Рішення № 96246692, 14.04.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2021 року Справа №480/485/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) (далі - відповідач), в якій просить стягнути з Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 9953) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.11.2020 по 15.12.2020 у розмірі 11489,52 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу (17.11.2020), відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати належних йому сум. Позивач зазначає, що особа, звільнена з військової служби на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонної служби, розраховується за всіма видами належного на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Вказані виплати фактично були проведені 15.12.2020, що є остаточною датою розрахунку при звільненні. Таким чином позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню за період з 18.11.2020 по 15.12.2020 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11489,52 грн.

Ухвалою суду від 19.01.2021 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача надав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначив, що на спірні правовідносини не поширюються норми ст.ст. 116,117 КЗпП України, а тому у відповідача відсутні обов`язки відшкодовувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що його вимоги є правомірними та обґрунтованими, відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

23.02.2021 представник позивача подав клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

22.03.2021 представник позивача подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.11.2020 по 19.03.2021 в розмірі 49651,14 грн.

Вказана заява мотивована тим, що у позовній заяві від 15.01.2021 позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за період затримки розрахунку з 18.11.2020 по 15.12.2020 (день розрахунку) - 28 днів. Однак, після звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку, 19.03.2021 позивачу було виплачено кошти у розмірі 33993,93 грн. - грошову компенсацію вартості неотриманого ним речового майна. З вказаного слідує, що остаточним днем повного фактичного розрахунку позивача при звільненні є саме - 19.03.2021. Враховуючи вказане, період затримки розрахунку позивача в даному випадку складає з 18.11.2020 (наступний день після звільнення) по 19.03.2021 (день фактичного розрахунку) - 121 день, у зв`язку з чим сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 49651,14 грн.

Ухвалою суду від 29.03.2021 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог по даній справі та надано відповідачу строк для подання письмових пояснень щодо заяви про уточнення позовних вимог та клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

На адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, мотивоване тим, що позивачем пропущено без поважних причин строк звернення до суду.

Ухвалою суду від 29.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Дослідивши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач до 17.11.2020 проходив службу за контрактом у військовій частині 9953.

З витягу з розрахунково-платіжної відомості позивача та листа № 11/221 від 11.01.2021 судом встановлено, що у зв`язку із звільненням позивача йому нараховано 113124,42 грн., з яких: матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі 1530,00 грн., допомога на оздоровлення за 2020 рік - 12515,60 грн., одноразова допомога при звільненні з військової служби - 62578,00 грн., грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку - 1668,75 грн., індексація грошового забезпечення за серпень 2020 року - 226,29 грн., індексація грошового забезпечення за вересень 2020 року - 226,29 грн., індексація грошового забезпечення за жовтень 2020 року - 226,29 грн., індексація грошового забезпечення за листопад 2020 року - 128,23 грн., грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій - 35043,68 грн., надбавка за бойове чергування - 704,00 грн.

15.12.2020 відповідачем на рахунок позивача перераховано вищевказані складові грошового забезпечення у сумі 113124,42 грн., що підтверджується банківською випискою від 22.12.2020.

У подальшому, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 по справі №480/404/21, визнано протиправною бездіяльність військової частини 9953 Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2012 року по 17.11.2020 включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу 17.11.2020 та зобов`язано військову частину 9953 Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2012 року по 17.11.2020 включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.11.2020.

У день прийняття вказаного рішення відповідачем проведено відповідне нарахування та фактичну виплату на рахунок позивача у розмірі 33993,93 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби позивача.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Зазначений висновок суду щодо права позивача у відповідності до ст. ст. 116,117 КЗпП України отримати суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунки під час звільнення і нерозповсюдження на дані правовідносини строку звернення до суду викладено в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №480/3105/19, до розгляду якої було зупинено провадження у даній справі.

Разом із тим, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Відповідно до довідки про середньоденний заробіток позивача, наданої до матеріалів справи відповідачем, вбачається, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 410,34 грн., а середньомісячне грошове забезпечення складає 12515,60 грн. Період затримки розрахунку при звільненні, за який просить стягнути позивач є 1075 дні (з 18.11.2020 по 19.03.2020), а тому розмір середнього заробітку за період, який зазначено позивачем становить 49651,15 грн. (410,34 грн. х 121 дні).

Враховуючи те, що відповідачем фактично здійснено затримку виплати двох сум, а саме: затримка виплати суми 113124,42 грн. складала 28 днів, що дорівнює 11489,52 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; затримка виплати суми 33993,93 грн. складала 121 день, що дорівнює 49651,14 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності, та стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, в розмірі, що не перевищує 100% середньомісячного грошового забезпечення позивача, а саме 12515,60 грн. Визначаючи вказану суму, суд враховує те, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2012 року по 17.11.2020, була предметом судового розгляду та фактично виплачена позивачу у день прийняття рішення суду щодо спірного питання.

Стосовно стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано до матеріалів справи копію ордеру на надання правової допомоги позивачу адвокатом Орос В.В., договір про надання правничої допомоги №1-П/20 від 18.11.2020, додаток №1 до вказаного договору - замовлення правничої допомоги, розрахункову квитанцію на 6000,00 грн., акт про надання професійної правничої допомоги від 23.02.2021. Заяви про зменшення витрат на правничу допомогу представником відповідача надано не було.

Водночас, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог (25,21% від загальної суми позову), суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1512,60 грн. (25,21% від 6000,00 грн.).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Стягнути з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) (пров. Громадянський, 1, м. Суми, Сумська область, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 12515,60 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) (пров. Громадянський, 1, м. Суми, Сумська область, 40030, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1512,60 грн.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Глазько