Рішення № 96255554, 19.03.2021, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 19.03.2021

Справа № 334/5697/17

Провадження № 2/334/126/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2021 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., за участі секретаря Гребенюк А.А., представника позивача - адвоката Сидельнікової О.Л., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Димитрашка Д.В., розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів за минулий час, додаткових витрат на утримання дитини,

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 аліменти за минулий час в розмірі 180000,00 грн. та додаткові витрати в розмірі 135339,96 грн. на утримання сина ОСОБА_3 , а також понесені нею судові витрати по справі у зв`язку зі зверненням із позовом до суду.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що з 19 грудня 1998 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , зареєстрованим ВРАГС Хортицького районного управління юстиції м. Запоріжжя, актовий запис № 680.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в шлюбі у них народився син ОСОБА_3 .

14 червня 2017 року шлюб з ОСОБА_1 розірвано, проте спільне господарство вони припинили вести ще з січня 2017 року.

За час перебування у шлюбі відповідач офіційно не працював, не приймав участі в матеріальному забезпеченні родини, не надавав кошти на утримання сина. Позивач неодноразово зверталась до відповідача з проханням знайти роботу, допомагати у вихованні та утриманні сина, проте він ігнорував її прохання та ухилявся від пошуку засобів для забезпечення духовного, емоціонального, інтелектуального розвитку дитини.

Оскільки відповідач до повноліття сина не надавав кошти на задоволення необхідних потреб сина, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 аліменти за минулий час, починаючи з 14 червня 2014 року і до повноліття сина, в твердій грошовій сумі, виходячи з розрахунку 5000,00 грн. щомісячно, що разом становить 180000,00 грн.

Крім аліментів, позивачка витрачала кошти пов`язані з розвитком мовних здібностей дитини та його навчанням, в яких відповідач не брав участі. Так, у 2016 році, з метою продовження навчання у вищому учбовому закладі Німеччини сину необхідно було відкрити блок рахунок, на який внести кошти, необхідні для оплати першого року навчання. Крім того, оскільки навчання буде здійснюватись німецькою мовою, за вимогою вищого навчального закладу необхідним є проходження мовних курсів в Німеччині. Вартість навчання на мовних курсах, проживання в Німеччині та квитки на літак вона придбавала за особисті кошти. Так позивачкою понесені наступні додаткові витрати, -

15.12.2016 сплачено 7125,00 грн. - перша частина вартості послуг, відповідно до Договору про надання послуг № 91011216 від 01.12.2016 для бронювання освітнього курсу за кордоном;

22.02.2017 сплачено 2984,00 євро, що станом на час звернення із позовом до суду становить 89941,43 грн., за курсом НБУ на 28.08.2017;

20.07.2017 в рамках цього ж договору, вимогою вищого навчального закладу було відкриття блок-рахунку на ім`я студента, у зв`язку з чим позивач відкрила рахунок за сумою 4500,00 євро, що станом на день підготовки позовної заяви 28.08.2017 становить 135635,54 грн.

19.04.2016 було укладено Договір про надання послуг № 34070416 для бронювання освітнього курсу за кордоном, за умовами якого позивачем сплачено 1260,00 євро, які вносились частинами 10.05.2016, 06.05.2016, 05.05.2016, що станом на день підготовки позовної заяви 28.08.2017 становить 37977,95 грн.

Таким чином, сума додаткових витрат на утримання сина склала 270679,92 грн.

Враховуючи рівність прав батьків щодо виховання та утримання дитини, вважає за необхідне суму додаткових витрат на виховання дитини також розподілити порівну. Оскільки загальна сума витрат становить 270679,92 грн., просить стягнути з відповідача на її користь 135339,96 грн.

Під час розгляду справи представником позивача ОСОБА_4 подані додаткові пояснення, в яких зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. ОСОБА_2 неодноразово вживала заходів щодо отримання від відповідача аліментів на утримання дитини, але останній від надання такої допомоги ухилявся та не приймав участі в матеріальному забезпечені родини, не надавав кошти на утримання їхнього сина ОСОБА_3 . Щодо додаткових витрат на утримання дитини, то в 2016 році з метою розвитку здібностей дитини, позивачем сплачені курси з німецької мови в учбовому закладі Німеччині, проживання та квитки на літак. Загальна сума додаткових витрат на утримання їхнього сина становить 270679,92 грн. Беручи до уваги, що навчання у навчальному закладі Німеччини спрямоване на розвиток здібностей дитини, удосконалення та поглиблення знань, то такі витрати слід вважати додатковими.

В судовому засіданні ОСОБА_2 , її представник ОСОБА_5 підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечував зв`язку з безпідставністю і необґрунтованістю позовних вимог, надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що їх син ОСОБА_3 з часу народження та до свого повноліття проживав разом із ним, своїм батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим ОСОБА_2 не має права на пред`явлення позову про стягнення аліментів, оскільки їхній син ОСОБА_3 не проживав та не проживає разом з нею.

Позов ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий період не може бути задоволений, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу про вжиття нею заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом останніх трьох років та ухилення відповідача від їх сплати.

Таким чином, в силу фактичних обставин справи та діючих норм законодавства, які визначають виключне право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів того батьків, з яким проживає дитина, ОСОБА_2 не могла вживати жодних заходів з одержання аліментів з відповідача, оскільки їх син постійно, з часу народження та до повноліття, проживав разом зі своїм батьком в АДРЕСА_1 .

З народження сина ОСОБА_3 та до теперішнього часу він жодного разу не нехтував своїми батьківськими обов`язками щодо піклування про здоров`я сина, його фізичний, духовний та моральний розвиток та належним чином утримував сина, забезпечував його всім необхідним, у межах своїх можливостей.

Доводи позивача про те, що він офіційно не працював, не відповідають дійсності та спростовуються трудовою угодою від 01.03.2006, укладеною між ним та позивачкою як приватним підприємцем ОСОБА_2 , яка з 2006 року почала працювати в ТОВ «Алло», а тому не мала фізично можливості займатися особисто своєю підприємницькою діяльністю. В той же час, ОСОБА_2 як роботодавець має заборгованість по виплаті йому заробітної плати.

Щодо додаткових витрат на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_1 зазначив, що вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Враховуючи, що син не проживає з ОСОБА_2 , у суду відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог про стягнення додаткових витрат на утримання дитини. Вказані у позові кошти сплачувалися ОСОБА_2 в період їхнього шлюбу зі спільних коштів подружжя, у зв`язку з чим її вимоги не можуть бути задоволені. Крім того, предметом договору № 34070416 від 19.04.2016 р.. за яким Позивач сплачувала кошти у сумі 135635,54 грн., були інформаційно-консультаційні послуги для формування Замовником заявки на бронювання навчальної програми (мовні або спеціальні курси), пов`язані з підготовкою виїзду за кордон.

Предметом договору № 91011216 від 01.12.2016 р., за яким Позивач сплачувала кошти екв. 37977,95 грн. були - інформаційно-консультаційні послуги для формування Студентові Замовником заявки на бронювання освітнього курсу за кордоном та послуги, пов`язані з підготовкою виїзду за кордон. 20.07.2017 року в рамках договору від 01.12.2016р. № 91011216 було відкриття блок рахунку та сплачено 4500 євро, еквівалент 135 635,54 грн. знаходиться на депозитному блок рахунку, який по закінченні перебування сина у Німеччині повернеться платнику. Тобто, послуги за цим договором не стосуються навчання та розвитку здібностей дитини.

На сьогоднішній день син досяг повноліття, працює у Німеччині та самостійно себе матеріально забезпечує. В той час як ним самостійно сплачуються витрати за комунальні послуги у житловому приміщенні, в якому вони з сином проживають разом, на думку відповідача підтверджує, що він сплачував та продовжує нести матеріальні витрати на сина.

Також зауважив, що при розгляді справи про розірвання шлюбу ОСОБА_2 письмово заявила, що у неї станом на дату прийняття судом рішення - 14.06.2017року, немає до ОСОБА_1 ніяких матеріальних, моральних претензій, оскільки сімейний бюджет та все їхнє майно, було під її контролем.

Просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що правових підстав для задоволення позву ОСОБА_2 немає, сам позов є безпідставним, необґрунтованим, докази її вимог відсутні.

Вислухавши учасників процесу, свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , оцінивши та дослідивши у сукупності докази надані сторонами в обґрунтування позову та заперечень на нього, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у шлюбі, рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 19 грудня 1998 року ВРАГС Хортицького районного управління юстиції м. Запоріжжя, актовий запис № 680, розірвано (т.1, а.с.3).

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.4).

Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.185 Сімейного кодексу України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Статтею 191 СК України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Глава 15 Сімейного кодексу України передбачає ряд самостійних способів отримання аліментів: за рішенням суду (ч.3 ст. 181 СК України), за ініціативою платника чи одержувача (ст. 187 СК України, шляхом подачі відповідних заяв за місцем роботи заявника), за договором між батьками про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК України, при цьому, такий договір підлягає укладенню в письмовій формі та нотаріальному посвідченню, тому факт його укладення не може підтверджуватись показаннями свідків).

Вимога про стягнення аліментів на дитину може бути подана до суду протягом усього строку існування права на утримання, тобто до досягнення дитиною повноліття.

За загальним правилом аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня подання позову на майбутнє.

В той же час у відповідності до ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені тільки при наявності підстав, установлених законом. Саме позивач повинен надати суду докази, того, що він вжив заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їхньої сплати.

Таким чином, Сімейним кодексом України встановлено право того з батьків (мати/батька) або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина на отримання від іншого з батьків (мати/батька), який проживає окремо, коштів для утримання дитини.

За загальним правилом, визначеним СК України вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів, в тому числі не подав позов про стягнення аліментів.

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 за минулий час 01.09.2017, на момент звернення з позовом син був повнолітнім. В період неповноліття сина з вимогами про стягнення аліментів ОСОБА_2 до суду не зверталась.

В обґрунтування підстав позову ОСОБА_2 зазначає, що син знаходився весь час на її утриманні, оскільки ОСОБА_1 ніде не працював і не приймав участі у матеріальному забезпеченні сім`ї.

Вказані обставини підтвердили свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , однак суд критично оцінює їх показання, оскільки свідками не наведено жодних фактичних даних, які б свідчили, що син проживав з матір`ю окремо від батька та перебував на її утриманні, та підтверджували, що ОСОБА_2 вживала заходів для стягнення з відповідача аліментів, а той ухилявся від надання утримання дитині.

В спростування доводів позову відповідач надав документи, з яких вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа - підприємець, між ОСОБА_2 як приватним підприємцем та ОСОБА_1 , було укладено трудову угоду від 01.03.2006 року, відповідно до умов якої ОСОБА_1 став помічником по веденню справ, представником інтересів ОСОБА_2 в усіх органах державної влади, підприємств всіх форм власності, приватних осіб, укладання договорів від імені ОСОБА_2 та ведення бухгалтерії, всіх справ пов`язаних з приватним підприємництвом, керуючий справами. (т.1, а.с.30,32).

Згідно першого розділу трудової угоди оплата за виконану роботу сплачується за домовленістю, враховуючи обсяг виконаної роботи та фактично витрачений час, але не менше ніж мінімальна заробітна плата, визначена законом. Строк дії трудової угоди - до припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2 або до подачі ОСОБА_1 заяви про звільнення.

Таким чином, в судовому засіданні були спростовані твердження позивачки про те, що ОСОБА_1 не працював та встановлено, що роботодавцем ОСОБА_1 була ОСОБА_2 .

Суд приходить до висновку, що позивачкою не надано належних, достатніх та допустимих докази доказів того, що син ОСОБА_1 перебував виключно на її утриманні, а батько ОСОБА_1 не приймав участі в матеріальному забезпеченні дитини, і що ОСОБА_2 вживала заходи для стягнення з відповідача аліментів, а той ухилявся від надання утримання дитині, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача аліментів за останні три роки що передували зверненню із позовом до суду.

Щодо стягнення з ОСОБА_10 додаткових витрат у зв`язку із розвитком у дитини мовних здібностей, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними у кожному конкретному випадку.

Відповідно до частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Аналіз указаних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу, тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_2 посилалася на те, що у зв`язку із навчанням дитини за кордоном, проходження стандартного курсу німецької мови 32 тижні нею сплачено кошти за навчання, дорогу до Німеччини та інформаційно-консультативні послуги на загальну суму 270679,92 грн.

В обґрунтування своїх вимог щодо стягнення додаткових витрат на розвиток мовних здібностей дитини ОСОБА_2 надала Договір про надання послуг № 91011216 про бронювання освітнього курсу за кордоном від 01.12.2016року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Ворлд-Тревел» ТМ «Українська освітня компанія «Studyua». Відповідно до умов договору виконавець зобов`язується за встановлену Договором плату, надати Замовнику інформаційно-консультативні послуги для формування Студентові Замовником заявки на бронювання освітнього курсу за кордоном та послуги пов`язані з підготовкою виїзду за кордон. Вартість послуг Виконавця за цим Договором складає 450 євро і сплачується Замовником у гривневому еквіваленті. (т.1, а.с.5)

З квитанції № 0.0.669932138.1 від 15.12.2016року вбачається, що ОСОБА_2 сплатила 7125,00 грн., як оплата за послуги згідно договору № 91/0112 від 01.12.2016 (т.1, а.с.8).

22 лютого 2017 року згідно платіжного доручення в іноземній валюті № 0408004 сплачено 2984,00 євро за проходження ОСОБА_11 стандартного курсу німецької мови, згідно рахунку-фактури № 6392 від 20.01.17 наданого мовною школою Sprachschule zum Ehrstein.(т.1, а.с.9-10,11).

19 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Ворлд-Тревел» ТМ «Українська освітня компанія «Studyua» укладено договір про надання послуг № 34070416 для бронювання навчальної програми за кордоном. Вартість послуг Виконавця за цим договором складає 5980 грн.(т.1., а.с.13-14).

Згідно Додатку № 1 до Договору про надання послуг для бронювання навчальної програми за кордоном № 34070416 від 07.04.2016р.загальна вартість навчальної програми 1260 євро., яка сплачена 28.04.2016 року згідно рахунку № 50124771 (т.1, а.с.15, 19).

Разом з тим, отримання інформаційно-консультативних послуг та навчання особи з метою здобуття освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні статті 185 СК України.

Крім того, позивач не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини за кордоном при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини.

ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання сина за кордоном. Навчальний заклад Sprachschule zum Ehrstein, Freiburg було обрано позивачем на власний розсуд, без погодження із відповідачем.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи у сукупності надані докази суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження, та не доведені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 18, 23, 76, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів за минулий час, додаткових витрат на утримання дитини - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Складення повного судового рішення - 29.03.2021.

Суддя: Турбіна Т. Ф.