29.04.2015 станом на 23.04.2015, BISCONE LIMITED було включено до переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за результатами фінансового господарської діяльності АТ «ТУРБОАТОМ» у 2011-2014 роках.

Згідно відповіді АТ «ТУРБОАТОМ» від 27.08.2020 №01/03/43-329 (т. 1 а.с. 146 - 148) договір на обслуговування рахунку в цінних паперах між BISCONE LIMITED та АТ «ТУРБОАТОМ» не укладався.

Враховуючи приписи статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», прийняті загальними зборами відповідача 22.04.2015 рішення про виплату дивідендів за 2011-2014 роки у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу дивіденди за результатами фінансового-господарської діяльності у 2011 - 2014 роках через депозитарну систему не пізніше 22.10.2015.

Позивач посилається, відповідачем не спростовується, а також відсутні докази оплати позивачу дивідендів за 2011-2014 роки на загальну суму 46 520 051,00 грн.

Не здійснення відповідачем виплати своєму акціонеру – позивачу дивідендів за 2011 – 2014 роки на загальну суму 46 520 051,89 грн. (в тому числі 7 175 910,22 грн. за 2011 рік; 5 187 011,46 грн. за 2012 рік; 16 316 500,40 грн. за 2013 рік; 17 840 629,81 грн. за 2014 рік), зумовило порушення, визначених пунктом 2 частини 1 статті 116 ЦК України, частини 1 статті 167 ГК України, пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства», прав позивача – акціонера з кількістю 23 651 181 штук простих бездокументарних акцій ВАТ «ТУРБОАТОМ» на мирне володіння майном.

Також відповідачем не надано жодного заперечення з належним обґрунтуванням стосовно не правильністю визначення позивачем розміру дивідендів за 2011 – 2014 роки на загальну суму 46 520 051,89 грн. (в тому числі 7 175 910,22 грн. за 2011 рік; 5 187 011,46 грн. за 2012 рік; 16 316 500,40 грн. за 2013 рік; 17 840 629,81 грн. за 2014 рік).

З урахуванням затверджених загальними зборами відповідача 22.04.2015 розмірів річних дивідендів за 2011 – 2014 роки на одну акцію, суд не в вважає не правильним і не обґрунтовано визначеним позивачем розміру дивідендів за 2011 – 2014 роки на загальну суму 46 520 051,89 грн. (в тому числі 7 175 910,22 грн. за 2011 рік; 5 187 011,46 грн. за 2012 рік; 16 316 500,40 грн. за 2013 рік; 17 840 629,81 грн. за 2014 рік).

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача дивідендів за результатами фінансового-господарської діяльності у 2011 - 2014 роки.

Частиною першою статті 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлено, що акція – це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосується акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів.

Пунктом 2 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України встановлено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Частиною першою статті 197 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером).

Пунктом 2 частини першої статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на отримання дивідендів.

Згідно із частиною четвертою статті 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі - виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов`язаний надавати власнику цінних паперів.

З огляду на викладені положення вбачається, що правовою підставою набуття майнових прав акціонера акціонерного товариства (в т.ч. права на одержання дивідендів) є набуття права на відповідну акцію товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про акціонерні товариства» акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на отримання дивідендів.

Статтею 30 Закону України «Про акціонерні товариства» визначений порядок виплати дивідендів.

За змістом частини першої статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», дивіденд – частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Положеннями частини четвертої статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що для кожної виплати дивідендів наглядова рада акціонерного товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, не може передувати даті прийняття рішення загальними зборами про виплату дивідендів. Перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів за привілейованими акціями, має бути складений протягом одного місяця після закінчення звітного року.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що у разі прийняття загальними зборами акціонерного товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов`язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.91, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, сплата акціонеру дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає акціонеру, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів акціонеру прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

Суд також посилається на викладену у постановах Верховного Суду від 17.01.2018 у справі N 910/11316/17, від 28.11.2019 у справі N 910/4040/19, від 05.03.2020 у справі N 910/5725/19 аналогічну позицію.

Виходячи з того, що 22.04.2015 загальними зборами акціонерів АТ «Турбоатом», оформлених протоколом від 22.04.2015 року №20, прийнято рішення про виплату за 2011-2014 дивідендів за результатами фінансового-господарської діяльності у 2011 - 2014 роки, а 09.06.2015 наглядовою радою АТ «Турбоатом» прийнято рішення, яким встановлено дату складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за 2011-2014 роки – 23.04.2015, строк виплати дивідендів, термін початку виплати дивідендів – 25.05.2015 та встановлено порядок виплати дивідендів за результатами фінансового-господарської діяльності товариства, в тому числі, через депозитарну систему, яке оформлене протоколом №5-НР, вбачається про взятий на себе грошове зобов`язання здійснити виплату позивачеві - Компанія з обмеженою відповідальністю «БІСКОУН ЛІМІТЕД» дивідендів за результатами фінансового-господарської діяльності у 2011 - 2014 роки.

З урахуванням кількості цінних паперів, що Компанією з обмеженою відповідальністю «БІСКОУН ЛІМІТЕД» набуто у власність, 21.01.2011, права на акції Відкритого акціонерного товариства «ТУРБОАТОМ» (перейменованого на Публічне акціонерне товариство «ТУРБОАТОМ», а в подальшому на Акціонерне товариство «ТУРБОАТОМ») у кількості 22 181 085 штук, загальною номінальної вартістю 5 545 271,25 грн., що становило 5,25% у статутному капіталі ВАТ «ТУРБОАТОМ», а 23.05.2011 BISCONE LIMITED додатково набуто у власність права на акції ВАТ «ТУРБОАТОМ» у кількості 1 470 096 штук, загальною номінальної вартістю 367 524,00 грн., що становило 0,35% у статутному капіталі ВАТ «ТУРБОАТОМ». Внаслідок зазначеного, з 23.05.2011 BISCONE LIMITED є власником 23 651 181 штук простих бездокументарних акцій ВАТ «ТУРБОАТОМ» загальною номінальною вартістю 5 912 795,25 грн., що становить 5,5980% у статутному капіталі АТ «ТУРБОАТОМ», що у загальній сумі дивідендів була нарахована та мала бути виплачена позивачу становить 46 520 051,89 грн. - заборгованість з виплати дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2011 – 2014 роки (в тому числі 7 175 910,22 грн. за 2011 рік; 5 187 011,46 грн. за 2012 рік; 16 316 500,40 грн. за 2013 рік; 17 840 629,81 грн. за 2014 рік).

Конституцією України закріплено обов`язок держави забезпечувати захист усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13). Зазначене положення Конституції України реалізоване у статті 20 Господарського кодексу України, статті 15 Цивільного кодексу України, відповідно до яких Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів; кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів; кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Згідно статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Новоселецький проти України» від 22.02.2005 року, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а також законні сподівання щодо прибутку, що може вважатися правом власності відповідно до положення ст. 1 Протоколу (пункт 53 рішення від 23.02.1995 року у справі «Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п. 24 рішення від 01.06.2006 року у справі «Федоренко проти України»).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 року, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Таким чином, сплата акціонеру дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає акціонеру, на користь якого таке рішення прийняте, «законне очікування», що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів акціонеру прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії» (п. 74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України» (п. 166).

В силу положень статей 2, 25, 30 Закону України «Про акціонерні товариства», статті 167 Господарського кодексу України, статті 152 Цивільного кодексу України та прийнятого відповідачем рішення про виплату акціонерам дивідендів у останнього виникло зобов`язання зі сплати на користь позивача грошових коштів – виплата дивідендів, а отже, зобов`язання відповідача зі сплати дивідендів є грошовим зобов`язанням.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог посилався у своїй заяві (вх. №3404 від 11.02.2021) на статті 257, 266, 267 ЦК України, щодо спливу 22.09.2018 строку позовної давності стосовно стягнення дивідендів за 2011-2014 роки, тоді як позивач звернувся до суду за захистом свого права лише 29.12.2020.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачем, посилаючись на поважність причин пропущення позовної давності зазначено, що йому не було відомо про проведення загальних зборів відповідача 22.04.2015 та порядок денний цих зборів, а також про прийняті на цих зборах рішення щодо виплати дивідендів за вказані роки. При цьому позивачем зазначено, що про проведення загальних зборів відповідача 22.04.2015 він дізнався з листа відповідача від 27.08.2020 №01/03/43-329, а про рішення прийняті на вказаних зборах та наглядової ради позивач дізнався з листів відповідача від 11.09.2020 №01/03/43-383 та від 24.09.2020 №01/03/43-407. Разом з тим позивачем зазначено, що про рішення, прийняте наглядовою радою відповідача 09.06.2015, оформлене протоколом №5-НР, щодо складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за 2011-2014 – 23.04.2015 та початок виплати дивідендів 25.05.2015, він дізнався з листа відповідача №01/03/43-407 від 24.09.2020.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати, зокрема, можливість поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропущення позовної давності суд виходить з такого.

В матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача, як акціонера ВАТ «ТУРБОАТОМ», про прийняті загальними зборами ВАТ «ТУРБОАТОМ» рішення, за наслідками їх проведення 22.04.2015.

Так посилання відповідача на належне повідомлення, згідно п.п. 9.2.9 п. 9.2 ст. 9 Статуту ВАТ "Турбоатом" в редакції 2008р., про проведення Загальних зборів акціонерів держателі простих іменних акцій, які повідомляються персонально простим листом, а загальне повідомлення друкується в офіційних друкованих виданнях, не пізніше, як за 45 днів до скликання загальних зборів акціонерів у друкованому виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Відомості №69 (2073) від 10.04.2015 та Відомості №54 (2058) від 20.03.2015.

Таке посилання відповідача не дає обґрунтованого доказу стосовно належного повідомлення позивача, а лише свого роду припущення, що останній міг та повинен був знати про порядок і строки виплати дивідендів, а отже не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до пункту 14 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) повідомлення акціонерам – це повідомлення, що містить передбачену законом та статутом акціонерного товариства інформацію і направляється адресату в письмовій формі у спосіб, визначений статутом товариства, тоді як в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази згідно статей 76-77 ГПК України персонального письмово повідомлення позивача про проведення загальних зборів відповідача 22.04.2015, порядок денний цих зборів та рішення прийняті за результатами цих зборів.

А докази у вигляді копій реєстрів листів акціонерів резидентів країн далекого зарубіжжя від 20.03.2015 та 10.04.2015 (т.2 а.с. 38 -39) не може вважатись належним та допустимим доказом, оскільки не відомо, що саме було направлено відповідачем за зазначеними адресами, у зв`язку з відсутність будь-якої інформації щодо таких направлень.

Як зазначалось вище, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу.

Статтею 30 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Згідно з частиною 3 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

Із зазначених норм випливає те, що наявність у акціонера права на отримання дивідендів у певних розмірах і строках виникає лише після відповідного рішення загальних зборів акціонерного товариства.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 11.08.2020 у справі №910/13193/19.

Загальними зборами акціонерів відповідача від 22.04.2015 були прийняті, зокрема рішення, якими затверджено порядок розподілу прибутку Товариства за 2011-2014 роки; затверджено розмір річних дивідендів на одну акцію за 2011-2014; визначено дату складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів; визначено термін початку виплати дивідендів за 2011-2014.

Із приписів статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства" вбачається, що повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів товариства здійснюється шляхом надсилання акціонерам персонально письмового повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядку денного, а також за 30 днів до дати проведення загальних зборів опубліковується в офіційному друкованому органі відповідне повідомлення.

Тобто, належним повідомленням відповідно до чинного станом на дату проведення вищезазначених загальних зборів законодавства є направлення персонального повідомлення та публікація відповідного повідомлення в офіційному друкованому органі.

Вказані висновки щодо належного повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів товариства відповідно до статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства» Верховним Судом викладено в постановах від 11.08.2020 у справ №910/13193/19, від 19.12.2018 у справі №910/3350/18, від 28.11.2019 у справі №910/4040/19.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих згідно з статями 76-77 ГПК України доказів письмового повідомлення позивача, як акціонера відповідача про проведення загальних зборів відповідача з питань щодо порядку, розміру та строків виплати дивідендів за 2011-2014 роки та, відповідно, про результати прийнятих рішень на цих зборах, в тому числі щодо порядку, розміру та строків виплати дивідендів за 2011-2014 роки.

Як встановлено судом, згідно з пунктом 9.2.9. статуту відповідача (в редакції, що діяла на момент проведення загальних зборів відповідача 22.04.2015) про проведення загальних зборів акціонерів держателі простих іменних акцій повідомляються персонально простим листом. Загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням Товариства і в одному з офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України не пізніше як за 45 днів до скликання Загальних зборів акціонерів із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Якщо до порядку до порядку денного включене питання про зміну статуту (складеного) капіталу Товариства, то одночасно з порядком денним друкується інформація, передбачена статтею 40 Закону України «Про господарські товариства». У разі необхідності може бути зроблено повторне повідомлення в зазначених засобах масової інформації.

Відповідач розмістив повідомлення про виплату дивідендів в офіційному друкованому органі (відомості Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку). Належні та допустимі докази згідно статті 76 – 77 ГПК України розміщення повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів в місцевій пресі за місцезнаходженням відповідача всупереч пункту 9.2.9. статуту відповідача матеріали справи не містять.

Твердження відповідача про розміщення на його сайті на Інтернет - ресурсі: https://www.turboatom.com.ua/investors/229/230/7763 протоколу загальних зборів ВАТ «Турбоатом» №20 від 22.04.2015 не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не надано суду відповідно до частини 2 статті 96 ГПК України вказаного електронного доказу в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Не надано відповідачем суду вказаного електронного доказу і в паперовій копії, посвідченій в порядку передбаченому законом відповідно до частини 3 статті 96 ГПК України. Не надано суду відповідачем і скріншот з його офіційного сайту в обґрунтування наведених тверджень. Тоді як відповідно до частини 3 статті 13 ГПК України і частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно частини 3 статті 74 ГПК України докази подаються сторонами. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК України).

Надана відповідачем суду засвідчена копія протоколу загальних зборів ВАТ «Турбоатом» №20 від 22.04.2015, який згідно з частиною 1 статті 91 ГПК України є письмовим, а не електронним доказом, і містить дані про обставини щодо фактичного проведення 22.04.2015 загальних зборів відповідача, порядок денний цих зборів та прийняті на них рішення. Тоді як цей протокол не свідчить про належне повідомлення згідно статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства» відповідачем позивача про проведення 22.04.2015 загальних зборів відповідача та їх порядок денний.

Крім того, всупереч частині 3 статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства» відповідачем не надано суду доказів надсилання повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядок денний фондовій біржі, на якій це товариство пройшло процедуру лістингу, а також розміщення не пізніше ніж за 30 днів до дати проведення загальних зборів на власній веб-сторінці в мережі Інтернет повідомлення про проведення загальних зборів акціонерного товариства 22.04.2015, з інформацією, передбаченою частиною третьою вказаної вище статті.

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» товариство в порядку, встановленому статутом, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок та строк їх виплати. Протягом 10 днів з дня прийняття рішення про виплату дивідендів за простими акціями публічне акціонерне товариство повідомляє про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів за простими акціями фондову біржу (біржі), у біржовому реєстрі якої (яких) перебуває таке товариство.

Із зазначеної норми вбачається, що особи, які мають право на отримання дивідендів повідомляються товариством в порядку, встановленому статутом, про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів.

Вказаний висновок щодо застосування пункту 3 частини 4 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» викладений у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/15324/19 та від 11.08.2020 у справі №910/13193/19.

Пунктом 7.10. статуту відповідача (в редакції на момент прийняття рішення Наглядовою радою Відповідача від 09.06.2015 №5-НР, щодо дати складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за 2011-2014, строку виплати дивідендів, терміну початку виплати дивідендів та порядку виплати дивідендів) визначено, що Товариство повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок та строк їх виплати шляхом розміщення відповідної інформації на веб-сторінці Товариства в мережі Інтернет та шляхом публікації відповідної інформації в друкованому органі. Протягом 10 днів після прийняття рішення про виплату дивідендів товариство повідомляє про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів фондову біржу, у біржовому реєстрі якої перебуває Товариство.

Всупереч приписам пункту 3 частини 4 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" та пункту 7.10. Статуту відповідача, останнім не надано суду належних та допустимих доказів згідно з статтями 76 – 77 ГПК України повідомлення позивача як особи, яка має право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок та строк їх виплати шляхом розміщення відповідної інформації на веб-сторінці відповідача в мережі Інтернет та шляхом публікації відповідної інформації в друкованому органі та повідомлення протягом 10 днів після прийняття рішення про виплату дивідендів про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів фондової біржі, у біржовому реєстрі якої перебуває відповідач.

Доводи відповідача про повідомлення своїх акціонерів щодо строків і порядку виплати дивідендів за 2011-2014 роки розміщуючи повідомлення про виплату дивідендів в офіційному друкованому органі, додаючи скріншоти та посилання на офіційний веб-сайту про розміщення відповідних рішень Загальних зборів акціонерів, є належним повідомленням, а тому позивач міг та повинна був знати про порядок та строки виплати дивідендів, відхилено та вважається судом, як таке що має місце порушення суб`єктивного цивільного права позивача, що полягає у порушенні його корпоративних прав на отримання частини прибутку (дивідендів) відповідача, а позовна давність, була пропущена позивачкою з поважних причин.

Порушення суб`єктивного цивільного права позивача полягає у порушенні його корпоративних прав на отримання частини прибутку (дивідендів) відповідача.

За умовами статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Як зазначалось судом, виплата дивідендів є обов`язком товариства.

При цьому до предмета доказування у даній справі не входять обставини щодо правомірності чи неправомірності здійснення відповідачем письмового повідомлення акціонера про проведення загальних зборів (чи-то чергових, чи-то позачергових), а також письмового повідомлення позивача про результати прийнятих рішень на відповідних зборах, в тому числі щодо порядку, розміру та строків виплати дивідендів, які не заперечуються та не спростовуються відповідачем.

Суд зазначає, що відсутні належних доказів повідомлення позивача про проведення спірних загальних зборів та про порядок, розмір та строки виплати дивідендів (судом встановлено, що розміщене у засобах масової інформації повідомлення не може вважатись таким, що містить дані відомості), свідчить про те, що позивачем було пропущено позовну давність за вимогами про стягнення дивідендів за 2011- 2014 роки з поважних причин, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає захисту.

Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018, який набрав чинності 17.06.2018, визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про господарські товариства" у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, а також внесено зміни зокрема до Цивільного кодексу України, а саме назву підрозділу 4 § 1 глави 8 "4. Товариство з обмеженою відповідальністю" та статті 140-151 виключено.

Разом з тим на момент виникнення та існування спірних правовідносин, зазначені зміни чинності ще не набули.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки у відповідача виник обов`язок зі сплати дивідендів, тобто виникло грошове зобов`язання, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. 625 Цивільного кодексу України. Ця норма встановлює відповідальність за порушення будь-якого грошового зобов`язання, що виникло з підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України.

Відзив відповідача не містить вказівки на незгоду відповідача з правильністю визначення позивачем позивачем інфляційних втрат на суму 26 017 689,29 грн. та 3 % річних на суму 7 215 152,45 грн. від простроченої суми дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2011 – 2014 роки, тому відповідно до частини 4 статті 165 ГПК України відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Суд перевірив та вважає правильним і обґрунтованим розрахунок позивачем інфляційних втрат на суму 26 017 689,29 грн. та 3 % річних на суму 7 215 152,45 грн. від простроченої суми дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2011 – 2014 роки.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 11 вказаного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і з рішення загальних зборів акціонерного товариства про виплату дивідендів.

Як вказував Пленум Вищого господарського суду України у п. 3.4 постанови №4 від 25.02.2016 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин», невиплата дивідендів у строки, визначені законом або установчими документами юридичної особи, є порушенням грошового зобов`язання, у зв`язку з яким настають правові наслідки, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного нарахування 3% річних та інфляційних витрат не обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову, аналогічної думки дійшов Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 у справі №910/5725/19.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини невиконання відповідачем зобов`язань з виплати дивідендів позивачу, вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону, а отже заявлені позивачем такі вимоги підлягають задоволенню.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ Гурепка проти України № 2 наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю питомою вагою принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок помилок законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Хаджинастасіу проти Греції національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України, Проніна проти України), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Роуз Торія проти Іспанії, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії, параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і майном.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Турбоатом" (код ЄДРПОУ 05762269, місцезнаходження: 61037, Харківська обл., м. Харків, просп. Московський, буд. 199) на користь Компанії з обмеженою відповідальністю "Біскоун Лімітед" (BISCONE LIMITED) (реєстраційний номер у Торговому реєстрі Республіки Кіпр: НЕ 177386, місцезнаходження: CY-3032, Республіка Кіпр, Лімасол, Сіті Хаус Караіскакі, 6) суму заборгованості з виплати дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства "Турбоатом" у 2011 - 2014 роки у загальному розмірі 79 818 321 грн. (де: - 46 520 051,89 грн. - заборгованість з виплат дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2011 - 2014 роки (за 2011рік - 7 175 910,22 грн.; за 2012 рік - 5 187 011,46 грн.; за 2013 рік - 16316500,40грн.; за 2014 рік - 17 840 629,81 грн.);

- 26 017 689,29 грн. - інфляційні втрати у зв`язку з простроченням виплат дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2011 - 2014 роки, нараховані за період з 23.10.2015 по 23.12.2020;

- 7 215 152,45 грн. - три проценти річних від простроченої суми дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2011 - 2014 роки, за період з 23.10.2015 по 23.12.2020.

Стягнути з Акціонерного товариства "Турбоатом" (код ЄДРПОУ 05762269, місцезнаходження: 61037, Харківська обл., м. Харків, просп. Московський, буд. 199) на користь Компанії з обмеженою відповідальністю "Біскоун Лімітед" (BISCONE LIMITED) (реєстраційний номер у Торговому реєстрі Республіки Кіпр: НЕ 177386, місцезнаходження: CY-3032, Республіка Кіпр, Лімасол, Сіті Хаус Караіскакі, 6) судовий збір у розмірі 735 700,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "16" квітня 2021 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін