Рішення № 96305532, 08.04.2021, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1778/18

номер провадження 2/695/61/21

08 квітня 2021 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді – Середи Л.В.,

за участю: секретаря судового засідання – Біліченко С.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Пилипенка Р.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноша цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, Золотоніської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про зобов`язання вчинити певні дії, скасування рішення, та визнання права, –

ВСТАНОВИВ:

До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області звернулась ОСОБА_2 (далі – позивач) з позовом до ОСОБА_3 (далі – відповідач 1), державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі – відповідач 2), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

-зобов`язати ОСОБА_3 відновити межу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка перебуває у користуванні позивача, із земельною ділянкою ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 у відповідності до рішення Золотоніського міськвиконкому від 17.05.1956 № 12, Генерального плану земельної ділянки в АДРЕСА_3 , затвердженого рішенням Золотоніського міськвиконкому від 17.05.1956 № 12, а також згідно з даними земельно-кадастрової документації виконаної ПП «Землемір» виготовленої на замовлення позивача на підставі рішення Золотоніської міської ради від 20.10.2015 № 56-28/VI;

-зобов`язати ОСОБА_3 перенести вглиб своєї земельної ділянки установлену нею огорожу (паркан), яка розмежовує дві сусідські земельні ділянки по АДРЕСА_1 – АДРЕСА_2 , а саме: відступити від існуючої межі домоволодіння позивача – на відстань 1,084 м. з боку АДРЕСА_2 , а також відступити на відстань 1,837 м з боку ділянки по АДРЕСА_4 , що перебуває у користуванні гр. ОСОБА_4 ;

-скасувати рішення державного кадастрового реєстратора міськрайонного управління у Золотоніському районі та м. Золотоноша Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Шалавіної Ю.В. від 10.04.2018 № РВ-7100569052018 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка перебуває у користуванні позивача;

-визнати за позивачем право на приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 згідно з даними земельно-кадастрової документації виконаної ПП «Землемір» виготовленої за замовленням позивача на підставі рішення Золотоніської міської ради від 20.10.2015 № 56-28/VI.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказала, що ОСОБА_3 , встановила капітальний паркан між їх земельними ділянками, чим порушила раніше встановлену межу земельних ділянок та зайняла близько 2 кв.м площі земельної ділянки, якою користується позивач. Позивач також зазначає, що внаслідок тривалих неприязних стосунків між сторонами, відповідач відмовилась від підписання акта погодження меж земельних ділянок. У свою чергу, непогодження відповідачем меж земельної ділянки, якою користується позивач, стало підставою для відмови державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо даної земельної ділянки. Як зазначає позивач, наведені обставини свідчать про порушення її права на приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 згідно з даними земельно-кадастрової документації виконаної ПП «Землемір» виготовленої за замовленням позивача на підставі рішення Золотоніської міської ради від 20.10.2015 № 56-28/VI.

Ухвалою суду від 15.06.2018 відкрито провадження у справі за даним позовом за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання з розгляду справи.

ОСОБА_3 , заперечуючи проти задоволення позовних вимог 09.07.2018 подала до суду відзив, в якому вказує про безпідставність позовних вимог, оскільки позивачем не надано будь-яких фактичних даних, на підставі яких встановлюється наявність обставин, та обґрунтовуються викладені позовні вимоги про відновлення меж земельної ділянки, у зв`язку з відсутністю доказів встановлення таких меж.

Згідно з наданим 03.08.2018 до суду відзивом державного кадастрового реєстратора міськрайонного управління у Золотоніському районі та м. Золотоноша Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Шалавіної Ю.В., відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки оскаржуване рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка перебуває у користуванні позивача прийнято з додержанням Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051. У відзиві вказано, що за результатами перевірки поданих позивачем технічної документації із землеустрою, відповідачем 2 встановлено факт її невідповідності вимогам ст. 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Відповідач 2, посилаючись на положення ст. 55 Закону України «Про землеустрій», Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 № 376, вказує, що непогодження меж спірної земельної ділянки із суміжним землекористувачем є належною підставою для відмови для внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, оскільки наявність відомостей про непогодження межі земельної ділянки, на думку відповідача 2, свідчить про наявність земельного спору та можливе порушення прав одного із суміжників.

На підставі ухвали суду від 29.01.2019 залучено до участі у даній справі у якості співвідповідача Золотоніську міську раду (далі – відповідач 3).

15.03.2019 ОСОБА_3 надала заперечення на заяву про уточнення позовних вимог, зміст яких тотожний змісту відзиву на позов.

Ухвалою суду від 03.01.2020 у якості співвідповідача залучено до участі у даній справі Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі – відповідач 4).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, надало 07.02.2020 до суду відзив, в якому посилаючись на обставини викладені у відзиві державного кадастрового реєстратора міськрайонного управління у Золотоніському районі та м. Золотоноша Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Шалавіної Ю.В., просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 29.04.2020 закрито підготовче засідання, призначено справу до розгляду по суті.

Судове засідання з розгляду справи призначено на 08.04.2021 о 14 год. 00 хв.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог. Позивач вказала, що фактичне розташування паркану, який встановлено ОСОБА_3 між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не відповідає межам зазначених земельних ділянок, визначених у правовстановлюючих документах та документаціях із землеустрою.

Відповідач 1 у судове засідання повторно не прибула, представник відповідача 1 – адвокат Манжара Д.С. направив до суду телефонограму про відкладення розгляду справив зв`язку з його участю у розгляді справи в Драбівському райсуді.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області у судове засідання не прибув, направивши до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності .

Золотоніська міська рада явку свого представника у судове засідання не забезпечила, згідно з наявними у матеріалах справи заявами від 20.02.2019, від 10.07.2019 просить розглянути справу за відсутності представника.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке.

З матеріалів справи судом встановлено, щоОСОБА_2 є власником будинку з надвірними спорудами, розташованого у АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 27.06.2008, посвідченого приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. від 27.06.2008, зареєстровано в реєстрі за № 2883, та зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01.07.2008.

Одним із суміжних землекористувачів земельної ділянки за вказаною адресою є ОСОБА_3 .

З матеріалів справи судом встановлено та визнається сторонами, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наявні тривалі неприязні стосунки.

Так, згідно з рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 695/1667/13-ц від 10.06.2014, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29.07.2014, судом встановлено, що відповідними рішеннями Золотоніської міської ради у 2012 році їм надано дозволи на розробку технічної документації щодо земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні площею 0,0600 га, кожна.

Як зазначено у рішенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 695/1667/13-ц від 10.06.2014, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29.07.2014, 04.03.2013 представники ПП «Землемір» прибули для встановлення межових знаків на місцевості за заявою ОСОБА_2 , але ОСОБА_3 на земельну ділянку для виконання робіт не допустила.

Згідно з протоколом засідання постійної комісії з питань будівництва, землеустрою, житлово-комунального господарства та благоустрою Золотоніської міської ради від 25.06.2012 при встановленні обміру відповідно до збірного кадастрового плану земельних ділянок виготовленого ПП «Землемір» 14.05.2012 встановлено, що довжина земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 менше ніж по Генплану. На пропозицію голови комісії сторони не пристали, встановити добросусідські відносини відмовились.

Рішенням Золотоніської міської ради від 22.08.2012 № 20-68/VI внесено зміни в рішення Золотоніської міської ради від 08.07.2008 № 29-27/V, виклавши п. 2 рішення в наступній редакції: «Дати дозвіл гр. ОСОБА_3 на розробку технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку площею 0,0600 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з метою безоплатної передачі у власність, яка розташована в АДРЕСА_2 ».

Рішенням Золотоніської міської ради від 20.10.2015 № 56-28/VI надано ОСОБА_2 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови Золотоніської міської ради площею 0,0600 га.

Рішенням Золотоніської міської ради від 08.08.2017 № 26-26/VІI внесено зміни в рішення Золотоніської міської ради від 20.10.2015 № 56-28/VI, виклавши у таблиці підпункт 3 п. 1 в новій редакції: « ОСОБА_2 / АДРЕСА_1 (відповідно до попереднього рішення Золотоніського міськвиконкому від 1956 року); площа ділянки, (га) – 0,0600».

Згідно з наявною в матеріалах справи копією договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 20.11.1956 ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Золотоніської міської ради депутатів № 12 від 17.05.1956 року передано у користування земельну ділянку по АДРЕСА_5 ) площею 600 кв. м.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Генерального плану вказаної земельної ділянки, площа земельної ділянки становить 600 кв. м, ширина з двох сторін 16,20 м, довжина з двох сторін 37,0 м.

Згідно з виготовленою у 2016 році ПП «Землемір» технічною документацією на замовлення позивача із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , площа вказаної земельної ділянки становить 0,0598 га. Із збірного кадастрового плану земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 вбачається, що площа спірної ділянки становить 0,0605 га, ширина з одного боку 16,83 м, з другого – 17,83 м; довжина з одного боку 35,39, з другого – 34,44 м.

Відповідно до матеріалів польових топографо-геодезичних робіт, ширина земельної ділянки з одного боку становить 16,19 м, з другого 16,20 м; довжина з одного боку 35,39 м, з другого 34,44 м.

Згідно з актом поновлення меж земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 від 11.05.2017 межі земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0598 га, наданої користувачу земельної ділянки ОСОБА_2 згідно з рішенням міської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, не були закріплені в натурі (на місцевості) тимчасовими межовими знаками у кількості 2 шт., у зв`язку з перешкодами у виконанні робіт, тобто відмовою доступу до межі між ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які було вчинено суміжним землекористувачем ОСОБА_3 . Користувач земельної ділянки заявляє претензії щодо меж та конфігурації земельної ділянки (різниця меж між фактичними землекористуванням та землекористуванням, яке було передбачене попередніми рішеннями ради, складає – 1,084 м від вулиці Савицького, та 1,837 м з боку ділянки, що перебуває в користуванні Л.Г. Пелих). Користувачами суміжних земельних ділянок ОСОБА_3 , ОСОБА_4 претензій до інших існуючих меж не заявлено, крім межі між ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Межові знаки не передані на зберігання користувачу земельної ділянки ОСОБА_2 , у зв`язку з перешкодами у виконанні робіт.

ОСОБА_3 від підписання вказаного акта відмовилась, про що складено відповідний акт від 11.05.2017, в якому також заначено, що остання відмовилась допускати спеціалістів землевпорядної організації ПП «Землемір» до межових знаків між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які вчинено суміжним землекористувачем ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 .

Рішенням державного кадастрового реєстратора міськрайонного управління у Золотоніському районі та м. Золотоноша Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Шалавіної Ю.В. від 10.04.2018 № РВ-7100569052018 відмовлено позивачу у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка перебуває у користуванні позивача, через невідповідність поданих документів вимогам установленим Законом України «Про Державний земельний кадастр» і Порядком ведення Державного земельного кадастру, а саме: ст. 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр», п. 67, 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру – подана технічна документація із землеустрою суперечить вимогам Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, ст. 198 Земельного кодексу України, ст. 55 Закону України «Про землеустрій», а саме містить відомості про те, що не закріплено межу земельної ділянки межовими знаками, не здійснено передачу на зберігання межових знаків, межа ділянки не погоджена із сусіднім землекористувачем. Тобто подані документи не відповідають законодавству.

Вважаючи вказане рішення протиправним, та таким що підлягає до скасування, позивач звернулась з даним позовом до суду, в якому просить також відповідача вчинити дії щодо усунення перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою, визнати за позивачем право на її приватизацію.

Сторонами під час судового розгляду даної справи питання щодо проведення земельно-технічної експертизи не порушувалось.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року 2768-III (далі – ЗК України) право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності наведено у частині першій статті 79 ЗК України, згідно з яким це є частиною земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини другої статті 6, частини першої статті 22, частини першої статті 23 ЗК України (1991 року) передбачалося набуття громадянами права власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину та виникнення права власності після встановлення меж земельної ділянки в натурі і одержання державного акта про право власності на землю.

Аналогічними за змістом нормами статті 81 ЗК України (2001 року) також передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, приватизації, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

На відміну від норми статті 30 ЗК України 1991 року, яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку в разі переходу права власності на будівлю і споруду, частина перша статті 120 ЗК України 2001 року визначає, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

Перехід права користування земельною ділянкою при переході права власності на будівлю або споруду, які розташовані на ній, також визначається на підставі договору (частина друга статті 120 ЗК України).

Отже, аналіз положень частини першої ст. 120 ЗК України (2001 року) дає підстави вважати, що автоматичного переходу права власності на земельну ділянку, на якій розташовані передані у власність будинки та споруди, не відбувається.

Частиною першою ст. 125 ЗК України (2001 року) в редакції чинній станом на момент набуття позивачем права власності на будинок з надвірними спорудами – 01.07.2008 (дата реєстрації договору дарування в Реєстрі прав власності на нерухоме майно) передбачалось, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статтею 125 ЗК України (2001 року) в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин та вирішення даної справи в суді, визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом установлено, що 27.06.2008 позивач на підставі договору дарування одержала у власність будинок з надвірними спорудами, розташований у АДРЕСА_1 .

Згідно з договором дарування будинку від 27.06.2008, посвідченого приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. від 27.06.2008, зареєстровано в реєстрі за № 2883, та зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01.07.2008, зазначений будинок належав дарувальнику – ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Золотоніською міською державною нотаріальною конторою 25.11.2005 р.№ 3743, зареєстрованого Золотоніським виробничим підрозділом ЧООБТІ в реєстровій книзі № 26, номер запису – 3650, реєстраційний номер – 12760193.

Вказаний житловий будинок розміщено на земельній ділянці, яка виділена ОСОБА_5 у безоплатне користування для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності на підставі рішення виконкому Золотоніської міської ради депутатів № 12 від 17.05.1956 року.

Відтак, з системного аналізу наведених норм та встановлених під час судового розгляду даної справи обставин, вбачається та визнається позивачем, що на момент виникнення спірних правовідносин та вирішення даної справи в суді право власності на спірну земельну ділянку за позивачем у встановленому законом порядку не зареєстровано, позивач права власності на спірну земельну ділянку не набула.

При цьому, позивач, звертаючись до суду з даним позовом з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, визначила, що одним із способів захисту її порушеного права є зобов`язання суміжного землекористувача ОСОБА_3 вчинити певні дії, а саме відновити межу спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка перебуває у користуванні позивача, із земельною ділянкою ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 у відповідності до рішення Золотоніського міськвиконкому від 17.05.1956 № 12, Генерального плану земельної ділянки в АДРЕСА_3 , затвердженого рішенням Золотоніського міськвиконкому від 17.05.1956 № 12, а також згідно з даними земельно-кадастрової документації виконаної ПП «Землемір» виготовленої на замовлення позивача на підставі рішення Золотоніської міської ради від 20.10.2015 № 56-28/VI; а також зобов`язати ОСОБА_3 перенести вглиб своєї земельної ділянки установлену нею огорожу (паркан), яка розмежовує дві сусідські земельні ділянки по АДРЕСА_1 – АДРЕСА_2 , а саме: відступити від існуючої межі домоволодіння позивача – на відстань 1,084 м. з боку АДРЕСА_2 , а також відступити на відстань 1,837 м з боку ділянки по АДРЕСА_4 , що перебуває у користуванні гр. ОСОБА_4 .

Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 152 ЗК України (2001 року) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, шляхом застосування передбачених законом способів.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 Цивільного кодексу України).

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів (ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов – це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Даний спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Таким чином, на підставі викладеного вище, враховуючи встановлені судом обставини справи, та беручи до уваги, що позивач станом на момент виникнення спірних правовідносин та вирішення даної справи в суді не є власником спірної земельної ділянки, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо позовних вимог про скасування рішення державного кадастрового реєстратора міськрайонного управління у Золотоніському районі та м. Золотоноша Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Шалавіної Ю.В. від 10.04.2018 № РВ-7100569052018 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка перебуває у користуванні позивача, та визнання за позивачем права на приватизацію даної земельної ділянки згідно з даними земельно-кадастрової документації виконаної ПП «Землемір» виготовленої за замовленням позивача на підставі рішення Золотоніської міської ради від 20.10.2015 № 56-28/VI, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2021 № 3613-VІ (далі – Закон № 3613-VІ) внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з визначеннями наведеними у ч. 1 ст. 1 Закону № 3613-VІ Державний земельний кадастр – єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки – внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом частин першої та другої статті 24 Закону № 3613-VІ державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до абзацу другого частини 3 ст. 24 Закону № 3613-VІ державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Частиною 4 ст. 24 Закону № 3613-VІ визначено, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Заява з доданими документами надається заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилається поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, а в разі подання заяви в електронній формі – надсилається засобами телекомунікаційного зв`язку.

Згідно з ч. 5 ст. 24 Закону № 3613-VІ державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону № 3613-VІ підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Відмовляючи у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка перебуває у користуванні позивача, державний кадастровий реєстратор міськрайонного управління у Золотоніському районі та м. Золотоноша Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області у рішенні від 10.04.2018 № РВ-7100569052018 вказав, що підставою для прийняття такого рішення є невідповідність законодавству поданих документів

Так, згідно з оскаржуваним рішенням від 10.04.2018 № РВ-7100569052018 подані позивачем документи не відповідають ст. 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр», п. 67, 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру, а саме: подана технічна документація із землеустрою суперечить вимогам Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, а також ст. 198 Земельного кодексу України, ст. 55 Закону України «Про землеустрій», а саме: подана технічна документація із землеустрою містить відомості про те, що не закріплено межу земельної ділянки межовими знаками, не здійснено передачу на зберігання межових знаків, межа ділянки не погоджена із сусіднім землекористувачем.

Надаючи правову оцінку заявленим позовним вимогам в цій частині, суд зазначає про таке.

Відповідно до п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3613-VІ, у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння.

Згідно з п. 115 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі – Порядок) державна реєстрація земельних ділянок, переданих у власність (користування) без проведення їх державної реєстрації (в тому числі у разі, коли відомості про земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель), здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельних ділянок державної чи комунальної власності) в порядку, визначеному для державної реєстрації земельної ділянки.

Статтею 55 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003

№ 858-IV (далі – Закон № 858-IV) визначено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів (ч. 1 ст. 55).

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 55 Закону № 858-IV встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка (ч. 5 ст. 55 Закону № 858-IV).

При цьому за визначенням наведеним у ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» межовий знак – спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з ч. 6 ст. 55 Закону № 858-IV межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Відповідно до ч. 10 ст. 55 Закону № 858-IV технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем; ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території); д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); є) копію правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об`єкти зареєстровані); ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт; з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів); и) кадастровий план земельної ділянки; і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція).

Пунктом 3.12 Інструкції передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції виконавець – юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Також при вирішенні даного спору суд зауважує, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції).

Пунктами 4.2, 4.3 Інструкції встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Закріплення відновлених меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) межовими знаками здійснюється виконавцем, яким є юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою, у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів суміжних земельних ділянок або уповноваженої ним (ними) особою.

Відновлення та визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відноситься до робіт з землеустрою та може виконуватись тільки юридичними або фізичними особами, які отримали відповідну ліцензію на проведення таких робіт.

Відповідно до правої позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 28.03.2018 у справі № 681/1039/15-ц, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа – акта погодження меж – слід вважати, що погодження меж не відбулося.

Як зазначив Верховний Суд у вказаному судовому рішенні, погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки – правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Також у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 681/1039/15-ц зазначено, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі № 514/1571/14-ц при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов`язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно з актом поновлення меж земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 від 11.05.2017 межі земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0598 га, наданої користувачу земельної ділянки ОСОБА_2 згідно з рішенням міської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, не були закріплені в натурі (на місцевості) тимчасовими межовими знаками у кількості 2 шт., у зв`язку з перешкодами у виконанні робіт, тобто відмовою доступу до межі між ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які було вчинено суміжним землекористувачем ОСОБА_3 . Користувач земельної ділянки заявляє претензії щодо меж та конфігурації земельної ділянки (різниця меж між фактичними землекористуванням та землекористуванням, яке було передбачене попередніми рішеннями ради, складає – 1,084 м від вулиці Савицького, та 1,837 м з боку ділянки, що перебуває в користуванні Л.Г. Пелих). Користувачами суміжних земельних ділянок ОСОБА_3 , ОСОБА_4 претензій до інших існуючих меж не заявлено, крім межі між ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Межові знаки не передані на зберігання користувачу земельної ділянки ОСОБА_2 , у зв`язку з перешкодами у виконанні робіт.

ОСОБА_3 від підписання вказаного акта відмовилась, про що складено відповідний акт від 11.05.2017, в якому також заначено, що остання відмовилась допускати спеціалістів землевпорядної організації ПП «Землемір» до межових знаків між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які вчинено суміжним землекористувачем ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 .

Як встановлено судом, та визнається сторонами підставою для непогодження ОСОБА_3 меж земельної ділянки позивачу є наявність тривалих неприязних стосунків між суміжними землекористувачами.

Відтак, суд приходить до висновку, що наведена в оскаржуваному рішенні державного реєстратора про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру№ РВ-7100569052018 від 10.04.2018 підстава невідповідності наданої позивачем технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0598 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 для оформлення права власності ОСОБА_2 за складом, змістом та правилами оформлення не є такою, що унеможливлює передачу земельної ділянки у власність позивача.

Водночас, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зауважує, що при вирішенні земельних спорів потрібно відрізняти позовні вимоги про встановлення та вимоги про відновлення меж земельної ділянки.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 514/1571/14-ц.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції).

Пунктами 4.2, 4.3 Інструкції встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст. 5, ч. 13 ст. 21, ст. 23 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ст. 1, 25 Закону України «Про землеустрій» результати робіт із землеустрою та оцінки земель, оформляються у паперовій та електронній формі і перевіряються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, на відповідність встановленим вимогам до змісту, структури і технічних характеристик щодо розроблення такого документа.

Таким чином, документація із землеустрою набуває статусу офіційного документу після її затвердження відповідним органом (у випадках передбачених законодавством) або після перевірки обмінного файлу відповідним органом (у випадках, якщо документація із землеустрою не підлягає затвердженню).

Законодавством не передбачається затвердження Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тому вона набуває статусу офіційного документу з моменту її реєстрації державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до пп.2 п.75 Порядку провівши процедуру перевірки та приймання обмінного файлу і порівняння його з матеріалами технічної документації реєстратор ставить відмітку на титульному аркуші.

Частинами першою - третьою статті 158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Таким чином, на підставі викладеного вище, та враховуючи, що позивач, звертаючись з даним позовом в частині скасування рішення державного реєстратора про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру№ РВ-7100569052018 від 10.04.2018 та визнання за нею права на приватизацію даної земельної ділянки згідно з даними земельно-кадастрової документації виконаної ПП «Землемір» виготовленої за замовленням позивача на підставі рішення Золотоніської міської ради від 20.10.2015 № 56-28/VI, фактично намагається встановити на підставі судового рішення у даній праві межі спірної земельної ділянки в натурі, а тому суд відхиляє доводи сторони позивача в цій частині та відмовляє у задоволенні вказаної позовної вимоги, оскільки суд не наділений повноваженнями захистити порушене право позивача в обраний нею спосіб.

Щодо клопотання ОСОБА_3 про закриття провадження у даній справі в частині зобов`язання відповідача 1 вчинити певні дії, оскільки рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 695/1667/13-ц від 10.06.2014, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29.07.2014, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відновлення меж належної ОСОБА_2 земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та усунення перешкод у здійсненні нею права користування вказаною земельною ділянкою, суд зазначає про таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, у разі якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Надаючи правову оцінку доводам ОСОБА_3 в цій частині суд зауважує, що підстави позову у даній справі відрізняються від обставин, які слугували підставою для звернення позивача з позовом у справі № 695/1667/13-ц, а тому відсутні правові підстави для закриття провадження в частині у даній справі.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивачів, тому у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено повністю, витрати позивача щодо сплати судового збору належить віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст., ст. 10, 141, 264, 265, 274 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, Золотоніської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про зобов`язання вчинити певні дії, скасування рішення, та визнання права – відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.ст. 354-356 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий: Середа Л.В.

Повний текст виготовлено та підписано 16 квітня 2021 року.