Ухвала суду № 96244392, 14.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

14 квітня 2021 року Справа №814вр-21/160/1194/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєва С.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №54, визнання дійсною посвідки, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020р. у справі №160/1194/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №54, визнання дійсною посвідки було задоволено частково, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №54 про скасування дозволу на імміграцію в Україну видане громадянину Латвії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.238-245 том 1).

17.02.2021р. Дніпропетровським окружним адміністративним судом за заявою позивача була видана останньому копія наведеного судового рішення з відміткою про набрання законної сили 04.11.2020р. (а.с.92 том 2).

05.04.2021р. Заявник ( ОСОБА_1 ) звернувся із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, в якій просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у справі №160/1194/20; зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а в разі невиконання застосувати до відповідача положення ч.2 ст.382 КАС України посилаючись на те, що понад п`ять місяців з моменту набрання рішенням законної сили відповідачем не виконано рішення суду щодо відновлення посвідки позивача на постійне проживання в Україні, оскільки за даними Електронного пошукового сервісу Державної міграційної служби України інформацію про недійсність посвідки не змінено (не вилучено), а тому, з метою недопущення порушення прав позивача, останній просить заяву задовольнити на підставі ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.94-95 том 2).

Дослідивши надані документи на підтвердження поданої заяви, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви заявника щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказана норма кореспондується з положенням пункту 1 частини 6 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою у резолютивній частині рішення суду першої інстанції може бути встановлений строк для подання суб`єктом владних повноважень відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання судового рішення, якщо воно вимагає вчинення певних дій.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.

Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може лише під час прийняття рішення у справі.

Крім того, вказаними нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Під час прийняття рішення суд першої інстанції не встановив судового контролю за виконанням рішення відповідачем.

Враховуючи, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією наведеною в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №826/18826/14 та додатковій постанові від 31 липня 2018 року у справі №235/7638/16-а.

Разом з тим, згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Пунктом 2 ч.1 ст.3 Закону України "про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Так, як встановлено з матеріалів справи, 17.02.2021р. судом було видано позивачеві (заявнику) копію рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020р. у справі №160/1194/20 з відміткою про набрання ним законної сили 04.11.2020р. з метою виконання судового рішення у цій справі (а.с.92 том 2).

Згідно ч. 8 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, заявником жодних доказів, які свідчили про вжиття ним заходів, направлених на примусове виконання даного судового рішення у порядку та у спосіб встановлений Законом України «Про виконавче провадження», суду не надано.

Аналізуючи наведені законодавчі приписи, та встановлені судом обставини щодо невжиття саме заявником заходів з примусового виконання даного судового рішення, суд приходить до висновку, що подана позивачем заява в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України про встановлення судового контролю, шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у даній справі задоволенню не підлягає, оскільки відсутні достатні правові підстави для встановлення судового контролю в даній адміністративній справі.

При цьому, слід звернути увагу заявника на безпідставність його посилань у заяві на те, що понад п`ять місяців з моменту набрання рішенням законної сили відповідачем не виконано рішення суду щодо відновлення посвідки позивача на постійне проживання в Україні, оскільки за даними Електронного пошукового сервісу Державної міграційної служби України інформацію про недійсність посвідки не змінено (не вилучено), так як, по-перше, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020р. у цій справі, яке набрало законної сили 04.11.2020р., було відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача про визнання дійсною Посвідки на постійне проживання типу НОМЕР_1 від 20.06.2013р. із внесенням відповідних змін до Єдиного державного демографічного реєстру з використанням відомчої інформаційної системи ДМС з наступних підстав: "...по-перше, вказані позовні вимоги необґрунтовані жодними нормами матеріального права та доказами; по-друге, такий спосіб захисту права як визнання посвідки дійсною не віднесено до способів судового захисту за приписами ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України; по-третє, належним та ефективним способом захисту порушеного права у даних правовідносинах є саме визнання судом протиправним та скасування оспорюваного рішення, наслідком виконання якого і буде відновлення відповідної посвідки на постійне проживання в Україну позивача виходячи з вимог ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.129-1 Конституції України..."; по-друге, заявником до заяви не додано жодного доказу на підтвердження того, що наведена в Електронному пошуковому сервісі Державної міграційної служби України інформація про недійсність посвідки серії ІН номер 012263 станом на 05.04.2021р. внесена саме за скасованим у справі №160/1194/20 рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №54 про скасування дозволу на імміграцію в Україну видане громадянину Латвії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №54, визнання дійсною посвідки - відмовити повністю.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складання ухвали у відповідності до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п. 15.1 п. 15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва