Рішення № 96268476, 05.04.2021, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/28789/20

Провадження № 2/947/199/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2021 року Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Васильків Олени Василівни,

секретаря судового засідання - Белінської Ганни Сергіївни,

за участю: позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Клещової Лілії Іванівни, представника відповідачів ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місто реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 , (РНОКПП невідомий, місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сігнал-Авто» (код 37417394, адреса: Одеська обл, м. Ізмаїл, проспект Суворова, 360) про визнання недійсними договорів та інших вимог, -

І. ПРОЦЕДУРА

09.10.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів, в якому просить визнати недійсним договір комісії №6049/20/012120 від 28.08.2020 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Сігнал-Авто» щодо відчуження автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 , укладений 01.09.2020 року між ТОВ «Сігнал-Авто» та ОСОБА_4 ; визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 ; визнати право власності за ОСОБА_1 на Ѕ частки автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 ; стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь позивача судовий збір у розмірі 3361,60 грн.

Позов пред`явлено на підставі ст. ст. 3, 16, 203, 215, 216, 316, 369, 1011 ЦК України, 60, 61, 63, 65, 68, 70, 71 СК України.

Ухвалою від 26.10.2020 року провадження у справі відкрито.

03.12.2020 року від представника відповідачів - адвоката Адабаш С.А. надійшли відзиви на позовну заяву.

10.12.2020 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив та заява про залучення до участі у справі у якості третьої особи ТОВ «СІГНАЛ-АВТО».

У судовому засіданні 25.01.2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи ТОВ «СІГНАЛ-АВТО».

Ухвалою від 27.10.2021року було накладено арешт на автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3 , до набрання законної сили рішенням суду. Заборонено ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо передачі в користування третім особам автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 , до набрання законної сили рішенням суду.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22.03.2021 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

ІІ. АРГУМЕНТИ (ДОВОДИ) УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В позовних вимогах позивач посилається на те, що з 11.06.2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15.09.2020 року. У період шлюбу 29.10.2015 року подружжям було придбано автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 та зареєстровано на ОСОБА_3 . Оскільки транспортний засіб придбаний під час шлюбу, то він є спільною сумісною власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3

28.08.2020 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ «Сігнал-Авто» договір комісії № 6049/20/012120 щодо відчуження автомобіля, на підставі якого ТОВ «Сігнал-Авто» 01.09.2020 року уклало з ОСОБА_4 , рідним батьком ОСОБА_3 , договір купівлі-продажу автомобіля. Згоду на відчуження транспортного засобу позивач як співвласник рухомого майна не надавала. При цьому, ОСОБА_4 не можна віднести до добросовісного набувача, так як він був обізнаний, що транспортний засіб – це спільна сумісна власність ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , яка згоди на відчуження майна не давала. Позивач зазначає, що завдяки продажу автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, було порушено її право власності, та вважає, що відсутність її згоди на продаж є підставою для визнання спірних договорів недійсними.

03.12.2020 року від представника відповідачів - адвоката Адабаш С.А. надійшли відзиви на позовну заяву, відповідно до яких відповідачі позовні вимоги не визнають у повному обсязі та заперечують проти задоволення позову. ОСОБА_4 посилається на те, що його син ОСОБА_3 придбав спірний автомобіль за особисті кошти, які були накопичені ним під час шлюбу, але отримані від компанії-роботодавця в якості премії (бонусів), а тому, за приписами ч. 3 ст. 57 СК України, відносяться до особистої власності та не підлягають поділу з іншім подружжям. Крім того, між подружжям існувала домовленість здійснювати оформлення права власності на кожного, хто має до цього відношення. Таким чином, під час купівлі автомобіля, ОСОБА_4 був впевнений, що ОСОБА_1 не має відношення до спірного транспортного засобу. Відчуження автомобіля було продиктоване гострою потребою сім`ї здійснити витрати на утримання дітей та забезпечення їм можливості підготуватися до школи і продовжити своє навчання у приватній школі. Після купівлі автомобіля ОСОБА_4 здійснив його дороговартісний ремонт та зробив придатним для використання, що значно підвищило ринкову вартість машини.

ОСОБА_3 повідомив, що автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 був придбаний за його особисті заощадження, які були отримані в якості премії (бонусів) за особисті заслуги, пов`язані з тривалою працією, рівнем знань і досягнень, а тому придбаний автомобіль є його особистою власністю, якою він може розпоряджатися на власний розсуд. Вказане майно відповідач був вимушений продати для підтримки дітей та задоволенню їх потреб у зв`язку з несприятливою життєвою ситуацією, яка склалася в період з травня 2020 року та обумовлена пандемією. Автомобіль на той час потребував коштовного ремонту. Відповідач також зазначив, що позивачем був обраний невірний спосіб захисту її прав, оскільки в даному випадку їй потрібно було звернутися до суду з вимогою по стягнення на її користь половини вартості транспортного засобу.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідачами не було надано доказів придбання спірного автомобіля за особисті гроші ОСОБА_3 , а тому транспортний засіб відноситься до сумісної власності подружжя, а не до особистої власності відповідача. Крім того, автомобіль було продано за вкрай низку ціну – 20000,00 грн, хоча його реальна вартість, відповідно до розрахунку середньої вартості транспортних засобів, становить – 196 721,76 грн, а відповідно до пропозицій існуючих на ринку вартість автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску варіюється від 180000,00 грн до 352 000,00 грн. Таким чином, не можна визначити продаж спірного автомобіля, як продаж в інтересах сім`ї. Щодо стягнення компенсації з відповідача у вигляді половини вартості транспортного засобу, то позивач вважає, що заявляти таку вимогу є недоцільним, оскільки реальна вартість спірного автомобіля є вищою ніж та за яку він був реалізований. Крім того, усі перерахування грошей від відповідача на користь позивача після продажу автомобіля, були здійснені з поміткою «аліменти», але аліменти повинні сплачуватися з власних коштів відповідача, а не за рахунок спільного майна.

Представник третьої особи до судового засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі, будь-яких клопотань, заяв або письмових пояснень до суду не надходило.

Оскільки представник третьої особи, яка була належним чином повідомлена, не був присутнім на жодному судовому засіданні по вказаній справі, суд, для недопущення порушення законних прав сторін по справі, вважає за можливим розглянути справу без представника третьої особи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Згідно з нормами статті 17 вказаної Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Суд бере до уваги той факт, що розгляд справи триває значний час, за цей час обом сторонам у справі була надана можливість довести свої вимоги, заперечення, міркування та надати пояснення.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що 11.06.2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали шлюб, про що складено відповідний актовий запис №424, Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, що вбачається зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 /а.с.7/.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15.09.2020 року, вказаний шлюб було розірвано /а.с.6/

У період шлюбу 29.10.2015 року подружжя придбало транспортний засіб - автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 , який було зареєстровано на ОСОБА_3 , що підтверджується листом Головного сервісного центру МВС від 18.09.2020 року /а.с. 15-16/

28.08.2020 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ «Сігнал-Авто» договір комісії № 6049/20/012120 щодо відчуження автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 /а.с.45-46/

01.09.2020 року ТОВ «Сігнал-Авто» уклало договір купівлі-продажутранспортного засобу з ОСОБА_4 , рідним батьком ОСОБА_3 . За домовленістю сторін ціна автомобіля складала 20000,00 грн/а.с.47-48/

Відповідно до акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 6049/20/012120 від 28.08.2020 року зовнішній стан автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 – незадовільний; ходова частина – потребує ремонту, коробка передач і зчеплення, кермо – задовільно, карданий вал – потребує ремонту, комплектність і стан електроприладів – неукомплектованість, наявність і стан системи живлення, наявність і стан системи охолодження – задовільно; акумуляторна батарея, пневматичні шини – потребує заміні; гальмова система – незадовільна; укомплектованість салону, інструментів, запчастин – неповна. Висновок про технічний стан транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер – незадовільний. /а.с. 50/

У судовому засіданні було встановлено, що до моменту продажу транспортний засіб потрапив в дорожньо-транспортну пригоду, але його стан та функціональні властивості не перешкоджали експлуатації автомобіля.

Крім того, судом встановлено, що з 24.08.2020 року по 05.09.2020 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 періодично здійснювались перекази грошових коштів різного розміру, але усі квитанцію у графі «Призначення» містять позначку «Переказ особистих коштів, аліменти» /а.с. 64-811/.

Ухвалою від 25.01.2021 року витребувано з Територіального сервісного центру МВС №5141 належним чином засвідчені копії договору купівлі-продажу та договору комісії №6049/20/012120 від 28.08.2020 року на підставі яких було перереєстровано автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 , а також всі інші наявні документи, які стосуються відчуження зазначеного автомобіля.

На виконання вказаної ухвали Територіальним сервісним центром МВС №5141надано засвідченні копії реєстраційних документів щодо перереєстрації 01.09.2020 року на ім`я ОСОБА_4 автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 , двигун № НОМЕР_5 , чорного кольору. Надані документи згоду позивача на відчуження зазначеного рухомого майна не містять. /а.с. 152-166/.

На судових засіданнях позивач пояснила, що дійсно пропонувала ОСОБА_3 продати автомобіль, але за риночною вартістю, а не за заниженою – 20000,00 грн. Про продаж транспортного засобу батькові відповідача за заниженою ціною ОСОБА_1 дізналася постфактум.

Представник ОСОБА_3 наполягала на тому, що у період локдауну у 2020 році відповідач не міг піти в рейс, а тому виникли проблеми з грошима, при цьому була необхідність збирати дітей до школи, крім того він бажав допомогти батькам, позбавивши їх необхідності їздити на міському транспорті. Транспортний засіб потребував ремонту, а ОСОБА_4 був згодний купити машину у незадовільному стані з подальшим ремонтом. Також адвокат Адабаш С.А. зазначила, що, відповідно до позиції Верховного Суду, в даному випадку позивачем не вірно обраний спосіб захисту своїх прав, оскільки необхідно було б звертатися до суду з вимогою про компенсацією їй Ѕ частини вартості автомобіля. ОСОБА_3 не заперечує проти сплати позивачу Ѕ частини вартості транспортного засобу.

Представник ОСОБА_3 наполягала на тому, що згоду на відчуження транспортного засобу позивач як співвласник рухомого майна не надавала. При цьому, ОСОБА_4 не можна віднести до добросовісного набувача, так як він був обізнаний, що транспортний засіб – це спільна сумісна власність ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . Позивач зазначила, що завдяки продажу автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, було порушено її право власності, а відсутність її згоди на продаж автомобіля є підставою для визнання спірних договорів недійсними.

IV. ПРАВОВІ НОРМИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

Суд зазначає, що спірні правовідносини є сімейними та регламентуються положеннями ст. ст. 3, 16, 203, 215, 216, 316, 369, 1011ЦК України, 60, 61, 63, 65, 68, 70, 71 СК України.

Згідно із ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно до ст. 68 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Частиною 1 ст. 70 СК України, передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із ч. 1-3 ст. 71 СК України, Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Згідно із ч. 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю . У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частина 1-3, 5, 6 ст. 319 ЦК України, передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

У відповідності до, ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом . У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом . Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно із ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

V. ОЦІНКА ДОВОДІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.3 ст. 3 ЦК України,провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до діючого процесуального законодавства тільки позивач визначає підстави та предмет позову.

Предметом позову, який під час розгляду справи не уточнювався, є – визнання договору комісії від 28.08.2020 року та договору купівлі-продажу транспортного засобу від 28.08.2020 року недійсними; визнання автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину автомобіля.

Суд звертає увагу на те, що загальні вимоги, додержання яких є необхідними умовами для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Презумпція правомірності правочину встановлена законодавцем у ст. 204 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого подружжя. Аналогічні правові позиціївикладені у постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15; від 07 жовтня 2015 року у справі№ 6-1622цс15; від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1568цс15; від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-1743цс16.

Вивчивши матеріали справи та врахував пояснення сторін і їх представників, суд приходить до висновку, що доводи позивача про те, що відповідачі при укладенні спірних договорів діяли недобросовісно є необґрунтованими, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

На цьому також наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.12.2020 року, справа № 726/1606/17, провадження № 61-3533св19.

Предметом спору в даній справі є договір комісії та договір купівлі-продажу транспортного засобу, однак суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі при укладенні вказаних договорів діяли недобросовісно.

Таким чином, ОСОБА_1 не надано доказів та не наведено факту недійсності оспорюваних правочинів. Доводи викладені в позовній заяві, фактично суперечать позиції позивача, висловленої на судових засіданнях, яка повідомила про те, що дійсно мала намір продати машину. Фактично спір виник щодо ціни продажу транспортного засобу та неотримання ОСОБА_1 грошей від його продажу. Доказів того, що у позивача взагалі була відсутня воля на укладення договору купівлі-продажу спірного автомобіля суду не надано.

Відчужене без письмової згоди одного з подружжя спільне майно іншим з подружжя не витребовується у добросовісного набувача (ВС/КЦС у справі № 755/20923/14-ц від 03 травня 2018р.)

Відповідно до ст. 43 ЦПК України, якою передбачені права та обов`язки учасників справи і вони зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, відсутність згоди одного з подружжя на відчуження спільного майна сама по собі не може бути підставою для визнання договору недійсним – інший з подружжя в такому випадку має право на компенсацію вартості своєї частки (ВСУ у справі №6-1587цс16).

Тобто, при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна, визнання недійсними правочинів та витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля вона має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 22.02.2017 року справа № 6-17цс17; у постанові від 08.05.2018 року справа № 304/1423/15-ц, провадження № 61-5083св18; у постанові від 03.05.2018 року справа № 755/20923/14-ц,провадження № 61-10442св18; у постанові від 05.10.2020 року у справі №537/78/19, провадження №61-17347св19

Крім того, суд бере до уваги, що спірний автомобіль придбаний в період шлюбу, є неподільною річчю,спільне користування якою є неможливим, а тому у відповідності до вимог ч. 2ст. 71 СК України, таке майно присуджується одному з подружжя зі стягненням вартості його половини на користь іншого з подружжя.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування компенсації вартості Ѕ частки автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_3 .

Правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18, встановлено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Таким чином вартість майна, що підлягає поділу, визначається з дійсної ринкової вартості майна на час розгляду справи.

З огляду на вищенаведене та на вимоги чинного законодавства щодо поділу майна подружжя, суд звертає увагу на те, що відсутність письмової згоди позивач на відчуження автомобіля та позиція позивача щодо небажання отримати грошову компенсацію за автомобіль у вигляди Ѕ частини від вартості вказаної в договорі купівлі-продажу транспортного засобу від 28.08.2020 року (20000,00 грн), не є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання договорів недійсними та визнання за нею права власності на Ѕ частину автомобіля, оскільки в даному випадку правовою практикою передбачено звернення до суду з вимогою про отримання грошової компенсації за відчужене рухоме майна за дійсною ринковою вартістю.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За таких обставин, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

VI. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, у разі відмови з задоволенні позову судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 76-83, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, ст. ст. 60,61, 63, 65, 68,70 -71 СК України, ст. ст. 16, 203, 215-216, 228, 316, 369, 1011 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місто реєстрації: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 , (РНОКПП невідомий, місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сігнал-Авто» (код 37417394, адреса: Одеська обл, м. Ізмаїл, проспект Суворова, 360) про визнання недійсними договорів та інших вимог, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги можуть бути подані через Київський районний суд м. Одеси.

Повний текст рішення складено 14.04.2021 року.

Суддя Васильків О.В.