Рішення № 96283507, 05.03.2021, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/14763/19

Провадження № 2/932/3139/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2021 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі - Скопа Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди, завданої невиконанням судового рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 30.09.2019 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 . В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2013 року у справі № 200/7261/13 з відповідачів на його користь з бюджету України було стягнуто 20000 грн. моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення. Відповідачі рішення від 20.03.2013 року не виконують, не зважаючи на те, що незаконні дії та бездіяльність відповідачів у цій справі встановлені рішенням ЄСПЛ від 06.12.2018 року у справі «Аграчева та інші проти України», до якої залучена його заява, та постановою Верховного Суду від 01.04.2019 року. Позивач зазначає, правовідносини, які утворилися між сторонами, врегульовані, крім вищезазначених судових рішень, рішенням Європейського суду з прав людини від 22.11.2007 року у справі «Заїченко проти України», яким встановлено, що такий борг є майновою шкодою в таких саме відносинах, а також і ст. 625 ЦК України. Розмір боргу, який утворився в наслідок невиконання рішення від 20.03.2013 року, згідно ст. 625 ЦК України складає саму суму заборгованості, збільшену на інфляційні втрати та 3% річних, загальна сума заборгованості дорівнює 61717 грн. 52 коп. Посилаючись на зазначене, позивач просить стягнути з відповідачів матеріальну шкоду, завдану невиконанням рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2013 року у розмірі 61717 грн. 52 коп. і зобов`язати негайно сплатити борг.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2019 року суддя Литвиненко І.Ю. був визначений для розгляду даної справи.

Ухвалою судді від 03.10.2019 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху, позивачу запропоновано усунути її недоліки, зазначені у позові.

На виконання зазначеної ухвали позивачем 15.10.2019 року була надана суду заява про усунення недоліків позову.

Ухвалою судді від 11.11.2019 року позовна заява ОСОБА_1 до Держави України, Державної казначейської служби України була повернута позивачу як неподана.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.03.2020 року ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.2019 року скасована, справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 17.04.2020 року у справі відкрито провадження, визначено про розгляд справи в порядку загального провадження з призначенням підготовчого засідання.

В зв`язку з відстороненням судді ОСОБА_2 від здійснення правосуддя, на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду від 03.09.2020 року № 300 та Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2020 року суддя ОСОБА_3 визначена для розгляду даної цивільної справи.

Ухвалою судді від 16.09.2020 року дана справа прийнята до провадження та визначено про її розгляд в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 15.10.2020 року було закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначена справа до судового розгляду.

24.02.2021 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська відповідача надійшов письмовий Відзив на позовну заяву, в якому представник посилається на необгрунтованість позовних вимог позивача та просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник Державної казначейської служби України в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх необгрунтованість, зазначив, що позивачем не було надано до Казначейства для виконання рішення суду від 20.03.2013 року виконавчого листа, наявність якого є обов`язковою та що унеможливлює вжиття Казначейством заходів по виконанню рішення суду. Крім того зазначав про безпідставність посилання позивача на положення ст. 625 ЦК України, оскільки між позивачем та органами Казначейства відсутні зобов`язальні або договірні правовідносини відносини, відповідно до яких виникає обов`язок по сплаті індексу інфляції та 3% річних.

. Вислухавши позивача та представника відповідача, дослідивши докази у справі, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1, 2 ст. 5 передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, ц ивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.

Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів, виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно підпункту 5 пункту 4 Положення «Про Державну казначейську службу України» Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів.

У відповідності до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено в судовому засіданні, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2013 року, ухваленим у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.11.2017 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2013 року залишено без змін.

14.12.2017 року ОСОБА_1 направив до Державної казначейської служби України заяву для виконання копію рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2013 року, ухваленого у цивільній справі № 200/7261/13, дана заява надійшла до зазначеного адресата 18.12.2017 року та була зареєстрована за № 3-13-2935.

Листами від 20.12.2017 року за № 5-13/7866 та від 20.05.2019 року № 5-11-11/8715 Державна казначейська служба України повідомила ОСОБА_1 , що для виконання зазначеного рішення суду йому необхідно надати також оригінал виконавчого листа про відшкодування шкоди за рахунок коштів державного бюджету.

Встановлено, що підтвердив представник відповідача, вищезазначене рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2013 року з заявою позивача про його виконання на час розгляду даної справи так і перебуває в Державній казначейській службі України, рішення є невиконаним.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Незаконні дії та бездіяльність відповідачів по невиконанню зазначеного рішення суду встановлені рішенням ЄСПЛ від 06.12.2018 року у справі «Аграчева та інші проти України» (заява №11109/09 та 3 інші заяви), до якої приєднана заява позивача.

В обґрунтування своїх вимог позивач в судовому засіданні посилався на рішення Європейського суду з прав людини від 22.11.2007 року у справі «Заїченко проти України», ухвалене між тими самими сторонами з аналогічного питання правових наслідків невиконання судового рішення.

За змістом рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Заїченко проти України» від 22.11.2007 року, невиконанням судового рішення, ухваленого на користь позивача, порушені його права, які гарантовані національним законодавством, статті 6 і 13 Конвенції з прав людини та основних свобод і статтю 1 Додаткового протоколу до цієї Конвенції. Невиконанням ухвали про стягнення з державного бюджету 3 000,00 грн позивачу завдано немайнову (моральну) шкоду у розмірі 2 000 євро. Суд визнав, що неможливість отримати виконання рішення, ухваленого на користь позивача, становить втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, отже мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Невиконанням рішення суду і відмовою у його виконанні Державною казначейською службою України порушено права позивача на справедливий судовий розгляд у розумний термін, на ефективний захист у національному органі, на право власності, що не підлягає новому доказуванню, внаслідок встановлення цієї обставини остаточним рішенням Європейського суду з прав людини щодо цього самого права тими самими порушеннями прав тієї самої особи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.04.2019 року в справі № 200/7261/13-ц (провадження № 61-1529св18), якою вищезазначені рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2013 року та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.11.2017 року залишені без змін, зроблено висновок про те, що, враховуючи те, що в цивільній справі видається лише один виконавчий лист в порядку, визначеному ч.2 ст.368 ЦІПУ України, виконавчим документом в пункті 7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, є копія рішення суду, яке набрало законної сили, оскільки виконавчий лист видається стягувачу для пред`явлення в порядку ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» до примусового виконання у відповідний орган виконавчої служби з метою гарантування обов`язковості судового рішення та захисту порушеного права, чим спростовується доводи представника відповідача щодо обов`язкового звернення позивача до Державної казначейської служби України саме з виконавчим листом.

Зважаючи на викладене, суд вважає необгрунтованими доводи представника відповідача в обгрунтування заперечень проти позову про те, що позивачем не було надано до Державної казначейської служби України для виконання рішення суду від 20.03.2013 року виконавчого листа, наявність якого є обов`язковою, що унеможливлює вжиття Казначейством заходів по виконанню рішення суду.

У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту, що передбачено ст. 527 ЦК України. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України. Позичальник зобов`язується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В порушення зазначених норм закону відповідач свої зобов`язання не виконав та грошові кошти, стягнуті за судовим рішенням від 20.03.2013 року, що вступило в законну силу, не повернув позивачу.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги розрахунки, надані позивачем, які не спростовані відповідачем, суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача сплатити ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася внаслідок невиконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2013 року у справі № 200/7261/13 з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню. При цьому суд враховує, що за період невиконання рішення суду з 2013 року по 2019 рік 3% річних складають суму 1763 грн. 49 коп., сума інфляційних втрат за вказаний період складає 60193 грн. 71 коп., а всього 61957 грн. 20 коп. Таким чином, зважаючи на межі заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне зобов`язати Державну казначейську службу України сплатити ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася в наслідок невиконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 200/7261/13 від 20.03.2013 року з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 61 717 грн. 52 коп.

Будь-яких доказів в спростування позовних вимог позивача, а також наведеного позивачем розрахунку та зазначеної в ньому суми заборгованості відповідачем суду не надано.

При розгляді даної справи суд враховує висновки Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі №6-113цс14, предметом якої був спір про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період невиконання судового рішення про відшкодування майнової та моральної шкоди, з яких вбачається, що будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов`язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи наведені приписи законодавства та встановлені відповідні їм фактичні обставини справи та правовідносини, а також зважаючи на те, що судом встановлено, що зазначене рішення суду відповідачем на час розгляду даної справи не виконано, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу заборгованість в розмірі 61 717 грн. 52 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Одночасно суд вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов`язання відповідача негайно сплатити борг, оскільки статттею 430 ЦПК України визначено перелік випадків допущення судом негайного виконанння рішень у справах, до якого не входить рішення у справі про стягнення матеріальної шкоди, завданої невиконанням судового рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає необхідним судові витрати по справі віднести з рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4,5,10,141,259,263-265,280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов`язати Державну казначейську службу України сплатити ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася в наслідок невиконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 200/7261/13 від 20.03.2013 року з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 61 717 грн. 52 коп. (шістдесят одна тисяча сімсот сімнадцять грн.).

Судовий збір у справі віднести за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.О. Кудрявцева