Рішення № 96279476, 14.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2021 року м. Київ № 640/4973/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Основи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору

за участю представників сторін

від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач), адреса: 04208, місто Київ, проспект Г. Гонгадзе, будинок 5б, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 12 лютого 2021 у виконавчому провадженні №63759234 про стягнення виконавчого збору в розмірі 10 000,00 грн, яку було винесено державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тимошенко Ярославою Ігорівною.

В обгрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що 27 листопада 2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні ВП №63759234 та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Мінімальні витрати позивачем були сплачені в повному обсязі.

Постанова про стягнення виконавчого збору під час виконавчого провадження, як вказує позивач, державним виконавцем не виносилась.

02 лютого 2021 року державним виконавцем було винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 1700,00 грн, який позивачем було сплачено.

09 лютого 2021 року позивачем відправлено на адресу відповідача заяву про відстрочення виконавчого провадження у ВП №63759234, яка відповідачем була залишена без розгляду.

12 лютого 2021 року, як вказує позивач ,державним виконавцем було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 000,00 грн.

Позивач з вказаною постановою державного виконавця не погоджується, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що така постанова може бути винесена державним виконавцем або під час відкриття виконавчого провадження, або під час повернення виконавчого документа.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що у відділі на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження №63759234, відкрите на підставі виконавчого листа №640/14903/19 від 10 жовтня 2020 року, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва про зобов`язання ОСОБА_1 вчинити дії.

27 листопада 2020 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження №63759234 та зобов`язано боржника виконати рішення суду у 10-денний строк.

Проте, станом на 09 березня 2021 року рішення суду боржником не виконано.

Щодо постанови про стягнення виконавчого збору, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового рішення суду, тому, на переконання представника відповідача, позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання, витребувано виконавче провадження №63759234.

В судове засідання 14 квітня 2021 року представники сторін не з`явились, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення.

У відповідності до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням викладеного та зважаючи на неявку сторін належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи, у судовому засіданні 14 квітня 2021 року судом, згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято рішення про розгляд на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з наданої суду копії матеріалів виконавчого провадження №63759234, Окружним адміністративним судом міста Києва 10 листопада 2020 року видано виконавчий лист №640/14903/19 про зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок провести відповідно до вимог містобудівної документації перебудову збудованих на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:91:474-0002, №8000000000:91:474-0003 по АДРЕСА_2 об`єктів нерухомого майна, збудованих із перевищенням встановленої поверхневості, шляхом їх приведення до поверхневості, передбаченої для садибної забудови (не більше 4 поверхів).

18 листопада 2020 року на адресу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява Київської міської прокуратури про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №640/14903/19, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 10 листопада 2020 року.

Постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №826/14903/19, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 10 листопада 2020 року та повідомлено боржника (позивача у даній справі) про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.

Крім того, 27 листопада 2020 року державним виконавцем також було винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн.

02 лютого 2021 року у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 рішення суду постановою державного виконавця на неї накладено штраф у розмірі 1700,00 грн.

12 лютого 2021 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 000,00 грн.

Позивач з вказаною постановою про стягнення виконавчого збору не погоджується, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (надалі - Закон від 02.06.2016 №1404-VIII).

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Абзацом 1 частини 6 статті 26 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

В свою чергу, частиною 5 цієї ж статті передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин 1- 4 статті 27 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

З аналізу вказаних норм Закону України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ слідує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку з імовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

При цьому, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

В свою чергу, відповідно до частини 3 статті 40 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору (не пізніше наступного робочого дня) з дня закінчення виконавчого провадження є те, що виконавчий збір не стягнуто.

Наведене в сукупності свідчить, що державний виконавець, у разі не прийняття відповідної постанови про стягнення виконавчого збору під час відкриття виконавчого провадження, може його стягнути безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови, а недотримання державним виконавцем вимог законодавства щодо вирішення питання про стягнення виконавчого збору одночасно з вирішенням питання про відкриття виконавчого провадження не може свідчити в межах спірних правовідносин про протиправність самої постанови про стягнення виконавчого збору, прийнятої у ході примусового виконання рішення суду, адже матеріалами справи не підтверджено, а судом не встановлено, що рішення суду станом на 12 лютого 2021 року було виконано позивачем в добровільному порядку, з огляду на що суд не погоджується з позицією позивача щодо протиправності постанови про стягнення виконавчого збору від 12 лютого 2021 року.

Між тим, слід наголосити й на тому, що частиною 7 статті 27 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Так, матеріалами справи підтверджується, що постановою Верховного Суду від 16 березня 2021 року скасовані рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі №640/14903/19, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв`язку з чим, позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про закінчення виконавчого провадження №63759234 на підставі пункту 7 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Проте, станом на день розгляду даної адміністративної справи по суті, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази розгляду державним виконавцем вказаної вище заяви позивача.

В свою чергу, слід зазначити, що підставою для звернення до адміністративного суду з цим позовом є саме незгода позивача з постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, у зв`язку з її прийняттям в ході примусового виконання рішення суду, а не одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження чи під час прийняття постанови про повернення виконавчого документа, а тому суд не надає в межах розгляду даної адміністративної справи правової оцінки діям або бездіяльності державного виконавця в частині, що стосується розгляду заяви позивача про закінчення виконавчого провадження.

Більш того, суд також не надає правової оцінки в частині наявності підстав для стягнення виконавчого збору з позивача в межах виконавчого провадження №63759234, у зв`язку з ухваленням Верховним Судом постанови від 11 березня 2021 року у справі №640/14903/19, оскільки в матеріалах справи відсутні докази розгляду заяви позивача про закінчення виконавчого провадження з винесенням відповідної постанови.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог позивача та, відповідно, відсутність правових підстав для їх задоволення.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255,287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів з дня його проголошення

Суддя К.Ю. Гарник