Рішення № 96242334, 13.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.04.2021Справа № 910/710/21

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (Україна, 03151, м. Київ, вул. Волинська, буд. 34; ідентифікаційний код: 22945557)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меді Грін Трімікс" (Україна, 03038, м. Київ, вул. Федорова, буд. 31; ідентифікаційний код: 39028133)

про стягнення 6 442,90 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меді Грін Трімікс" (далі - відповідач) про стягнення 6 442,90 грн, з яких 5 063,68 грн пені, 464,70 грн інфляційних втрат та 914,52 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з ухваленням 02.06.2020 Господарським судом міста Києва рішення у справі № 910/3985/20 про стягнення боргу за Договором транспортного експедирування № 160Т_20180206 від 06.02.2018 грошове зобов`язання відповідача по оплаті послуг з транспортно-експедиторського обслуговування не припинилось, відтак у позивача наявне право на стягнення з відповідача передбаченої договором неустойки, а також інфляційних втрат та 3 % річних, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 03038, м. Київ, вул. Федорова, буд. 31.

На вказану адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 25.01.2021 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

03.03.2021 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 25.01.2021, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку від 01.03.2021 не було вручене відповідачу під час доставки та за закінченням встановленого терміну зберігання повернуто за зворотною адресою.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 25.01.2021 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

06.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (далі - позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меді Грін Трімікс" (далі - відповідач, клієнт) було укладено Договір транспортного експедирування № 160Т_20180206 (далі - Договір), за умовами пунктів 1.2, 1.3 якого клієнт доручає експедитору, а експедитор за дорученням від імені та за рахунок клієнта забезпечує надання (в інтересах останнього) послуг транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО), його вантажів, що перевозяться комбінованим способом, включаючи морський, авіа, залізничний і автомобільний транспорти на будь-якій території, а також надання інших послуг клієнту за погодженням сторін, а клієнт, в свою чергу, зобов`язується оплатити послуги експедитора, у розмірі погодженому сторонами у відповідній заявці, та компенсувати додаткові витрати у порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 3.1.7 Договору клієнт зобов`язаний оплачувати вартість послуг експедитора в порядку та у строки передбачені цим Договором або відповідними заявками до нього. У випадку відсутності таких погоджених строків, оплата здійснюється клієнтом - протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання відповідного рахунку від експедитора.

Згідно з п. 4.2 Договору оплата послуг експедитора здійснюється на умовах 100 % попередньої оплати протягом 1 (одного) дня з моменту погодження сторонами відповідної заявки до Договору. Сторони, в залежності від обставин надання конкретних послуг, можуть передбачити інший порядок і строки оплати послуг у відповідній заявці або додатковій угоді до Договору.

За твердженнями позивача, на виконання умов Договору, у березні 2019 року ним було надано відповідачу експедиційні та інші супутні послуги з організації перевезення вантажу відповідача з м. Сейлем (США) до м. Київ, що підтверджується авіаційною накладною №992-24584136, відповідно до якої імпортований товар станом на 11.03.2019 був поставлений до аеропорту Бориспіль (згідно з відтиском штампу митниці) і перебував під митним контролем Київської митниці ДФС.

Проте, відповідач за надані послуги транспортно-експедиторського обслуговування за Договором з позивачем не розрахувався.

Як зазначає позивач, за авіаційною накладною № 992-24584136 вартість перевезення вантажу становить 1 769,63 дол. США, що за офіційним курсом НБУ, станом на 11.03.2019, становило 46 682,83 грн.

З огляду на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 46 682,83 грн заборгованості, а також 8 078,05 грн пені за період з 15.03.2019 по 20.01.2020, 1 235,18 грн 3% річних за період з 15.03.2019 по 20.01.2020, 1 172,18 грн інфляційних втрат за період з 15.03.2019 по 20.01.2020 та 3 267,80 грн 7 % штрафу від простроченого платежу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/3985/20, яке набрало законної сили з 07.08.2020, стягнуто з відповідача на користь позивача 46 682 грн 83 коп. заборгованості, 8 078 грн 05 коп. пені, 1 193 грн 08 коп. 3 % річних та 840 грн 18 коп. інфляційних втрат та 3 267 грн 80 коп. штрафу, а також здійснено розподіл судових витрат.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що відповідачем, у порядку примусового виконання вищевказаного судового рішення, було оплачено вартість наданих ним послуг за Договором, про що свідчить платіжне доручення № 363 від 03.11.2020 на суму 70 150,91 грн, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5 063,68 грн пені, 464,70 грн інфляційних втрат та 914,52 грн 3 % річних за загальний період з 21.01.2020 по 15.09.2020.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання Глави 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

За приписами статті 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129, ч. 1 ст. 129-1 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Обставини щодо укладення сторонами Договору, надання послуг позивачем, а також неналежного виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором і наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 46 682,83 грн з оплати вартості наданих позивачем послуг встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/3985/20, яке набрало законної сили, та відповідно до приписів вищевказаних положень чинного законодавства України, не підлягають повторному доказуванню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив, що відповідач, у порядку примусового виконання судового рішення у справі № 910/3985/20, погасив заборгованість за Договором, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 363 від 03.11.2020 на суму 70 150,91 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З аналізу вищевказаних норм законодавства слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених умовами договору штрафних санкцій, а також визначених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, а також у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/6495/18.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, при цьому, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Як зазначає позивач, у пункті 5.10 Договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання щодо належної оплати припиняється через вісімнадцять місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов`язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем не надано суду належним чином засвідченої копії Договору, відтак суд позбавлений можливості дослідити його умови, зокрема, на предмет наявності в ньому пункту щодо періоду нарахування пені протягом вісімнадцяти місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Разом з тим, зі змісту судового рішення у справі № 910/3985/20, яке має преюдиціальний характер при розгляді цієї справи, вбачається, що за умовами п. 5.10 Договору в разі прострочення строків здійснення платежів, передбачених цим Договором та/або відповідною заявкою чи додатковою угодою до нього, клієнт сплачує на користь експедитора пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає до оплати за кожний день прострочення, і при розгляді справи № 910/3985/20 судом було встановлено, що умови Договору не містять вказівки на встановлення іншого строку нарахування пені, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим судом було перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що вказаний розрахунок було проведено за період більше 6 місяців в порушення положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки нараховування пені необхідно здійснювати за період не більше 6 місяців, а саме з 15.03.2019 по 15.09.2019.

З огляду на вищенаведене, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 5 063,68 грн задоволенню не підлягають, оскільки позивачем було нараховано пеню за період, більший ніж передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, і позивачем не доведено, що сторонами в Договорі було встановлено інший строк нарахування пені, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 та в постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період їх нарахування та встановлено, що вказані розрахунки є арифметично вірними.

Згідно з частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 464,70 грн інфляційних втрат та 914,52 грн 3 % річних.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 485,93 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Меді Грін Трімікс" (Україна, 03038, м. Київ, вул. Федорова, буд. 31; ідентифікаційний код: 39028133) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (Україна, 03151, м. Київ, вул. Волинська, буд. 34; ідентифікаційний код: 22945557) 464 (чотириста шістдесят чотири) грн 70 коп. інфляційних втрат, 914 (дев`ятсот чотирнадцять) грн 52 коп. 3 % річних та 485 (чотириста вісімдесят п`ять) грн 93 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 784,07 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13.04.2021

Суддя О.В. Нечай