Ухвала суду № 96251418, 15.03.2021, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/1977/18

Провадження № 6/175/180/20

У Х В А Л А

іменем України

15 березня 2021 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Бойка О.М.,

при секретарі Кучеренко О.Ю.,

розглянувши подання Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу, -

В С Т А Н О В И В:

30 листопада 2020 року до суду надійшло подання Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 в праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу.

В обґрунтування подання державний виконавець посилається на те, що в провадженні ДВС знаходиться на виконанні виконавче провадження 59449799 з виконання виконавчого листа № 175/1977/18 виданого 07 травня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 84635,37 грн.

Однак, боржник в добровільному порядку борг не сплачує, ухиляється від виконання рішення суду, рухоме та нерухоме майно, яке б належало боржнику, відсутнє, на виклик до виконавця не з`являється, тому просить встановити тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Представник Дніпровського районного відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про наявність поважних причин для неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи до суду не надав.

Боржник ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про наявність поважних причин для неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи до суду не надав.

Оскільки про час і місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, суд вважає, що судове засідання можливо провести без їх участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Так, у справі «Гочев проти Болгарії» (Gochev v. Bulgaria), рішення від 26.11.2009 року (заява № 34383/03) Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином: у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати не співрозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), скарга№32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга №41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення європейського Суду за справою«Рінер проти Болгарії», §124 і згадуване вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007р. за справою«Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідними змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Судом встановлено, що на виконанні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває виконавчий лист №175/1977/18 виданого Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області 07 травня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №б/н від 06 лютого 2014 року у розмірі 84635,37 грн. (Виконавче провадження № 59449799).

03 липня 2019 року постановою заступником начальника відділу Дніпровського районного відділу ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Кущенко Ю.В. відкрито виконавче провадження №59449799 з примусового виконання виконавчого листа 175/1977/18.

Згідно наданого виклику від 09 січня 2020 року ОСОБА_1 викликався до державного виконавця, однак підтверджень того, що такий виклик боржник отримав суду не надано. При цьому, в матеріалах справи наявні копії поштових відправлень, які повернулися за закінченням терміну зберігання, тоді як, ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручення адресату відповідних рекомендованих листів. Тому, дана відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення боржника, зокрема, не визначає чи адресат відмовився від отримання повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано листи, не виявлено за місцем проживання.

Відповідно до відповіді Державної фіскальної служби України від 28 липня 2020 року інформація щодо джерел отримання доходів боржника відсутня.

Також, згідно відповіді МВС України від 28 липня 2020 року, відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби.

Окрім того, боржник ОСОБА_1 на обліку в органах ДФС не перебуває, що підтверджується відповіддю Державної фіскальної служби України від 28 липня 2020 року.

Водночас, Державною прикордонною службою України надано відповідь від 23 листопада 2020 року, про те, що ОСОБА_1 неодноразово перетинав державний кордон України, зокрема: 18 вересня 2019 року та 26 вересня 2019 року.

Так, вирішуючи питання про задоволення чи відмову у задоволенні подання державного виконавця, суд має перевірити вчинення державним, приватним виконавцем при примусовому виконанні судового рішення всіх можливих виконавчих дій, та з`ясувати наявність доказів, які б свідчили, що боржник умисно ухиляється від виконання рішення суду.

Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема, виконання судового рішення.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, який вказує приватний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

Відповідно до положення ч. 3 ст. 12 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

Суд зауважує, що виконавцем не надано доказів на підтвердження ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду. Відсутні докази отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження та отримання виклику до державного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

При цьому, дії державного виконавця щодо розшуку майна, коштів у боржника, накладення арешту на майно боржника, тощо не можуть свідчити про ухилення самого боржника від виконання зобов`язань. Вказані дії проводяться державним виконавцем незалежно від ухилення чи не ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що подання не підлягає задоволенню, через те, що державним виконавцем не доведено та матеріали справи не містять доказів на підтвердження свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду.

Керуючись ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду та в`їзду в Україну громадян України», ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 441 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон України без вилучення паспортного документу - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.М. Бойко