Рішення № 96245358, 14.04.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2021 р. справа № 300/303/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

Представник ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд із позовною заявою до Івано-Франківської обласної прокуратури (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, а саме вихідної допомоги у розмірі 19 406,52 грн. та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 31.12.2020 по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 924,12 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звільнений з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а тому має право на отримання вихідної допомоги. Однак, відповідачем на момент звільнення позивача не проведено повного розрахунку, а саме не виплачено вихідної допомоги при звільненні. Представник позивача зазначає, що не здійснення повного розрахунку при звільненні, зокрема невиплати вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 Кодексу законів про працю України, суттєво погіршило становище позивача та обмежило реалізацію його законних інтересів в частині трудових прав. Стосовно набуття чинності Закону №113-IX, представник позивача вказала, що для вузької категорії найманих працівників - прокурорів нівельовано мінімальну гарантію - виплату вихідної допомоги, а тому така норма є дискримінаційною. Щодо правого регулювання виплати вихідної допомоги, то представник позивача відмітила, що Закон України «Про прокуратуру» взагалі не регулює вказане питання, зокрема немає прямої заборони щодо здійснення таких виплат. Крім того, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, та виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.02.2020 даний позов залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.

У зв`язку із усуненням недоліків, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

10.03.2021 від відповідача на адресу суду надійшов відзив від 04.03.2021 з додатками (а.с. 133-141), згідно якого представник відповідача заперечив проти позовних вимог. У відзиві відповідач вказує, що позовні вимоги є безпідставними. Зокрема зазначає, що з дня набрання чинності Законом №113-ІХ, а саме з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини 1, частини 2 статті 40, статей 42, 42-1, частин 1-3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюється Законом №1697-VІІ. Отже, з 25.09.2019 саме вищевказаний закон, а не КЗпП України, поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 та Івано-Франківською обласною прокуратурою. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка міститься в постанові від 31.01.2018 (справа №820/1119/16), норми Закону №1697-VII є пріоритетними перед нормами КЗпП України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадку, якщо нормами спеціального закону не врегульовано спірних правовідносин або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Крім того, представник відповідача вказує, що Законом України №1697-VII не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 цього Закону. У свою чергу, стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законами №1697-VII та №113-ІХ, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII в даному випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. Тобто цей юридичний факт (підстава) є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв`язку з яким статтею 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. Водночас, законодавцем не передбачено у вказаних нормах (не внесено зміни, доповнення) виплату вихідної допомоги прокурорам, звільненим з цих підстав, а тому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

18.03.2021 представник позивача подала через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що підставою звільнення позивача є пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а саме ліквідація чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Оскільки підстава звільнення за пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» аналогічна за змістом підставі звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, при звільненні позивача з посади та з органів прокуратури, відповідач був зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України. Також представник позивача зазначає, що спеціальним законом не встановлено, що на прокурорів, звільнених за пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не поширюється положення законодавства щодо виплати вихідної допомоги (стаття 44 КЗпП України). Такого обмеження не встановлено ні Законом України «Про прокуратуру», ні Законом №113-ІХ. Крім того, твердження відповідача про незаконність вимог ОСОБА_1 з огляду на не передбачення в Законі України «Про прокуратуру» виплати вихідної допомоги в разі звільнення на підставі пункт 9 частини 1 статті 51 вказаного Закону є безпідставним з огляду на те, що відповідач при звільненні позивача з посади керувався не лише спеціальним Законом, а й нормами КЗпП України. Також відмічено, що станом на 09.03.2021 Івано-Франківська обласна прокуратура не виплатила позивачу ні вихідну допомогу, ні середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги та, як наслідок, стягнення на користь працівника середнього заробітку має відбуватися одночасно зі стягненням вихідної допомоги - виходячи з розрахунку на день постановлення рішення (а.с. 146-152).

25.03.2021 представник відповідача подав до суду заперечення від 23.03.2021 за №15-525вих-21, в якому позовні вимоги не визнає та наполягає, що звільнення позивача з посади прокурора Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури відбулося на підставі пункту 19 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ та пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», тобто спеціальних норм Закону. Відтак, до спірних правовідносин не застосовуються норми статті 40 Кодексу законів про працю України, що, зокрема, підтверджується і внесенням Законом №113-ІХ відповідних змін до Закону України «Про прокуратуру». Відповідно, немає підстав і для виплати вихідної допомоги, оскільки стаття 44 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав припинення трудового договору, за яких виплачується вихідна допомога, і пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» до них не входить. Аналогічно не передбачає виплату вихідної допомоги в разі звільнення прокурора з цієї підстави і Закон України «Про прокуратуру». При цьому, заявлена позивачем вимога в частині позову, яка стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на думку представника відповідача, є передчасною. В даному випадку має місце спір не про право на належні звільненому і працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги. З огляду на вказане, відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю (а.с. 192-195).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури та 30.12.2020 був звільнений, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 34-35) та копією наказу №1270к від 24.12.2020 (а.с. 32).

Вказаним наказом Івано-Франківської обласної прокуратури №1270к від 24.12.2020 позивача звільнено з посади прокурора Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку Івано-Франківської обласної прокуратури провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

21.01.2021 представник позивача звернулася до Івано-Франківської обласної прокуратури із адвокатським запитом, у якому в пункті 7 просить повідомити причини невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, передбаченої ст. 44 КЗпП України (а.с. 36-37).

Листом від 21.01.2021 за №21-32вих-21 відповідачем надано відповідь на адвокатський запит представника позивача та повідомлено, серед іншого, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру», у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги (а.с. 123).

Не погоджуючись із розрахунком під час звільнення та вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено вихідну допомогу та середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, представник позивача звернулася до суду з метою захисту порушеного права ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів у тій редакції, яка чинна на момент виникнення дії чи конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 за №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII).

Статтею 4 Закону №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Так, відповідно до пункту 9 частини 1 даної статті, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019 за №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 за №8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі №803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 даної статті).

Відповідно до частини 4 статті 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що частиною 5 статті 51 Закону №1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі №560/3971/19.

Так, частина 5 статті 40 КЗпП України вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених частиною першою статті 40 КЗпП України, особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - статтею 51 Закону №1697-VII (на підставі якого і було звільнено позивача). У той же час особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом.

Як наслідок, позовна вимога про стягнення з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь позивача вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку підлягає до задоволення.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.

Згідно з довідкою про заробіток позивача, заробіток позивача за жовтень 2020 року склав 12 013,52 грн. та за листопад 2020 року склав 14 785,90 грн. Кількість робочих днів в жовтні - 21 день (з яких фактично відпрацьовано 13 днів) та в листопаді - 21 день (з яких фактично відпрацьовано 16 днів).

Таким чином, середньоденний заробіток за два календарні місяці роботи, що передували звільненню становить: (12 013,52 грн. + 14 785,90 грн.) : (13 + 16) = 924,12 грн..

Отже, середньомісячний заробіток складає 19 406,52 грн. (924,12 грн. х 21 (42:2)).

Таким чином, оскільки відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд вважає за необхідне стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь позивача вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 19 406,52 грн.

Щодо посилань відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача коштів у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку (у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги) з 31.12.2020 по день ухвалення судового рішення, суд зазначає наступне.

Так, виходячи із системного аналізу наведених вище положень статті 4, частини 5 статті 51 Закону №1687 та частини 4 статті 40 Кодексу законів про працю слідує, що виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми Кодексу законів про працю України, не містить обмежень і щодо застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю, які стосуються виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом із тим, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги.

При цьому, частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги.

На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зауважує, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем частково доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та, як наслідок, суд дійшов висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Однак, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки останній звільнений від його сплати згідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

А тому, враховуючи зазначене, підстави для стягнення судових витрат у вигляді судового збору відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Івано-Франківської обласної прокуратури (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 03530483) про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 03530483) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) вихідну допомогу у розмірі 19 406 (дев`ятнадцять тисяч чотириста шість) грн. 52 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного судуабо через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.