Рішення № 96234520, 05.04.2021, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Зяброва О. Г.

Справа № 644/10317/19

Провадження № 2/644/67/21

05.04.2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2021 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – Зябрової О.Г.,

за участю секретаря – Лагір А.В.,

за участю представника позивача – адвоката Жарової-Тітарьової Л.М.,

за участю представника відповідача – адвоката Вініцького М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільну справу №644/10317/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору довічного утримання,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору довічного утримання, в якому просить суд визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 30.08.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , посвідчений в 4-й ХДНК за р. №3-2338, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 01.11.2006 року за №15196566, визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що мати позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 , зазначена квартира належала їй на праві власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача померла, він поніс витрати на її поховання. Після поховання матері відповідач по справі – рідний брат позивача, повідомив йому, що зазначена квартира належить йому. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався, що 30.08.2006 року мати уклала договір довічного утримання з ОСОБА_2 . Вважає, що відповідач ніколи не виконував умови договору, а сам договір носив фіктивний характер. Відповідач тривалий час проживає за кордоном і жодним чином не міг виконувати умови договору довічного утримання і його єдиною метою було бажання заволодіти квартирою.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19.12.2019 року зазначену позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19.12.2019 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

26.12.2019 року через канцелярію позивач надав заяву на виконання ухвали Орджонікідзевського райсуду м. Харкова від 19.12.2019 року про залишення позовної заяви без руху, вточнивши позовні вимоги просив визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 30.08.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , посвідчений в 4-й ХДНК за р. №3-2338, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 01.11.2006 року за №15196566.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26.12.2019 року вищезазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в підготовче судове засідання.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26.12.2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 .

05.02.2020 року через канцелярію суду представник відповідача – адвокат Вініцький М.В. надав заперечення на позов, в яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

12.02.2020 року ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова закрито підготовче провадження та призначено зазначену цивільну справу до судового розгляду по суті.Клопотання представника позивача - адвоката Жарової-Тітарьової Л.М. про витребування доказів задоволено.Клопотання представника позивача та представника відповідача про виклик свідків задоволено.

Представник позивача – адвокат Жарова-Тітарьова Л.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити та визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 30.08.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , посвідчений в 4-й ХДНК за р. №3-2338, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 01.11.2006 року за №15196566, посилаючись на те, що відповідач не приймав і не міг приймати участь в догляді своєї матері ОСОБА_2 , яка була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки згідно довідки державної прикордонної служби України відповідач з 03.08.2015 року по 14.11.2019 року на території України не перебував і кордон не перетинав. Догляд здійснював позивач та його родина. Після смерті матері позивач повністю оплатив всі витрати на її поховання. Відповідач ніколи не виконував умови договору довічного утримання. В подальшому просила проводити розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача – адвокат Вініцький М.В. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що позовні вимоги є незаконними, безпідставними та необгрунтованими, крім того позивач не надав суду належних та допустимих доказів на факт підтвердження обставин, які викладені в позові. В подальшому просив проводити розгляд справи за його відсутності.

Третя особа - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора в поданій до суду заяві просили проводити розгляд справи та виносити рішення у відсутності представника нотаріальної контори, повністю покладаються на висновки суду.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Судом встановлено, що 30 серпня 2006 року між ОСОБА_2 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач) укладений договір довічного утримання, що посвідчений державним нотаріусом Четвертої Харківської державної нотаріальної контори Антроповою М.О., зареєстровано в реєстрі за №3-2340, за яким ОСОБА_2 передає у власність ОСОБА_2 ізольовану трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3 , в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язується довічно утримувати ОСОБА_2 , забезпечувати її одягом, доглядом, необхідною допомогою, харчуванням та залишити в її довічному безкоштовному користуванні квартиру АДРЕСА_4 .

Відповідно до п.7 зазначеного договору сторонам роз`яснено зміст ст.ст. 203, 405, 744, 748-758 ЦК України, сторонам роз`яснено, що цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а у разі невиконання його вимог чи відмови від добровільного розірвання однією із сторін – в судовому порядку.

Договір підписано сторонами у присутності нотаріуса. Особу сторін, їх дієздатність та належність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 , що відчужується перевірено нотаріусом.

01.11.2006 року право власності на квартиру АДРЕСА_3 , зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 30.08.2006 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла, що підтверджується відповідною копією свідоцтва про смерть.

Відповідно до статті 744 Цивільного кодексу України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Таким чином, договір довічного утримання має певні особливості: 1) майно переходить у власність набувача, однак розпоряджатися таким майном набувач за життя відчужувача не зможе, оскільки при посвідченні договору довічного утримання накладається заборона відчуження майна в встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору; 2) зобов`язання з довічного утримання мають особистісний характер, оскільки встановлюються щодо конкретно визначеної фізичної особи; 3) цей договір носить тривалий характер та вимагає від набувача постійного і систематичного виконання обов`язків; 4) матеріальне забезпечення (утримання) та послуги з догляду надаються набувачем до моменту смерті відчужувана (довічно) або до моменту розірвання договору довічного утримання.

У статті 746 ЦК України визначено, що сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач.

Частиною 1 статті 749 Цивільного кодексу України встановлено, що у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 Цивільного кодексу України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 755 Цивільного кодексу України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, зокрема, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Частиною другою статті 755 Цивільного кодексу України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

За змістом частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У постанові Верховного Суду України у справі №6-142ц13 від 25.12.2013 року визначено, що право на звернення до суду з вимогою про розірвання договору довічного утримання має лише відчужувач спірної квартири.

В судовому засіданні встановлено, що оспорюваний договір довічного утримання був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , учасниками цього договору було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Відчужувач ОСОБА_2 на даний час померла, при цьому стороною позивача не надано суду доказів на підтвердження того, що за її життя вона порушувала перед судом питання про розірвання вищевказаного договору довічного утримання чи визнання його недійсним. Тобто, оскільки право на звернення до суду з вимогою про розірвання договору довічного утримання має лише відчужувач спірної квартири, а відчужувач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 померла, отже, договір довічного утримання припинився.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, з урахуванням наведеного суд не вбачає підстав для задоволення позову та визнання договору довічного утримання недійсним, оскільки позивачем та його представником не надано до суду жодних відповідних доказів на підтвердження недійсності даного договору.

Підстави, на які посилаєтся позивач та його представник, не є підставами для визнання договору недійсним, а могли бути підставами для його розірвання, проте, таких вимог не заявлено було сторонами, які уклали вищезазначений договір на час його існування.

На підставі ч.1, 2 п.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 12, 76, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 202-215, 744-755 ЦК України,-

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору довічного утримання – відмовити.

Судові витрати по справі залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунакаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідний суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Третя особа: Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора (місцезнаходження: м. Харків, вул. Біблика, 57, код ЄДРПОУ 02900653).

Повний текст рішення суду буде виготовлено 13 квітня 2021 року.

Суддя: О.Г. Зяброва