Рішення № 96275010, 06.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.04.2021Справа № 910/5786/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до 1) Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій"

2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НоваТех"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Київське квартирно-експлуатаційне управління

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Військова частина А0351

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кабінет Міністрів України

третю особу 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державну організацію (установу, заклад) "Центральне територіальне управління капітального будівництва"

про визнання договорів недійсними

за участю представників:

від прокуратури: Тракало Р.І.

від позивача: Матвіюк М.А.

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: Аракелян Р.Ф.

від третьої особи 1: Сажієнко І.О.

від третьої особи 2: Білик А.О.

від третьої особи 3: Колток О.М.

від третьої особи 4: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НоваТех" в якому просить суд:

Визнати недійсним з моменту укладання договір №11/06 про пайову участь у будівництві по вулиці Онуфрія Трутенка, 9 (вул. Онуфрія Трутенка, 11) від 11.07.2006, укладений між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" та ТОВ "Науково - виробниче підприємство "НоваТех".

Визнати недійсним з моменту укладання Додатковий договір від 14.01.2008 №11/06/13 про пайову (дольову) участь у будівництві житла для військовослужбовців та членів її сімей на земельній ділянці в м. Києві по вул. Онуфрія Трутенка, 9 (вул. Онуфрія Трутенка, 11), укладений між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" та ТОВ "Науково - виробниче підприємство "НоваТех" на виконання договору №11/06 від 11.07.2006.

Визнати недійсним з моменту укладання Додаткову угоду №1 від 15.12.2015 до додаткового договору від 14.01.2008 №11/06/13 до договору №11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві на земельній ділянці в м. Києві по вул. Онуфрія Трутенка, 9 (вул. Онуфрія Трутенка, 11), укладений між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" та ТОВ "Науково - виробниче підприємство "НоваТех".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що договір №11/06 про пайову участь у будівництві по вулиці Онуфрія Трутенка, 9 (вул. Онуфрія Трутенка, 11) від 11.07.2006, додатковий договір №11/06/13 від 14.01.2008 та додаткова угода №1 від 15.12.2015 до додаткового договору №11/06/13 від 14.01.2008, відповідно до ст. 215 ЦК України, підлягають визнанню судом недійсними, оскільки, укладені без погодження з Міністерством оборони України та за відсутності повноважень у Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2019 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

22.05.2019 прокурором подано заяву про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5786/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 25.06.2019, клопотання заступника військового прокурора Центрального регіону України про залучення третіх осіб задовольнити, залучено до участі у справі третю особу 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Київське квартирно-експлуатаційне управління, залучено до участі у справі третю особу 2 яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Військову частину А0351, залучено до участі у справі третю особу 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кабінет Міністрів України.

28.05.2019 через відділ діловодства суду від Військового прокурора Центрального регіону України надійшла заява про повернення позовної заяви, в якій прокурор, посилаючись на необхідність зміни складу сторін у справі, зміни обґрунтувань правової позиції, зазначає про відкликання позовної заяви.

У відповідності до п. 3 ч. 5. ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви.

Однак, суд зазначає, що за змістом наведених приписів Господарського процесуального кодексу України, повернення позовної заяви з підстави визначеної у п.3 ч.5 ст.174 ГПК України можливе лише до відкриття провадження у справі, а тому відповідна заява прокурора не підлягає розгляду.

13.06.2019 через відділ діловодства суду від Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшли письмові пояснення по справі. В письмових поясненнях третя особа-1 підтримала позовні вимоги та зазначила, що Київське квартирно-експлуатаційне управління є правонаступником 2-ої Квартирно-експлуатаційної частини Київського району, якій на підставі Рішення звуженого засідання виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 02.03.1949 за № 3 була відведена в користування спірна земельна ділянка та у встановленому порядку не вибувала з категорії земель оборони, її цільове призначення не було змінено у встановленому законом порядку, та станом на час розгляду вказаної справи перебуває у користуванні Київського квартирно-експлуатаційного управління. За твердженням третьої особи-1 ДП «Управління капітального будівництва та інвестицій» не є ні власником, ні правонабувачем, ні стороною правочину, за яким могло би виникнути таке право, а отже є неналежним суб`єктом укладення спірних договорів (додаткових угод). Київське квартирно-експлуатаційне управління посилаючись на ч. ч. 2-4 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» вважає, що фактичне виконання умов договору про будівництво житлового комплексу по вул. Онуфрія Трутенка, 9, 11 у Голосіївському районі м. Києва, призведе до створення на землях оборони, нового об`єкту не військового призначення, що підтверджує про порушення прав Міністерства оборони України на спірну земельну ділянку.

24.06.2019 через відділ діловодства суду від Кабінету Міністрів України надійшли письмові пояснення, з яких вбачається, що третя особа-3 підтримує позовні вимоги посилаючись на те, що Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" не мало повноважень щодо розпорядженням спірною земельною ділянкою державної форми власності, вилучивши її з постійного користування Міністерства оборони України.

25.06.2019 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ТОВ «НВП «Новатех» просило відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що відповідачі одержали від Міністерства Оборони України погодження Генерального договору. Відповідач-1 звернувся до Міністерства Оборони України з листом-проханням № 6/457 від 16.06.2006 надати дозвіл на укладення з відповідачем-2 Генерального договору та додаткових договорів до нього, а відповідач-2 в свою чергу надав відповідачу дозвіл на укладення цих договорів у відповіді від 25.06.2006. Окрім того, відповідач-2 стверджує, що між відповідачем-1 і Міністерством оборони України було укладено договір про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей № 13383/з від 24.11.2008 та додаткову угоду № 1 від 06.08.2009 до цього договору, відповідно до умов якого Міністерство оборони України надало відповідачу-1 земельні ділянки для забудови з залученням коштів третіх осіб, в т.ч. за додатковим договором. Також, відповідач-2 посилаючись на пункти 7.1. та 7.2. зазначає, що будівництво спірного об`єкту планується з метою забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей.

25.06.2019 через відділ діловодства суду від Державної організації (установа, заклад) "Центральне територіальне управління капітального будівництва" надійшла заява про залучення до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

У підготовчому засіданні 25.06.2019 оголошено перерву до 23.07.2019.

11.07.2019 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

17.07.2019 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

23.07.2019 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" заперечувало проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що відповідач-1 звертався до Міністерства оборони України з листом-проханням № 6/457 від 16.06.2006 надати дозвіл на укладення з ТОВ «Новатех» Генерального договору та додаткових договорів до нього, водночас Міністерство оборони України надало УКБ Інвест дозвіл на укладення цих договорів у відповіді від 25.06.2006. Тому, на думку відповідача-1, посилання позивача на відсутність згоди Міністерства оборони України на укладення спірного договору є безпідставним та необґрунтованим. Також, посилається на укладення між відповідачем-1 та Міністерством оборони України договіру про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей № 13383/з від 24.11.2008 та додаткову угоду № 1 від 06.08.2009 до цього договору, відповідно до договору Міністерство оборони надало УКБ Інвест земельні ділянки для забудови з залученням коштів третіх осіб, в тому числі за спірними додатковими договорами до Генерального договору.

23.07.2019 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні 23.07.2019 відкладено розгляд справи на 06.08.2019. Прокурору та відповідачу 2 направлено ухвалу про виклик у судове засідання 06.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2019 на підставі приписів статті 177 Господарського процесуального кодексу України, продовжено підготовче провадження у справі № 910/5786/19 на 30 днів.

05.08.2019 через відділ діловодства суду від третьої особи-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

06.08.2019 через відділ діловодства суду від позивача - Міністерства оборони України надійшли додаткові письмові пояснення. У поясненнях позивач зазначив, що порядок здійснення функцій замовника будівництва на дату укладення Генерального договору №11/06 від 11.07.2006, Додаткового договору від 14.01.2008 №11/06/13 до Генерального договору визначався наказами Міністра оборони України №641 від 21.10.2005 та №772 від 28.12.2005, якими передбачалося, що договори пайової участі в будівництві, інвестування будівництва житла, підряду на капітальне будівництво, інші види договорів, предметом яких є будівництво (придбання) житла для військовослужбовців та членів їх сімей, укладаються в інтересах Міністерства оборони України посадовими (службовими) особами виключно на підставі довіреностей Міністерства оборони України. Також, Міністерство оборони України вважає, що на час підписання відповідачами Генерального договору №11/06 та додаткового договору №11/06/13 діюче законодавство не передбачало можливість використання земельних ділянок військових містечок під будівництво житлових об`єктів. Також, позивач звертає увагу, що враховуючи зміст п. 8.5. Генерального договору №11/06 від 11.07.2006 та відсутність між позивачем та відповідачем-1 «Договору про спільну забудову земельних ділянок» та письмової згоди керівництва Міністерства оборони України на таку забудову, Генеральний договір №11/06 укладений між відповідачами не набрав чинності. Пункт 12.8 Додаткової угоди №1 від 15.12.2015 до Додаткового договору №11/06/13 передбачено, що угода набуває чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та нотаріального посвідчення, однак такого посвідчення здійснено не було.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 залишено без розгляду позов Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій", Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Київського квартирно-експлуатаційне управління, Військова частина А0351, Кабінету Міністрів України про визнання договорів недійсними.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2019 апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 у справі №910/5786/19 задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 у справі №910/5786/19 скасовано, матеріали справи №910/5786/19 повернуто до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

10.12.2019 матеріали справи №910/5786/19 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.12.2019, керуючись положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, призначив підготовче засідання у справі №910/5786/19 на 21.01.2020 та залучив до участі у справі як третю особу-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державну організацію (установу, заклад) "Центральне територіальне управління капітального будівництва".

14.01.2020 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

17.01.2020 через відділ діловодства суду від Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшли додаткові письмові пояснення, в яких третя особа-1 зазначила, що фотокопії документів Технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування кварталу 79364 Московський район, м. Києва обмеженого вул. Трутенко, пл. Амурською, вул. Васильківською, вул. Ломоносова, 1995 року засвідчують, що земельна ділянка в межах військового містечка № 167 у м. Києві Голосіївського району відноситься до земель оборони та була надана у встановленому порядку під будівництво і розміщення в/м № 167 та належить державі, уповноваженим органом управління якої є Міністерство оборони України.

17.01.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, у відповідності до змісту яких позивач звертає увагу, що дозвіл на укладення спірних договорів наданий заступником Міністерства оборони України у вигляді рукописної резолюції за результатом розгляду звернення відповідача-1 №6/457 від 16.06.2006 передбачає укладення спірних договорів за умови укладення їх відповідно до вимог чинного законодавства України та узгодивши їх укладення з Департаментом будівництва МОУ.

У судовому засіданні 21.01.2020 суд відклав підготовче засідання на 04.02.2020.

У судовому засіданні 04.02.2020 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НоваТех" (відповідача - 2) подав суду клопотання про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 04.02.2020 суд відклав підготовче засідання на 18.02.2020.

06.02.2020 через канцелярію суду від відповідача-2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

12.02.2020 через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

18.02.2020 через канцелярію суду від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення щодо клопотання про зупинення провадження у справі, у яких Київське квартирно-експлуатаційне управління заперечило проти зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НоваТех" про зупинення провадження у справі №910/5786/19 задоволено, зупинено провадження у справі №910/5786/19 за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 та оприлюднення повного тексту постанови, з огляду на наступне.

У провадженні Верховного Суду перебуває справа №912/2385/18 за позовом Заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Східного офісу Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп", Відділу освіти, молоді та спорту Устинівської районної державної адміністрації про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 90 577,26 грн.

Вказана справа було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно ухвали Верховного Суду від 16.10.2019 року № 912/2385/18, у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором.

За змістом ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2019, підставою для прийняття справи №912/2385/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду є наявність виключної правової проблеми, необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у питаннях щодо здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором.

Оскільки обставини справи №910/5786/19 щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором є подібними до обставин справи №912/2385/18, а висновок Великої Палати Верховного Суду щодо поставленої у справі № 912/2385/18 правової проблеми сприятиме забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності, суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі №910/5786/19 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 поновлено провадження у справі №910/5786/19 та підготовче засідання у справі призначити на 08.09.2020.

08.09.2020 через відділ діловодства суду від відповідачів надійшли заяви про залишення позову без розгляду.

У підготовчому засіданні 08.09.2020 суд відклав розгляд заяв відповідачів про залишення позову без розгляду та оголосив про відкладення підготовчого засідання на 29.09.2020.

09.09.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи-2 надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

22.09.2020 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли заперечення проти задоволення заяв про залишення позову без розгляду.

28.09.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшли заперечення проти задоволення заяв про залишення позову без розгляду.

У підготовчому засіданні 29.09.2020 представники відповідачів надали пояснення щодо поданих заяв про залишення позову без розгляду, в своїх поясненнях клопотання підтримали та просили суд задовольнити.

Представник прокуратури, позивача, третіх осіб 1-3 заперечували проти поданих заяв відповідачів про залишення позову без розгляду.

У судовому засіданні 29.09.2020 судом розглянуто заяви відповідачів про залишення позову без розгляду.

У заявах відповідачі, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України, просили суд залишити позов без розгляду, посилаючись на те, що заступник військового прокурора Центрального регіону України не надав доказів звернення попередньо до Міністерства оборони України щодо звернення в її інтересах до суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із ч.ч. 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно із ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Отже, прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому, у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

У даній справі прокурор звернувся до суду з метою захисту інтересів держави, зокрема щодо договору про пайову участь будівництві, який, як зазначено прокурором, вчинений всупереч вимогам законодавства, що призводить до порушень майнових інтересів держави, а також прав держави щодо управління об`єктами державної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, військовою прокуратурою Центрального регіону України листом від 04.04.2019 за № 05/2-409вих-19 повідомлено Міністерство оборони України до пред`явлення позовної заяви до суду про встановлені прокурором порушення інтересів держави, а саме про неправомірність укладення договору та додаткових угод про пайову участь у будівництві по вул. Онуфрія Трутенка, 11 від 11.07.2006 між ДП «Управління капітального будівництва та інвестицій» та ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Новатех». Докази направлення наявні в матеріалах справи.

Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом 03.05.2019, що свідчить про не вчинення дій Міністерством оборони України щодо звернення упродовж місячного строку до суду з позовом. Більш того, Міністерство оборони України про наміри самостійно звернутися з позовом не заявило та не заперечило щодо виявлених порушень законодавства.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, який здійснює функції з управління об`єктами державної власності, забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони, військового будівництва, а також соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, зокрема, щодо забезпечення житлом.

З огляду на вище викладене, суд вважає обґрунтованими доводи прокурора, що укладення відповідачами у справі договору про будівництво житлового комплексу всупереч вимогам законодавства України, призводить до порушень майнових інтересів держави, а також прав держави щодо управління об`єктами державної власності.

В позовній заяві прокурор зазначив про те, що звернення прокурора до суду з цією позовною заявою обумовлено неналежним здійсненням позивачем своїх повноважень щодо судового захисту порушених інтересів держави.

З урахування наведеного, у даному випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України відповідає приписам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України, у зв`язку із чим, суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду.

Враховуючи вище наведене, суд відмовив у задоволенні заяв відповідачів про залишення позову без розгляду.

У судовому засіданні 29.09.2020 суд оголосив про відкладення підготовчого засідання на 13.10.2020.

13.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідачів надійшли заяви про застосування строків позовної давності.

У підготовчому засіданні 13.10.2020, керуючись ст. 177 ГПК України, суд продовжив строк підготовчого провадження у справі №910/5786/19 на 30 днів, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

02.11.2020 від прокуратури та позивача надійшли заперечення на заяви відповідачів про застосування строків позовної давності.

У підготовчому засіданні 03.11.2020 представник третьої оосби-1 надав суду письмові заперечення на заяви відповідав про застосування строків позовної давності, суд оголосив про відкладення підготовчого засідання на 02.12.2020.

02.12.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У зв`язку із перебуванням 02.12.2020 судді Гулевець О.В. у відпустці розгляд справи № 910/5786/19 призначено на 22.12.2020.

22.12.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

22.12.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи-4 надійшло клопотання про витребування у позивача додаткових доказів по справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

З огляду на необґрунтованість клопотання третьої особи-4 про витребування доказів, суд відмовив у його задоволенні.

22.12.2020 у підготовчому засіданні відповідача-2 надав письмові пояснення по справі, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/5786/19 до судового розгляду по суті на 26.01.2021, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

22.01.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшла заяви про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 26.01.2021 представник прокуратури та позивача надали пояснення по суті позовних вимог, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача-1 та відповідача-2 у судовому засіданні 26.01.2021 надали пояснення по суті заперечень, проти позову заперечили.

У судовому засіданні 26.01.2021 суд, з урахуванням положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відклав розгляд справи по суті на 16.02.2021.

11.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли письмові пояснення по суті спору та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

15.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи по суті.

15.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення по суті спору.

16.02.2021 через відділ діловодства суду від третьої оосби-1 та відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи по суті.

16.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшли письмові пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 16.02.2021 суд, з урахуванням клопотань учасників процесу про відкладення розгляду справи, відклав розгляд справи по суті на 16.03.2021.

12.03.2021 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли письмові пояснення, в яких останній заперечив проти застосування строків позовної давності та зазначив, що при виготовленні тексту позовної заяви було допущено описку в частині зазначення позовних вимог, зокрема не повно вказано найменування спірного договору, водночас реквізити договору вказано вірно.

15.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли письмові пояснення.

15.03.2021 через відділ діловодства суду від третьої оосби-1 надійшли даткові письмові пояснення.

У судовому засіданні 16.03.2021 представник прокуратури та позивача надали пояснення по суті позовних вимог, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача-1 та відповідача-2 у судовому засіданні 16.03.2021 надали пояснення по суті заперечень, проти позову заперечили.

Представники третіх осіб 1-3 у судовому засіданні надали пояснення по суті позовних вимог, позовні вимоги підтримали.

Представник третьої особи-4 у судове засідання 16.03.2021 не з`явився, про розгляд справи по суті третю особу було повідомлено ухвалою суду від 16.02.2021.

У судовому засіданні 16.03.2021 судом досліджено докази по справі та на стадії дебатів оголошено про відкладення розгляду справи по суті на 06.04.2021.

30.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 06.04.2021 представник прокуратури та позивача надали заключне слово, просили суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача-1 та відповідача-2 у судовому засіданні 06.04.2021 надали заключне слово, проти позову заперечили.

Представники третіх осіб 1-3 у судовому засіданні надали позовні вимоги підтримали.

Представник третьої особи-4 у судове засідання 06.04.2021 не з`явився, про розгляд справи по суті третю особу було повідомлено ухвалою суду від 16.03.2021.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У судовому засіданні 06.04.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що 11.07.2006 між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" (Сторона 1, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НоваТех" (Сторона 2, відповідач-2) укладений Генеральний договір №11/06 (далі - Генеральний договір), відповідно до умов якого предметом цього договору є дольова (пайова) участь Сторони 1 та Сторони 2 у будівництві житлових комплексів із соціальною та інженерно- транспортною інфраструктурою на земельних ділянках військових містечок м. Києва, надалі по тексту - Об`єкти, з введенням їх в експлуатацію згідно Додаткових договорів (п. 2.1. Генерального договору).

Сторони домовились, що за дорученням Сторони 2 Сторона 1 виступає в якості замовника - забудовника будівництва Об`єктів (п. 2.2. Генерального договору).

Пунктом 2.3. Генерального договору визначено, що з метою реалізації будівництва Об`єктів, Сторона 1 та Сторона 2 приймають дольову (пайову) участь у будівництві Об`єктів шляхом внесення наступних паїв:

2.3.1. Сторона 2 вносить пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва Об`єктів в порядку, передбаченому договором.

2.3.2. Сторона 1 вносить пай у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та / або немайнового права відмови Міністерства оборони України у використанні земельної ділянки, як земель оборони з передачею її для будівництва Об`єктів в порядку, передбаченому Договором шляхом надання листа Міністерства оборони України на Київську міську державну адміністрацію.

Відповідно до п. 3.2 Генерального договору, частки сторін та порядок розподілу загальної площі Об`єктів узгоджуються сторонами в такому розмірі:

Стороні 1 - 25 % загальної житлової площі та 25% загальної площі автостоянок завершеного будівництвом Об`єкту;

Стороні 2-75 % загальної житлової площі, 75% загальної площі автостоянок та 100% всіх інших площ завершеного будівництвом Об`єкту.

Згідно із п. 5.1. Генерального договору, орієнтовний термін введення Об`єктів в експлуатацію встановлюється 60 (шістдесят) місяців з дня підписання цього договором. Плановий термін будівництва буде визначений на протязі 30 днів після розробки і затвердження проектно-кошторисної документації на будівництво об`єктів (або його частини) шляхом укладання додаткового договору.

Строк дії договору: договір набирає чинності після укладення договору про спільну забудову земельних ділянок між Міністерством оборони України та державним підприємством „Управління капітального будівництва та інвестицій" або після письмової згоди керівництва Міністерства оборони України та діє до повного виконання сторонами визначених договором зобов`язань (п. 8.5. Генерального договору).

14.01.2008 між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НоваТех" (Сторона 2) укладено Додатковий договір №11/06/13 про пайову (дольову) участь у будівництві (далі - Додатковий договір).

Пунктом п. 2.1 Додаткового договору передбачено, що предметом цього договору є дольова (пайова) участь сторони 1 та сторони 2 у будівництві житлового комплексу на 2 130 квартир із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельній ділянці військового містечка №167 у м. Києві по вулиці Трутенка, 11; надалі по тексту - Об`єкт, з введенням його в експлуатацію згідно умов цього договору.

У відповідності до п. 2.2. Додаткового договору, сторони домовились, що за дорученням сторони 2 сторона 1 виступає в якості замовника - забудовника будівництва Об`єкту.

Відповідно до п. 2.3 Додаткового договору, з метою реалізації будівництва Об`єкту, Сторона 1 та Сторона 2 приймають дольову (пайову) участь у будівництві Об`єкту шляхом внесення наступних паїв:

2.3.1. Сторона 2 вносить пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва об`єкту в порядку, передбаченому договором.

2.3.2. Сторона 1 вносить пай у вигляді немайнового права використання земельної ділянки для будівництва об`єкту.

Орієнтовна вартість об`єкту (ціна договору) визначена у Додатку №2 до цього договору. Вартість об`єкту підлягає уточненню шляхом укладання додаткового договору після розробки проектно-кошторисної документації, узгодження її сторонами та затвердження Стороною 1 розробленої проектно-кошторисної документації на стадії „Проект" (п. 2.7. Додаткового договору).

Пунктом 3.2. Додаткового договору, частки сторін та порядок розподілу загальної площі об`єкту узгоджуються сторонами в такому розмірі:

Стороні 1 - 25 % загальної житлової площі об`єкту та 25% загальної площі автостоянок;

Стороні 2 - 75 % загальної житлової площі об`єкту, 25% загальної площі автостоянок, та 100% всіх інших площ завершеного будівництвом об`єкту.

15.12.2015 між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НоваТех" (Сторона 2) укладено Додаткову угоду №1 Додаткового договору №11/06/13 від 14.01.2008 до Генерального договору №11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві (далі - Додаткова угода), відповідно до умов якої сторони дійшли згоди викласти Додатковий договір №11/06/13 від 14.01.2008 до Генерального договору № 11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві наступним чином, зокрема.

Відповідно до умов цього договору сторони зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: по вул. Онуфрія Трутенка, 9 (вул. Онуфрія Трутенка, 11) у Голосіївському районі міста Києва (надалі - Об`єкт) (п. 2.1. Додаткової угоди).

У пункті 2.2. Додаткової угоди сторони погодили, що для реалізації цього договору Сторона-1 передає, а Сторона-2 приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов`язків, що перелаються Стороні-2 для виконання функцій замовника будівництва об`єкту, визначено цим договором.

Фінансування будівництва здійснюється Стороною-2. Джерелом фінансування будівництва об`єкту є кошти Сторони-2 та залучені кошти фізичних та юридичних осіб. У разі залучення коштів фізичних та юридичних осіб Сторона-2 діє виключно від свого імені та приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань перед такими особами (п. 2.4. Додаткової угоди).

За змістом п. 3.1. Додаткової угоди, об`єктом забудови є земельна ділянка за адресою: м. Київ. Голосіївський район, по вул. Онуфрія Трутенка. 9 (вул. Онуфрія Трутенка, 11), площею 14,2 га.

Сторона-1 зобов`язується на умовах, визначених дим договором, здійснювати функції землекористувача земельної ділянки - визначену п. 1.1.5 цього договору, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, у тому числі, здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об`єкт. Право користування земельною ділянкою внаслідок виконання цього договору не переходить до Сторони-2. Сторона-2, має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у рамках цього договору (п. 3.2. та п. 3.3. Додаткової угоди).

Відповідно до п. 7.1.1 Додаткової угоди, Сторона-1 отримує у власність частину Об`єкту у вигляді окремих квартир, яка складає 10,2% від загальної площі квартир цього Об`єкту та 10,2% від загальної площі цілих нежитлових прибудованих приміщень Об`єкту за винятком об`єктів соціального призначення після введення його в експлуатацію згідно з Актами розподілу площ цього Об`єкту. З них Міністерство оборони України після ведення Об`єктів в експлуатацію отримує у власність частину Об`єкту у вигляді окремих квартир та нежитлових вбудовано-прибудованих приміщень Об`єктів (Об`єктах) у розмірі 100% частки, визначеної абзацом першим цього пункту.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та нотаріального посвідчення та діє до повного виконання покладених на сторони зобов`язань (п. 12.8. Додаткової угоди).

Додатковою угодою №2 від 15.12.2015 до Додаткової угоди №1 до Додаткового договору №11/06/13 від 14.01.2008 до Генерального договору №11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві сторони внесли зміни до Додаткової угоди №1 виклавши пункт 12.8 Додаткової угоди №1 у наступній редакції: цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що Генеральний договір №11/06 від 11.07.2006 суперечить чинному законодавству з наступних підстав:

- з врахуванням положень п. 2 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012 № 296, Державне підприємство «Управління капітального будівництва та інвестицій» повинно було, до укладання оспорюваного договору, узгодити таку дію із Міністерством оборони України, оскільки відповідач-1 вносив свою частку у вигляді земельної ділянки, що є його майном на праві постійного користування;

- Державне підприємство «Управління капітального будівництва та інвестицій» при підписанні спірного договору діяло лише на підставі власного Статуту, тобто без довіреності на право укладення від імені Міністерства оборони України договорів на здійснення будівництва;

- умовами оспорюваного договору не передбачено будівництва житлового комплекс, як житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла;

- враховуючи пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 за №715, Державне підприємство «Управління капітального будівництва та інвестицій» всупереч законодавству, що регламентує порядок використання земель оборони, а також порядок та організацію будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони уклало оспорюваний договір про будівництво житлового комплексу з приватною юридично особою без проведення конкурсу;

- Державне підприємство «Управління капітального будівництва та інвестицій» не мало повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності фактично вилучивши її з постійного користування Міністерства оборони України;

З урахуванням наведеного, прокурор просить суд:

- визнати недійсним з моменту укладання Генеральний договір №11/06 про пайову участь у будівництві від 11.07.2006,

- визнати недійсним з моменту укладання Додатковий договір від 14.01.2008 №11/06/13 про пайову (дольову) участь у будівництві;

- визнати недійсним з моменту укладання Додаткову угоду №1 від 15.12.2015 до Додаткового договору від 14.01.2008 №11/06/13 до договору №11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Державне підприємство «Управління капітального будівництва та інвестицій» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «НоваТех» зазначають наступне:

- до відповідача-2 не повинно було переходити право власності на земельну ділянку, оскільки пунктом 2.3.2. Додаткового договору передбачено, що відповідач-1 вносить пай у вигляді майнових прав використання земельної ділянки для будівництва об`єкту, а не пай у вигляді права власності на земельну ділянку. Після внесення змін Додатковою угодою № 1, майнові права використання земельної ділянки не вносяться, як пай;

- Генеральний договір з Додатковим договором укладалися у 2006 та 2008 роках, а отже постанова КМУ № 296 від 11.04.2012 не була прийнята;

- відповідачі одержали від Міністерства Оборони України погодження Генерального договору;

- відповідач-1 і Міністерство оборони України уклали договір про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей № 13383/з від 24.11.2008 та додаткову угоду № 1 від 06.08.2009 до цього договору, відповідно до якого Міністерство оборони України надало відповідачу-1 земельні ділянки для забудови з залученням коштів третіх осіб;

- наказ Міністра Оборони України № 610 від 13.11.2015 не може стосуватися відповідача-1, як юридичної особи, оскільки відповідач-1 не може діяти від імені Міністерства Оборони України і набувати права та обов`язки забудовника на підставі цього наказу та довіреності, ТОВ «Науково-виробниче підприємство «НоваТех» є юридичною особою, яка діє від власного імені, набуває для себе права та обов`язки, та самостійно несе відповідальність за свою діяльність;

- постанова КМУ № 715 від 06.07.2011 визначає процедуру проведення конкурсу для наступного укладення договору з переможцем, однак не регулює вже існуючі між сторонами правовідносини, не може зобов`язувати сторін дотримуватися цієї постанови під час внесення змін в такі договори, які набули чинності до її прийняття;

- будівництво об`єкту планується з метою забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторони Генерального договору №11/06 про пайову участь у будівництві від 11.07.2006 на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши вказаний правочин.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається зі змісту п. 8.5. Генерального договору, договір набирає чинності після укладення договору про спільну забудову земельних ділянок між Міністерством оборони України та державним підприємством „Управління капітального будівництва та інвестицій" або після письмової згоди керівництва Міністерства оборони України та діє до повного виконання сторонами визначених договором зобов`язань.

У своїх поясненнях Міністерство оборони України, зокрема, посилалося на те, що між останнім та відповідачем-1 «Договору про спільну забудову земельних ділянок» не укладалося, а керівництвом Міністерством оборони України письмової згоди на таку забудову після підписання 11.07.2006 Генерального договору №11/06 не надавалося, а отже Генеральний договір №11/06 укладений між відповідачами не набрав чинності.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачі стверджували, що 24.11.2008 між Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» (відповідач-1) та Міністерством оборони України укладено договір про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей № 13383/з та додаткову угоду № 1 від 06.08.2009 до цього договору, яким Міністерство оборони України надало відповідачу-1 земельні ділянки для забудови з залученням коштів третіх осіб, в тому числі за спірним Додатковим договором до Генерального договору. Таким чином, за доводами відповідачів на виконання Генерального договору №11/06 між Міністерством оборони України та Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» укладено договір, яким уповноважило відпровідача-1 бути замовником капітального будівництва з правами на проектування та забудову земельної ділянки військового містечка № 167, площею 14,2 га у м. Києві по вулиці Онуфрія Трутенко 9 (Онуфрія Трутенко 11).

Судом досліджено зміст договору № 13383/з від 24.11.2008 про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей та встановлено наступне.

24.11.2008 між Міністерством оборони України та Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» укладено договір № 13383/з про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, предметом якого є визначення порядку та умов співпраці сторін щодо здійснення будівництва житлових комплексів із соціальною інженерно-транспортною інфраструктурою на земельних ділянках військових містечок Міністерства оборони України у м. Києві з метою забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей гарнізону м. Києва.

Додатковою угодою №1 від 06.08.2009 до договору № 13383/з від 24.11.2008 доповнено п. 2.2. договору, що додатковий перелік земельних ділянок, які надаються позивачем для реалізації даного договору, наведений у Додатку №3 до договору, який є невід`ємною його частиною.

Пунктом 2.3. договору № 13383/з від 24.11.2008 визначено, що будівництво житлових будинків на зазначених земельних ділянках виконується Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» за рахунок позабюджетних та бюджетних коштів на підставі укладених стороною 2 цивільно-правових договорів (угод).

Відповідно до п. 2.4 договору № 13383/з від 24.11.2008 при визначенні кількості та площі квартир, що підлягає безоплатній передачі від Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій» до Міністерства оборони України, сторони виходять із частки у розмірі 25% від загальної кількості житлових приміщень.

За змістом п.2.8 договору № 13383/з від 24.11.2008, цей договір враховує загальну спрямованість сторін щодо реалізації предмету цього договору. Умови будівництва конкретних об`єктів, терміни будівництва, строки та умови передачі житла, обумовлюються окремими правочинами (договорами, додатковими угодами до даного договору), які реєструються Міністерством оборони України.

Відповідно до п. 4.1 договору № 13383/з від 24.11.2008 строк його дії договору встановлюється до 31 грудня 2012 року.

Доказів укладання окремих правочинів (договори, додаткові угоди до договору) та їх реєстрацію Міністерством оборони України на виконання п. 2.8. договору № 13383/з від 24.11.2008 про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, сторонами до матеріалів справи не надано.

З огляду на викладене, проаналізувавши зміст договору № 13383/з від 24.11.2008 суд дійшов висновку, що договір № 13383/з від 24.11.2008 містить загальні умови щодо наміру укладення інших договорів з конкретно визначеними об`єктами, термінами будівництва, строками та ін, а тому твердження відповідачів, що договір № 13383/з від 24.11.2008 укладений на виконання Генерального договору №11/06 про пайову участь у будівництві від 11.07.2006 та є «договором про спільну забудову земельних ділянок» (п. 8.5. Генерального договору), судом відхиляються, оскільки не відповідають обставинам справи та наявними у матеріалах справи доказам.

Також, відповідачі стверджують, що Міністерством оборони України надано дозвіл відповідачу-1 на укладення з відповідачем-2 спірного Генерального договору та додаткових договорів до нього, посилаючись на лист № 6/457 від 16.06.2006 та відповідь Міністерства оборони України на лист від 25.06.2006.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судом встановлено, що ТОВ «НВП «НоваТех» (відповідач-2) листом № 6/457 від 16 червня 2006 року звернувся до заступника Міністра оборони України Бойка В.О. про надання дозволу на укладення Генерального договору та додаткових договорів до нього.

Зі змісту листа № 6/457 від 16 червня 2006 року вбачається, що Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» та ТОВ «НоваТех» розроблено Генеральний договір про пайову (дольову) участь у будівництві житлових комплексів із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельних ділянках військових містечок у місті Києві, а також додаткові договори до нього.

За доводами відповідачів у відповідь на лист № 6/457 від 16 червня 2006 року заступник Міністра оборони України Бойко В.О. 25.06.2006 на особистому бланку з. 376-2006 написав власноруч, що не заперечує проти укладення таких договорів.

Судом досліджено надану відповідачем-2 копію відповіді заступника Міністра оборони України на лист № 6/457 від 16.06.2006, яка містить текст наступного змісту: «На Ваш №6/457 від 16.06.2006 не заперечую на укладення договорів відповідно до вимог чинного законодавства України, узгодивши з Департаментом будівництва МОУ. Дата. Підпис».

Оцінюючи зміст відповіді заступника Міністра оборони України на лист № 6/457 від 16 червня 2006 року, слід зазначити, що зазначений доказ містить інформацію лише про укладення договорів відповідно до вимог чинного законодавства України та не містить інформацію про Генеральний договір. Водночас, суд відзначає, що докази направлення листа № 6/457 від 16 червня 2006 року заступнику Міністра оборони України, який містить вказівку на Генеральний договір, в матеріалах справи відсутні.

Окрім того, не можливо встановити належність даного доказу, оскільки відсутні будь-які ідентифікуючі ознаки реєстрації такого листа (номер та дата реєстрації в діловодстві Міністерства оборони України), а отже встановити належність підпису заступнику Міністра оборони України також не можливо.

Таким чином, відповідь заступника Міністра оборони України від 25.06.2006 на лист № 6/457 від 16.06.2006 не приймається судом як належний та допустимий доказ у розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням наведеного, судом відхиляються доводи відповідачів щодо надання дозволу заступником Міністра оборони України на укладання Генерального договору №11/06 від 11.07.2006.

Судом також враховано, що відповідачем-2 надано копії листів-звернень ТОВ «НоваТех» за вих. №34/8-МО від 25.08.2015№3-МО від 21.01.2016, №645 від 08.11.2017, №430/3 від 14.06.2018, адресовані Міністру оборони України та заступнику Міністру борони України, проте вказане листування не підтверджує надання дозволу керівництвом Міністерства оборони України на укладення спірного Генерального договору та вчинення дій щодо будівництва.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення дій на виконання п. 8.5. Генерального договору, а саме укладення між Міністерством оборони України та ДП «Управління капітального будівництва та інвестицій» «договору про спільну забудову земельних ділянок» або надання керівництвом Міністерства оборони України письмової згоди.

З огляду на викладене, суд зазначає, що на виконання спірного Генерального договору №11/06 від 11.07.2006, предметом якого є дольова (пайова) участь відповідачів у будівництві житлових комплексів на земельних ділянках військових містечок м. Києва, не укладались між позивачем та відповідачем-1 договори про спільну забудову земельних ділянок та письмової згоди Міністерства оборони України не надавалось.

Поряд з тим, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частина 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

За змістом ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (ч. 7 ст. 180 ГК України).

Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11 за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов.

Як зазначено у п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11, у силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

При цьому не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв`язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п`ята, сьома статті 180 ГК України тощо.

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Судом встановлено, що сторонами в оспорюваному правочині, а саме в пункті 8.5. зазначено, що договір набирає чинності після укладення договору про спільну забудову земельних ділянок між Міністерством оборони України та державним підприємством „Управління капітального будівництва та інвестицій" або після письмової згоди керівництва Міністерства оборони України та діє до повного виконання сторонами визначених договором зобов`язань.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За умовами частин 1 статті 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

З огляду на наведене вбачається, що умови Генерального договору, зокрема пункт 8.5. містить відкладальні обставини, з якими пов`язано настання строку дії договору, а тому з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів укладення договору про спільну забудову земельних ділянок між позивачем та відповідачем-1 та письмової згоди керівництва Міністерства оборони України, суд приходить до висновку, що Генеральний договір №11/06 від 11.07.2006 є неукладеним.

Окрім того, суд звертає увагу, що за відсутності доказів на підтвердження факту виконання спірного договору також відсутні підстави для висновків про укладення цього договору.

Так, предметом Генерального договору є дольова (пайова) участь Сторони 1 та Сторони 2 у будівництві житлових комплексів із соціальною та інженерно- транспортною інфраструктурою на земельних ділянках військових містечок м. Києва, з введенням їх в експлуатацію згідно Додаткових договорів (п. 2.1. Генерального договору). Окрім того, пунктом 5.1. Генерального договору визначено, що орієнтовний термін введення Об`єктів в експлуатацію встановлюється 60 (шістдесят) місяців з дня підписання цього договором. Плановий термін будівництва буде визначений на протязі 30 днів після розробки і затвердження проектно-кошторисної документації на будівництво об`єктів (або його частини) шляхом укладання додаткового договору.

Водночас, судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні та сторонами до суду не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження виконання умов спірного Генерального договору, які могли б також свідчити щодо фактичного укладання цього договору.

Таким чином, судом встановлено про відсутність доказів на підтвердження факту виконання спірного договору.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів укладення договору про спільну забудову земельних ділянок між позивачем та відповідачем-1 та письмової згоди керівництва Міністерства оборони України, спірний Генеральний договір є неукладеним, а відтак не породжує для його сторін бажаного правового результату, юридичних фактів і відповідних прав та обов`язків. Доказів протилежного сторони у справі суду не надали.

Водночас, суд відзначає, що необхідною умовою для задоволення позову про визнання договору недійсним є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі.

Однак, оскільки, спірний правочин є неукладеним, внаслідок чого він не породжує юридичних фактів, прав та обов`язків, то відсутнє порушення або оспорювання прав та інтересів позивача, а відтак у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Враховуючи вище викладене, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним з моменту укладання Генерального договору №11/06 про пайову участь у будівництві від 11.07.2006, укладений між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" та ТОВ "Науково - виробниче підприємство "НоваТех".

Щодо вимог про визнання недійсними Додаткового договору від 14.01.2008 №11/06/13 про пайову (дольову) участь у будівництві та Додаткової угоди №1 від 15.12.2015 до додаткового договору від 14.01.2008 №11/06/13 до Генерального договору №11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві, укладені між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" та ТОВ "Науково - виробниче підприємство "НоваТех", суд також відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині, з підставі визнання Генерального договору, таким, що є неукладеним.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Окрім того, відповідачами було заявлено про застосування строку позовної давності. В обґрунтування заяви, відповідачі посилались на те, що Генеральний договір був підписаний сторонами 11.07.2006, у зв`язку з чим, відлік трирічного строку позовної давності має починатися з 11.07.2006. Отже, за доводами відповідачів, строк позовної давності для оскарження Генерального договору сплинув - 11.07.2009, а для оскарження Додаткового договору сплинув - 14.07.2011, Додаткової угоди - 15.12.2018.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яку відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов`язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії").

Водночас, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).

Враховуючи відмову у задоволенні позову, наслідки пропуску позовної давності, про застосування яких заявляли відповідачі, судом не застосовуються, оскільки за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, а тому заявлені відповідачами заяви про застосування позовної давності розгляду не підлягає.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову визнання недійсним з моменту укладання Генерального договору №11/06 про пайову участь у будівництві, Додатковий договір від 14.01.2008 №11/06/13, Додаткову угоду №1 від 15.12.2015 до додаткового договору від 14.01.2008 №11/06/13 до договору №11/06 від 11.07.2006, укладені між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" та ТОВ "Науково - виробниче підприємство "НоваТех".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 14.04.2021.

Суддя О. В. Гулевець