Рішення № 96274857, 14.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.04.2021Справа № 910/712/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.»

про стягнення 34 960,65 грн., -

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» про стягнення 34 960,65 грн., з яких: 34 299,09 грн. - страхове відшкодування, 585,58 грн. - пеня, 145,98 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що ним як страховиком транспортного засобу "Toyota", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 34 229,09 грн., внаслідок чого до позивача на підставі статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність водія, якого було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

12.02.2021 від МТСБУ надійшла відповідь на запит суду.

23.02.2021 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Процесуальним правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці, завершальний розгляд справи здійснювався 14.04.2021.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

20.07.2020 між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, відповідно до якого позивачем були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією транспортного засобу "Toyota", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

31.07.2020 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля "Toyota", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та транспортного засобу "Рено", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 (особу якої в подальшому визнано винною у скоєнні ДТП та адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП згідно постанови Дарницького районного суду м. Києва від 09.09.2020 у справі № 753/13165/20).

Внаслідок даного ДТП було пошкоджено транспортний засіб "Toyota", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був застрахований позивачем.

Страховим актом № ДККА-72482 від 06.08.2020 було затверджено суму страхового відшкодування у розмірі 34 229,09 грн. При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання договору добровільного страхування наземного транспорту фактично було виплачено на користь страхувальника зазначену суму страхового відшкодування згідно платіжного доручення №19521 від 06.08.2020.

Таким чином, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи, якою є ОСОБА_2 , особу якої визнано винною у скоєнні ДТП та адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП згідно постанови Дарницького районного суду м. Києва від 09.09.2020 у справі № 753/13165/20.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Рено", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована відповідачем, згідно відповідного Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР/200520382 (франшиза - 0 грн).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду № 910/7449/17 від 05 червня 2018 року.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався на адресу відповідача з заявою від 14.08.2020 про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації на суму 34 229,09 грн., яку відповідач отримав 20.08.2020. Натомість, доказів повної або часткової виплати відповідачем страхового відшкодування до моменту ухвалення даного рішення матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний був здійснити виплату страхового відшкодування в порядку суброгації на користь позивача у розмірі 34 229,09 грн., зважаючи на наявність правових підстав та з огляду на факт того, що позивач правомірно набув право вимоги до відповідача в межах здійснених фактичних затрат на підставі статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені за порушення відповідачем строків виплати страхового відшкодування, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні перерахунку пред`явленого до стягнення розміру пені судом враховано, що прострочення виконання грошового зобов`язання відповідача з виплати страхового відшкодування відбулося з 21.11.2020.

При цьому, позивачем розраховано пеню за період 21.11.2020 по 11.01.2021.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені, судом встановлено, що розмір штрафних санкцій обчислено позивачем арифметично вірно, обґрунтовано та у відповідності до приписів чинного законодавства, а відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 585,58 грн.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що розрахунок є правомірним та обґрунтованим, а тому стягненню з відповідача підлягає 145,98 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку здійснити виплату страхового відшкодування на користь позивача, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, проти чого відповідач заперечує в окремому клопотанні.

Відповідно до частин першої і третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої і частини п`ятої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

05.11.2018 позивачем (клієнт) та адвокатським бюро «Гедз» (далі - Бюро) укладено договір №1 про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а Бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором. Відповідно до пункту 5.1 вказаного договору за надання правової (правничої) допомоги клієнт оплачує Бюро гонорар, розмір якого визначається додатком до договору, який є його невід`ємною частиною.

У додатку від 09.09.2020 № 4 до договору № 1 про надання правової (правничої) допомоги сторони погодили пункт 3 додатку від 07.09.2020 № 3 до договору №1 про надання правової (правничої) допомоги від 05.11.2018 доповнити такими словами: «На виконання пункту 5.1 розділу 5 договору №1 про надання правової (правничої) допомоги від 05.11.2018 за надання правової (правничої) допомоги Бюро у справах, де клієнт є позивачем, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Бюро гонорар, розмір якого становить 3 000 грн. за кожну справу.

11.01.2021 позивачем і Бюро підписано акт виконаних робіт до договору №1 про надання правової (правничої) допомоги від 05.11.2018, в якому визначено перелік робіт (наданих послуг), а також погоджено сплату позивачем гонорару, передбаченого умовами договору, у сумі 3 000 грн.

Оплата правової допомоги підтверджується платіжним дорученням від 15.01.2021 № 3408 на суму 27 000 грн. (до якої увійшла сума у розмірі 3 000 грн. за надання правничої допомоги у даній справі).

Належних та допустимих доказів того, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу не є співмірними зі складністю спору відповідачем надано не було.

Дослідивши опис наданих послуг, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "Ю.ЕС.АЙ." (Україна, 04210, місто Київ, ПРОСПЕКТ ГЕРОЇВ СТАЛІНГРАДА, будинок 4, корпус 6А, ідентифікаційний код 32404600) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА ГРУПА" (Україна, 03038, місто Київ, ВУЛИЦЯ ФЕДОРОВА ІВАНА, будинок 32 ЛІТ.А, ідентифікаційний код 30859524) заборгованість з виплати страхового відшкодування у розмірі 34 229,09 грн., пеню у розмірі 585,58 грн., 3% річних у розмірі 145,98 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 270,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.04.2021.

Суддя І.В. Приходько