Рішення № 96298507, 14.04.2021, Оболонський районний суд міста Києва

14.04.2021 Справа № 756/4927/20

Справа пр. № 2/756/985/21

ун. № 756/4927/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2021 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Андрейчука Т.В.,

за участю секретаря судового засідання - Колесник А.В.,

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - Чипова О.В. ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Житомирської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша київська державна нотаріальна контора, про зняття арешту з майна, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2020 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача прокуратури Житомирської області (перейменована на Житомирську обласну прокуратуру), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша київська державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 .

Як стверджувала ОСОБА_3 , у лютому 2020 року вона дізналась, що на згадану квартиру було накладено арешт постановою слідчого з особливо важливих справ прокуратури Житомирської області від 06 травня 2004 року в межах кримінальної справи № 190158/03, порушеної 03 липня 2003 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Наявність арешту, накладеного на належну позивачеві квартиру, унеможливлює розпорядження нею.

Ураховуючи наведене, позивач просила суд скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 25 червня 2004 року за № 42059.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не висловив жодних заперечень по суті заявлених ОСОБА_3 вимог. Натомість Житомирська обласна прокуратура стверджувала, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому просила суд закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, позаяк справа за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Житомирської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша київська державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства

Третя особа пояснення щодо позовної заяви чи відзиву до суду не подала.

Представник позивача у судовому засіданні позов свого довірителя підтримав з мотивів, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача Житомирської обласної прокуратури у судовому засіданні вказувала на те, що договір купівлі-продажу квартири від 16 липня 2003 року, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Василевською О.П., зареєстрований в реєстрі за № 7-602, за яким ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , є недійсним.

З цих підстав представник відповідача просила суд відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, третя особа про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася, надіслала до суду заяву, в якій просила суд розглянути справу за відсутності свого представника.

Заслухавши вступні слова представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.

Судом з`ясовано, що 05 грудня 2012 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно зазначено договір купівлі-продажу квартири від 16 липня 2003 року, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Василевською О.П., зареєстрований в реєстрі за № 7-602, продавцем за яким є ОСОБА_4 , а покупцем - ОСОБА_3 (а. с. 10, 11).

Постановою слідчого з особливо важливих справ прокуратури Житомирської області Пшевлоцького Й.Д. від 06 травня 2004 року в межах кримінальної справи № 190158/03, порушеної 03 липня 2003 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 13).

Згідно з п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Ч. 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Нормою ч. 1 ст. 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ст. 391 ЦК України закріплено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначаючи, що наявність арешту, накладеного на належну позивачеві квартиру, унеможливлює розпорядження нею, ОСОБА_3 просила суд зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою слідчого з особливо важливих справ прокуратури Житомирської області Пшевлоцького Й.Д. від 06 травня 2004 року в межах кримінальної справи № 190158/03.

Вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення майна з-під арешту, суд виходить з такого.

За положеннями ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначену норму та враховуючи, що правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, зважаючи на те, що на час посвідчення державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Василевською О.П. договору купівлі-продажу квартири від 16 липня 2003 року діяв ЦК Української РСР, у справі мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме - ЦК Української РСР.

Згідно зі ст. 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Угодою є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення угоди законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю угоди є її спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонній угоді волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, угода - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика палата Верховного Суду зазначила, що у тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення угоди, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків угода є такою, що не вчинена, права та обов`язки за такою угодою особою не набуті, а правовідносини за нею - не виникли.

Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством (ст. 42 ЦК Української РСР).

Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають (ч 2 ст. 44 ЦК Української РСР).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників угоди, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до ст. 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин (ч. 1 ст. 227 ЦК Української РСР).

Виходячи з логічного й системного тлумачення норм ч. 1 ст. 44, ст. 224, 227 ЦК Української РСР, договір купівлі-продажу квартири повинен бути укладений в письмовій формі та нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин (такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, висловленою Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 761/9646/16-ц).

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Таким чином, якщо договір не підписаний сторонами або з однією з сторін, він є неукладеним, тобто таким, що не відбувся (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц). Угода, яка не вчинена (договір, який не укладено), не може бути визнана недійсною.

За правилами абз. 1 ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підстави звільнення від доказування визначені ст. 82 ЦПК України. Так, ч. 6 цієї статті Кодексу передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вироком Апеляційного суду Житомирської області від 11 квітня 2005 року у справі № 1-4/2005, зміненим ухвалою Верховного Суду України від 25 серпня 2005 року, встановлено, що 26 червня 2003 року засуджені ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 убили ОСОБА_4 16 липня 2003 року ОСОБА_5 , перебуваючи в приміщенні Першої київської державної нотаріальної контори, використовуючи підроблений документ - паспорт громадянина України, виданий на ім`я ОСОБА_4 , з вклеєною своєю фотографією, представившись нотаріусу та ОСОБА_3 ОСОБА_4 , вчинив за нього підпис у договорі купівлі-продажу квартири від 16 липня 2003 року, посвідченому державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Василевською О.П., зареєстрованому в реєстрі за № 7-602 (а. с. 31-39).

Отже, згаданий договір не підписувався ОСОБА_4 , а тому він є неукладеним, тобто таким, що не відбувся.

Відповідно до ст. 4 ЦК Української РСР цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.

Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу квартири від 16 липня 2003 року, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Василевською О.П., зареєстрований в реєстрі за № 7-602, не укладався, ОСОБА_3 не набула права і обов`язки покупця за цим договором, а відтак у неї не виникло правомочностей власника майна. Таким чином, ОСОБА_3 не вправі вимагати усунення їй перешкод у розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом зняття з неї арешту.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_9 у задоволенні її позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2-5, 10-13, 19, 81-82, 89, 200, 206, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Житомирської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша київська державна нотаріальна контора, про зняття арешту з майна - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Андрейчук

Повний текст рішення виготовлено 14 квітня 2021 року