Ухвала суду № 96278735, 15.04.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

______________

УХВАЛА

15 квітня 2021 р. м. ХерсонСправа № 540/1029/21

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши у порядку письмового провадження процесуальні питання в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення матеріальної допомоги,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - відповідач), у якому просить стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 1996 рік в сумі 191,46 грн,, за 1998 рік в сумі 252,60 грн., за 2002 рік в сумі 771,25 грн., за 2003 рік в сумі 1156,87 грн.. за 2004 рік в сумі 1510,50 грн., за 2005 рік в сумі 4459,32 грн., а загалом невиплачену матеріальну допомогу в сумі 8242 грн.

09.04.2021 року відповідач надіслав суду заяву, у якій просить суд залишити позов без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Розглянувши у порядку письмового провадження питання щодо строків звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону №108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Позовні вимоги стосуються стягнення матеріальної допомоги, що є складовою заробітної плати.

Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі на службі в органах МВС, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Отже, в аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «матеріальна допомога» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».

Подібну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 року в справі №815/4421/15, від 13.03.2019 року у справі №807/363/18, від 25.04.2019 року у справі №804/496/18, від 26.06.2019 року в справі №820/4748/17, від 22.05.2020р. у справі №808/3200/17.

Суд вважає помилковим посилання відповідача на постанову ВС від 25.07.2018р. у справі №826/13059/16, оскільки дана справа стосується поновлення особи на службі в поліції і суд надав оцінку саме строкам звернення до суду із позовом про поновлення на роботі.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду із позовом, відтак відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.

Керуючись приписами ст. ст. 243, 248 КАС України, суд

ухвалив:

У задоволенні клопотання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.В. Гомельчук