Рішення № 96245400, 13.04.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2021 року 320/7308/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Ради адвокатів Київської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Ради адвокатів Київської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Київської області, в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову (зменшення позовних вимог) (том ІV, а.с.188-208), просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25.07.2020, прийнятого за результатами розгляду скарги голови Ради адвокатів Київської області на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 29.01.2019, від 05.02.2019, від 07.02.2019 у частині, що стосується прийняття відповідних рішень стосовно ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Раду адвокатів Київської області повторно розглянути заяву про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 25.07.2020 Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за результатами розгляду скарги голови Ради адвокатів Київської області було прийнято рішення, яким скасовані рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 29.01.2019 в частині допуску ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту, №152 від 05.02.2019 в частині допуску ОСОБА_1 до складення усної частини кваліфікаційного іспиту та від 07.02.2019 в частині затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що таке рішення було прийнято у зв`язку з тим, що, на думку відповідачів, у неї відсутній стаж роботи в галузі права не менше двох років на день звернення із заявою про допуск до кваліфікаційного іспиту.

Позивач не погоджується із такими доводами відповідачів, оскільки стаж її роботи у галузі права підтверджується записами в трудовій книжці, в якій зазначено, що у період з 11.11.2010 по 30.10.2017 вона працювала на посаді юрисконсульта в МПП "Луч".

Водночас, позивач зауважила, що відсутність даних про перерахування МПП "Луч" за неї як за найманим працівником збору на обов`язкове державне пенсійне страхування не є підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду роботи до стажу в галузі права, оскільки відповідно до вимог статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Відповідачі позов не визнали, подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких просили суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25.07.2020 №VІІ-002/2020 прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки під час розгляду скарги голови Ради адвокатів Київської області на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 29.01.2019, №152 від 05.02.2019 та від 07.02.2019, які стосуються ОСОБА_1 , було встановлено, що у позивача на день звернення із заявою про допуск до кваліфікаційного іспиту був відсутній стаж роботи в галузі права не менше двох років, оскільки згідно даних, які наявні в ГУ ДПС у Київській області та в ГУ ПФУ у Київській області, МПП "Луч" не сплачувало за ОСОБА_1 внески до Пенсійного фонду України та податок з доходів фізичних осіб.

Водночас, відповідачі зауважили, що трудова книжка та будь-які інші документи, які були надані позивачем, не можуть підтвердити стаж роботи в галузі права не менше ніж два роки, оскільки з 2004 року стаж роботи підтверджується за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Третя особа подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що на момент подачі позивачем заяви про допуск до кваліфікаційного іспиту у неї був відсутній необхідний стаж для складання кваліфікаційного іспиту, а тому вважає, що Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури було правомірно прийнято рішення від 25.07.2020 №VІІ-002/2020 та у відповідності до вимог чинного законодавства. З огляду на зазначене, третя особа просить суд відмовити у задоволенні позову.

Позивачем подані до суду відповіді на відзиви, в яких зазначила, що аргументи відповідачів є необґрунтованими, безпідставними, надуманими та такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві України та судовій практиці, яка склалася щодо таких правовідносин.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2020, головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №320/7308/20 визначено суддю Щавінського В.Р.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

11.11.2020 до суду від позивача надійшла заява про відвід судді Щавінського В.Р.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 визнано відвід судді Київського окружного адміністративного суду Щавінського В.Р. у справі №320/7308/20 необґрунтованим та передано справу до ВДЗК (канцелярія) Київського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відвід судді.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Щавінського В.Р. від здійснення розгляду адміністративної справи №320/7308/20 відмовлено (суддя Терлецька О.О.).

08.12.2020 до суду ОСОБА_1 подано заяву про відвід судді Щавінського В.Р.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Київського окружного адміністративного суду Щавінського В.Р. в адміністративній справі №320/7308/20 відмовлено.

16.12.2020 суддею Київського окружного адміністративного суду Щавінським В.Р. подано заяву про самовідвід.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 задоволено заяву головуючого судді Щавінського В.Р. про самовідвід в адміністративній справі №320/7308/20 та передано адміністративну справу №320/7308/20 ВДЗК (канцелярія) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду згідно з ч. 1 ст. 31 КАС України.

16.12.2020 згідно з підпунктом 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, пункту 3.3.1 частини 3.3. Засад використання автоматизованої системи документообігу Київського окружного адміністративного суду у зв`язку із самовідводом судді Щавінського В.Р. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №320/7308/20, за результатами якого справа була передана для розгляду судді Балаклицькому А.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 прийнято адміністративну справу №320/7308/20 до провадження та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

28.12.2020 до суду від позивача надійшла заява про відвід судді Балаклицького А.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 визнано необґрунтованим заявлений ОСОБА_1 відвід судді Балаклицькому А.І. в адміністративній справі №320/7308/20 та передано адміністративну справу №320/7308/20 до відділу документального забезпечення та контролю Київського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відвід судді в порядку, встановленому частиною четвертою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України іншим суддею, визначеним згідно статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І. в адміністративній справі №320/7308/20 відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 уточнений адміністративний позов (зменшення позовних вимог) ОСОБА_1 разом з доданими документами повернуто позивачу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю повернуто позивачу без розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 витребувано докази по справі від Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 прийнято до розгляду уточнений адміністративний позов (зменшення позовних вимог) ОСОБА_1 у справі №320/7308/20 та встановлено відповідачам строк для подання до суду відзиву на уточнений адміністративний позов (зменшення позовних вимог) протягом п`ятнадцяти календарних днів з дня отримання копії даної ухвали.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 зупинено провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 поновлено провадження у справі та вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Білоцерківським РВ Управління ДМС України в Київській області 08.10.2015, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю.

До вказаної заяви додано документи, перелік яких передбачений Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Порядком допуску до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, затвердженим Рішенням Ради адвокатів України №270 від 17.12.2013.

На підтвердження наявності необхідного рівня освіти та стажу роботи в галузі права, позивачем надано нотаріально засвідчені копії диплому про перепідготовку серії НОМЕР_2 від 20.01.2009 та трудової книжки серії НОМЕР_3 , відповідно до якої у період з 11.11.2010 по 30.10.2017 вона працювала на посаді юрисконсульта в МПП "Луч".

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 29.01.2019 допущено ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту.

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 05.02.2019 допущено ОСОБА_1 до складення усної частини кваліфікаційного іспиту.

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 07.02.2019 затверджено результати складення кваліфікаційного іспиту та вирішено видати ОСОБА_1 свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту.

На підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 07.02.2019 ОСОБА_1 видано свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту серії НОМЕР_4 .

13.03.2019 ОСОБА_1 звернулась до Ради адвокатів Київської області із заявою про проходження стажування.

Рішенням Ради адвокатів Київської області №69 від 19.04.2019 ОСОБА_1 була направлена на стажування до керівника стажування адвоката ОСОБА_2

23.10.2019 стажистом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Київської області була подана заява на оцінювання звіту разом із додатками. Також був поданий звіт про оцінку стажування адвоката-керівника стажування.

24.12.2019 від адвоката-керівника стажування ОСОБА_3 до Ради адвокатів Київської області надійшла заява про відкликання звіту про оцінку стажування як такого, що підписаний поспішно.

В даній заяві адвокат-керівник стажування зазначив про те, що стажистом належним чином не засвоєно Програму проходження стажування в частині Правил адвокатської етики. Також він рекомендував продовжити ОСОБА_1 термін стажування.

27.12.2019 на черговому засіданні Рада адвокатів Київської області розглянула заяву адвоката-керівника стажування ОСОБА_3 , за результатами чого було прийнято рішення про продовження стажування стажисту ОСОБА_1 строком на два місяці та рекомендовано змінити адвоката-керівника стажування.

20.02.2020 на адресу Ради адвокатів Київської області надійшла відповідь від ГУ ДПС у Київській області, в якій зазначено, що відповідно до даних ІТС "Податковий блок", МПП "Луч" (код ЄДРПОУ 20580850) до Білоцерківського управління ГУ ДПС у Київській області податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1-ДФ за період з 11.11.2010 по 30.10.2017 не подавали та податок з доходів фізичних осіб не сплачували.

13.03.2020 на адресу Ради адвокатів Київської області надійшла відповідь від ГУ ПФУ у Київській області, в якій зазначено, що в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про перебування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) у трудових відносинах з МПП "Луч" за період з 2010 по 2017 роки.

31.03.2020 голова Ради адвокатів Київської області ОСОБА_4 звернувся до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури зі скаргою на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 29.01.2019 про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, №152 від 05.02.2019 про допуск до складення усної частини кваліфікаційного іспиту та №152 від 07.02.2019 про затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та видачу особам свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту, в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25.07.2020 №VІІ-002/2020 скаргу голови Ради адвокатів Київської області ОСОБА_4 - задоволено.

Скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 29.01.2019 в частині допуску ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту.

Скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 05.02.2019 в частині допуску ОСОБА_1 до складення усної частини кваліфікаційного іспиту.

Скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 07.02.2019 в частині затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 .

Зі змісту рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25.07.2020 №VІІ-002/2020 вбачається, що таке рішення було прийнято у зв`язку з тим, що МПП "Луч" не сплачувало за ОСОБА_1 внески до Пенсійного фонду України, а податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1-ДФ за період з 11.11.2010 по 30.10.2017 не подавали, відповідно не сплачувався податок на доходи фізичних осіб, а тому неможливо стверджувати, що ОСОБА_1 працювала на посаді юрисконсульта МПП "Луч" відповідно до наказу №13 від 11.11.2010.

У зв`язку з встановленими обставинами, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури прийшла до висновку, що станом на дату звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області із заявою про допуск до кваліфікаційного іспиту у ОСОБА_1 відсутній стаж роботи в галузі права не менше двох років.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25.07.2020 №VІІ-002/2020, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Згідно з частиною 8 статті 50 названого Закону рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.

Основним правовим питанням, яке підлягає вирішенню в першу чергу в межах даної адміністративної справи, є можливість (наявність відповідного права) оскарження рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури третьою особою, зокрема, головою Ради адвокатів Київської області та, як наслідок, наявність повноважень у Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури для розгляду відповідної скарги та прийняття відповідного рішення.

Так, частиною 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до змісту статті 8 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про:

1) допуск особи до кваліфікаційного іспиту;

2) відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту.

Особі, яка звернулася із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, повідомляється про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня його прийняття. У разі прийняття рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту в рішенні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в обов`язковому порядку зазначаються причини такої відмови.

Рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.

З системного аналізу змісту вказаних норм вбачається, що: (1) вказана стадія набуття права на заняття адвокатською діяльністю передбачає оскарження виключно рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту, що є логічним, оскільки лише вказане рішення може мати негативні наслідки для особи; (2) Закон не надає можливість оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, оскільки будь-якого негативного впливу на права особи воно не має; (3) рішення про допуск до кваліфікаційного іспиту чи відмову у ньому стосується виключно тієї особи, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону; (4) суб`єктом оскарження рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути виключно та особа, відносно якої воно прийнято; (5) будь-які інші суб`єкти (треті особи), яких не стосується вказане рішення, не наділені відповідним правом на його оскарження.

Таким чином, вказаний аналіз свідчить про те, що рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту не підлягає оскарженню, в той час як рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено тільки особою, відносно якої воно прийнято.

Отже, з огляду на те, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 29.01.2019 №152 про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту та №152 від 29.01.2019 про допуск ОСОБА_1 до складення усної частини кваліфікаційного іспиту не підлягають оскарженню, в той же час скаржник - голова Ради адвокатів Київської області є третьою особою, якої вказані рішення не стосується та стосуватися не можуть, суд вважає, що останній не є та не може бути суб`єктом оскарження названих рішень, а відтак у Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не виникає повноважень на розгляд скарги та, відповідно, прийняття будь-якого рішення за наслідками її розгляду, окрім як відхилення скарги.

Те саме стосується і рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 07.02.2019 про затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 , з огляду на наступне.

За змістом статті 9 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні теоретичних знань у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, яка виявила бажання стати адвокатом, а також у виявленні рівня її практичних навичок та умінь у застосуванні закону. Особі, яка склала кваліфікаційний іспит, протягом десяти днів з дня складення кваліфікаційного іспиту кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури безоплатно видає свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту. Свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту дійсне протягом трьох років з дня складення іспиту. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може бути допущена до складення такого іспиту повторно не раніше ніж через шість місяців. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит повторно, може бути допущена до наступного кваліфікаційного іспиту не раніше ніж через один рік. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може протягом тридцяти днів з дня отримання рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури оскаржити його до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду, які можуть залишити оскаржуване рішення без змін, або зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури провести повторний кваліфікаційний іспит у найближчий час проведення таких іспитів.

Відповідно до змісту статті 10 названого Закону стажування полягає в перевірці готовності особи, яка отримала свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту, самостійно здійснювати адвокатську діяльність. Стажування здійснюється протягом шести місяців під керівництвом адвоката за направленням ради адвокатів регіону. За результатами стажування керівник стажування складає звіт про оцінку стажування та направляє його раді адвокатів регіону. Результати стажування оцінюються радою адвокатів регіону протягом тридцяти днів з дня отримання звіту. За оцінкою результатів стажування рада адвокатів регіону приймає рішення про: 1) видачу особі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; 2) продовження стажування на строк від одного до трьох місяців. Рішення ради адвокатів регіону про продовження стажування може бути оскаржено стажистом адвоката або керівником стажування протягом тридцяти днів з дня його отримання до Ради адвокатів України або до суду, які можуть залишити оскаржуване рішення без змін, або зобов`язати раду адвокатів регіону видати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з частинами 1 статей 11 та 12 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України та такій особі радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.

Системний аналіз змісту зазначених норм свідчить про те, що (1) названа стадія набуття права на заняття адвокатською діяльністю передбачає оскарження лише рішення про не складення кваліфікаційного іспиту та рішення ради адвокатів регіону про продовження стажування, (2) суб`єктами оскарження рішення про не складення кваліфікаційного іспиту є виключно особа, яка його не склала, а рішення ради адвокатів регіону про продовження стажування - стажист адвоката або керівник стажування, що є логічним, оскільки такі рішення стосуються лише вказаних осіб та можуть мати негативні наслідки для них (зокрема, повторно до складення такого іспиту особа може бути допущена не раніше ніж через шість місяців).

Інакше кажучи, Закон не передбачає можливість оскарження рішення про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, оскільки будь-якого негативного впливу на права зазначених осіб вони не мають.

Таким чином, рішення про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту не підлягають оскарженню.

За таких умов, рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 07.02.2019 про затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту не підлягає оскарженню, в той же час скаржник - голова Ради адвокатів Київської області є третьою особою, якої вказане рішення не стосується та стосуватися не може, у зв`язку з чим суд вважає, що останній не є та не може бути суб`єктом оскарження названого рішення, а відтак у Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не виникає повноважень на розгляд скарги та, відповідно, прийняття будь-якого рішення за наслідками її розгляду, окрім як відхилення скарги.

Зазначення в частині 8 статті 50 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" про те, що рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду, є загальною нормою, що стосується рішень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, без конкретизації переліку відповідних рішень, можливих суб`єктів їх оскарження та відповідного порядку, що визначено у інших спеціальних нормах по кожному конкретному випадку (зокрема, у вже вказаних).

Тобто, така норма не підлягає широкому тлумаченню стосовно суб`єктів оскарження, як стверджує відповідач.

Одночасно судом враховується, що згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 14.10.2010 (справа "Щокін проти України") зазначив, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Поряд з цим, суд погоджується з твердженням відповідача, що вимоги Кодексу адміністративного судочинства України на процедуру оскарження до ВКДКА не розповсюджуються, хоча остання і прирівняна певною мірою до суду, оскільки законодавець чітко визначив право на альтернативне оскарження такого рішення або до суду, або до ВКДКА.

Крім того, у разі оскарження одного і того ж рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, або/та дій чи бездіяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури до ВКДКА та до суду, ВКДКА виносить постанову про закриття провадження, виходячи з принципу правової визначеності, встановленого Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (пункт 3.49 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 4-5.07.2014 №78).

Отже, при зверненні до суду дійсно необхідно перевірити наявність відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України порушеного права, що не поширюється на випадки звернення до ВКДКА, проте це не виключає обов`язок ВКДКА перевірити чи підлягає відповідне рішення оскарженню та чи належний суб`єкт звернувся зі скаргою відповідно до вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Водночас, питання щодо допуску до професії адвоката неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ.

Зокрема у пунктах 33-35 рішення цього міжнародного судового органу від 28.05.2009 у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05, ЄСПЛ, визнаючи порушення вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті права на професію адвоката вказав, що в цьому випадку проблема полягає у тому факті, що Колегія адвокатів держави-відповідача спочатку надала дозвіл заявниці пройти передбачене законом стажування, проте в решті-решт не дозволила їй брати участь у відповідних екзаменаційних процедурах для отримання свідоцтва адвоката. ЄСПЛ зазначає, що така відмова Колегії адвокатів здійснена на останній стадії процесу, пов`язаного з зарахуванням заявниці в реєстр адвокатів Колегією адвокатів на стадії, коли вперше виникло питання про громадянство заявниці в контексті перешкоди для участі у екзаменах, організованих колегією. Тому такий крок Колегії адвокатів неочікувано поставив під сумнів професійну ситуацію заявниці після того, як сама ж Колегія адвокатів надала дозвіл на те, що заявниця вісімнадцять місяців свого професійного життя присвятила виконанню умов про передбачене Колегією адвокатів стажування. З урахуванням природи та підстав такого стажування, так як вони встановлені в законодавстві держави-відповідача, заявниця не змогла б пройти стажування, якби Колегія адвокатів відповіла б відмовою на її заяву про стажування (пункт 33 рішення).

У пункті 34 вказаного рішення ЄСПЛ зазначено, що держава-відповідач надала докази того, що заявниця допущена до процедур, пов`язаних з отриманням свідоцтва адвоката через недбалість. ЄСПЛ вважає, що навіть якщо припустити, що спершу заявниця допущена до стажування внаслідок помилки зі сторони Колегії адвокатів, і що, відповідно, мова не йшла про мовчазну згоду щодо її права на участь в екзаменах після стажування всупереч її громадянства, однієї цієї складової було б недостатньо, щоб посягати на професійне життя заявниці. Дійсно, питання про те, чи був мотив недопущення заявниці до її участі в екзаменах, а саме її громадянство, достатньо обґрунтованим не є першочерговим у цій справі. Суттєвим є той факт, що влада надала дозвіл заявниці пройти передбачене стажування, хоч було зрозуміло, що по закінченню стажування вона не отримає право брати участь в екзаменах в адвокатуру.

З огляду на наведене, у пункті 35 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" ЄСПЛ вказав, що в діях компетентних органів держави-відповідача не було достатньої послідовності та поваги до особи та професійного життя заявниці і що держава-відповідач за таких умов порушила право заявниці на повагу до її приватного життя за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи прецедентну практику ЄСПЛ у вказаній справі, слід зазначити, що у спірних правовідносинах рішення відповідача мають вплив на приватне життя позивача в аспекті доступу до професії.

Таким чином, суд вважає, що позивач у відповідності до вимог та процедури, визначеної Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" набула право на зайняття адвокатською діяльністю, отримавши відповідне свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту серії НОМЕР_4 , має гарантоване вказаним Законом право на здійснення такої діяльності.

В цьому контексті також варто зазначити з приводу поновлення голові Ради адвокатів Київської області строку звернення зі скаргою на зазначені рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області, а саме.

Так, правила регулювання строків для подання скарг, безумовно, мають на меті забезпечення належного здійснення їх розгляду і дотримання принципу юридичної визначеності при цьому, на необхідності дотримання якого постійно наголошує Європейський суд з прав людини. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Зважаючи на те, що ВКДКА допустив реалізацію (1) не передбаченого законодавством права на оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, (2) суб`єктом, який не наділений правом на їх оскарження, тобто третьою особою, якої такі рішення не стосуються, поновивши строк на їх оскарження, ВКДКА допустила порушення принципу юридичної визначеності, оскільки відсутність умови належного здійснення їх розгляду і дотримання вказаного принципу приводила б до постійного збереження стану невизначеності у цих відносинах через можливість оскарження невизначеним колом осіб таких рішень внаслідок поновлення строків звернення на їх оскарження.

Враховуючи встановлені судом порушення ВКДКА під час прийняття скарги голови Ради адвокатів Київської області на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 29.01.2019, від 05.02.2019, від 07.02.2019 у частині, що стосується прийняття відповідних рішень стосовно ОСОБА_1 , та, як наслідок, безпідставне та необґрунтоване прийняття спірного рішення, суд приходить до висновку, що це є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25.07.2020 №VІІ-002/2020.

Водночас, суд вважає за необхідне звернути на інший аспект при вирішення даної справи.

Як було зазначено вище, частиною 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Частиною 2 цієї статті визначено коло осіб, які не можуть бути адвокатом. Перелік осіб, які не можуть бути адвокатом, є виключним і розширенню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України.

На виконання положень Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2013 №270 затверджено Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту, порядок складення кваліфікаційного іспиту та методика оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні (далі - Порядок №270).

Даний Порядок №270 визначає перелік документів, що подаються особами, які виявили бажання складати кваліфікаційний іспит для набуття права на заняття адвокатською діяльністю, правила допуску до складення кваліфікаційного іспиту, складення кваліфікаційного іспиту, оцінювання результатів кваліфікаційного іспиту та прийняття рішення за результатами складення кваліфікаційного іспиту регіональними кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури (далі - КДКА).

Вимоги до особи, яка звертається із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, врегульовано Розділом 2 Порядку №270.

Відповідно до пункту 1 Розділу 2 Порядку №270 передбачено, що особа, яка виявила бажання стати адвокатом (далі Заявник), звертається до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту.

Згідно з пунктом 2 Розділу 2 Порядку №270 одночасно із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту Заявник надає наступні документи, зокрема, документ (документи) про підтвердження наявності у Заявника стажу роботи в галузі права не менше, ніж два роки (оригінал та нотаріально чи за місцем роботи посвідчену копію).

Пунктом 6 Розділу 2 Порядку №270 передбачено, що до стажу роботи в галузі права слід зараховувати роботу на посадах, зокрема, юрисконсульта.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що адвокатом може бути фізична особа, яка, зокрема, має стаж роботи в галузі права не менше двох років.

Як було зазначено вище, підставою для прийняття Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури рішення від 25.07.2020 №VІІ-002/2020 слугував висновок про те, що станом на дату звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області із заявою про допуск до кваліфікаційного іспиту у ОСОБА_1 відсутній стаж роботи в галузі права не менше двох років.

До таких висновків Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури прийшла у зв`язку з тим, що МПП "Луч" не сплачувало за ОСОБА_1 внески до Пенсійного фонду України, а податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1-ДФ за період з 11.11.2010 по 30.10.2017 не подавали, відповідно не сплачувався податок на доходи фізичних осіб, а тому неможливо стверджувати, що ОСОБА_1 працювала на посаді юрисконсульта МПП "Луч" відповідно до наказу №13 від 11.11.2010.

Проте, суд не погоджується із таким рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25.07.2020 №VІІ-002/2020, з огляду на наступне.

Особливості підтвердження наявного трудового стажу визначені Кодексом законів про працю України, Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Порядком підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637).

Так, відповідно до частини 1 статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка (пункт 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній).

Відтак, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як було встановлено судом, ОСОБА_1 на підтвердження наявності у неї стажу роботи в галузі права не менше, ніж два роки, надано до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області нотаріально засвідчену копію трудової книжки серії НОМЕР_3 .

Так, зі змісту копії трудової книжки серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_1 у період з 11.11.2010 по 30.10.2017 працювала на посаді юрисконсульта в МПП "Луч".

Таким чином, трудовою книжкою, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 11.11.2010 по 30.10.2017 працювала на посаді юрисконсульта в МПП "Луч".

Крім того, на підтвердження наявності стажу роботи в галузі права не менше, ніж два роки, позивачем надано суду копії документів, а саме: відомості бухгалтерського обліку щодо нарахування та виплати заробітної плати за період 2010-2017 роки; трудовий договір №5, укладений між МПП "Луч" та ОСОБА_1 ; наказ про призначення; наказ про звільнення; накази на службові відрядження; накази на щорічну відпустку; посадові інструкції бухгалтера, директора, які погодженні з юристом ОСОБА_1 ; посадову інструкцію юриста; довіреності, видані МПП "Луч" на ім`я ОСОБА_1 ; характеристики на юриста ОСОБА_1 .

Отже, вказаними документами додатково підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 11.11.2010 по 30.10.2017 працювала на посаді юрисконсульта в МПП "Луч".

Як встановлено судом, єдиною підставою для прийняття Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури рішення від 25.07.2020 №VІІ-002/2020 слугував висновок про не підтвердження стажу роботи ОСОБА_1 у період з 11.11.2010 по 30.10.2017 на посаді юрисконсульта в МПП "Луч", оскільки МПП "Луч" не сплачувало за ОСОБА_1 внески до Пенсійного фонду України та відповідно не сплачувався податок на доходи фізичних осіб.

Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За приписами статті 1 Закону №1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;

персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;

роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;

страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев`ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

При цьому, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право у виборі професії та роду трудової діяльності, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права на отримання свідоцтва адвоката через недбалість МПП "Луч".

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а.

Таким чином, оскільки з наявних у справі письмових доказів вбачається, що ОСОБА_1 у період з 11.11.2010 по 30.10.2017 працювала на посаді юрисконсульта в МПП "Луч" та у вказаний період позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата, на яку в свою чергу нараховувалися страхові внески, що в свою чергу свідчить про те, що відповідно до вимог частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" позивач має стаж роботи в галузі права не менше двох років, суд приходить до висновку, що у відповідача не було правових підстав для скасування рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 29.01.2019, від 05.02.2019, від 07.02.2019 у частині, що стосується ОСОБА_1 .

Отже, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25.07.2020 №VІІ-002/2020, яким скасовані рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 29.01.2019 в частині допуску ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту, №152 від 05.02.2019 в частині допуску ОСОБА_1 до складення усної частини кваліфікаційного іспиту та від 07.02.2019 в частині затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 , є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Ради адвокатів Київської області повторно розглянути заяву про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", обов`язковими складовими набуття статусу адвоката є, зокрема, складення особою присяги адвоката України та отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Частиною 1 статті 11 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що особа, стосовно якої Радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.

З системного аналізу наведених положень слідує, що чинне законодавство чітко визначає процедуру набуття статусу адвоката, яка завершується складенням присяги адвоката України та отриманням свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Тобто, законодавством встановлено певний та послідовний алгоритм дій, які необхідно вчинити перед отриманням свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13.04.2018, передбачає, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким; - дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним; - при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог; - критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання Ради адвокатів Київської області повторно розглянути заяву про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні суду, є обґрунтованими та такими, що також підлягають задоволенню.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачі належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надали.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1748,80 грн., що підтверджується квитанціями від 01.08.2020 від 01.08.2020 №14 на суму 840,80 грн. та від 14.08.2020 №48 на суму 1861,60 грн.

Водночас, суд звертає увагу на те, що згідно приписами частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначено, що у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня 2020 року, становить 2102,00 грн.

Як вбачається з прохальної частини первинної позовної заяви, позивачем об`єднано у позовній заяві три позовні вимоги немайнового характеру.

Таким чином, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 2522,40 грн. (2102,00 грн. х 0,4 х 3).

Водночас, позивачем під час розгляду справи подано до суду уточнений адміністративний позов (зменшення позовних вимог), в якому об`єднано дві позовні вимоги немайнового характеру.

Отже, з урахуванням уточненого адміністративного позову (зменшення позовних вимог), ставка судового з урахуванням зменшення позовних вимог становить 1681,60 грн. (2102,00 грн. х 0,4 х 2).

Відтак, зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1681,60 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок відповідачів у рівних частинах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Суд зазначає, що судовий збір у сумі 840,80 грн. за подання даного адміністративного позову сплачений позивачем надмірно, проте за умови відсутності заяви позивача про повернення судового збору це питання вирішенню не підлягає та може бути вирішено за окремою заявою позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 134, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25.07.2020 №VІІ-002/2020, яким скасовані рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №152 від 29.01.2019 в частині допуску ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту, №152 від 05.02.2019 в частині допуску ОСОБА_1 до складення усної частини кваліфікаційного іспиту та від 07.02.2019 в частині затвердження результатів складення кваліфікаційного іспиту та видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 .

Зобов`язати Раду адвокатів Київської області повторно розглянути заяву про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (код ЄДРПОУ 26080214) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок Ради адвокатів Київської області (код ЄДРПОУ 38536488) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.