Рішення № 96274880, 14.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.04.2021Справа № 910/828/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ"

до ДЕПАРТАМЕНТУ МІСЬКОГО БЛАГОУСТРОЮ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ)

про стягнення 9 986,44 грн.

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ДЕПАРТАМЕНТУ МІСЬКОГО БЛАГОУСТРОЮ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) про стягнення заборгованості у розмірі 9 986,44 грн., з яких: заборгованість з орендної плати - 0,23 грн., заборгованість з компенсації витрат підприємства - 7 533,96 грн., заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою - 95,90 грн., пеня - 460,24 грн., інфляційні втрати - 1 234,15 грн., 3% річних - 661,96 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

02.03.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

04.03.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідач не скористався процесуальним правом на подання заперечень на відповідь на відзив, внаслідок чого справа розглядається за наявними матеріалами.

Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці, завершальний розгляд справи здійснювався 14.04.2021.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

08.07.2016 між Департаментом комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), ДЕПАРТАМЕНТОМ МІСЬКОГО БЛАГОУСТРОЮ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) (орендар, відповідач) та Комунальним підприємством "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" (підприємство-балансоутримувач, позивач) було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1230-1 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 27.04.2016 №14 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об`єкт), яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Турівська, будинок №28, літера А для розміщення бюджетної установи, яка повністю утримується за рахунок бюджету міста Києва.

Згідно з п.2.1. договору об`єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 914,60 кв.м.

Згідно із актом приймання-передачі нерухомого майна від 10.07.2013 орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування згідно із договором оренди приміщення загальною площею 914,60 кв.м.

Зазначений договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 08.07.2016 по 06.07.2019. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. (п.9.1., п.9.7 договору).

У відповідності до п.3.1. договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року №415/1280 і становить 1 грн. на рік.

Крім орендної плати орендар сплачує компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди, яка за травень 2016 року складає: 136,50 грн. на місяць; компенсацію витрат підприємства, яка за травень 2016 року складає: 2 432,84 грн.(п.3.1.1 договору).

Орендна плата кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п.3.2. договору).

Розмір орендної плати, компенсації витрат підприємства та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою може бути змінено на вимогу однієї із Сторін у разі зміни Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, та в інших випадках зміни земельного податку та грошової оцінки землі , передбачених законодавством України (п.3.4. договору).

Згідно із п.3.5. договору, додатково до орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до п.3.6. договору, орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.

За змістом п.3.7, 4.2 договору відповідач зобов`язаний сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності орендну плату та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця.

Пунктом 6.2. договору встановлено, що за несвоєчасну та не у повному обсязі сплату орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню у розмірі 0,5% від розміру несплаченої орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Позивач зазначає, що у зв`язку із неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договором, у відповідача утворилася заборгованість з орендної плати за період з 01.01.2018 по 18.03.2018 у сумі 0,23 грн., з компенсації витрат підприємства у сумі 7 533,96 грн., компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди у сумі 95,90 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до акту приймання-передачі від 19.03.2018 орендодавець прийняв, а орендар здав об`єкт оренди - приміщення у нежилому будинку загальною площею 914,60 кв.м.

Матеріалами справи підтверджено, що у спірний період та до моменту повернення приміщення за актом приймання-передачі (а саме до 19.03.2018) орендоване нерухоме майно знаходилося у користуванні відповідача. При цьому, доводи відповідача про те, що вказане приміщення фактично орендувалося ним для Управління екології, яке входило до складу Департаменту, жодним чином не позбавляє обов`язку відповідача оплачувати усі визначені умовами договору платежі, оскільки саме відповідач зобов`язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату, компенсацію витрат підприємства згідно п. 4.2.2. договору.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов`язані із орендою комунального майна поширювалася дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992 та з 01.02.2020 - дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 3 жовтня 2019 року № 157-IX.

У відповідності до ч.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч.1 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

У договорі сторони погодили, що відповідач зобов`язаний сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності орендну плату та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця (п.3.7, 4.2 договору).

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача за орендної плати складає 0,23 грн., компенсація витрат підприємства складає 7 533,96 грн. відповідно до наданого позивачем розрахунку. В свою чергу, компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою у спірний період склала 95,90 грн.

Зважаючи на умови договору, строк виконання відповідачем обов`язку з оплати орендної плати та інших платежів за договором є таким, що настав. Відповідачем доказів повної або часткової оплати вказаних платежів у повному обсязі суду не надано.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача орендної плати у розмірі 0,23 грн., компенсації витрат підприємства на суму 7 533,96 грн. та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у спірний період у розмірі 95,90 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того позивач просить стягнути з відповідача 460,24 грн. пені.

Пунктом 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2 договору визначено, що за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою орендар сплачує на користь підприємства - балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплаченої орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Як встановлено судом, відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

В той же час відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховуються штрафні санкції і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Тобто з наведеного полягає, що пеня розраховується від заборгованості за кожним періодом окремо з урахуванням умов договору щодо здійснення оплати.

Однак за висновками суду, долучений позивачем до позовної заяви розрахунок пені є таким, що здійснений без урахування наведених вище норм чинного законодавства України та умов договору щодо оплати платежів за договором, а отже є невірним. Крім того, при здійснені розрахунку пені (довідка про нарахування пені) позивач застосував при обчисленні різного роду періоди 2020 року, тоді як фактичне користування об`єктом оренди з боку відповідача припинилося ще у 2018 році. Жодних обґрунтованих пояснень з цього приводу позивачем надано не було.

Суд зауважує, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення пені шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем до стягнення сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Отже за висновками суду, позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що обґрунтованою, арифметично вірною та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума 3% річних у розмірі 661,96 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 1 234,15 грн., а відтак зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення суми боргу за договором та відповідальність, передбачену ст.. 625 ЦК України, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, а тому підлягають частковому задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню, враховуючи встановлені у даному рішенні обставини.

Частиною 9 статті 129 ГПК України, зокрема встановлено, що у випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи факт того, що даний спір виник через неправильні дії відповідача, оскільки саме відповідач не здійснив повну та своєчасну оплату орендних та інших платежів у встановлений договором строк, судовий збір покладається на відповідача в порядку частини 9 статті 129 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ДЕПАРТАМЕНТУ МІСЬКОГО БЛАГОУСТРОЮ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) (Україна, 03057, місто Київ, вул.Дегтярівська, будинок 31, корпус 2, ідентифікаційний код 34926981) на користь КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" (Україна, 01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 51-А, ідентифікаційний код 03366500) заборгованість з орендної плати у розмірі 0,23 грн., заборгованість з компенсації витрат підприємства у розмірі 7 533,96 грн., заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у розмірі 95,90 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 234,15 грн., 3% річних у розмірі 661,96 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн.

3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.04.2021.

Суддя І.В. Приходько