Рішення № 96241846, 05.04.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 квітня 2021 року Справа № 903/12/21

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “НІРА”, м. Київ

до відповідача: Фермерського господарства “ЗАХІДНИЙ БУГ”, Волинська область, м. Володимир-Волинський

про стягнення 6 409 431,70 грн., та визнання недійсним одностороннього правочину

Представники:

від позивача: Вініченко Владислав Володимирович, ордер серія АА №1094601 від 02.04.2021

від відповідача: не прибув;

встановив: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “НІРА” звернувся з позовом до Фермерського господарства “ЗАХІДНИЙ БУГ” в якому просить:

-стягнути 6 409 431,70 грн. заборгованості, з яких: 4463 392,55 грн. – основного боргу, 830 191,01 грн. – пені, 1 115 848, 14 грн. – штрафу;

-визнати недійсним односторонній правочин – заяву ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 №06-504 від 05.02.2021 про припинення зобов`язання зарахування зустрічних однорідних вимог по договору №1/11022020 від 11.02.2020, а саме: про припинення взаємних грошових зобов`язань ТзОВ “Ніра” і ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 в сумі 743 898,76 грн.: часткового припинення основного зобов`язання ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Ніра” за договором №1/11022020 від 11.02.2020. (яка є прийнятою ухвалою суду від 10.03.2021).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №1/11022020 від 11.02.2020, в частині невиконання зобов`язання щодо відшкодування вартості товарно-матеріальних цінностей (аміачної селітри і амонію сульфату). Також заперечує правомірність зарахування зустрічних вимог здійснених в односторонньому порядку ФГ «ЗАХІДНИЙ БУГ», оскільки дана сума є спірною непрозорою (а саме такі вимоги не є визнанні судом або іншою стороною), заява про зарахування зустрічних вимог підписана і подана неуповноваженою особою, а саме адвокатом Гапоненком Р. І., яким на підтвердження своїх повноважень додана до вказаної заяви копія ордеру про надання правової допомоги , а тому просить визнати даний односторонній правочин недійсним.

Ухвалою суду від 08.01.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “НІРА” залишено без руху.

Ухвалою суду від 20.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.02.2021 на 10:20 год.

Ухвалою суду від 08.02.2021 відкладено підготовче засідання на 03.03.2021 на 12:30 год.

Ухвалою суду від 10.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.03.2021.

Ухвалою від 29.03.2021 судове засідання відкладено на 05.04.2021.

Представник позивача в судовому засіданні просить суд задоволити позов, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, через відділ діловодства суду подав:

1)клопотання за вх.№01-57/814/21 від 05.04.2021 про відкладення розгляду справи та проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції, у зв`язку з тим, що органами місцевого самоврядування запроваджено жорстокі обмежувальні заходи зумовлені карантином. Крім того доводить, що ухвалою суду від 01.04.2021 у задоволенні клопотання представника відповідача про участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів відмолено. Враховуючи вище наведене просить відкласти розгляд справи по суті на іншу дату.

2) виступ відповідача за вх.№01-57/1815/21 від 05.04.2021в якому вказує, що основний борг в сумі 3 719 493,79 грн. визнає. Однак, відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки штрафу, пені, оскільки вони не ґрунтуються на нормах закону та не відповідають положенням договору укладеного між сторонами. Також, звертає увагу суду на те, що судові витрати будуть надані відповідачем у строк ч.8, ст. 129 ГПК України.

Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечив, просить суд врахувати, що прибув також з м. Києва, та звертає увагу суду на те, що встановлені карантині обмеження в м. Києві не вплинули на прибуття та участі у справі в судовому засіданні в м.Луцьку.

Суд розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Участь представників сторін в даному судовому засіданні не є обов`язковою згідно із законом, та не визнавалася вона такою й судом ухвалами суду в межах даної справи.

Представник відповідача заявляючи клопотання про відкладення даного судового засідання не навів достатнього обґрунтування неможливості його участі у засіданні (якщо він вважав таку участь необхідною та не навів обставини, які на його думку є безумовними для необхідності його участі), тоді як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів.

ГПК України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторін в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, з дотриманням завдань, принципів господарського судочинства (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України) та розумності строків для вчинення процесуальної дії (стаття 114 Господарського процесуального кодексу України), основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, за змістовним аналізом норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що підставою для відкладення розгляду справи є наявність для цього обґрунтованих причин.

Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема статтями 7, 13, визначено, що кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Господарським процесуальним кодексом України.

Саме по собі посилання на встановлення карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, без дійсної наявності перешкод, які виникли, у зв`язку з веденням такого карантину, у реалізації процесуальних прав учасниками процесу, що може вплинути на розгляд справи не є безумовним наслідком відкладення розгляду справи.

На даний час в Господарському суді Волинської області працює система Електронний суд, за допомогою якого учасники судового процесу можуть реалізувати права, визначені статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, та подавати в електронному форматі до суду процесуальні документи, пов`язані із розглядом справи у суді (заяви по суті справи).

Крім того, суд зауважує, що розгляд справи по суті в режимі відеоконференції в судовому засіданні 29.03.2021 не відбувся, у зв`язку з тим, що виникли технічні проблеми у здійсненні відеоконференції зі сторони представника відповідача, та за клопотанням останнього ухвалою суду від 29.03.2012 було відкладено розгляд справи на 05.04.2021, для надання процесуальної можливості прибути представнику відповідача на розгляд справи по суті.

Зокрема, згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, встановив наступне.

11.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “НІРА” (сторона 1) та Фермерським господарством “ЗАХІДНІЙ БУГ” (сторона 2) укладено договір, відповідно до якого ФГ “ЗАХІДНИЙ БУГ” зобов`язалося своїми силами виконати для ТзОВ “НІРА” комплекс робіт по вирощуванню зернової культури пшениці на земельних ділянках, право користування якими належить йому, загальною площею 325,60 гектарів (а.с. 5-6).

Відповідно до умов договору врожай пшениці, що буде зібраний на виконання цього договору, повинен бути доставлений стороною 2 на зерновий склад за адресою: Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Ганни Жежко, 9 в строк до 15 серпня 2020 (п. 1.3. договору).

Кількість пшениці, що сторона 2 вирощує на виконання умов цього договору, визначається, як вартість наданих матеріально-технічних цінностей відповідно до п. 1.6 цього договору, поділена на ринкову вартість зерна (пшениці), погоджену сторонами. В разі, якщо вартість зерна додатково сторонами не погоджена, сторона 2 відшкодовує стороні 1 вартість наданих матеріалів (п. 1.4. договору).

Для виконання цього договору сторона 1 надає стороні 2 матеріально-технічні цінності (мінеральні добрива, моторне паливо та оливи, пестициди, запасні частини та інше), а саме сторона 1 надає аміачну селітру у кількості 470 тон, вартістю 3 745 119,67 грн. та амоній сульфат у кількості 100 тон, вартістю 718 272,88 грн., загальна вартість наданих матеріальних цінностей 4463 392,55 грн. в т.ч. ПДВ. Сторона 2 використовує передані Стороною 1 матеріально-технічні цінності в своїй діяльності без права передачі таких цінностей третім особам (п. 1.6. договору).

У разі порушення строків доставки пшениці, зазначених в п. 1.3 договору, сторона 2 зобов`язана сплатити стороні 1 пеню в розмірі 0,15 % від суми, зазначеної в п. 1.6 цього договору, за кожний день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6. ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються. Пеня нараховується протягом 10 (десяти) років з дня, наступного за днем порушення стороною 2 свого зобов`язання. До закінчення спливу зазначених 10 (десяти) років нарахування пені припиняється лише внаслідок виконання зобов`язання стороною 2 (п. 1.9.1. договору).

Одноразовий штраф за прострочення строків доставки пшениці більш ніж на 1 (один) календарний день складає 25% (двадцять п`ять) від вартості переданих матеріально-технічних цінностей на виконання цього договору. Строк позовної давності до вимог про стягнення штрафу – 10 років (п. 1.9.2. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2020, проте в будь-якому разі до повного виконання зобов`язань сторонами (п. 1.13. договору).

Даний договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку не оспорено, не розірвано та не визнано недійсним, а отже є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору ТзОВ «Ніра» передало ФГ «Західний Буг» матеріали аміачну селітру в кількості 470 тон, вартістю 3 754 119,67 грн., амоній сульфат в кількості 100 тон вартістю 718 272,88 грн., а всього на загальну суму 4 463 392,55 грн., що підтверджується актом прийому передачі №1 від 13.02.2020, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками. (а.с.7)

В порушення умов зазначеного договору відповідач не виконав зобов`язання в порушення умов договору №1/11022020 від 11.02.2020, в зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 4 463 392,55 грн.

Згідно із статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

12.10.2020 позивач направив відповідачу претензію №12/10-20 про відшкодування вартості товарно-матеріальних цінностей 4 463 329,55 грн. (а.с. 8-9). Претензія залишена без відповіді та реагування.

05.02.2021 ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 надіслав до ТзОВ “Ніра” заяву за №06-504 про припинення зобов`язання зарахування зустрічних однорідних вимог по договору №1/11022020 від 11.02.2020, а саме: про припинення взаємних грошових зобов`язань ТзОВ “Ніра” і ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 в сумі 743 898,76 грн.: часткового припинення основного зобов`язання ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Ніра” за договором №1/11022020 від 11.02.2020(а.с. 121-122).

22 лютого 2021 ТзОВ «НІРА» направив на адресу ФГ «ЗАХІДНИЙ БУГ» заперечення № 22/02/21-1 на заяву № 06-504 від 05 лютого 2021 про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог по договору № 1/11022020 від 11 лютого 2020 року. У запереченнях ТзОВ «НІРА» заперечує проти зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 743 898,76 грн. з наступних підстав:

- збитки ФГ «ЗАХІДНИЙ БУГ» зі сторони ТОВ «НІРА» в розмірі 743 898,76 грн. не завдані та не підтверджені;

- відсутні належні та достатні докази безповоротності неотримання ФГ «ЗАХІДНИЙ БУГ» податкового кредиту в сумі 743 898,76 грн. Згідно вимог податкового законодавства реєстрацію податкових накладних здійснюють органи ДПС України, а не платники податків;

- збитки не є основним зобов`язанням, а тому не можуть бути зараховані як зустрічні однорідні вимоги;

- заява про зарахування зустрічних однорідних вимог підписана та подана неуповноваженою особою. (а.с. 127)

- дана заява підписана і подана неуповноваженою особою, а саме адвокатом Гапоненком Р. І., яким на підтвердження своїх повноважень додана до вказаної заяви копія ордеру про надання правової допомоги.

Позивач звернувся із заявою за вх.№01-72/2/21 від 01.03.2021 в порядку ч. 3 ст. 237 ГПК України з позовною вимогою про визнання недійсним одностороннього правочину – заяви ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 №06-504 від 05.02.2021 про припинення зобов`язання зарахування зустрічних однорідних вимог по договору №1/11022020 від 11.02.2020, а саме: про припинення взаємних грошових зобов`язань ТзОВ “Ніра” і ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 в сумі 743 898,76 грн.: часткового припинення основного зобов`язання ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Ніра” за договором №1/11022020 від 11.02.2020.

В обґрунтування поданої заяви посилається на те, заперечує правомірність зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки ТзОВ «НІРА» не було завдано ФГ «ЗАХІДНИЙ БУГ» збитків в розмірі 743 898,76 грн. внаслідок не реєстрації податкової накладної, а тому просить визнати даний односторонній правочин недійсним.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої та пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 601 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємо зобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Таким чином, зарахування можливе за наявності таких умов:

1)зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов`язанні є боржником в іншому зобов`язанні;

2)однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однією з сторін. Зарахування, проведене за заявою однієї сторони, діє з моменту, коли є у наявності всі умови для зарахування.

Як слідує із матеріалів заяви відповідач доводить на існування зобов`язання з відшкодування ТзОВ «НІРА» на користь ФГ «ЗАХІДНИЙ БУГ» збитків у розмірі 743 898,76 грн. внаслідок не реєстрації податкової накладної.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Розмір збитків підлягає встановленню та доказуванню (ч. 2, 3 ст. 623 ЦК України).

Вище наведені обставини, підтверджують те, що вимога з відшкодування збитків може бути об`єктом зарахування за статтею 601 ЦК України лише у випадку її визначеності, доведеності та безспірності, зокрема у випадку наявності відповідного рішення суду або визнання такої вимоги (її розміру) іншою (зобов`язаною) стороною.

Саме лише припущення однієї особи про наявність перед нею зобов`язання іншої особи з відшкодування збитків не є належним та допустимими доказом наявності збитків та не може підтверджувати існування такого зобов`язання.

Судом встановлено, що рішення суду про стягнення з ТзОВ «НІРА» на користь ФГ «ЗАХІДНИЙ БУГ» збитків в розмірі 743 898,76 грн. відсутнє, ТзОВ «НІРА» не визнає зобов`язання з відшкодування ФГ «ЗАХІДНИЙ БУГ» збитків у розмірі 743 898,76 грн., заява підписана неуповноваженою особою.

У відповідності до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ч. 1 ст. 238 ЦК України).

Глава 17 ЦК України передбачає два три представництва: за законом, за договором (комерційне представництво) і за довіреністю.

Поряд із цим, як свідчить заява про зарахування, вона підписана адвокатом на підставі ордеру про надання правової допомоги.

Однак, до жодної з підстав представництва у цивільно-правових відносинах ордер про надання правової допомоги не відноситься.

Отже, в порядку статті 601 ЦК України можуть бути зараховані лише саме основні зобов`язання. В свою чергу, вимоги про відшкодування збитків у зв`язку з порушенням зобов`язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов`язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов`язань, а відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні за договором в порядку статті 601 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 910/16135/18.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним одностороннього правочину – заяви ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 №06-504 від 05.02.2021 про припинення зобов`язання зарахування зустрічних однорідних вимог по договору №1/11022020 від 11.02.2020, а саме: про припинення взаємних грошових зобов`язань ТзОВ “Ніра” і ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 в сумі 743 898,76 грн.: часткового припинення основного зобов`язання ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Ніра” за договором №1/11022020 від 11.02.2020.

Щодо заяви про визнання припиненим у ТзОВ “Ніра” перед ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 грошового зобов`язання з відшкодування збитків в розмірі 743 898,76 грн. через не реєстрацію податкової накладної за операцією з передання товару за договором №1/11022020 від 11.02.2020 згідно акту прийому-передачі №1 від 13.02.2020 по вказаному договору та вимоги ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 від 22.01.2021, суд зауважує, що така вимога не стосується одностороннього правочину, який підлягає розгляду судом в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України.

Отже, судом встановлено, що на день розгляду спору заборгованість відповідача перед позивачем, у зв`язку з невиконанням зобов`язання щодо сплати вартості товарно-матеріальних цінностей (аміачної селітри і амонію сульфат) становить 4 463 392,55 грн., ФГ «ЗАХІДНИЙ БУГ» не спростована, визнана останнім, підтверджена матеріалами справи та підлягає до стягнення.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Таким чином, до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня) слід застосовувати положення Глави 26 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина перша статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто, в розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 904/5770/18.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно з ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17 та від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Поряд із цим, правовий аналіз наведених вище приписів чинного законодавства свідчить про те, неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Відповідно до п. 1.9.1. договору сторони визначили, що у разі порушення строків доставки пшениці, зазначених в п. 1.3 договору, сторона 2 зобов`язана сплатити стороні 1 пеню в розмірі 0,15 % від суми, зазначеної в п. 1.6 цього договору, за кожний день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6. ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються. Пеня нараховується протягом 10 (десяти) років з дня, наступного за днем порушення стороною 2 свого зобов`язання. До закінчення спливу зазначених 10 (десяти) років нарахування пені припиняється лише внаслідок виконання зобов`язання стороною 2.

Згідно з п. 1.9.2. договору сторони передбачили, що одноразовий штраф за прострочення строків доставки пшениці більш ніж на 1 (один) календарний день складає 25% (двадцять п`ять) від вартості переданих матеріально-технічних цінностей на виконання цього договору. Строк позовної давності до вимог про стягнення штрафу – 10 років.

На підставі наведених вище положень договору, зважаючи на допущені відповідачем порушення терміну поставки вирощеної пшениці, позивачем за період з 16.08.2020 по 17.12.2020, нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 830 191,01 грн. та штраф в розмірі 1 115 848,14 грн.

Перевіривши розрахунок заборгованості за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ» в частині стягнення пені за період з 16.08.2020 по 17.12.2020 в сумі 830 191,01 грн. та штрафу в сумі 1 115 848,14 грн., враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про їх підставність до задоволення.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Доводи відповідача про неправомірність нарахування штрафних санкцій, оскільки вартість непоставленої пшениці неможливо встановити не взято уваги суду, у зв`язку тим, що нарахування штрафу та пені згідно п.п 1.9.1, 1.9.2 договору пов`язано із вартістю поставлених добрив, а не пшениці.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 98 411,48 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 77, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним односторонній правочин – заяву ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 №06-504 від 05.02.2021 про припинення зобов`язання зарахування зустрічних однорідних вимог по договору №1/11022020 від 11.02.2020, а саме: про припинення взаємних грошових зобов`язань ТзОВ “Ніра” і ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 в сумі 743 898,76 грн.: часткового припинення основного зобов`язання ФГ “Західний Буг” ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Ніра” за договором №1/11022020 від 11.02.2020.

3. Стягнути з Фермерського господарства “Західний Буг” (44700, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Ганни Жежко, 9 код ЄДРПОУ 36932997) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “НІРА” (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 13, код ЄДРПОУ 19071304) 6 409 431, 70 грн. заборгованості, з яких: 4 463 392,55 грн. – основного боргу, 830 191,01 грн. – пені, 1 115 848, 14 грн. – штрафу та 98 411,48 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення

складено 14.04.2021

Суддя В. М. Дем`як