Рішення № 96273685, 08.04.2021, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/600/21

провадження №2/619/545/21

РІШЕННЯ

іменем України

08 квітня 2021 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого – суддіБолибока Є.А.за участю секретаря судового засідання Шемякіної І.О.

Справа № 619/600/21

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження позовпро визнання права та зобов`язання вчинити певні дії.

Стислий виклад позиції сторін.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КЕВ м. Харків, в якому просив: визнати за ним право на виключення з числа службового житла квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 26,2 м2, для забезпечення сім`ї постійним житлом; зобов`язати КЕВ м. Харків подати клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 26,2 м2. В обґрунтування позову зазначив, що з 01.08.1994 по 05.12.2012 року позивач проходив військову службу, вислуга років становить 18 років 06 місяців. Згідно наказу від 05.12.2012 № 656 його було звільнено з військової служби у запас за п. б ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я). На підставі рішення виконкому селищної ради № 3 від 16.01.2007 позивач отримав службове житло - двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 26,2 м2, та на підставі ордеру від 22 січня 2007 року ОСОБА_1 разом з сім`єю зайняв вказану квартиру, в якій постійно проживає до цього часу. В лютому 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо виключення з числа службового займаної сім`єю квартири. Відповіді на заяву він не отримав. Адвокатом Васіліу С.В. був зроблений адвокатський запит щодо стану розгляду заяви ОСОБА_1 . З відповіді на запит стало відомо, що у зв`язку з тим, що у вислуга років менше ніж 20 років, виключення квартири з числа службової не можливо. Хоча при ознайомлені з особовою справою позивачу відомо, що його заява розглянута та задоволена в повному обсязі. Відповідачем був сформований повний пакет документів для виключення житла з числа службового, який складався з витягу з протоколу засідання житлової комісії № 7 від 11.02.2019, витягу із наказу від 11.02.2019 № 55-Г, список квартир, що пропонується до виключення з числа службового житла, але не направлений для виключення квартири зі службової. Таким чином, внаслідок бездіяльності відповідача ОСОБА_1 фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло. У зв`язку з цим він вимушений звернутися до суду за захистом свої прав.

Начальник КЕВ м. Харків подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволені позову. В обґрунтування вказав, що відповідно до довідки КЕВ м. Харків № 1021 від 02.03.2021 ОСОБА_2 перебуває на квартирному обліку в загальній черзі за № 510. Як вбачається з наданої довідки, квартирна черга позивача ніяк не першочергова, у зв`язку з чим його позовні вимоги про подання клопотання про виключення службової квартири, в якій він та його сім`я мешкають, не можуть бути задоволені. Позивач чомусь вважає, що для законного, на його думку, вирішення питання, яке є предметом судового розгляду, достатньо тільки одного критерію: перебування на квартирному обліку, зовсім виключаючи такі критерії, як черговість такого перебування та наявність необхідного стажу вислуги військової служби. «Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженої наказом Міністра оборони України» № 380 від 31.07.2018 (далі - Інструкція), регламентує порядок вирішення питання, яке є предметом даного судового розгляду. Саме порядок, визначений пунктами 1-7 розділу 7 «Інструкції» не бажає виконувати позивач, більш того, він при зверненні до суду, проігнорував вказану правову норму, «не помітивши її» Посилання позивача на судову практику при вирішенні аналогічних справ на постанову від 04.03.2020 по справі № 636/1514/19 не є коректним та не може бути аргументом при винесенні законного рішення, оскільки є Постанова Верховного Суду України від 21 вересня 2020 р. по справі № 953/18314/19. Вказана Постанова встановлює обов`язок відповідача у відповідності з вимогами розділу VII «Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженої наказом Міністра оборони України № 380 від 31.07.2018 «підготувати список надання військовослужбовцю житлової площі для постійного проживання, який разом з обліковою справою, витягом з наказу командира військової частини, копією протоколу засідання житлової комісії направити до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями». Саме так порядок є єдиним законним способом вирішення питання, що являється предметом даного судового розгляду. Посилання позивача на норму ст. 125 ЖК УРСР, яка передбачає невиселення мешканців зі службового житла не може бути прийнята до уваги, та не може бути підставою для винесення законного рішення, оскільки позивача ніхто не виселяє зі службового житла. У прохальній частині позову ОСОБА_1 , формулюючи другу позовну вимогу, не вказав куди він вважає за потрібне подати клопотання про виключення житла, яке він займає, з числа службового, тому у зв`язку з нечіткістю даного формулювання позов взагалі не підлягає розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Васіліу С.В. подала до суду відповідь на відзив, у якому вказала що, відповідач посилається на наказ Міністра оборони України № 380 від 31.07.2018 «Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями». Проте відповідач не зазначає, що вказана Інструкція прийнята з метою вдосконалення забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями. Відповідач надав до суду довідку, що ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні у загальній черзі за № 510. Проте відповідно до п. 9 ст. 12 Закону військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування -у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла. Посилання Відповідача на Постанову Верховного суду від 21.10.2020 р. по справі №953/18314/19 є не коректним. Також відповідач зазначив адресу квартири, яка підлягає вилученню зі службового житла, з іншої цивільної справи, по якій суд також визнав вимоги позивача щодо виключення квартири з службового житла правомірними, а саме: постановою Верховного Суду від 18.02.2021 по справі № 636/3680/19 рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 травня 2020 року залишено без змін, та визнано за військовослужбовцем право на виключення квартири зі службового житла.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

29 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КЕВ м. Харків, в якому просив: визнати за ОСОБА_1 право на виключення з числа службового житла квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 26,2 м2, для забезпечення сім`ї постійним житлом; зобов`язати КЕВ м. Харків подати клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 , жилою площею 26,2 м2.

01 лютого 2021 року ухвалою судді позовну заяву було залишено без руху.

09 лютого 2021 року позивачем усунені недоліки позовної заяви.

10 лютого 2020 року було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 10 год 00 хв 01 березня 2021 року. Направлено відповідачеві копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 25 лютого 2021 року.

25 лютого 2021 року представник відповідача КЕВ м. Харків подала до суду клопотання про відкладення підготовчого засідання та надання відповідачу строк для підготування на направлення відзиву до 05 березня 2021 року.

01 березня 2021 року ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача, запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 06 березня 2021 року; відкладено підготовче засідання на 09 год 00 хв 18 березня 2021 року.

09 березня 2021 року відповідач КЕВ м. Харків, в особі начальника подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

09 березня 2021 року відповідач КЕВ м. Харків, в особі начальника подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи провести без участі представника КЕВ м. Харків.

18 березня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 год 00 хв 08 квітня 2021 року.

23 березня представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Васіліу С.В. подала до суду відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не згодна, просить позовні вимоги задовольнити.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Васіліу С.В. не заявилася, подала до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, справу просила розглядати у її відсутність.

У судове засідання відповідач КЕВ м. Харків не з`явився, матеріали справи містять заявуначальникаКЕВ м. Харків, в якій він просив розгляд справи провести без участі представника КЕВ м. Харків.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно довідки № 11 від 31.01.2002, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у м. Умань, в/ч А- 4116 з 20.09.1999.

Згідно ордеру на нежитлове приміщення № 679 від 22.01.2007, ОСОБА_1 разом із сім`єю з трьох чоловік має право на заняття житла, жилою площею 26,2 м2 службової квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому селищної ради № 3 від 16.01.2007.

Згідно свідоцтва про хворобу № 1019 від 16 листопада 2012 року, ОСОБА_1 обмежено придатний до військової служби.

Згідно витягу із наказу Генерального штабу ЗСУ № 656 від 05 грудня 2012 року, майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за п. б, ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я.

Згідно заяви начальнику Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 04.02.2019, ОСОБА_1 звернувся з питанням щодо виключення з числа службового займаної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з протоколу засідання житлової комісії Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку № 7, від 11 лютого 2019 року, житловою комісією Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку заслухано доповідь голови житлової комісії щодо розгляду заяви майора запасу ОСОБА_1 про надання постійної житлової площі шляхом виключенні із числа службової, постановлено надати майору запасу ОСОБА_1 постійну житлову площу шляхом виключення її із числа службової за адресою: АДРЕСА_1 , і зняттям із квартирного обліку.

Відповідно до витягу із наказу начальника Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку № 55-Г від 11.02.2019, оголошено рішення житлової комісії Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, оформлене протоколом засідання житлової комісії Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку № 7 від 11.02.2019 щодо надання майору запасу ОСОБА_1 постійну житлову площу шляхом виключення її із числа службової за адресою: АДРЕСА_1 , і зняттям із квартирного обліку.

Згідно списку квартир, що пропонується до виключення з числа службового житла Міністерства оборони України та надання військовослужбовцям Харківського гарнізону для постійного проживання, із зняттям військовослужбовців з квартирного обліку, майор запасу ОСОБА_1 з військовим стажем 18 років, разом із сім`єю займає службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , має номер у загальній черзі та номер черги на визначену квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до адвокатському запиту № 1 від 04.01.2021, адвокатом ОСОБА_3 був зроблений запит щодо стану розгляду заяви від 04.02.2019, ОСОБА_1 щодо щодо виключення з числа службового займаної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відповіді ТОВ начальника КЕВ м. Харків від 05.01.2021 № 54, вислуга на військовій службі ОСОБА_1 становить менше 20 років, підстав для розгляду питання виключення займаного житлового приміщення з числа службового відсутні.

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-XII від 19.06.1992 квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом.

Відповідно до статті 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991, який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР, законами, в порядку, визначеному КМ України. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Статтею 125 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла.

Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою КМ України № 1081 від 03.08.2006, а саме пунктом 3 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями на сьогодні передбачено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше: 1) наданням один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

У пункті 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, з метою вдосконалення забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 06 вересня 2018 року за № 1020/32472, затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями.

Пунктом 10 розділу 7 вказаної Інструкції передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

На квартирному обліку для отримання постійного житла ОСОБА_1 перебуває з 20 вересня 1999 року, має календарну вислугу на військовій службі 18 років 6 місяців.

05 грудня 2012 року майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я.

Відповідно до п. 9 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

У квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , позивач разом з сім`єю вселився на підставі службового ордера на нежитлове приміщення № 679 від 22 січня 2007 року.

Зважаючи на те, що службовий статус наданої йому 2-х кімнатної квартири значно обмежує можливість реалізації встановлених чинним житловим законодавством прав на набуття права на отримання постійного житла шляхом зняття статусу «службове» з вказаної квартири, він звернувся до житлової комісії Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку з відповідним проханням.

Рішення житлової комісії Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 11 лютого 2019 року надано згоду для зняття статусу «службове» з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 і зняття із квартирного обліку.

Позивач, звернувшись з цього приводу до КЕВ м. Харкова отримав відмову, яка мотивована тим, що відсутні підстави для розгляду питання про виключення житлового приміщення з числа службових, оскільки, вислуга проходження військової служби позивачем становить менше 20 років.

Тобто, на даний час КЕВ м. Харкова не визнає права ОСОБА_1 на виключення займаного житла з числа службових.

Отже, суд дійшов висновку що позивачем дотримано всі умови, що визначені Інструкцією, зокрема, він є особою, звільненою з військової служби за станом здоров`я, має календарну вислугу на військовій службі 18 років 6 місяців, перебуває на квартирному обліку з 20 вересня 1999 року, а отже, має право на забезпечення житлом, зокрема, право на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).

Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу.

Так, у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Зв`язок принципів змагальності та рівності акцентовано також у деяких рішеннях Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).

У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, п. 50), в аспекті змагальності, наголошується на тому, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд; стаття 6 Конвенції, в той же час, не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами. Аналогічна позиція також міститься у рішенні в справі «Олюджіч проти Хорватії» (Olujic v Croatia), №22330/05, п. 77).

В інших рішеннях цього Суду сформовані такі підходи до розуміння принципу змагальності: згідно зі статтею 19 Конвенції обов`язок Суду полягає у забезпеченні дотримання зобов`язання, що здійснюються Договірними сторонами Конвенції, зокрема, його функція не стосується фактів чи законів, які враховані національним судом, якщо тільки вони не порушили прав та свобод, захищених Конвенцією; Суд не може погодитися принципово та абстрактно з тим, щоб незаконно отримані докази можуть бути допустимими («Schenk v. Switzerland, заява №10862/84, п.п 45-46; «Garcia Ruiz v. Spain», заява №30544/96, п. 28; Spang v. Switzerland, №45228/99, п. 32); Суд повторює, що він не уповноважений замінювати свою оцінку фактичних обставин, зроблену національними судовими органами, проте відповідно до прецедентної практики Суду вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази; завдання Суду, серед іншого, установити, чи провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, було справедливим у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції («Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands), заява №14448/88, п. 31).

Відповідачем КЕВ м. Харкова не надано до суду доказів на підтвердження обґрунтованості відмови у поданні клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд питання про виключення житла з числа службового при наявності позитивного рішення житлової комісії Харківського зонального відділу ВСП з цього приводу.

Немотивована бездіяльність КЕВ м. Харкова обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а посилання відповідача на необхідність дотримання черговості при вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового та забезпечення ним військовослужбовця для постійного проживання суд вважає необґрунтованим.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 636/3680/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 636/1480/19, від 12 листопада 2020 року у справі № 640/10473/19, від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року (справа № 636/3680/19, провадження № 61-9428св20) вказано, що доводи касаційної скарги КЕВ м. Харкова про необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19, не заслуговують на увагу, оскільки КЕВ м. Харкова не обґрунтовує належними підставами необхідність такого відступу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так як суд задовольняє позов повністю, то з відповідача на користь позивача суд стягує розмір судового збору, який був сплачений позивачем під час подачі позову до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з п. 15.5 ч.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354, пунктом 15.5 ч.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право на виключення з числа службового житла квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків подати клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1816,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків, місцезнаходження: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 61, код в ЄДРПОУ 07923280;

Повне судове рішення складено 15 квітня 2021 року.

Суддя Є. А. Болибок