Рішення № 96233668, 12.04.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/1174/21

Провадження № 2/638/2974/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2021 Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючої судді Штих Т.В.,

за участі секретаря Овчаренко К.В.,

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Харків» (61052, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 10) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Харків», в якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ № 27/7-1К Про звільнення ОСОБА_1 від 27 липня 2020 року, поновити на роботі на посаді завідуючої аптеки № 3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Харків», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23 442 (двадцять три тисячі чотириста сорок дві) гривні, 72 копійки, й відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень, 00 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що до 27.07.2020 року вона працювала на посаді завідувача аптеки №3 за адресою: м. Харків, вул. Свободи, 8. Як зазначає позивач, за період роботи (протягом 8-ми років) до дисциплінарної відповідності не притягувалася. З 01.06.2020 по 18.06.2020, відповідно до Наказу № 01/06-1к (розпорядження) про надання відпустки від 22.05.2020 перебувала в щорічній основній відпустці. Позивач зазначає, що після відпустки, а саме 19.06.2020 зранку прийшла на роботу, проте Аптека № 3 була закритою. Інформації стосовно того, коли Аптека відкриється надано не було. Позивачка звернулася з листом до ГУ Держпраці у Харківській області про проведення перевірки дотримання її соціальних прав як працівника.

Головним управлінням Держпраці у Харківській області, проведено позапланову перевірку відповідача. Згідно вказаного листа під час перевірки Головне управління Держпраці встановило порушення трудового законодавства щодо повідомлення працівників про зміни умов праці. Крім того, було виявлено порушення частини 1 статті 116 КЗпП України стосовно строку розрахунку при звільненні, адже відповідно до вищенаведеної статті розрахунок при звільненні має проводитися в день звільнення, проте грошові кошти належні при звільнення в сумі 1583,26 грн та 4352,25 грн були сплачені тільки 05.08.2020, чим порушено вимоги ч.1 ст. 116 КЗпП України.

28.10.2020 Позивач отримала листа ГУ Держпраці у Харківській області №П-1044/02,03/12.-08/11272 відповідно до якого достеменно дізналася про те, що її було звільнено з роботи за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Вважає відповідне звільнення незаконним з тих підстав що наказу про звільнення вона не отримувала, та підпису в наказі про ознайомлення не вчиняла, трудову книжку також не отримувала, тобто її було звільнено без її відома. Фактичні та правові підстави розірвання трудового договору Позивачці не відомі та у встановленому законом порядку Адміністрацією Відповідача не повідомлялися. Наказ від 29.05.20 №29/05-1 який Позивачка отримала по пошті свідчить про встановлення простою з 31.05.2021 на невизначений строк, та дозволено не виходити працівникам на роботу до закінчення простою. Про зміну істотних умов праці в належний спосіб повідомлена не була, не знала і не могла знати. Наказ про звільнення № 27/7-1К від 27 липня 2020 року за ч. 6 статті 36 КЗпП України, виданий незаконно без дотримання встановленої чинним законодавством процедури, оскільки Позивачка не була повідомлена про зміни істотних умов праці в належний спосіб. Керуючись ст. 235 КЗпП України просить поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути моральну шкоду.

Ухвалою суду від 03.02.2021 було відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

Відповідачем було надано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначає, що адміністрацією підприємства з колективою цієї аптеки, в тому числі з Позивачем було проведено нараду та повідомлено про стан справ, а саме, що Аптека № 3 за старою адресою працювати більше не зможе, у зв`язку з закінченням строку договору оренди. Відповідач зазначає, що роботу аптеки було припинено відповідно до наказу №20/05 від 20.05.2020. Також позивач зазначає що у зв`язку зі змінами істотних умов праці – тобто через припинення роботи Аптеки №3, адміністрацією був виданий наказ від 25.05.2020 №25/05, яким Позивачу було запропоновано переведення на усі можливі вакантні посади завідувача аптеки в межах своєї спеціальності, проте Позивач відмовилася від ознайомлення та підпису відповідного наказу. В той же день, на відому адресу проживання Позивача йому було відправлено наказ та персональне попередження. Але це відправлення повернулось на адресу Відповідача, у зв`язку з закінченням терміну зберігання, тобто адресат його не отримав. Оскільки ОСОБА_1 була попереджена про зміну істотних умов праці 25.05.2020, і впродовж перебігу двомісячного терміну, встановленого ч.3 ст. 32 КЗпП України від Позивача не надійшло жодного повідомлення про її бажання (згоду) на переведення на аналогічну посаду в іншій аптеці Відповідача, то наказом від 27.07.2020 № 2707-1к ОСОБА_1 було звільнено. Листом Відповідача від 27.07.2020 року на адресу ОСОБА_1 було направлено копію наказу про звільнення, а також запропоновано у зручний для неї час прибути до офісу Відповідача для отримання трудової книжки та інших документів, але цей лист Позивачем не був отриманий, і повернувся на адресу Відповідача, у зв`язку з закінчення терміну зберігання. Відповідач також зазначає про порушення тримісячного строку подання позовної заяви у відповідних трудових спорах, а саме – Відповідач вважає, що Позивачем було порушено вимоги ст. 233 КЗпП України, і тримісячний строк мав розпочатись з 20.08.2020, тобто з дня телефонної розмови між Позивачем та адміністрацією Відповідача, а не з 20.11.2020, тобто з дня отримання листа від Головного управління Держпраці у Харківській області.

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи справи, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, у їх сукупності та взаємозв`язку, встановив наступні обставини:

Відповідно до частини другої, шостої статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Статтею 32 КЗпП України передбачено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я. У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Судом встановлено що Позивачка працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Харків» на посаді завідувача аптеки №3 за адресою: м. Харків, вул. Свободи, 8. За період роботи (протягом 8-ми років) до дисциплінарної відповідності не притягувалася, вказані обставини також підтверджуються Відповідачем.

Наказом від 27.07.2020 № 27/07-1к Позивачку було звільнено з посади завідувача аптеки № 3 (м. Харків, вул. Іванова, 8) за п. 6 ст. 36 КЗпП України, через відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Листом Відповідача від 27.07.2020 № 40 (тобто у день звільнення) на адресу Позивачки було направлено копію наказу про звільнення від 27.07.2020 № 27/07-1к, а також запропоновано в зручний для неї час прибути до офісу ТОВ “Аптека низьких цін Харків” для отримання трудової книжки чи інших документів, або повідомити, за якою адресою та у який спосіб ми б могли передати трудову книжку та інші документи Позивачеві (відправлення № 6100353100510, цінний лист з описом), але цей лист не був отриманий Позивачкою, повернувся на адресу Відповідача за заявою відправника у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази відмови Позивачки від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, як того вимагає ч. 6 статті 36 КЗпП України.

Протягом періоду з 01.06.2020 по 18.06.2020 Позивач перебувала у щорічній основній відпустці, і після виходу з відпустки 19.06.2020 не змогла потрапити на робоче місце. Зателефонувавши в адміністрацію з метою з`ясування причин та дізналася, що з 31.05.2020 на невизначений час запроваджується простій у зв`язку з пандемією через гостру распіраторну хворобу COVID-19 спричинену коронавірусом SARS-CoV2, а працівники можуть не виходити на роботу.

Пізніше отримала листа з наказом №29/05-1 від 29.05.2020. Відповідно до змісту Наказу № 29/05-1 від 29.05.2020 року у Аптеці № 3, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Свободи, 8, було встановлено простій з 31.05.2020 на невизначений строк. Тим же Наказом доручено Головному бухгалтеру Відповідача провести розрахунок простою за весь його період для працівників Аптеки № 3 Відповідача у розмірі 2/3 тарифної ставки встановленого працівникам розряду (окладу). Підставою застосування простою вказано Наказ від 20.05.2020 і доповідна записка директору кадрів від 27.05.2020 року.

Вказаного наказу від 20.05.2020 №20/05 Позивачка не отримувала. Вказана обставина на яку посилається Позивач не спростовується Відповідачем. Згідно наданого до матеріалів справи представником Відповідача наказу №20/05 від 20.05.2020 припинено роботу «Аптеки низьких цін ТМ» №3 за адресою м. Харків вул.. Свободи, 8. починаючи з 20.05.2020 що підтверджує вище вказані доводи сторін. В матеріалах справи відсутні докази того, що Позивач повідомлена про вказані у наказі №20/05 від 20.05.2020 обставини.

Матеріали справи також не містять доказів того, що Позивачка належним чином була повідомлена про зміну істотних умов праці на які посилається Відповідач та ознайомлена з наказом від 25.05.2020 №25/05 про зміну істотних умов праці, оскільки відповідно до змісту наданої копії наказу підпис Позивачки відсутній, лис поштового відправлення №6100352871822 Позивачці не доставлено. Судження Відповідача про те, що Позивач відмовилася від отримання вказаного наказу №25/05 від 25.05.2020 та персонального попередження про зміну істотних умов праці про що складено акт фіксації відмови від 25.05.2020 суперечить іншим доказам зокрема наказу про припинення діяльності від 20.05.2020 №20/05 і не доведені іншими належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами.

Відповідач стверджував, що у зв`язку зі змінами істотних умов праці — тобто через припинення роботи аптеки № 3, адміністрацією ТОВ “Аптека низьких цін Харків” був виданий наказ від 25.05.2020 № 25/05 “Про зміну істотних умов праці”, яким Позивачу було запропоновано переведення на усі можливі вакантні посади завідувача аптеки в межах своєї спеціальності, кваліфікації, обумовлених трудовим договором та без змін умов оплати праці і нормального числа робочих годин, зокрема було запропоновано вакантну посаду в аптеці № 35 ТОВ “Аптека низьких цін Харків” (м. Харків, вул. Гагаріна, 181-Б). В той же день, з метою ознайомлення Позивача зі змістом наказу про зміни умов праці та вручення персонального попередження про такі зміни, до аптеки № 3 25.05.2020, о 15 годині прибули інспектор з кадрів, зав. управління персоналом та головний бухгалтер Відповідача.

Суд критично ставиться до вказаних стверджень відповідача, виходячи з того що попереднім наказом від 20.05.2020 №20/05 діяльність аптеки була припинена, інших доказів про повідомлення Позивача про вакантні посади, зміни істотних умов праці та того, що Позивачці було запропоновано вакантні посади від яких вона відмовилася Відповідачем не надано а тому не доведені належними, допустимим та достовірними доказами.

Відповідно до ч.1, 2 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. - у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу що узгоджується з висновками Верховного Суду наведеному у постанові по справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, відповідно до якого: вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчислюється, починаючи з дня звільнення особи і закінчується днем її поновлення на роботі.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100,

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п. 8 р. ІV Постанови).

Судом встановлено, згідно банківської виписки по картковому рахунку НОМЕР_1 АТ «Ощадбанк» зарплатна картка Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Харків» ОСОБА_1 за квітень та травень 2020, заробітна плата складає 7686,14 грн.

З 01.06.2020 по 18.06.2020 року Позивач знаходилася в щорічній відпустці, тому вирахування середньої заробітної плати, відповідно до Порядку, проводилося за 2 попередні місяці, а саме – квітень та травень 2020 року. Відповідно до виписки, за квітень 2020 року Позивач отримала заробітну плату у розмірі 3 843 (три тисячі вісімсот сорок три) гривні, 07 копійок, за травень місяць – 3 843 (три тисячі вісімсот сорок три) гривні, 07 копійок. Кількість робочих днів за квітень, травень становить 40 днів. Таким чином, середньоденна заробітна плата Позивача складає 192,1535 грн (сто дев`яносто дві гривні) 1535 копійок. Починаючи з дати звільнення з 27 липня 2020 року по дату подання позовної заяви, кількість робочих днів становить 122. З урахуванням розміру середньоденної заробітної плати 192, 1535 грн., середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 23 442 (двадцять дві тисячі чотириста сорок дві) гривні, 72 копійки, виходячи з розрахунку 122 (дні вимушеного прогулу) х192,1535 з утриманням при їх виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів. Вказані положення відповідають висновкам Верховного Суду що визначені у постанові від 05.08.2020 р. у справі №817/893/17, згідно якої суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори зі суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику.

Згідно зі статтею 264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до ст.. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із п.2 ч.1 ст. 232 КЗпП, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами: працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Нормою ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинний був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За наявними в матеріалах справи доказами, судом встановлено, що про порушення Позивачем трудових прав стало відомо з 28.10.2020. В той же час Відповідачем не надано доказів того, що Позивача знала або могла дізнатися про звільнення раніше. Подані Відповідачем докази поштових відправлень свідчать про те, що Позивач не була повідомлена про звільнення у належний спосіб, оскільки не отримувала відповідного поштового відправлення з копією оспорюваного наказу про звільнення.

Відповідно до ч.1-3 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, а тому розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

Враховуючи те, що противоправні дії відповідача завдали позивачці моральних страждань, які полягають у тому, що позивачка повинна була докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Моральні страждання виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права. Крім того, виражаються у переживаннях щодо неотриманні заробітної платні протягом цього періоду намагання поновлення порушених прав у позасудовому порядку, що зумовило зміну способу життя Позивачки, її сім`ї, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання як себе особисто, так і своєї сім`ї, відшукування нових джерел доходу з урахуванням перенесених моральних та психологічних страждань. Тому, суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача на користь позивача завданої моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 гривень.

Відповідно до ч.1,3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються Договором про надання правової допомоги від 16.12.2020 №83/1, додатковою угодою №1 від 16.12.2020, та актом приймання-передачі наданої правової допомоги від 28.01.2021 відповідно до яких сторони узгодили тверду грошову суму. Варто зауважити що компенсації підлягає як уже сплачена сума так і та яка підлягає сплаті Позивачем на рахунок адвоката відповідно до Акту приймання-передачі але не була сплачена, або сплата яких відстрочується відповідно до умов додаткової угоди до договору.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими та підтвердженими витрати Позивачки на професійну правову допомогу , а тому стягує з Відповідача на користь Позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на відповідача, тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень, 00 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 263-265,273 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Харків» (Код ЄДРПОУ 37092228, 61052, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 10) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати Наказ № 27/7-1К про звільнення ОСОБА_1 від 27 липня 2020 року;

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на посаді завідуючої аптеки № 3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Харків»;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Харків» (Код ЄДРПОУ 37092228, 61052, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 23 442 (двадцять три тисячі чотириста сорок дві) гривні, 72 копійки з утриманням при їх виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Харків» (Код ЄДРПОУ 37092228, 61052, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) моральну шкоду в повному обсязі у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень, 00 копійок;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Харків» (Код ЄДРПОУ 37092228, 61052, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 10 908 (десять тисяч дев`ятсот вісім) гривень, 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 12 квітня 2021 року

Суддя