Рішення № 96242318, 09.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2021Справа № 910/901/21Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 6) до за участю проАкціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (04119, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЮРІЯ ІЛЛЄНКА, будинок 83-Д) Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА» (03037, місто Київ, ПРОСПЕКТ ЛОБАНОВСЬКОГО ВАЛЕРІЯ, будинок 56) стягнення суми банківської гарантії у розмірі 115 500 грн. 00 коп. Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (надалі також - «Відповідач») про стягнення суми банківської гарантії у розмірі 115 500 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення банківської гарантії на підставі Гарантії №17789/18-ГВ від 12.09.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 року позовну заяву Військового прокурору Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» про стягнення суми банківської гарантії у розмірі 115 500 грн. 00 коп. залишено без руху.

01.02.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від прокурора надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/901/21, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

01.03.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА» та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 року залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА» (03037, місто Київ, ПРОСПЕКТ ЛОБАНОВСЬКОГО ВАЛЕРІЯ, будинок 56), у задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін від 01.03.2021 року відмовлено.

09.03.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

18.03.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від прокурора надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів відправки позову третій особі.

19.03.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.02.2021 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 19.02.2021 року, 22.02.2021 року про вручення поштового відправлення уповноваженим особам Сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Акціонерним товариством "Банк Інвестицій та заощаджень" (Гарант) було видано гарантію №17789/18-ГВ від 12.09.2018 року, згідно з якою Гарант безвідклично та безумовно зобов`язується виплатити Міністерству оборони України (Бенефіціар) 115 500 грн. після одержання письмової вимоги Бенефіціара, в якій стверджується про те, що Принципал - Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА» не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов`язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до Договору.

Термін дії гарантії з 12.09.2018 р. до 10.02.2019 р. і будь - яка вимога Бенефіціара на оплату має бути отримана Гарантом за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 83-Д.

Зобов`язання Гаранта перед Бенефіціаром припиняється у разі настання одного з таких випадків:

- сплати Гарантом суми, на яку видано цю гарантію;

- закінчення строку дії цієї гарантії;

- відмови Бенефіціара від своїх прав за цією гарантією шляхом повернення Бенефіціаром Гаранту оригіналу цієї гарантії.

Відповідальність Гаранта перед Бенефіціаром за цією банківською гарантією обмежується сумою, на яку вона видана.

Ця гарантія є безумовною та безвідкличною, вона не може бути змінена чи відкликана Гарантом самостійно або за заявою Принципала, без згоди Бенефіціара. Максимальна сума гарантії зменшується на кожну суму, сплачену Гарантом по цій гарантії.

Ця гарантія є непередаваною і не може бути переуступлена без попередньої згоди зі сторони Гаранта. (а.с.27)

14.09.2018 року між Міністерством оборони України (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА» (Постачальник) було укладено Договір про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався у 2018 році поставити Міністерству оборони України машини для обробки продуктів харчування, виробництва напоїв та обробки тютюну (4221) (Пароконвекційна піч у комплекті з двома направляючими візками - рамами на 6-8 рівнів, 10-12 рівнів та 16 рівнів) З найменування: 1. Пароконвекційна піч у комплекті з двома направляючими візками-рамами на 6-8 рівнів, а саме UnoxXEVC0711E1R (лінія ONE); 2. Пароконвекційна піч у комплекті з двома направляючими візками-рамами на 10-12 рівнів, а саме UnoxXEVС1011Е1К (лінія ONE); 3. Пароконвекційна піч у комплекті з двома налравляочими візками-рамами на 16 рівнів, а саме UnoxXEVC2011Е1К (лінія ONE); (далі - товар), зазначений у специфікації, а Замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки. (а.с.22-26)

Відповідно до п.1.2 Договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, викладеною у такій редакції: строк постачання протягом 60 календарних днів з дати укладення договору (в термін до 13.11.2018 включно), загальна сума товару з ПДВ - 2310000 грн. 00 коп.

У п.2.4 Договору передбачено, що приймання товару за кількістю та якістю оформляється актом приймання - передачі, який складає одержувач Замовника на кожну партію товару після закінчення приймання товару в трьох примірниках: перший примірник - Замовнику, другий - одержувачу Замовника, третій - Постачальнику. Належним чином оформлені документи: акт приймання - передачі, видаткова накладна Постачальника та повідомлення-підтвердження відповідно до наказу Міністра оборони України від 31.12.2016 №757 є підтвердженням приймання товару.

Ціна цього Договору становить: 2310000 грн. 00 коп. (п.3.1 Договору)

Згідно з п.4.1 Договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання Постачальником Замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера підприємства не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі), але не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення поточного бюджетного року.

Місцем поставки товару є військові частини Міністерства оборони України, що зазначені у рознарядці Міністерства оборони України , яка є невід`ємною частиною цього Договору, згідно з розрахунком поставки та обов`язковим дотриманням передбачених нею вимог асортименту, кількості, адреси одержувачів Замовника та черговості відвантажень. (п.5.2 Договору)

Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31.12.2018 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення. (п.10.1 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 року Відповідач передав, а Позивач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними №8045 від 13.11.2018 року на суму 133 272 грн. 00 коп., №7379 від 22.10.2018 року на суму 32 262 грн. 30 коп., Актами приймання - передачі №39 від 16.11.2018 року, №34 від 23.10.2018 року, повідомленнями - підтвердженнями отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей від 23.10.2018 р., 15.11.2018 р. (а.с.32-35, 39-42)

Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №286/6/6421 від 04.12.2018 року з вимогою сплатити штраф у розмірі 266 грн. 54 коп., яка була отримана уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА» 12.12.2018 р., що підтверджується відповідним підписом на листі. (а.с.30-31) У відповідь на яку Відповідач листом №92/12-18 від 21.12.2018 року відмовив у задоволенні претензії. (а.с.36)

06.02.2019 року Міністерство оборони України надіслало на адресу Відповідача вимогу №286/6/722 від 01.02.2019 року про перерахування на рахунок Позивача коштів у розмірі 115 500 грн. 00 коп., у зв`язку з порушенням Постачальником строків поставки товару, яка була отримана уповноваженою особою Акціонерного товариства "Банк Інвестицій та заощаджень" 06.02.2019 р., що підтверджується відповідним підписом на листі. (а.с.28-29)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що Відповідач здійснив поставку товару з простроченням строків поставки. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, прокурор просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» на користь Міністерства оборони України суму банківської гарантії у розмірі 115 500 грн. 00 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначав, що із отриманої вимоги неможливо встановити наявність гарантійного випадку, прокурором не доведено суду факту порушення Принципалом умов Договору, а сама вимога не відповідає умовам гарантії.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 року Відповідач передав, а Позивач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними №8045 від 13.11.2018 року на суму 133 272 грн. 00 коп., №7379 від 22.10.2018 року на суму 32 262 грн. 30 коп., Актами приймання - передачі №39 від 16.11.2018 року, №34 від 23.10.2018 року, повідомленнями - підтвердженнями отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей від 23.10.2018 р., 15.11.2018 р., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.32-35, 39-42)

У п.2.4 Договору передбачено, що приймання товару за кількістю та якістю оформляється актом приймання - передачі, який складає одержувач Замовника на кожну партію товару після закінчення приймання товару в трьох примірниках: перший примірник - Замовнику, другий - одержувачу Замовника, третій - Постачальнику. Належним чином оформлені документи: акт приймання - передачі, видаткова накладна Постачальника та повідомлення-підтвердження відповідно до наказу Міністра оборони України від 31.12.2016 №757 є підтвердженням приймання товару.

Відповідно до п.1.2 Договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, викладеною у такій редакції: строк постачання протягом 60 календарних днів з дати укладення договору (в термін до 13.11.2018 включно), загальна сума товару з ПДВ - 2310000 грн. 00 коп.

При зверненні до суду з вказаним позовом прокурор зазначав, що Відповідач в порушення умов Договору про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 року здійснив поставку товару з простроченням поставки на 2 доби.

Як вбачається з листа Військової частини А3258 Міністерства оборони України №57/223 від 28.01.2019 року, надісланого на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА», за Договором про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 року була фактично отримана 13.11.2018 року Пароконвекційна піч у комплекті з двома направляючими візками-рамами на 10-12 рівнів, а саме UnoxXEVС1011Е1К (лінія ONE). При заповненні та реєстрації документів, а саме у повідомленні - підтвердженні отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей було помилково присвоєна дата 15.11.2018 р., а в акті приймання - передачі військового майна №39 відповідно дати початку приймання 16.11.2018 р. та дату закінчення приймання 16.11.2018 р. Тому просило вважати датою реєстрації повідомлення - підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей 13.11.2018 р. та в акті приймання - передачі військового майна №39 відповідно дати початку приймання 13.11.2018 р. та дату закінчення приймання 13.11.2018 р. (а.с.114)

Листом №42/9-19 від 16.08.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА» просило Міністерство оборони України відкликати претензію від 04.12.2018 р. (вих. №286/6/6421) та вимогу від 26.12.2018 (вих. №286/6/7044), що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 16.08.2019 р., фіскального чеку, накладної. (а.с.115-116)

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 2 Закону він поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Також, згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994, господарські операції господарюючих суб`єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення; первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, від імені якого складено документ, назва документа, дата та місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, підписи та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу; первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік.

Згідно з пунктом 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2, 4.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку у тексті та цифрових даних первинних документів, облікових регістрів і звітності підчистки і необумовлені виправлення не допускаються. Помилки в первинних документах, облікових регістрах і звітності, що створені ручним способом, виправляються способом «червоного сторно», додаткових бухгалтерських проведень або коректурним способом, відповідно до якого неправильний текст або цифри закреслюються і над закресленим надписується правильний текст або цифри. Закреслення здійснюється однією рискою так, щоб можна було прочитати виправлене. Виправлення помилки повинно бути обумовлено надписом "виправлено" та підтверджено підписами осіб, що підписали цей документ, із зазначенням дати виправлення.

Проте, Суд звертає увагу, що в акті приймання - передачі військового майна №39 та повідомленні - підтвердженні отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, які є первинними документами в розумінні вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відсутні будь - які виправлення помилок у тексті документів в частині дати прийняття товару відповідно до порядку, який визначений п.п. 4.1, 4.2, 4.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а саме способом «червоного сторно», додаткових бухгалтерських проведень або коректурним способом, відповідно до якого неправильний текст або цифри закреслюються і над закресленим надписується правильний текст або цифри та підтверджується підписами осіб, що підписали цей документ, із зазначенням дати виправлення.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи вищевикладене, Суд не приймає до уваги лист Військової частини А3258 Міністерства оборони України №57/223 від 28.01.2019 року, надісланий на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА», в якості належного, допустимого та достовірного доказу в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження фактичного отримання товару - Пароконвекційної пічі у комплекті з двома направляючими візками-рамами на 10-12 рівнів, а саме UnoxXEVС1011Е1К (лінія ONE) військовою частиною за Договором про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 року за актом приймання - передачі військового майна №39 та повідомленням - підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей - 13.11.2018 р., а не 16.11.2018 р.

За таких підстав, Суд звертає увагу, що надані Позивачем первинні документи в розумінні вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - акт приймання - передачі військового майна №39 та повідомлення - підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей є більш вірогідними доказами на підтвердження наявності обставин, на які посилається прокурор як на підставу своїх вимог, ніж ті, на яку посилалась Третя особа у письмових поясненнях.

Такими чином, Судом встановлено, що всупереч умов Договору про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА» була здійснена поставка товару 16.11.2018 року за видатковою накладною №8045 від 13.11.2018 р., актом приймання - передачі військового майна №39 та повідомленням - підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, тобто з порушенням строку, визначеного Договором.

Судом встановлено, що Акціонерним товариством "Банк Інвестицій та заощаджень" (Гарант) було видано гарантію №17789/18-ГВ від 12.09.2018 року, згідно з якою Гарант безвідклично та безумовно зобов`язується виплатити Міністерству оборони України (Бенефіціар) 115 500 грн. після одержання письмової вимоги Бенефіціара, в якій стверджується про те, що Принципал - Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА» не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов`язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до Договору.

Термін дії гарантії з 12.09.2018 р. до 10.02.2019 р. і будь - яка вимога Бенефіціара на оплату має бути отримана Гарантом за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 83-Д.

Зобов`язання Гаранта перед Бенефіціаром припиняється у разі настання одного з таких випадків:

- сплати Гарантом суми, на яку видано цю гарантію;

- закінчення строку дії цієї гарантії;

- відмови Бенефіціара від своїх прав за цією гарантією шляхом повернення Бенефіціаром Гаранту оригіналу цієї гарантії.

Відповідальність Гаранта перед Бенефіціаром за цією банківською гарантією обмежується сумою, на яку вона видана.

Ця гарантія є безумовною та безвідкличною, вона не може бути змінена чи відкликана Гарантом самостійно або за заявою Принципала, без згоди Бенефіціара. Максимальна сума гарантії зменшується на кожну суму, сплачену Гарантом по цій гарантії.

Ця гарантія є непередаваною і не може бути переуступлена без попередньої згоди зі сторони Гаранта. (а.с.27)

Відповідно до частин 1, 2 статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано (частини 1, 2, 3, 4 статті 563 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфеціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед беніфеціаром.

Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто, гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта.

Статтею 564 Цивільного кодексу України унормовано, що після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (ч.1 ст.565 Цивільного кодексу України).

Виходячи з Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, видачі гарантії передує укладення договору між гарантом та боржником про надання фінансових послуг з видачі гарантії. Вказаний договір виступає зв`язуючим ланцюгом між основним договором принципала і беніфеціара, оскільки у договорі про видачу гарантії вказується, що гарантія видається на прохання принципала у зв`язку з його обов`язком перед беніфеціаром за основним договором, та гарантією, видача якої є основним обов`язком гаранта за цим договором.

Відповідно до розділу І Положення гарантійний лист - це гарантія, що оформлена належним чином на паперовому носії. Гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов`язань у повному обсязі або їх частину в разі пред`явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов`язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов`язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Пунктом 2 Глави 4 розділу II Положення "Про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах", яке затверджено постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, визначено, що одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання.

Враховуючи те, що своєчасність поставки товару постачальником є критерієм належності виконання зобов`язання з поставки товару, то пропущення постачальником встановленого в договорі строку поставки товару буде свідчити про порушенням зобов`язання з поставки товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Суд зазначає що за гарантією №17789/18-ГВ від 12.09.2018 року Акціонерне товариство "Банк Інвестицій та заощаджень" взяло на себе зобов`язання виплатити Міністерству оборони України (Бенефіціар) 115 500 грн. після одержання письмової вимоги Бенефіціара, в якій стверджується про те, що Принципал - Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА» не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов`язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до Договору.

Відповідно, за змістом гарантії бенефіціар (кредитор за договором поставки) набуває права вимоги до гаранта у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання боржником, а гарант зобов`язаний сплатити кошти у разі настання гарантійного випадку - порушення принципалом зобов`язань за договором, зокрема і у разі прострочення поставки товару.

Судом встановлено, що всупереч умов Договору про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРЕСТО УКРАЇНА» була здійснена поставка товару з порушенням строку, визначеного Договором.

Врахувавши встановлені обставини справи, Суд приходить до висновку, що гарантійний випадок за наданою Відповідачем гарантією є таким, що настав, оскільки факт порушення принципалом виконання зобов`язання зі своєчасної поставки товару є доведеним, що не спростовано Відповідачем та Третьою особою, а у Відповідача (гаранта) відповідно до частини 1статті 563 Цивільного кодексу України за вимогою кредитора (бенефіціара) виник обов`язок сплатити позивачу (кредитору) грошову суму відповідно до умов виданої ним гарантії.

За своєю правовою природою гарантія має автономний (незалежний) характер від основного зобов`язання та відповідно не залежить від обставин припинення основного зобов`язання. У зв`язку з цим виплата гарантом суми, на яку видано гарантію, жодним чином не може зараховуватись в рахунок виконання основного зобов`язання та відповідно впливати на його чинність/припинення.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.02.2019 року Міністерство оборони України надіслало на адресу Відповідача вимогу №286/6/722 від 01.02.2019 року про перерахування на рахунок Позивача коштів у розмірі 115 500 грн. 00 коп., у зв`язку з порушенням Постачальником строків поставки товару, яка була отримана уповноваженою особою Акціонерного товариства "Банк Інвестицій та заощаджень" 06.02.2019 р., що підтверджується відповідним підписом на листі. (а.с.28-29)

Таким чином, Суд зазначає, що вимога Міністерства оборони України до гаранта про сплату грошової суми була надіслана ним у визначеному в гарантії порядку, відповідає вимогам, встановлених в гарантії, та отримана відповідачем у строки, встановлені в гарантії.

Згідно із положеннями ст. 563 ЦК України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Жодних умов та документів, які мають бути надані до гарантії, зміст гарантії не містить.

Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача, що із отриманої вимоги неможливо встановити наявність гарантійного випадку, а прокурором не доведено суду факту порушення Принципалом умов Договору, оскільки у вимозі №286/6/722 від 01.02.2019 року чітко зазначено про порушення Постачальником умов договору в частині терміну постачання, а саме: станом на 13.11.2018 визначений обсяг товару повністю не поставлено, що свідчить про дотримання бенефіціаром умов гарантії стосовно змісту вимоги до гаранта, а саме зазначення в чому полягає невиконання чи неналежне виконання умов договору.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що вимога Міністерства оборони України до Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» відповідає вимогам, викладеним у банківській гарантії №17789/18-ГВ від 12.09.2018 року, та подана у строк дії забезпечувального зобов`язання.

За таких підстав, у Акціонерного товариства "Банк Інвестицій та заощаджень" винило зобов`язання з виплати суми банківської гарантії у розмірі 115 500 грн. 00 коп., оскільки в матеріалах справи наявні докази порушення Постачальником його зобов`язань за Договором про поставку товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби №286/2/18/106 від 14.09.2018 року.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» про стягнення суми банківської гарантії у розмірі 115 500 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України - задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (04119, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЮРІЯ ІЛЛЄНКА, будинок 83-Д, Ідентифікаційний код юридичної особи 33695095) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 6, Ідентифікаційний код юридичної особи 00034022) суму банківської гарантії у розмірі 115 500 (сто п`ятнадцять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (04119, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЮРІЯ ІЛЛЄНКА, будинок 83-Д, Ідентифікаційний код юридичної особи 33695095) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (01014, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОЛБОЧАНА ПЕТРА, будинок 8, Ідентифікаційний код юридичної особи 38347014) судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 09 квітня 2021 року.

Суддя О.В. Чинчин