Рішення № 96242838, 08.04.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2021 справа № 914/3399/20

За позовом: Фірми «LWOPOL» Януш Сікорскі, м.Варшава, Республіка Польща,

до відповідача: Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, м. Львів,

про стягнення 2'140'161,95 грн. заборгованості,

Суддя Яворський Б.І.,

при секретарі Муравець О.М.

Представники сторін:

від позивача: Луців О.М., Петрів Х.Б.,

від відповідача: Пришляк Ю.В.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фірми «LWOPOL» Януш Сікорскі до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування про стягнення 2'140'161,95 грн. заборгованості за договором постачання №232 від 26.09.2018 та додаткової угоди до нього, з яких: 1'376'558,54 грн. основного боргу, 596'679,76 грн. пені, 75'126,46 грн. 3% річних та 91'797,19 інфляційних втрат. У позовній заяві позивач зазначив, що орієнтовна сума понесених витрат на правничу допомогу адвоката складатиме 50'000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач отримав товар 25.01.2019 (дата передачі до митного декларування митним органам України), проте зобов`язань по повній його оплаті в обумовлені договором строки не виконав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 30 грудня 2020 року справу № 914/3399/20 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.02.2021, надано відповідачу строк на подання відзиву-протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

26.01.2021 відповідач подав відзив на позов (вх.№1747/21), у якому вказує, що заборгованість виникла через непряму вину підприємства, оскільки фінансування спрямовується через територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а не з державного бюджету. З початку 2018 року утворилася значна кредиторська заборгованість. Після укладення з позивачем договору виконавчою службою упродовж 05.08.2019-29.11.2019 було арештовано рахунки підприємства, що позбавило можливості здійснювати будь-які платежі з метою погашення заборгованості, а довготривала дія карантину призвела до зупинення виробництва та простою підприємства, що також негативно вплинуло на фінансове становище відповідача. Відповідач заперечує стосовно стягнення пені, оскільки вважає, що до таких вимог закінчились строки позовної давності. Також відповідач висловлює заперечення стосовно стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 50'000,00 грн., так які такі є надмірно великими для відповідача, а також не відповідають ціні та категорії спору. Оскільки дана справа не є надто складною для професійного адвоката, не вимагає додаткового пошуку, дослідження та доведення доказів. Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

03.02.2021 позивач подав відповідь на відзив (вх.№2501/21). Зазначає, що покупець повинен був оплатити вартість отриманого товару не пізніше 06.03.2019 року, тому необґрунтованими є аргументи відповідача щодо неможливості здійснення платежів у зв`язку з арештом коштів та негативного впливу на його фінансове становище запровадженого карантину.

04.02.2021 відповідач подав клопотання (вх.№2566/21) про долучення додаткових доказів в заперечення позовних вимог.

Протокольною ухвалою від 04.02.2021 Господарський суд Львівської області відклав підготовче засідання на 25.02.2021. Ухвалою від 04.02.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України викликав відповідача та повідомив йому про дату, час і місце підготовчого засідання.

25.02.2021 позивач подав додаткові пояснення (вх.№4596/21)/

25.02.2021 відповідач подав клопотання про долучення додаткових доказів в заперечення позовних вимог (вх.№4546/21).

У підготовчому засіданні 25.02.2021 оголошено перерву до 11.03.2021.

03.03.2021 позивач подав заяву про поновлення процесуального строку щодо звернення до суду про стягнення пені (вх.№ 5165/21).

11.03.2021 відповідач подав суду додаткові пояснення у заперечення позовних вимог (вх.№5762/21).

Ухвалою від 11.03.2021 закрито підготовче провадження і призначено справу №914/3399/20 до судового розгляду по суті на 25.03.2021. Явку сторін у судовому засіданні визнано обов`язковою. У судовому засіданні 25.03.2021 оголошено перерву до 08.04.2021.

Представники позивача у судове засідання 08.04.2021 з`явився, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.04.2021 року проти позову заперечив та просив суд застосувати положення ст. 233 ГК України.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

26.09.2018 Фірмою «LWOPOL» Януша Сікорського (постачальник) та Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування (замовник) укладено договір постачання № 232, відповідно до якого постачальник зобов`язується на підставі замовлень покупця поставити та передати у власність покупця товари, найменування та ціна яких визначається у специфікації, що є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти товари і оплатити їх на умовах цього договору. Товар, що постачається за цим договором – сировина, матеріали, комплектувальні вироби до протезно-ортопедичних виробів, а також інша продукція для осіб з інвалідністю.

Валюта договору – польський злотий (PLN) (п.2.2 договору).

Згідно п. 2.3 договору оплата за отриманий товар здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 40 календарних днів після отримання товару.

За умовами п.3.1 договору постачання здійснюється за попереднім замовленням покупця, яке скеровується засобами електронної пошти чи факсимільним зв`язком. Замовлення вважається прийнятим з моменту підписання сторонами специфікації щодо всіх істотних умов доставки товару.

Відвантаження та доставка товару здійснюється на умовах і в терміни, вказані в додатках на кожну окрему партію. При відвантаженні та доставці товару сторони керуються умовами EXW m. Piotrkow Trybunalski, RP (Інкотермс – 2010). Умови постачання можуть бути іншими, ніж ці, якщо про це вказано у специфікації на кожну окрему партію товару (п. 3.2).

Згідно п.3.3 договору на підставі отриманого замовлення постачальник зобов`язаний протягом трьох робочих днів надати покупцю рахунок, в якому вказується асортимент та кількість товару, за допомогою засобів поштового, факсимільного зв`язку або по електронній пошті. Надсилання постачальником рахунку означає те, що постачальник приймає замовлення та готовий поставити відповідну кількість товару у визначений строк.

У разі несвоєчасної оплати вартості товару покупцем у строк, встановлений у цьому договорі, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на той період, та яка нараховується від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання своїх зобов`язань (п.7.3 договору).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2019. Дія даного договору може бути продовжена шляхом внесення змін до договору, відповідної дії договору, об`ємів поставки та ціни товару (п.10.1 та 11.6 договору).

05.02.2020 сторонами підписано додаткову угоду №1/20 до договору постачання №232 від 26.09.2018. Пунктом 11.2 та п.11.3 додаткової угоди сторони погодили, зокрема, що даний договір регулюється законодавством України. У випадку коли сторони не дійдуть згоди, спір може бути розглянутий у суді за місцем знаходження постачальника або замовника за вибором сторони, яка подаватиме позов.

21.01.2019 року сторонами погоджено специфікацію №05/01/19, відповідно до якої товаром є сталеві колінні шарніри, в кількості 3 штук, загальною вартістю 2'730,00 польских злотих.

На виконання умов укладеного договору, на підставі рахунку-фактур №02/01 від 16.01.2019 та №05/01 від 21.01.2019 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 249'739,56 злотих.

Згідно з експортною декларацією (ЕХ-1) МRN: 19РL361010Е0054755 від 17.01.2019 року на митному органі PL361010 задекларовано експорт товару, вагою 229.000 кг, - збірний вантаж, для вантажоодержувача – Львівське казенне підприємство, через декларанта – Митне агентство «АТУТ» Рената Войцік за адресою m. Piotrkow Trybunalski, RP, вантажовідправник ОСОБА_1 . В додатку до поля 31 декларації вказано протези, їх деталі та аксесуари - 453 шт., стопи, адаптер, рукавиця, насадка, передпліччя, долоня, бандаж, косметичне покриття, шайба кінцева, гомілковостопний шарнір, стремено для ноги, прокладка, петля, акриловий лак, клапанна труба, пов`язка, клей, затверджувач, тальк, чашки, смола, рашпільна фреза, шліфувальний круг, валик, УП 6.

Згідно з експортною декларацією (ЕХ-1) МRN: 19РL361010Е0075572 від 22.01.2019 року на митному органі PL361010 задекларовано експорт товару, вагою 1'646.813 кг, автомобілем НОМЕР_1 , для вантажоодержувача - Львівське казенне підприємство, через декларанта – Митне агентство «АТУТ» Рената Войцік за адресою m. Piotrkow Trybunalski, RP, вантажовідправник Львополь Януш Сікорські. Тобто, 17.01.2019 року та 22.01.2019 року товар покинув митну територію Республіки Польща.

Як вбачається із CMR, складеної 17.01.2019 року у м. Piotrkow Trybunalski, RP, Львополь Януш Сікорські відправив для Львівського казенного експериментального підприємства засобів (79052, м. Львів, вул. Рудненська, 10) збірний вантаж: колеса до інвалідних візків – 100 шт.; протези, їх деталі та аксесуари – 453 шт., вагою 229,00 кг, документи, що додаються – рахунки 02/01, 03/01.

Крім цього, відповідно до CMR, складеної у м. Piotrkow Trybunalski, RP, 22.01.2019 року, на підставі рахунків 04/01, 05/01 для Львівського казенного експериментального підприємства засобів (79052, м. Львів, вул. Рудненська, 10) відвантажено товар – інвалідні візки – 40 шт., колінні шарніри – 3 шт., вагою 1'646,813 кг. Вантаж – колінні шарніри відповідає замовленню згідно зі специфікацією №05/01/19.

Обставина отримання відповідного вантажу, доставленого відповідно до описаних CMR, відповідач не заперечує.

Вибуття товару, зазначеного у декларації МRN: 19РL361010Е0054755 та МRN: 19РL361010Е0075572, підтверджене на підставі заявок Митного агента - ОСОБА_2 , про що складено підтвердження експорту (IES599) під номером 19IE599-146910 та підтвердження експорту (IE599) під номером 19IE599-146909.

Позивачем також надано комерційну пропозицію від 09.01.2019 та накладну від 10.01.2019, сертифікат походження товару по рахунках 02/01, 03/01, 04/01, 05/01 (як це вимагалось п. 5.2 договору), з відмітками органу Митно-податкової служби Лодзь, Польща, від 17.01.2019 та від 21.01.2019, про те, що описані товари походять із країни, вказаної в полі 3. Зокрема, в полі 3 сертифіката вказано, що країною походження товару: інвалідні візки – 40 шт., колінні шарніри – 3 шт., вказано протези, їх деталі та аксесуари - 453 шт., стопи, адаптер, рукавиця, насадка, передпліччя, долоня, бандаж, косметичне покриття, шайба кінцева, гомілковостопний шарнір, стремено для ноги, прокладка, петля, акриловий лак, клапанна труба, пов`язка, клей, затверджувач, тальк, чашки, смола, рашпільна фреза, шліфувальний круг, валик, колеса до інвалідних візків – 100 шт., є Німеччина, Польща.

Позивач стверджує, що відповідачем було здійснено часткову оплату за отриманий товар по рахунку-фактурі №02/01 від 16.01.2019 на суму 69'849,00 злотих. Залишок неоплаченого товару за рахунком №02/01 від 16.01.2019 становить 177'160,56 злотих (еквівалентно 1'355'668,04 грн.), за №05/01 від 21.01.2019 - 2'730,00 злотих (еквівалентно 20'890,50 грн.), разом 179'890,56 польських злотих (еквівалентно 1'376'558,54 грн. - відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 30.12.2020).

Таким чином, на думку позивача, станом на момент звернення з позовною заявою заборгованість відповідача становила 179'890,56 польських злотих, що еквівалентно 1'376'558,54 грн. Докази оплати існуючої заборгованості станом на момент прийняття рішення в матеріалах справи відсутні, вимоги позивача не спростовані.

За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань позивачем нараховано 596'679,76 грн. пені, 75'126,46 грн. 3% річних та 91'797,19 грн. інфляційних втрат, які просить стягнути з відповідача.

ОЦІНКА СУДУ.

Згідно з п.1, 2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли приватноправові відносини з іноземним елементом.

Статтею 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що право, яке підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом (ч., ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Згідно з положеннями п.1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

В п. 11.2 договору сторони погодили, що договір регулюється Законодавством Республіки Польща та України. Згідно додаткової угоди № 1/20 від 05.02.2020 до договору постачання №234 від сторони дійшли згоди змінити порядок врегулювання спорів та п. 11.2 та п. 11.3 договору виклали у новій редакції: «п. 11.2 Даний договір регулюється законодавством України. п.11.3. Усі суперечки, що можуть виникати за даним договором, сторони вирішують шляхом переговорів. У випадку, коли сторони не дійдуть згоди, спір може бути розглянутий у суді за місцем знаходження постачальника або замовника за вибором сторони, яка подаватиме позов. Процесуальне законодавством визначається правом держави, в якій знаходиться суд, що буде розглядати справу.».

Доказів визнання вказаної угоди нечинною суду не подано. Отже, Господарський суд Львівської області є компетентним у розгляді даної справи, а спір підлягає вирішенню відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2 ст. 74 ГПК України).

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору постачання № 234 від 26.09.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано наявність заборгованості за поставлений позивачем товар на загальну суму 179'890,56 злотих (1'376'558,54 грн. відповідно до курсу НБУ на дату 30.12.2020), з яких 177'160,56 злотих на підставі рахунку-фактури № 02/01 від 16.01.2019 (1'355'668,04 грн. відповідно до курсу НБУ на дату 30.12.2020) та 2'730,00 злотих на підставі рахунку-фактури № 05/01 від 21.01.2019 (20'890,50 грн. відповідно до курсу НБУ на дату 30.12.2020). Тому ця сума є обгрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Водночас суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано, і такі підстави судом не встановлено.

Проаналізувавши доводи відповідача, зокрема про те, що несвоєчасне виконання зобов`язання із оплати зумовлено несвоєчасним фінансуванням казенного підприємства, його низькою рентабельністю, значною кредиторською та заборгованістю з виплати заробітної плати працівникам, арештом рахунків у 2018-2019 роках в межах кількох виконавчих проваджень, суд звертає увагу на те, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.10 Постанови № 14 від 17.12.2013 роз`яснено, що у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов`язань, взятих на себе за договором. Окрім цього, за змістом частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, про що, зокрема, зазначено у Постанові Верховного Суду від 15.05.2012 по справі № 11/446. Також в п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов`язання. Зазначене кореспондує правовій позиції та висновкам Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 13.02.2018 по справі №927/345/17, від 08.07.2019 по справі № 910/4375/18.

Щодо стягнення 596'679,76 грн. пені, суд зазначає наступне.

В умовах договору сторони передбачили обов`язок покупця здійснити оплату упродовж 40 календарних днів після отримання товару (п. 2.3 договору).

Відповідно до п.3.2 договору відвантаження та доставка товару здійснюється на умовах і в терміни, вказані в додатках на кожну окрему партію. При відвантаженні та доставці товару сторони керуються умовами EXW m. Piotrkow Trybunalski, RP (Інкотермс 2010). Умови постачання можуть бути іншими, ніж ці, якщо про це вказано у специфікації на кожну окрему партію товару. У специфікаціях та товарно-транспортних накладних не вказано інших умов, ніж погоджені умовами договору.

Як уже відзначалося, експортні декларації МRN та CMR (товарно-транспортні накладні) складені 17.01.2019 та 22.01.2019, тобто товар перетнув митну територію України, що підтверджує виконання позивачем своїх зобов`язань за договором у вказані дати та прийняття товару відповідачем за правилами Інкотермс. Факт поставки товару відповідач не заперечував.

Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України). Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст.251 ЦК України). Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, 27.02.2019 є датою порушення відповідачем зобов`язання за поставкою від 17.01.2019 (митна декларація МRN: 19РL361010Е0054755) та 05.03.2019 - за поставкою від 22.01.2021 (митна декларація МRN: 19РL361010Е0075572).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У пункті п. 7.3 договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупцем у строк, встановлений у цьому договорі, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла на той період, та яка нараховується від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання своїх зобов`язань

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Вказаною нормою визначається період часу, за який нараховується пеня і який не може перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань позивачем нараховано пеню за здійсненими поставками з 07.03.219 по 30.12.2020. Однак, суд не погоджується з наведеним розрахунком, оскільки по поставці товару від 17.01.2019 строк оплати закінчився 26.02.2019, а по поставці від 22.01.2019 - 04.03.2019 року, тому останнім днем шестимісячного періоду нарахування пені буде 26.08.2019 та 04.09.2019 відповідно. Отже, правомірним є нарахування пені за поставкою від 17.01.2019 на суму 177'160,56 злотих, що еквівалентно 1'355'668,04 грн., у період 26.02.2019 - 26.08.2019, а за поставкою від 22.01.2019 на суму 2'730,00 злотих, що еквівалентно 20'890,50 грн., період 04.03.2019-04.09.2019 відповідно. Відтак нарахування пені за період 27.08.2019-30.12.2020 та 05.09.2019-30.12.2020 є безпідставним в силу приписів наведеної статті ГК України.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст.259 ЦК України).

Судом встановлено, що договором та додатковою угодою до нього не передбачено збільшення строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

У постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс16 відзначено, що правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Положення глави 19 Цивільного кодексу України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК України, а тому: 1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права; 2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

З огляду на викладене, строк позовної давності по пені, нарахованій по кожному зобов`язанню та по кожній сумі, почав обчислюватися з 27.02.2019 та 05.03.2019.

Позивач звернувся до суду із даним позовом 30.12.2020. Обгрунтовуючи поважність причин пропуску строку на звернення із позовом про стягнення пені зазначає, що ОСОБА_3 , який здійснює господарську діяльність у формі Фірми «Lwopol», є нерезидентом. У зв`язку із нестабільною епідеміологічною ситуацією, карантинними обмеженнями, труднощами перетину кордону між Україною та Польщею, він не мав можливості для оперативного узгодження всіх питань, пов`язаних із подачею позову про стягнення заборгованості. Крім того, він є людиною старшого віку, тобто належить до найвразливішої категорії осіб, яка має найбільш ризик захворіти коронавірусною хворобою. Відповідно, погодження позивачем усіх аспектів справи, отримання та оформлення документів потребувало достатньо часу.

За приписами ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Поновлення пропущеного строку для подання позовної заяви відбувається виходячи із поважності причин його пропуску. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Позивачу про своє порушене право відповідачем було відомо у лютому (за першою поставкою) та березні 2019 (за другою). Зазначені позивачем обставини не підтверджені жодними доказами, тому суд не вбачає підстав для визнання їх поважними.

Разом з тим, суд бере до уваги те, що відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» із змінами і доповненнями, якою установлено з 12 березня 2020 року на усій території України карантин та заборонено, зокрема, проведення всіх масових заходів, а також регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями), перевезення пасажирів метрополітенами мм. Києва, Харкова і Дніпра та залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому) тощо.

Згідно п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

З огляду на викладене, суд частково погоджується з доводами відповідача щодо пропуску строку позовної давності щодо нарахування пені до 11.03.2020 (до початку введення карантину).

Здійснивши перерахунок пені, зважаючи на викладене вище, з урахуванням періоду її виникнення по кожному зобов`язанню та по кожній сумі, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 218'618,62 грн. пені, нарахованої у період 12.03.2019 - 26.08.2019 на суму заборгованості 1'355'688,04 грн. (179'890,56 злотих), та 3'543,94 грн. пені, нарахованої у період 12.03.2019 - 04.09.2019 на суму заборгованості 20'890,50 грн. (2'730 злотих).

Щодо прохання відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

У відзиві на позовну заяву та клопотанні від 25.02.2021 відповідач зазначає, що діяльність підприємства є збитковою, з початку 2018 року утворилася значна кредиторська заборгованість. Виконавчою службою упродовж 05.08.2019-29.11.2019 було арештовано рахунки підприємства, що позбавило можливості здійснювати будь-які платежі, а довготривала дія карантину призвела до зупинення виробництва та простою підприємства, що також негативно вплинуло на фінансове становище відповідача. Вважає, що стягнення пені у повному обсязі призведе до поглиблення скрутного фінансового становища відповідача, а для позивача безпідставним джерелом збагачення за рахунок збиткового державного підприємства. У підтвердження наведеного відповідач до відзиву долучив довідку №47/13 від 20.01.2021 з інформацією про те, що заборгованість по заробітній платі становить 6'761'667,00 грн., по податках і зборах - 5'207'311,00 грн., перед постачальниками товарів, робіт, послуг - 26'478'467,00 грн., відомість про відкриті виконавчі провадження та арешт коштів, відповідно до яких на стягненню з відповідача підлягає 7'792'878,26 грн., а також накази по підприємству про оголошення з червня 2020 року простою та зупинення роботи підприємства на час карантину. Також зазначає, що підприємство не фінансується з державного бюджету, адже постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 р. № 238 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» внесено зміни, зокрема, до Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення, переліку таких засобів, відповідно до яких кошти на надання реабілітаційної послуги на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління Мінсоцполітики, та на інших підприємствах, установах, організаціях, що мають належні умови для їх надання, спрямовуються Мінсоцполітики органам соціального захисту населення через територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів за місцем знаходження таких закладів, якщо зазначені заклади не утримуються за рахунок коштів державного бюджету. Тим самим підприємство поставлено в конкурентні умови разом з приватними юридичними особами та підприємцями в даній сфері діяльності, а приватні підприємства володіють більшою часткою ринку та в більшому обсязі використовують кошти, передбачені соціальною програмою Мінсоцполітики, аніж казенні.

Враховуючи наведене та недоведеність понесення збитків позивачем внаслідок прострочення оплати, відповідач просив зменшити розмір заявленої до стягнення пені.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, 16.01.2020 року у справі №912/685/19).

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд бере до уваги правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що відповідачем обґрунтовано скрутне матеріальне становище підприємства, у тому числі значну заборгованість із заробітної плати, що є пріоритетним перед іншими зобов`язаннями підприємства. Позивач не подав суду будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах.

Суд вважає, що застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені та 3% у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання, тому суд вважає за можливе клопотання відповідача задоволити частково, застосувавши ч.3 ст.551 ЦК України і ч.1 ст.233 ГК України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені і стягнути з відповідача пеню в сумі 144'405,66 грн.

Щодо стягнення 75'126,46 грн. 3% річних та 91'797,19 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Здійснивши перерахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає заявлена позивачем сума у розмірі 75'126,46 грн.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 192 Цивільного кодексу України). Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлений законом (частина друга статті 192 ЦК України). Частина третя статті 533 Цивільного кодексу України України визначає, ще використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 198 ГК України грошові зобов`язання учасники господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов`язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб`єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов`язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Пунктом 3.3 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом з тим, у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти (наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18 та постанові ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц).

Як вбачається з умов договору постачання, сторони дійшли згоди, що валюта договору є польський злотий (PLN) (п.2.2 договору). Розрахунок ціни позову позивачем здійснено еквівалентно польському злотому відповідно до офіційного курсу НБУ на момент звернення із позовом. Відтак, правові підстави стягнення з відповідача 91'797,19 грн. інфляційних збитків від суми основної заборгованості за договором відсутні, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується квитанціями № 66МА-Р3СХ-329Н-ХНКВ від 30.12.2020 на суму 2'202,44 грн. та №ВВНА-Е6РР-МРХВ-ХТ5А від 30.12.2020 на суму 29'900,00 грн., про що докази знаходяться в матеріалах справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд відзначає, що судовий збір у разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повістю, без урахування зменшення такого розміру (п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»). Тому з відповідача слід стягнути на користь позивача 25'107,71 грн. судового збору.

Суд також зазначає, що у позовній заяві позивачем зазначено про орієнтовно понесені судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 50'000,00 грн. У судовому засіданні 08.04.2021 року представник позивача зазначив, що докази понесення відповідних судових витрат та заяву про їх розподіл подасть після постановлення рішення у справі. Тому просить на даний момент не розглядати питання про стягнення таких витрат.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування (79052, м.Львів, вул.Рудненська, 10; код ЄДРПОУ 03187714) на користь Фірми «LWOPOL» Януш Сікорскі (02-828, Республіка Польща, м. Варшава, вул. Пльоси 12D, номер NIP 5211624467, номер REGON 015051885) 1'376'558,54 грн. основного боргу, 144'405,66 грн. пені, 75'126,46 грн. 3% річних та 25'107,71 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 14.04.2021.

Суддя Б.І. Яворський