Рішення № 96286941, 12.04.2021, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/3121/19

Провадження №2/278/234/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року Житомирський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді - Зубчук І.В.

секретаря с.з. - Подорожньої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області про зміну місця проживання дітей, стягнення аліментів та заборону вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач подав до суду заяву в якій просив:

- визначити постійне місце проживання дітей з батьком;

- стягнути з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання дітей в розмірі 50% від прожиткового мінімуму для дітей від 6 до 18 років кожній дитині, а саме: (2118+2118+2118) х 50%=3177 грн/місяць, починаючи з дати подачі цієї позовної заяви, а саме 20.11.2019 р., і до повноліття дітей.

- зобов`язати відповідачку повернути позивачу неправомірно отримані нею аліменти за періоди, коли діти проживали зі мною, а саме з 02.07.2019 р. до 29.08.2019 р. та з 22.10.2019 р. до 19.11.2019 р., виходячи з розрахунку 3600 грн./місяць;

- заборонити відповідачці наближатися на 500 метрів до місць проживання, навчання, а також інших місць частого відвідування дітьми, строком на 6 місяців.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 10 жовтня 2009 року між ним та відповідачем укладений шлюб, який розірвано рішенням Житомирським районним судом Житомирської області від 04 червня 2014 року. Під час шлюбу у подружжя народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 27 листопада 2018 року залишені на вихованні матері. З моменту окремого проживання відповідач чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, яка не працює, а тому не може самостійно їх забезпечити. Протиправна поведінка відповідачки є довготривалою в часі, позивач в свою чергу має всі умови для проживання дітей з ним, оскільки є приватним підприємцем, може забезпечити дітей матеріально та радо проводить час з ними.

В ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги та просив:

- визначити постійне місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з позивачем;

- зобов`язати відповідачку передати позивачу всі посвідчення дітей з багатодітної родини, а також речі, що належать дітям, зокрема одяг, ігри та іграшки, двоповерхове ліжко, мобільні телефони;

- стягнути з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання дітей в розмірі 50% від прожиткового мінімуму (на сьогодні ПМ = 2318 грн.) для дітей віком від 6 до 18 років кожній дитині, а саме: (2318+2318+2318) х 50% = 3477 грн./місяць, починаючи з дати набрання рішенням сили і до повноліття дітей;

- стягнути з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання дітей в розмірі 50% від прожиткового мінімуму для дітей від 6 до 18 років кожній дитині за періоди, коли діти проживали зі мною, а саме з 02.07.2019 року до 29.08.2019 року та з 22.10.2019 року до 02.12.2019 року, тобто: 2118/31*30 (липень) + 2118/31*29 (серпень) + 2118/31*10 (жовтень) + 2118 (листопад) + 2218/31*2 (грудень) = 6975,35грн.

- зобов`язати відповідачку повернути позивачу неправомірно отримані аліменти за періоди, коли діти проживали зі мною, а саме з 02.07.2019 року до 29.08.2019 року та з 22.10.2019 року до 02.12.2019 року, виходячи з розрахунку 3600 грн/місяць, тобто: 3600/31*30 (липень) + 3600/31*29 (серпень) + 3600/31*10 (жовтень) + 3600 (листопад) + 3600/31*2 (грудень) =11845,16 грн.;

- в рахунок стягнень за пунктами 3 і 4 (в розмірі 10452,35 грн.) зарахувати наявну заборгованість з боку позивача зі сплати аліментів за три місяці, в розмірі 10800 грн., у формі часткового взаємозаліку боргів (а.с.210 том 1).

Відповідач подала відзив на позов та просила відмовити у задоволенні позову за безпідставністю, в якому заперечила викладені позивачем обставини та зазначила, що діти проживають з нею в будинку, що придатний для їх проживання, вона займається їх вихованням, утриманням та лікуванням, діти ходять до школи та утримують належний догляд (а.с.87-92 том 1).

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2019 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 11 вересня 2020 року закрито підготовче судове засідання та призначено до розгляду по суті дану цивільну справу.

Позивач в судовому засіданні просив задовольнити позов в повному обсязі, оскільки відповідач не належним чином виконує своїх батьківських обов`язків та пояснив, що працює приватним підприємцем, належним чином сплачує аліменти на утримання дітей, має можливість їх належно утримувати, доглядати та виховувати, чого не має відповідачка, яка не працює, не має постійного місця проживання та належним чином не займається дітьми, а отримані аліменти використовує не за призначенням. Окрім того позивач зазначив, що відповідачка ухиляється від виконання рішення суду про спілкування батька з дітьми. В подальшому подав заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с.249 том 1).

Відповідач та її представник у судовому засіданні позов не визнали та вважають його безпідставним та зазначили, що відповідачка як мати малолітніх дітей належним чином турбується про них, забезпечує їх одягом, їжею, виховую та піклується про їх моральне виховання. Умови проживання відповідачки відповідають санітарним нормам, діти мають іграшки та місце для сну та відпочинку. В подальшому подали заяви про розгляд справи у їх відсутність (а.с.248, 250 том 1).

Представник третьої особи надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій просила розглянути справу на користь малолітніх дітей (а.с.125, 146).

Суд вислухавши учасників справи, свідка, оцінивши зібрані по справі докази в сукупності, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який на даний час розірвано (а.с.7-8).

Від шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в свідоцтвах про народження яких батьками зазначені: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.13-15).

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 04 червня 2014 року розірвано шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 10 жовтня 2009 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області, актовий запис №625 та стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця м.Бердичів, Житомирської області, на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 3000 грн. щомісячно, починаючи з 27.02.2014 року і до повноліття дітей, стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця м. Бердичів, Житомирської області, на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з 27.02.2014 року і до досягнення сином ОСОБА_5 трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8 . (а.с.8).

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 03 вересня 2014 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 червня 2014 року змінено та зменшено розмір аліментів на утримання щомісячно: дітей з однієї тисячі гривень до 500 грн. на кожну дитину до повноліття дітей і на утримання дружини - ОСОБА_2 із 500 грн. до 300 грн до досягнення сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 трьох років. В решті рішення залишено без змін (а.с.9).

Додатковим рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 27 листопада 2018 року заяву ОСОБА_2 задоволено та малолітніх синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , залишено на виховання матері (а.с.16).

Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 16 листопада 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено та збільшено розмір стягнутих аліментів з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця м.Бердичів, мешканця АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Бердичівським МРВ УМВС України в Житомирській області 03 липня 1998 року, ІПН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , мешканки АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Бердичівським МВ УМВС України в Житомирській області 08 грудня 2009 року, ІПН НОМЕР_4 ) на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 500 гривень до 1200 гривень щомісячно на кожну дитину, до досягнення дітей повноліття, починаючи з дня набрання рішення законної сили. Рішення набрало законної сили (а.с.17-20).

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 01 липня 2019 року частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 та усунуто ОСОБА_1 перешкоди у вихованні дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначивши наступний спосіб участі у вихованні дітей: кожної першої неділі щомісяця з 10 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., з можливістю відвідування дітьми місця проживання позивача та інших місць, у тому числі місць відпочинку, без присутності їхньої матері; кожної третьої суботи та неділі щомісяця з 10 год. 00 хв. суботи до 20 год. 00 хв. неділі, з можливістю відвідування дітьми місця проживання позивача та інших місць, у тому числі місць відпочинку, без присутності їхньої матері; кожного року в період літніх канікул з 10 год. 00 хв. 01 липня до 20 год. 00 хв. 10 липня для відпочинку та оздоровлення дітей, з можливістю відвідування дітьми місця проживання позивача та інших місць, у тому числі курортів та місць відпочинку, без присутності їхньої матері. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с.21-23).

Станом на 01 листопада 2019 року заборгованості зі сплати аліментів у ОСОБА_1 відсутня (а.с.24)

Згідно акту обстеження умов проживання проведеної службою у справах дітей Житомирської міської ради від 14 листопада 2019 року в квартирі АДРЕСА_3 , де проживає ОСОБА_2 з малолітніми дітьми створені всі прийнятні умови для проживання та розвитку дітей (а.с.36-44).

За висновком Тетерівської сільської ради Житомирського району від 18 листопада 2019 року №698 ОСОБА_2 разом з малолітніми дітьми проживає в житловому будинку АДРЕСА_2 , який належить їй на праві власності, має побутові зручності: електропостачання, підведення води, пічне опалення. Біля будинку знаходиться земельна ділянка на якій вирощуються овочі, за будинком розміщена ігрова зона для дітей. Зі слів односельчан та сусідів ОСОБА_2 не вживає спиртні напої, не має пагубних звичок, не залишає дітей без догляду (а.с.46-48).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 будучи матір`ю відповідачки пояснила суду, що її дочка ОСОБА_2 належним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо неповнолітніх дітей, виховує, постійно займається їх моральним вихованням. Позивач постійно спричиняє скандали та погано впливає на фізичний стан дітей, а тому вважає що відсутні підстав для передачі дітей батьку для проживання та виховання.

За змістом ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Представлені суду докази відповідають замісту статей 77 - 80 ЦПК України щодо належності, допустимості, достовірності кожного з них окремо та у своїй сукупності, та відповідно достатності їх для прийняття у справі законного та справедливого рішення.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що відповідачкою не виконуються визначений судом порядок спілкування батька з дітьми, у зв`язку з чим просив визначити місце проживання дітей з ним, на підставі частини 4 статті 159 СК України.

Відповідно до частини 4 статті 159 СК України у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави дійти висновку про те, що суд при вирішенні спору на підставі частини 4 статті 159 СК України повинен врахувати всі об`єктивні обставини, на підставі яких суд мав би можливість дійти законного висновку у вирішенні заявлених позовних вимог.

Згідно з ч.ч.2, 8, 9, 10 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина 1 статті 161 СК України).

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

У §54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, №250, ст.35-36, §90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, однак, не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права за статтею 8 Конвенції. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, обидва цитовані вище Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 року, І Manic, наведене вище, § 102, з подальшими посиланнями на нього).

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, беручи до уваги, специфіку особистих відносин сторін, які мають ознаки конфліктного характеру, суд вважає за недоцільне передати малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на проживання з батьком, оскільки порядок спілкування з дітьми встановлений рішенням Житомирського районного суду Житомирської області, у зв`язку з чим позивачем не доведено підстав вважати, що відповідач навмисно ухиляється від виконання встановленого регламенту побачень батька з дітьми.

Враховуючи диспозитивність частини 4 статті 159 СК України, з урахуванням встановлених обставин під час розгляду справи, судом не приймається до уваги посилання позивача на невиконання відповідачем рішення суду як підставу для передачі йому дитини на проживання разом з ним, оскільки усі встановлені обставини справи у їх сукупності, подані докази дають підстави для висновку, що передача дітей на проживання з батьком на даний час не буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Під час розгляду справи судом не встановлено, що проживання дітей з батьком позитивно сприятиме розвитку останніх, враховуючи, що між сторонами наявні ознаки конфлікту, діти тривалий час проживають з матір`ю, а тому різка зміна постійного місця проживання дітей може негативно вплинути на їх психологічний стан, що буде суперечити найкращим інтересам дітей, про що 11 липня 2017 року Європейський Суд з прав людини зауважив у рішенні у справі «М.С. проти України».

Отже, на підставі вищевикладеного суду не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визначення постійного місця проживання дітей з батьком, а тому відмовляє в задоволенні інших позовних вимог які є похідними від вищевказаних вимог.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає, у зв`язку із відсутністю підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.141, 157, 159 СК України, ст.15 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.4, 12, 13, 47, 76-81, 84, 89, 133, 139, 141, 223, 263-265, 280 - 282 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І. В. Зубчук