Рішення № 96262515, 04.03.2021, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/5544/18

Провадження № 2-о/488/1/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04.03.2021 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді - Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання – Кривопішиній О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні з залі засідань суду справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, де заінтересованими особами є Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація,

ВСТАНОВИВ:

10.12.2018 р. заявниця ОСОБА_1 звернулась в Корабельний районний суд м. Миколаєва з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, де заінтересованими особами є Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація. В заяві ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що її вимушене переселення у вересні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

В обґрунтування заяви зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Стаханов Луганської області. Була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 .

21 вересня 2014 року вона була вимушена переміститись з місця її проживання на тимчасово окупованій території Луганської області до АДРЕСА_2 , а пізніше переїхала в АДРЕСА_3 , де проживає донині.

Повідомила, що з літа 2014 року на вулицях стало небезпечно, траплялась стрілянина, у місцевих жителів відбирали особистий транспорт. Через обстріли та загальну некерованість почастішали відключення водопостачання і світла. Почались перебої з продуктами.

Вона постійно відчувала загрозу життю, здоров`ю, майну й була позбавлена звичного способу життя. Загроза надходила з боку озброєних проросійськи налаштованих найманців. Був страх розправи через проукраїнську позиціюта за житло, оскільки траплялися випадки, коли житло місцевих жителів займали російські військові.

Фактичне проживання в умовах війни давало їй підстави реально сприймати загрозу бути вбитою озброєними російськими окупантами.

Вказані обставини призвели до неможливості подальшого проживання на окупованій Російською Федерацією території Луганської області, а тому 21.09.2014 року вона зі своєю родиною вимушена була покинути рідне місто і квартиру, яку вона на той час винаймала, та переїхати до м. Івано-Франківськ, а пізніше до м. Миколаїв.

Заявниця зазначила, що її звернення до суду обумовлено тим, що вона має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви — потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Також вказала, що іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено.

Ухвалою суду від 14.12.2018 р. провадження у справі було відкрито. Заінтересованим особам роз`яснене право на подачу письмового заперечення проти заявлених вимог або наявність перешкод для відкриття провадження у справі з обов`язковим посиланням на докази, якими такі заперечення обґрунтовуються.

14.02.2019 р. на виконання вимог ч. 1 ст. 498 ЦПК України, а також на підставі Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, яка ратифікована Верховною Радою України 10.11.1994 року та набула чинності для України 14.04.1995 року, суд звернувся із судовим дорученням до компетентного суду Російської Федерації про вручення Уряду Російської Федерації, як органу, який здійснює заходи щодо забезпечення оборони країни, державної безпеки, реалізації зовнішньої політики, забезпечення законності, прав і свобод громадян, з метою вручення копії ухвали про відкриття провадження разом із заявою ОСОБА_1 та доданими до заяви документами, а також виконання окремих процесуальних дій.

Ухвалою суду від 01.06.2020 р. провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, було зупинено до отримання від компетентних органів інформації щодо виконання компетентним судом Російської Федерації судового доручення про вручення документів та виконання окремих процесуальних дій.

09.12.2020 року Ухвалою суду провадження у вказаній цивільній справі було поновлено та справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання заявниця та її представник не з`явилися. Заявниця надала суду заяву, в якій просила суд слухати справу без її та представника участі за наявними в матеріалах справи документами. Вимоги заяви підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином однак, заперечень проти заявлених вимог не надав, про поважність причин неявки в судове засідання не повідомив.

Статтею 114 Конституції Російської Федерації визначено, зокрема, що Уряд Російської Федерації здійснює заходи щодо забезпечення оборони країни, державної безпеки, реалізації зовнішньої політики, забезпечення законності, прав і свобод громадян.

Заінтересована особа — ОСОБА_2 в судове засідання свого представника не направила, про дату судового засідання, а також предмет розгляду була повідомлена належним чином в порядку ст. 498 ЦПК України.

В матеріалах справи міститься лист Міністерства закордонних справ України № 71/ВКЗ/16-500-75887 від 16.11.2020 р., в якому зазначено, що Посольство України в Російській Федерації нотою від 16.09.2020 № 6111/22-012-1666 повторно зверталося до Міністерства закордонних справ РФ з проханням інформувати щодо виконання компетентним органом РФ доручень Корабельного районного суду м. Миколаєва. Станом на 16.11.2020 будь-яка відповідь від російської сторони за позовом громадянки ОСОБА_1 на адресу диппредставництва України в РФ не надходила.

Вказаним листом також повідомлено, що у відповідь на аналогічні звернення Посольства України в Російській Федерації Міністерство закордонних справ РФ нотою від 27.12.2019 № 16182/2дснг повідомило, що російською стороною не розглядатимуться надіслані Україною матеріали, які містять неприйнятні для російської сторони формулювання.

Суд, вивчивши заяву, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності дійшов наступного.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою та пунктом п`ятим частини другої статті 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Під час розгляду справи було встановлено, що згідно з наданою в розпорядження суду ксерокопією паспорту заявниці, ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 03.05.2001 року.

Згідно з довідкою № 2615000135 від 14.05.2015 р. про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, адресою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за якою вона постійно проживала є АДРЕСА_4 та перемістилася вона з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2 — 21 вересня 2014 року.

В довідці № 0000567557 від 26.06.2018 р. про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою Управлінням соціальних виплат і компенсацій Корабельного району, зазначено, що фактичним місцем проживання/перебування ОСОБА_1 (яка зареєстрована по АДРЕСА_1 ) є: АДРЕСА_3 .

Згідно з статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вказаних положень Закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб, у тому числі, може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту залежить реалізація суб`єктивного права особи.

Частиною четвертою статті 2 Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях” визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасовов окупованій території України”, а саме 20 лютого 2014 року.

Отже, вказаний Закон передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник.

Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території.

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції.

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (справа «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», справа «Катанта інші проти Молдови та Росії», справа «Саргсян проти Азербайджану»).

Згідно з вказаною прецедентною практикою Європейського суду з прав людини держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника.

Встановлення факту вимушеного переселення заявника з окупованої території Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області України, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.

Аналогічної думки дотримується і Верховний Суд у своїй постанові від 29.01.2020 по справі № 320/5213/17 (провадження № 61-17611св18), в якій під час прийняття рішення виходив з того, що відмова у задоволенні заяви про встановлення факту вимушеного переселення з окупованої території у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації та окупацією Російською Федерацією частини територій Луганської області України, фактично позбавить заявника права на встановлення причини його внутрішнього переселення.

Від встановлення даного юридично значимого для заявника факту залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких він, через дії Російської Федерації, вимушено бере участь.

З огляду на встановлені судами обставини, з урахуванням положень Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” суд дійшов висновку, що вимушене переселення ОСОБА_1 у вересні 2014 року з окупованої території Луганської області відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Згідно з п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв`язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 звернулася в суд з заявою про встановлення юридичного факту, що її вимушене переселення з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України, суд вважає, що судовий збір за розгляд цієї заяви слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 263-265, 293, 294, 315-319, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, де заінтересованими особами є Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація - задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вересні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони по справі:

Заявник – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 );

Заінтересована особа – Міністерство соціальної політики України (ЄДРПОУ: 37567866, МФО: 820172, адреса: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10);

Заінтересована особа – Російська Федерація (Будинок Уряду Російської Федерації, адреса: Російська Федерація, м. Москва, Краснопресненська набережна, будинок 2).

Суддя Я.А. Чернявська