Рішення № 96299430, 14.04.2021, Краснопільський районний суд Сумської області

Справа № 578/166/21

провадження № 2-а/578/5/21

Рішення

Іменем України

14 квітня 2021 року смт Краснопілля

Краснопільський районний суд Сумської області в складі головуючого судді: Зері Ю.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Г.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Єрьоменко В.О., розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Державної служби України з безпеки на транспорті Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (40000, м. Суми, вул. Шишкарівська, 9; код ЄДРПОУ 39816845)

про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення

установив:

16 лютого 2021 року до Краснопільського районного суду Сумської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, відповідно до якого позивач просить суд скасувати постанову від 05.02.2021 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 7 ст. 133-1 КУпАП відносно нього, а справу закрити за відсутністю складу правопорушення. Позов обґрунтований тим, що на думку позивача його вина у вчиненні адміністративного правопорушення відсутня, а оскаржувана постанова не містить даних про нормативно-правовий акт, який порушив позивач та за порушення якого передбачена відповідальність за ч. 7 ст. 133-1 КУпАП.

Ухвалою Краснопільського районного суду Сумської області від 17.02.2021 адміністративний позов залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків.

У строк, встановлений судом, позивач усунув недоліки позовної заяви, 23.02.2021 подав до суду виправлену позовну заяву.

Крім того позивач 23.02.2021 за супровідним листом (вх. № 748/21 від 23.02.2021) подав до суду клопотання про виклик свідка ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 та може підтвердити обставини справи.

Ухвалою від 01.03.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи по суті призначив на 10.03.2021; задовольнив клопотання позивача, викладене у прохальній частині позову, про витребування доказів; витребував від Державної служби України з безпеки на транспорті Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .

У зв`язку з ненадходженням станом на 10.03.2021 до суду від відповідача відзиву на адміністративний позов та витребуваних судовою ухвалою від 10.03.2021 документів суд відклав розгляд справи до 08.04.2021.

За клопотанням представника відповідача суд проводив розгляд справи у режимі відеоконференції у відповідності до вимог ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України.

10.03.2021 (о 15 год 36 хв, після закриття судового засідання) до суду надійшов відзив на адміністративний позов за вх. № 372/21-вх, а також витребувані судом документи. Вказані документи надійшли на адресу суду засобами поштового зв`язку 16.03.2021 за віх 1077/21 та вх. № 1078/21 відповідно.

Відповідач вважає винесену постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення правомірною, а позовні вимоги - необґрунтованими, просить суд відмовити у задоволенні позову.

07.04.2021 позивачем до суду була подана відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що у відзиві на позов відповідач не спростував тверджень та аргументів, наведених у позові. Позовні вимоги ОСОБА_1 вважає правомірними, обґрунтованими та наполягає на задоволенні позові у повному обсязі.

Присутній у судовому засіданні 08.04.2021 представник відповідача зазначив, що станом на дату проведення судового засідання не отримав відповіді на відзив та усно заперечував проти прийняття поданої позивачем відповіді на відзив, оскільки вона подана поза встановленими нормами КАСУ строку.

Враховуючи, що позивач отримав відзив на позов 16.03.2021, а відповідь на відзив подав до суду та надав відповідачеві 07.04.2021, що позбавляє відповідача можливості отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, суд не приймає до розгляду надану позивачем відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 08.04.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про виклик свідка.

У судовому засіданні 08.04.2021 позивач усно уточнив позовні вимоги та просить суд постанову про накладення адміністративного стягнення № 004831, винесену 05.02.2021 заступником начальника Слобожанського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки - начальником відділу контролю за безпекою на транспорті у Сумській області про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення - штрафу у розмірі 850 грн, скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Позовні вимоги позивач підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити позов.

Представник відповідача підтримав заперечення, викладені у відзиві на позов, наполягає на правомірності прийнятого рішення, вимоги позивача вважає необґрунтованими та безпідставними.

12.04.2021 до суду представником відповідача подані додаткові пояснення на підтвердження його позиції щодо правомірності винесеної постанови та підстав притягнення до адміністративної відповідальності і накладення адміністративного стягнення саме на позивача, а не автомобільного перевізника. Зокрема, у додаткових поясненнях відповідач наголошує, що підставою для накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 стала скарга на дії водія, подана до відповідача особою, якій було безпідставно відмовлено у пільговому перевезенні.

У судовому засіданні, яке відбулось 14.04.2021, учасники справи підтримали свої позиції. Викладені у поданих до суду заявах по суті справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача та представника відповідача, всебічно, повно і об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази, надані учасниками на підтвердження їх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Судом встановлено, що заступником начальника Слобожанського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки - начальником відділу контролю за безпекою на транспорті у Сумській області 05.02.2021 у порядку ст. 229 Кодексу України про адміністративні правопорушення за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення, зафіксоване у протоколі про адміністративне правопорушення № 0001709 від 02.02.2021, винесено постанову № 004831, якою позивача - ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 133-1 КУпАП та накладено на нього штраф у розмірі 850 грн. У постанові зазначено, що 23.01.2021 о 7 год. 05 хв. у м. Суми, вул. Харківська водій автобуса Богдан, р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , здійснюючи перевезення пасажирів по регулярному приміському маршруту Суми - М.Бобрик безпідставно відмовив від передбаченого законом пільгового перевезення громадянина ОСОБА_3 та накладено на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу за порушення, передбачене ч. 7 ст. 133-1 КУпАП.

У відповідності ч. 7 ст. 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів, громадян - суб`єктів підприємницької діяльності в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як свідчать матеріали справи, до Управління Укртрансбезпеки у Сумській області звернувся гр. ОСОБА_3 із заявою від 25.01.2021, у якій повідомив, що 23.01.2021 та 24.01.2021 йому було безпідставно відмовлено у передбаченому законом пільговому перевезенні як учаснику бойових дій, у зв`язку з чим просив розглянути його звернення та вжити передбачених законодавством заходів.

При вирішенні справи суд застосовує норми права, передбачені Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про автомобільний транспорт», Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997 тощо.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 133-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил надання послуг та вимог безпеки при наданні послуг з перевезення пасажирів чи вантажів автомобільним транспортом.

Як зазначено вище, відповідальність за безпідставну відмову від передбаченого законом пільгового перевезення громадян передбачена ч. 7 ст. 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та може бути покладена на водіїв транспортних засобів, а також на громадян - суб`єктів підприємницької діяльності.

Об`єктом даного адміністративного правопорушення є встановлений порядок пасажирських перевезень на автомобільному транспорті, визначений положеннями Закону України «Про автомобільний транспорт», Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 133-1 КУпАП, орган (посадова особа), повноважний розглядати справу, має встановити, яким нормативно-правовим актом передбачене пільгове перевезення пасажирським транспортом для окремої категорії громадян, чи мала місце відмова у такому пільговому перевезенні та чи була вона безпідставною, а також визначити належного суб`єкта відповідальності.

Суб`єктом проступку, передбаченого ч. 7 ст. 133-1 КУпАП, є водії транспортних засобів, громадяни - фізичні особи-підприємці (пасажирські перевізники).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; внутрішні перевезення - це перевезення пасажирів і вантажів між населеними пунктами, розташованими на території однієї держави.

Статтею 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

За змістом частини першої статті 31 даного Закону відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Положення статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначають учасниками бойових дій осіб, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Приписи частини першої статті 12 вказаного Закону визначають пільги для учасників бойових дій, зокрема пункт 7 передбачає для таких осіб безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Пункт 10 частини 145 розділу VI Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту зобов`язує автомобільного перевізника здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно з законодавством надано пільги щодо плати за проїзд.

Таким чином аналіз вказаних вище положень законодавства дає суду підстави стверджувати, що гр. ОСОБА_3 (особа, яка звернулась до відповідача з заявою щодо відмови у передбаченому законодавством пільговому перевезенні) як учасник бойових дій (про що свідчить наявна у матеріалах справи копія посвідчення учасника бойових дій № 144904, виданого 24.07.2015) має передбачені законом пільги щодо безплатного проїзду, зокрема, автобусами приміських і міжміських маршрутів, і в силу закону такий безоплатний проїзд йому має бути забезпечений автомобільним перевізником.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою відповідача позивача як водія автобуса приміського маршруту було визнано винним у тому, що він безпідставно відмовив у пільговому перевезенні гр. Усатих та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу.

При цьому у протоколі про адміністративне правопорушення водій ОСОБА_1 надав письмові пояснення особисто та зазначив: «дійсно відмовив у пільговому перевезенні безкоштовно».

Пунктом 1 ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Положеннями ст. 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

За приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Стаття 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16-а (2-а/337/154/2016), постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Приписами ст. 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як встановлено судом, відповідач 05.02.2021 розглянув справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , яке зафіксоване у протоколі про адміністративне правопорушення № 0001709 від 02.02.2021. На виконання вимог судової ухвали від 01.03.2021 відповідачем надані суду для огляду оригінали матеріалів цієї справи. З наданих суду матеріалів вбачається, що в основу оскаржуваної постанови відповідачем покладена заява гр. ОСОБА_4 про повідомлення факту відмови йому у передбаченому законом пільговому проїзді пасажирським транспортом, пояснення ОСОБА_1 , що він дійсно відмовив у пільговому перевезенні пасажиру.

При цьому з протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, до нього доданий відеозапис з нагрудної камери, однак копію цього відеозапису суду не подано разом з матеріалами та неможливо із змісту постанови достеменно встановити, чи був досліджений даний доказ відповідачем при розгляді справи.

У той же час позивач у ході розгляду справи зазначав, що вказаним відеозаписом мє бути підтверджено, що позивач наголошував на тому, що він не є автомобільним перевізником, а лише перебуває з перевізником у трудових відносинах та виконує функції водія, у зв`язку з чим просив притягнути до відповідальності саме перевізника. Представник відповідача заперечував проти цих тверджень позивача, при цьому на вимогу суду разом з іншими оригіналами матеріалами справи щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення вказаного відеозапису суду не надав.

Крім того надані суду відповідачем матеріали справи відносно притягнення до відповідальності ОСОБА_1 не містять відомостей про те, чи досліджував відповідач при розгляді справи зміст протоколу на предмет викладення у ньому суті правопорушення, як того вимагають приписи ст. 256 КУпАП, а заме норми закону, яка була порушена позивачем і за порушення якої передбачена відповідальність згідно з ч. 7 ст. 133-1 КУпАП, оскільки така відповідальність настає виключно у випадку безпідставної відмови у пільговому перевезенні, передбаченому законом.

Вказаними вище положеннями законодавства, які регулюють правовідносини у сфері надання послуг пасажирських перевезень громадян, відповідальність за відмову у пільговому перевезенні громадян покладається саме на перевізника (ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»), при цьому із змісту оскаржуваної постанови неможливо встановити, з яких підстав відповідач дійшов висновку про вину саме водія ОСОБА_1 у безпідставній відмові від пільгового перевезення пасажира, а не автомобільного перевізника.

При цьому суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 177/525/17, що сам факт визнання особою вини не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Поданими до суду 12.04.2021 додатковими поясненнями представник відповідача звертав увагу суду на той факт, що скарга гр. ОСОБА_3 була подана саме на дії водія ОСОБА_1 , а не автомобільного перевізника, у той же час проаналізувавши її зміст, судом встановлено, що гр. ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою, у якій повідомив, що у пільговому проїзді йому було відмовлено на автобусному маршруті, де перевізником є ФОП ОСОБА_2 , у зв`язку з чим просив вжити заходів, визначених законодавством.

Як вбачається із змісту додаткових пояснень, заява гр. ОСОБА_3 розглядалась відповідачем у порядку Закону України «Про звернення громадян».

Повноваження відповідача з розгляду звернень громадян з питань, пов`язаних з діяльністю Укртрансбезпеки, передбачені пп. 50 п. 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015.

Також у своїх поясненнях представник відповідача зазначав, що процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 за № 1567.

Згідно п. 3 цього Порядку органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи. Згідно п. 15 цього Порядку наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів перевіряється під час проведення рейдової перевірки. Повноваження на проведення рейдової перевірки та у разі виявлення порушень - на вжиття відповідних заходів, відповідач має як орган, що здійснює державний контроль на автомобільному транспорті.

Аналіз змісту заяви гр. ОСОБА_3 , поданої на розгляд відповідачеві, вказує на те, що факт відмови йому у безкоштовному перевезенні пасажирським транспортом, передбаченому законом, має неодноразовий характер, оскільки така відмова у пільговому перевезенні на автобусних маршрутах, які обслуговує ФОП ОСОБА_2 , мала місце 23.01.2021 та 24.01.2021.

Відповідачем же не доведено, з яких підстав до адміністративної відповідальності притягнуто саме позивача, а не вжито заходів щодо виявлення та припинення порушень прав осіб, які мають право на безкоштовний проїзд у пасажирському транспорті, шляхом здійснення відповідачем повноважень з державного контролю на автомобільному транспорті, що обслуговується конкретним перевізником, вказаним у зверненні. Тобто відповідачем не доведено правомірності винесеного ним рішення.

Суд наголошує, що остаточна оцінка поведінки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дається в постанові по справі.

Постанова (рішення) по справі про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, при складанні якого необхідно враховувати встановлені законом вимоги до змісту і форми цього документа.

Обставини, які має з`ясувати орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення визначені у ст. 280 КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова має містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення, у цьому процесуальному документі також необхідно обґрунтовувати і мотивувати юридичну оцінку обставин справи, вид і захід застосованого стягнення. Обґрунтованість постанови по справі пов`язана з повним, всебічним і об`єктивним дослідженням обставин справи, правильним застосуванням матеріально-правових і процесуально-правових норм. При цьому аргументація висновків має ґрунтуватися на даних, досліджених під час розгляду справи.

Висновок про наявність в діях (бездіяльності) особи складу адміністративного правопорушення може бути зроблено лише на підстави доказів, отриманих у встановленому законом порядку.

Відповідно до принципу презумпції невинності обов`язок доказування лежить на органі (посадовій особі), що розглядає справи про адміністративне правопорушення - у даній справі на відповідачеві.

Аналіз положень вказаних статей КУпАП, дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтею 283 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення саме цією особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів.

Однак, як видно з оскаржуваної постанови, в такій посадова особа Укртрансбезпеки обмежилась лише описом скоєного, на його думку, правопорушення без належної мотивації оцінки обставин, без зазначення будь-яких належних та допустимих доказів, на підставі яких зроблено висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Зазначена постанова є предметом спору між сторонами та не може розглядатись як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин, вказаних у ній.

Разом з тим, позивач в судовому засіданні визнав той факт, що дійсно відмовив у наданні пільгового проїзду гр. ОСОБА_3 , при цьому зазначив, що така відмова була обґрунтована об`єктивними чинниками (вказівкою працедавця, яку він як особа, яка знаходиться у підпорядкуванні, не має права не приймати до уваги), відтак така відмова пасажиру у пільговому перевезенні не була обумовлена вольовою поведінкою позивача, а стала наслідком виконання вказівки безпосереднього керівника.

Відтак суд доходить висновку, що відповідач при розгляді 05.02.2021 справи про адміністративне правопорушення, зафіксоване у протоколі про адміністративне правопорушення № 0001709 від 02.02.2021, не дослідив у повній мірі всіх обставин справи, що є необхідним для винесення законної постанови, з оскаржуваної постанови неможливо встановити, чи були досліджені при розгляді справи докази, надані разом із протоколом про адміністративне правопорушення, зокрема копія відеозапису, доданого до протоколу (оскільки у ході судового засідання з`ясовано, що сторони надають різні пояснення стосовно інформації, зафіксованої відеозаписом), є також неможливим встановлення того, чи вирішував відповідач питання наявності обставин, які пом`якшують та обтяжують відповідальність, як того вимагають норми ст. 280 КУпАП.

Відповідно до частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд вважає оскаржувану постанову такою, що не відповідає вимогам закону (неправомірною) та приходить до висновку про необхідність її скасування, направивши справу на новий розгляд з підстав, наведених вище. Відтак вимога позивача про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу правопорушення задоволенню не підлягає.

При ухваленні рішення суд враховує заперечення відповідача, викладені у відзиві на адміністративний позов, що відсутність порядку і алгоритму витрат на пільгові перевезення між ФОП ОСОБА_2 як автомобільним перевізником та Управлінням соціального захисту населення Краснопільської районної державної адміністрації Сумської області не є підставою для відмови у передбаченому законом пільговому перевезенні, погоджується з даною позицією відповідача, однак зазначає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню саме з підстав порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення органом, правомочним розглядати таку справу, у даній справі - відповідачем.

Вирішуючи питання судових витрат, суд зазначає наступне.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 132 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частина 8 даної статті вказує, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що підставою виникнення спору стали неправомірні дії відповідача, за результатом розгляду справи на користь ОСОБА_1 слід стягнути понесені ним судові витрати на оплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Керуючись статтями 2, 6-11, 72-77, 90, 91, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 257, 286, 293295-297 КАС України, 251, 252, 280, 283 КУпАП, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити частково.

Постанову про накладення адміністративного стягнення № 004831, винесену 05.02.2021 заступником начальника Слобожанського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки - начальником відділу контролю за безпекою на транспорті у Сумській області у порядку ст. 229 Кодексу України про адміністративні правопорушення за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення, зафіксоване у протоколі про адміністративне правопорушення № 0001709 від 02.02.2021- скасувати, а справу направити на новий розгляд.

В іншому відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп.) витрат на сплату судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів (ч. 4 ст. 286 КАСУ). До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Краснопільський районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.О. Зеря

Повне рішення складено 15.04.2021.