Вирок № 96310967, 16.04.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/1678/21

Номер провадження:1-кп/521/993/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

ВСТУПНА ЧАСТИНА

16 квітня 2021 року Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Іщенко О.В.,

при секретарі До Т. Ч.

за участю:

прокурора Захар`єва О. Б.

захисника-адвоката Тарасова Д. А.

обвинуваченого ОСОБА_1

потерпілої ОСОБА_2

розглянувши кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 серпня 2020 року за номером 12020160000000941, у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Одеси, громадянина України, українця, з вищою освітою, одруженого, пенсіонера, інваліда ІІ-ої групи, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним:

Водій ОСОБА_1 21 серпня 2020 року приблизно об 11 годині 15 хвилин грубо порушив пункти 1.5.; 1.7.; 2.3. б); 12.3. «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, які зобов`язують водія:

п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров ’ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п. 1.7. «Водії, пішоходи та пасажири зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності»;

п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) «Бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

п. 12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди».

Так, в зазначений день та час, водій ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем «КІА RIO», номерний знак НОМЕР_1 , рухався в умовах необмеженої видимості по асфальтованому, сухому дорожньому покриттю вулиці Туристська в Малиновському районі міста Одеса, з боку вулиці Святослава Ріхтера у бік вулиці Радісна, де організований односторонній рух, про що водіїв інформував дорожній знак 5.5. «Дорога з одностороннім рухом», і проїзна частина має дві попутних смуги для руху, зі швидкістю близько 20 км/год, у лівій смузі свого напрямку руху, прямолінійно.

Наближаючись до ділянки дороги, що мала заокруглення ліворуч, водій ОСОБА_1 вкрай уважним не був, постійно за дорожньою обстановкою та її зміною не стежив, відволікався від керування, створюючи небезпеку для інших учасників дорожнього руху, чим виявив злочинну самовпевненість, тобто передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків легковажно розраховував на їх відвернення.

У той самий час, на проїзну частину вулиці Туристська, напроти будинку № 1 по вулиці Качалова, у місці де відсутні переходи, вийшла пішохід ОСОБА_2 зі своїм правнуком ОСОБА_3 , які почали перетинати проїзну частину з парного на непарний бік вулиці, рухаючись у темпі швидкого кроку, тобто з правого боку ліворуч, за ходом руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 .

При цьому, малолітній пішохід ОСОБА_3 своєю лівою рукою тримався за праву руку прабабусі, а правою рукою утримував велосипед, який котив по дорозі.

Отримуючи об`єктивні ознаки зміни дорожньої обстановки та виникнення небезпеки для руху, в особі пішохода похилого віку ОСОБА_2 та малолітнього пішохода ОСОБА_3 , які перетинали проїзну частину у місці, де відсутні переходи і наближались до смуги руху автомобіля «КІА RIO», номерний знак НОМЕР_1 , не дивлячись у бік цього транспортного засобу, водій ОСОБА_1 зобов`язаний був негайно вжити заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації, оскільки, в силу своїх вікових та фізичних особливостей, пішоходи потребували особливої уваги з боку інших учасників дорожнього руху, контролю за їх переміщенням і діями, адекватного реагування на них.

Проте, нехтуючи вимогами Правил дорожнього руху, ОСОБА_1 , при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, через неуважність, позбавив себе можливості своєчасно зреагувати на небезпечну зміну дорожньої обстановки, яку він об`єктивно спроможний був виявити; з метою уникнення дорожньо-транспортної пригоди не зменшив швидкість руху керованого транспортного засобу аж до його зупинки, щоб дати дорогу пішоходам, і допустив наїзд передньою лівою кутовою частиною автомобіля «КІА RIO», номерний знак НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_2 , яка вже майже перетнула проїзну частину і знаходилась на відстані близько 0,3 м від межі з лівим узбіччям, під час якого відбулось закидання її тіла на капот, передню ліву стійку, з наступним відкиданням і падінням потерпілої на ґрунтове покриття узбіччя.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 заподіяні тілесні ушкодження, а саме: множинні відкриті переломи IV-V п`ясних кісток по лівій кисті з дефектом сухожилля розгиначів, що призвели до подальшого хірургічного видалення їх з формуванням культі на рівні проксимальних відділів; відкритий перелом III п`ясної кістки лівої кисті; закриті переломи лобкової та сідничної кісток зліва зі зміщенням кісткових уламків; забійна рана голови; гематоми обох гомілок в ділянці лівого плечового суглоба, в лобковій ділянці, які, згідно з п. 2.1.1. «г» «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, оскільки викликали стійку втрату загальної працездатності не менше ніж на одну третину.

Отже, водій автомобіля «КІА RIO», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , шляхом належного виконання вимог пунктів: 1.5.; 1.7.; 2.3. б; 12.3. Правил дорожнього руху, гарантовано мав технічну можливість запобігти ДТП і саме його фактичні дії знаходяться у причинному зв`язку з настанням події цієї пригоди.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, за кваліфікуючими ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин:

Обвинувачений ОСОБА_1 свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю та показав, що дійсно 21 серпня 2020 року приблизно об 11 годині 20 хвилин він керував автомобілем марки «КІА RIO», номерний знак НОМЕР_1 рухався по вулиці Туристській з боку Святослава Ріхтера у напрямку вулиці Радісної зі швидкістю не більше 20 кілометрів на годину. Під`їхав до пішохідного переходу, зупинився за автомобілем який пропустив пішоходів, після чого поїхав далі. Рухаючись по ділянці дороги яка має заокруглення, він відволікся на автомобіль який рухався праворуч від нього дуже близько, це змусило його занепокоїтись у розташуванні автомобілю та подивитись у дзеркало бокового виду, коли він свій погляд повернув на дорогу, у цей час перед своїм транспортним засобом він побачив жінку з дитиною. Фатальний збіг обставин привів до того, що жінка отримала тяжкі ушкодження. ОСОБА_1 повідомив суду, що дуже жалкує, що так сталося і протягом семи місяців важко переживає, все це призвело до мікроінсульту та загострення інших захворювань.

Цивільний позов заявлений Одеською обласною прокуратурою в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради ОСОБА_4 під час судового розгляду не оспорював та визнав його в повному обсязі.

Щодо цивільного позову який заявлений потерпілою ОСОБА_2 , обвинувачений ОСОБА_1 , матеріальний позов визнав в повному обсязі, щодо моральної шкоди, то ОСОБА_1 не визнав її, при цьому пояснив, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він теж поніс моральні страждання, внаслідок чого його здоров`я значно погіршилось, зазначивши, що сума морального збитку для нього є непомірною.

За згодою учасників судового провадження суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_1 кримінального правопорушення, які ніким не оспорюються і на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого та обтяжують чи пом`якшують покарання. Окрім цього, судом досліджені докази за цивільними позовами. В межах такого дослідження була допитана потерпіла ОСОБА_2 . При цьому судом з`ясовано правильність розуміння обвинуваченим та потерпілою обставин щодо недоцільності дослідження доказів, добровільність їх позиції, та роз`яснено вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Потерпіла ОСОБА_2 у судовому засідання цивільний позов підтримала повністю, та просила його задовольнити, оскільки наслідки дорожньо-транспортної пригоди на тривалий час змінили її звичайний спосіб життя, позбавило можливості належним чином самостійно пересуватись, погіршились її фізичні здібності, погіршився зір, користується медичною тростиною. Після дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок отриманих травм, вона три місяці не вставала з ліжка та потребувала постійного нагляду. Крім того, потерпіла повідомила суду, що після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 жодного разу не цікавився її самопочуттям, не відвідував її у лікарні, не пропонував матеріально допомогти.

Суд ухвалює вирок без дослідження будь-яких доказів обставин передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 91 КПК.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Обставини які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Мотиви призначення покарання.

При визначені виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, його вік та соціальне положення, характер, мотиви та обставини вчиненого злочину, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначаючи покарання ОСОБА_1 та встановлюючи ступінь його вини у вказаному злочині, суд дає оцінку не окремому вчинку обвинуваченого, а і його особистості, наскільки вона проявилася у злочинних діях, наскільки вона має нахили до скоєння правопорушень.

Даючи оцінку особистості обвинуваченого, судом встановлено, що ОСОБА_1 раніше не судимий. Відомостей про притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності, під час судового розгляду прокурором не надано. ОСОБА_1 , за місцем реєстрації та проживання характеризується виключно позитивно, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, має міцні соціальні зв`язки, є людиною похилого віку та інвалідом ІІ-ої групи.

Суд вважає, що обставини встановлені під час судового розгляду, та спосіб і обстановка вчинення необережного злочину свідчать, що ОСОБА_1 не є особою суспільно небезпечною. Неуважність, на думку суду, привели обвинуваченого до скоєння необережного тяжкого злочину.

Є очевидним, що наявність претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого від потерпілої сторони, не можуть бути вирішальним при призначенні покарання. Разом з тим, суд приділяє увагу, окрім матеріальної складової таких претензій, ще і морально-етичним відносинам між обвинуваченим та потерпілою, які як з`ясовано в судовому засіданні нажаль не порозумілись між собою. Щодо щирого каяття ОСОБА_1 , то варто зазначити, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак, у матеріалах кримінальної провадження відсутні дані на підтвердження того, що ОСОБА_1 намагався будь-яким чином допомогти потерпілій оговтатись від пережитого, компенсував їй перенесені страждання, чи полегшив душевний біль, такі дані не були надані суду у судовому засіданні.

При призначенні покарання суд бере до уваги виступ прокурора у судових дебатах щодо покарання яке необхідно призначити обвинуваченому, позицію обвинуваченого і його захисника, думку потерпілої щодо претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого, а також відсутність обставин які пом`якшують та обтяжують покарання, відсутність розумного примирення з потерпілою, яка є особою похилого віку та внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потребує сторонньої допомоги. При цьому суд враховує, що з часу вчинення злочину й до постановлення вироку, обвинувачений не вжив дієвих заходів для залагодження провини перед потерпілою, не відшкодував їй збитки, тому приходить до висновку, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження нових злочинів, повинно бути призначено покарання у межах, встановлених у санкції статті, зв`язане з позбавленням волі. Разом з тим, враховуючи вину інших осіб (в даному випадку самої потерпілої, яка перетинала проїзну частину поза пішохідним переходом), відповідно до ст. 75 КК України, суд приймає рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, оскільки вважає, що його виправлення можливо без відбуття покарання у вигляді позбавлення волі.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 своєї постанови № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначив, що у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286, ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вирішуючи питання щодо додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, суд виходить із загальних обставин правопорушення з урахуванням особистості обвинуваченого і вважає, що окрім основного покарання до обвинуваченого необхідно застосувати додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Приймаючи таке рішення, суд враховує, особистість обвинуваченого, той факт, що він не має постійної офіційної роботи, яка б була пов`язана з керуванням транспортного засобу. При цьому суд враховує, стан здоров`я обвинуваченого, то що він є людиною похилого віку та інвалідом ІІ-ої групи, а також наслідки у вигляді спричинення суттєвої шкоди особі похилого віку.

В судовому засіданні сторона захисту не привела жодних аргументів і доводів та не надала жодних доказів необхідності залишити у ОСОБА_1 його право на керування транспортними засобами. Відповідно вказаний факт, судом також сприймається як відсутність бажання особи керувати транспортним засобом.

Всі ці обставини у своїй сукупності, надають право суду на застосування додаткового покарання, яке повинно бути призначено на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

Питання щодо цивільного позову.

При вирішенні цивільних позовів суд керується вимогами Кримінально-процесуального Кодексу України і Цивільного кодексу України.?

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Цивільний позов, заявлений Одеською обласною прокуратурою в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради про стягнення з обвинуваченого на користь Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради витрат за перебування на стаціонарному лікуванні ОСОБА_2 у розмірі 12890 гривень 80 копійок підтверджується доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження та довідкою розрахунком вартості лікування потерпілої від 19 листопада 2020 року № 01-83/1821, у зв`язку з чим підлягає задоволенню в повному обсязі (а.с. 14 т. 1).

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 матеріальної і моральної шкоди суд вважає необхідним задовольнити частково, з наступних підстав.

Що стосується питання відшкодування матеріальної шкоди в сумі 34909 гривень 43 копійки:

Згідно ч. ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренда тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, що здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Завдання матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_2 підтверджується доказами, які досліджені в судовому засіданні та які визнанні судом належними та допустимими.

Так, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: множинні відкриті переломи IV-V п`ясних кісток по лівій кисті з дефектом сухожилля розгиначів, що призвели до подальшого хірургічного видалення їх з формуванням культі на рівні проксимальних відділів; відкритий перелом III п`ясної кістки лівої кисті; закриті переломи лобкової та сідничної кісток зліва зі зміщенням кісткових уламків; забійна рана голови; гематоми обох гомілок в ділянці лівого плечового суглоба, в лобковій ділянці, які, згідно з п. 2.1.1. «г» «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, оскільки викликали стійку втрату загальної працездатності не менше ніж на одну третину.

За період лікування потерпілою були витрачені грошові кошти на медичну діагностику, придбання медикаментів та лікарських засобів які необхідні для проведення медичних процедур у загальній сумі 34909 гривень 43 копійки. Вказана сума не оспорюється обвинуваченим. Відповідно не ставились під сумнів і документи докази (чеки, квитанції на придбання медикаментів, діагностики захворювання).

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 суму шкоди у зв`язку з заподіянням здоров`ю потерпілій ОСОБА_2 в розмірі 34909 гривень 43 копійки.

Що стосується питання відшкодування моральної шкоди в сумі 200 000 гривень.

Частинами 1, 2, 3 ст. 23, ч. 1 ст. 1167 ЦК України, встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, однак, при цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

В судовому засіданні встановлено, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_2 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, в зв`язку неправомірними діями обвинуваченого ОСОБА_1 . Спричинення тілесних ушкоджень, окрім експертного дослідження, також підтверджується медичною документацією, яка досліджена в судовому засіданні, копіями чеків, квитанцій на оплату медикаментів та медичного лікування.

ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження внаслідок вчинення ОСОБА_1 необережного злочину. В обґрунтування заявленого позову, в частині відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_2 зазначає, що в момент ДТП, вона перенесла значний фізичний біль, переживання, пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічністю, страху за своє здоров`я та життя свого онука. Від отриманих тілесних ушкоджень остання була вимушена проходити стаціонарне та амбулаторне лікування з періодичним відвідуванням лікувального закладу з метою огляду, оброблення та перев`язки ран. Впродовж всього періоду лікування позивач почувалася незручно, дискомфортно, була змушена пристосовуватися до негативних умов існування. В період лікування позивач потребувала зовнішньої допомоги з боку рідних, з приводу чого почувала себе, як джерело клопоту та обмежень для близьких. Дотепер продовжуються проблеми зі здоров`ям у вигляді періодичних болів, обмеження фізичної активності, вимушена користуватись медичною тростиною.

Також, суд приділяє особливу увагу і віку потерпілої, яка є особою похилого віку, непрацездатною і не працевлаштованою, і яка в силу віку має проблеми зі здоров`ям, що у сукупності посилює глибину переживань потерпілої та свідчить про певні труднощі в поновленні звичного способу життя і можливості підтримувати власну життєдіяльність на гідному рівні в подальшому.

Розмір грошового стягнення моральної шкоди потерпілій ОСОБА_2 суд встановлює у сумі 30 000 гривен і таким чином позов в частині стягнення моральної шкоди задовольняє частково, при цьому суд враховує і дії самої потерпілої яка наражаючи на небезпеку як себе так і свого неповнолітнього онука перетинала проїзну частину поза пішохідним переходом. Вказана сума моральної шкоди підлягає стягненню з ОСОБА_1 , з підстав викладених вище у вироку суду і є достатньою та об`єктивною для компенсації страждань потерпілої. Заявлена потерпілою сума моральної шкоди у розмірі 200 000 гривен, на думку суду є занадто великою, яка не обґрунтована та об`єктивно не відповідає тяжкості наслідків. Окрім того, є очевидним, що дуже мінімальна платоспроможність ОСОБА_1 свідчить про можливість виконання рішення суду в довгостроковій перспективі, також суд під час вирішення питання щодо відшкодування моральної шкоди врахував і пенсійний вік обвинуваченого.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд:

Запобіжний захід обвинуваченому до набрання вироком законної сили суд вважає за необхідне не обирати, оскільки особистість обвинуваченого свідчить про відсутність будь-якої необхідності у застосуванні будь-якого запобіжного заходу. Окрім того, прокурор не ставив на розгляд суду питання щодо запобіжного заходу.

Питання щодо речового доказу підлягає вирішенню в порядку п. 1 ч. 6 ст. 100 КПК України, а саме повертається власнику (законному володільцю).

Питання щодо скасування арешту майна, суд приймає на підставі ч. 4 ст. 174 КПК України, відповідно до якої, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Оскільки речовий доказ - автомобіля «КІА RIO», номерний знак НОМЕР_1 не належить обвинуваченому ОСОБА_1 , відповідно на нього не може бути звернено стягнення та воно не може бути забезпеченням цивільно-правових вимог потерпілої, суд вважає за необхідне скасувати арешт з вказаного транспортного засобу, залишивши його у власника (володільця) – ОСОБА_5 , якому воно було передано під час досудового розслідування.

Процесуальні витрати по кримінальному провадженню, які пов`язанні з залученням експертів, відповідно до ст. ст. 118, 122, 126 КПК України, належить покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 .

Керуючись вимогами ст. ст. 370, 373, 374 КПК України, суд -

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Визнати ОСОБА_1 , винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

Відповідно до ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням строком на 2 (два) роки, поклавши на ОСОБА_1 обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України:

-періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід ОСОБА_1 не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради 12890 (дванадцять тисяч вісімсот дев`яносто) гривень 80 копійок в рахунок відшкодування витрат за перебування потерпілої ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні (65006, м. Одеса, вул. Ак. Воробйова, 5-г, тел.: 048-793-24-25, р/р: UA548201720344390001000046273, ГУДКСУ м. Київ, МФО: 820172, ЄДРПОУ 02774415, ІПН 027744115547).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 34909 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот дев`ять) гривень 43 копійки в якості відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок в якості відшкодування моральної шкоди.

Речовий доказ по кримінальному провадженню: автомобіль «КІА RIO», номерний знак НОМЕР_1 залишити у власника (володільця), якому воно було передано під час досудового розслідування - ОСОБА_5 .

Скасувати арешт майна, який накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси 27 серпня 2020 року з автомобілю «КІА RIO», номерний знак НОМЕР_1 . Скасувати заборону накладену ухвалою слідчого судді від 27 серпня 2020 року у вигляді заборони розпоряджатись вказаним майном

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у загальній сумі 6210 (шість тисяч двісті десять) гривень 72 копійки.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на вирок суду, може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя Іщенко О. В.