Рішення № 96231023, 13.04.2021, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/481/21

Номер провадження 2/213/741/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2021 року місто Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Алексєєва О.В.,

за участю секретаря судового засідання – Бабейкіної Н.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику ушкодженням його здоров`я,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з вищезазначеним позовом та просить стягнути з відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`яу розмірі 210000,00 грн без урахування утримання податків, зборів та інших платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 працюючи в

період часу з 15 січня 1969 року по 05 червня 1969 року помічником машиніста екскаватора та машиністом екскаватора Криворізького будівельного управління - 625; 19 липня 1973 року по 19 вересня 1977 року - помічником машиніста екскаватора та машиністом екскаватора Хортицького будівельного управління треста «Дніпроекскавація»; 03 липня 1978 року по 01 січня 1999 року - машиністом екскаватора Широківського управління екскавації треста «Дніпроекскавація»; з 27 липня 1999 року по 02 березня 2000 року - машиністом екскаватора 2-ї виробничої дільниці ЗАТ «Новоінгулецька спецекскавація»; 03 березня 2000 року по 31 жовтня 2001 року - машиністом екскаватора ТОВ «Титан і Ко»; 01 листопада 2001 року по 10 січня 2002 року – машиністом екскаватора ТОВ «Прогрес», виконував роботи в умовах, що характеризувались шкідливою для організму людини дією вібрації, рівень якої перевищував гранично допустимий.

В Акті розслідування професійного захворювання (отруєння) вказано, що у позивача виявлено «вібраційну хворобу другої ст.», яка являється професійним захворюванням, причиною якого стала робота в умовах вібрації, рівень якої перевищує гранично допустимий.

16 липня 2002 року позивач вперше пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (ЛТEK), за результатами якого йому визначено ступінь втрати професійної працездатності - 35% по вібраційній хворобі, та встановлено третю групу інвалідності, встановлено необхідність в санаторно-курортному лікуванні.

В подальшому позивач періодично проходив переогляди та за результатами огляду МСЕК 12 серпня 2008 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності – 35% по вібраційній хворобі та встановлено 3 групу інвалідності з 01 серпня 2008 року – безстроково. Позивачу протипоказана важка праця, вимушена поза, переохолодження.

У зв`язку з отриманими професійними захворюваннями порушено звичний спосіб життя позивача, він постійно відчуває стійкий біль та обмеження рухів у шийному та попереко-крижовому відділах хребта, плечових та ліктьових суглобах, тягнучий біль в лівій нозі, відчуття затерпання рук та лівої ноги, слабкість у руках і ногах, мерзлякуватість кистей і стоп. Його турбує напади судом в м`язах кінцівок, виникають труднощі при ходьбі, систематичний кашель, що призводить до головного болю та в правому підребер`ї, порушує сон, призводить до зниження уваги.

Професійне захворювання призводить до необхідності проходження медичних обстежень, залучення додаткових зусиль для організації свого життя. Втрата працездатності призвела до відсутності у позивача можливості в достатній мірі реалізовувати свої наміри в професійній сфері, повноцінно працювати, обмежило можливість приділяти час своєму інтелектуальному та духовному розвитку, приділяти увагу близьким та рідним.

Вібраційна хвороба призводить до асиметрії та зміні артеріального тиску, стомлюваності, головного болю, запаморочення, болю у ділянці серця. Розуміння безстроковості вказаних негативних наслідків професійного захворювання викликає у позивача негативні емоції, відчуття тривоги, переживання за свої майбутнє.

Просить стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди позивачу 210000 грн.

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 лютого 2021 року прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Постановлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою від 05 квітня 2021 року відмовлено представнику відповідача у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Представником відповідача подано відзив на позов, з якому зазначають, що після отримання професійного захворювання та встановлення ступеню втрати працездатності позивачем були отримані медико-соціальні послуги: видавались путівки в санаторії та оплачувався проїзд до санаторію. За медикаментозним лікуванням або відшкодування вартості медикаментів позивач не звертався. В період з вересня 2002 року по лютий 2021 року позивачу було виплачено страхових виплат на суму 192 581,55 грн.

Також у відзиві зазначають, що дія норм законів, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду було зупинено на 2006 та 2007 роки. У 2007 році було внесено зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», та виключено норми, якими передбачалася виплата моральної шкоди.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», частиною 8 статті 36 якого передбачено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою, та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. На Фонд покладено обов`язок виплачувати тільки ті страхові виплати, які передбачені цим законом. Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу.

Отже, відповідач, посилаючись на те, що відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку, не є страховою виплатою, і законодавством України припинено обов`язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від часу настання страхового випадку, вважають, що відсутні підстави для покладення на Управління Фонду обов`язку здійснювати таку виплату. Однак це не позбавляє потерпілого вимагати відшкодування моральної шкоди у роботодавця.

Просять відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідив і оцінив у сукупності письмові матеріали, судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Із копії трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 видно, що з 24 січня 1969 року по 05 червня 1969 року він працював помічником машиніста екскаватора Криворізького будівельного управління №625; 19 липня 1973 року прийнятий помічником машиніста екскаватора Хортицького будівельного управління треста «Дніпроекскавація»; 01 червня 1974 року переведений помічником машиніста екскаватора, а з 04 травня 1975 року переведений машиністом екскаватора Широківського управління екскавації треста «Дніпроекскавація»; звільнений за власним бажанням 19 вересня 1977 року. З 03 липня 1978 року по 01 січня 1999 року позивач працює машиністом екскаватора Широківського управління екскавації треста «Дніпроекскавація», яке в подальшому перейменовано в Акціонерне товариство «Інгулецька спецекскавація», а з 23 грудня 1998 року перейменовано в ЗАТ «Ново-інгулецька спецекскавація», де з 27 липня 1999 року позивача переведено машиністом екскаватора 2-ї виробничої дільниці». 02 березня 2000 – звільнено за власним бажанням. 03 березня 2000 року по 31 жовтня 2001 року позивач працює машиністом екскаватора ТОВ «Титан і Ко»; з 01 листопада 2001 року позивача прийнято по переводу машиністом екскаватора ТОВ «Прогрес», звільнено за власним бажанням 10 січня 2002 року (а.с.23-28).

Відповідно до Акту розслідування професійного захворювання (отруєння) від 16 квітня 2002 року проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , а саме: вібраційна хвороба 2 стадії, від дії загальних вібрацій з полірадикулоневропатією переважно на шийному рівні, дистрофією у вигляді гіпотрофії плечового поясу і кистей, правобічного плечолопаткового пері артрозу. Діагноз встановлений Українським НДІ промислової медицини 10 квітня 2002 року. Згідно акту стаж роботи ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих факторів становить 27 років 4 місяці. Згідно з пунктами 14, 15 акту причиною профзахворювання визнано тривала робота помічником та машиністом екскаватора на екскаваторах, де рівень загальної вібрації перевищував допустимий, а саме на підприємствах: Криворізьке БУ №625, Хортицьке БУ, Широківське БУ, «Ново-інгулецька спецекскавація», ТОВ «Титан і Ко», ТОВ «Прогрес» (а.с. 13-14).

Під час первинного огляду ЛТЕК 16 липня 2002 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 35% та встановлено третю групу інвалідності, у зв`язку з профзахворюванням (а.с.7).

В подальшому позивач періодично проходив переогляди, на яких підтверджувався вказаний відсоток втрати професійної працездатності та 3 група інвалідності. Згідно виписки з акту огляду МСЕК від 12 серпня 2008 року при черговому переогляді позивачу встановлено 35% втрати професійної працездатності та 3 група інвалідності безстроково (а.с.7-9). Відповідно до довідки серії МСЕ-ДНА-01 №616261 від 12 серпня 2008 року позивачу встановлена третя група інвалідності з 01 серпня 2008 року безстроково, у зв`язку з професійним захворюванням. Протипоказана важка праця, вимушена поза, переохолодження (а.с.11-12).

Із виписок з історії хвороби позивача видно, що останній неодноразово в 2005, 2006 та 2007 роках перебував на стаціонарному лікуванні з приводу наслідків професійного захворювання (а.с.17-22).

Викладеним обставинам відповідають правовідносини, які регулюють відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як напідставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров?я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов?язком держави (ст. 3 Конституції України).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Вирішуючи питання щодо відповідальності відповідача по виплаті заподіяної позивачу моральної шкоди, суд керується таким.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з?ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та група інвалідності були встановлені позивачу первинно 16 липня 2002 року.

Підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV, в редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві первинно втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та отриманням групи інвалідності, передбачено, що у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Згідно з положеннями ч.2 ст.13 цього Закону, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Отже, право позивача на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, Закон № 1105-XIV пов`язував з настанням страхового випадку.

Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, були внесено зміни до Закону №1105-XIV, якими був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 зазначеного Закону, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди, як страхові виплати.

Водночас, суд враховує, що Конституційний Суд України в своєму рішенні

№20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року визнав, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону №717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Доводи представника відповідача, викладені у відзиві про те, що до даних правовідносин слід застосовувати Закон України №1105-ХІV у новій редакції з новою назвою «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2015 року та яким закріплено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, тобто фактично припинено обов`язок Фонду соцстрахування відшкодовувати моральну (немайнову) шкоду застрахованим особам, судом не приймаються до уваги, оскільки Закон №717-V, що встановлює цивільно-правову відповідальність роботодавця за професійне захворювання, яке встановлене потерпілому до набрання законом чинності, не має зворотної дії в часі.

Так, відповідно до ч.2 та ч.3 ст.5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З огляду на вказане, Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки до цивільно-правової відповідальності новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18). З прийняттям указаної постанови внесена визначеність, зокрема, щодо застосування положень законодавства у відповідній редакції при відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я при виконанні трудових обов`язків, у подібних правовідносинах.

За таких обставин суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV в редакції, яка діяла на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, і яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд. А відтак, суд вважає, що твердження відповідача про те, що Фонд не є належним відповідачем у справі, є необґрунтованими.

При цьому суд керується аналогічними висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 61-10990св18, оскільки вважає, що єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

За приписами ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до п. п. «д» п.1.1 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року №212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди.

Суд вважає, що в даному випадку позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті втрати професійної працездатності, саме за рахунок відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.При цьому, спори про відшкодування шкоди вирішуються за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, а право на відшкодування шкоди виникає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати працездатності. У даному випадку право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з 16 липня 2002 року, - тобто від дня, коли позивачу вперше встановлено втрату працездатності у зв`язку з професійним захворюванням.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 №1-рп/2004р. встановлено, що ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання (п.4.1).

Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Позивач, позбавлений можливості в повному обсязі реалізовувати свої звички та бажання, відчуває постійний ниючий біль та обмеження рухів у шийному та попереко-крижовому відділах хребта, плечових та ліктьових суглобах, слабкість в руках і ногах, його турбують судоми в м`язах кінцівок, переважно при охолодженні та фізичному навантаженні, що впливає на труднощі при ходьбі та негативно позначається на душевному та фізичному станах позивача та призводить до його моральних страждань.

Отже, суд вважає, що позивачем доведено, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивачу заподіяні фізичні і моральні страждання, що спричинили погіршення стану його здоров`я, а тому заподіяна моральна шкода підлягає компенсації.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з настанням страхового випадку, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, істотність вимушених змін в життєвих стосунках.

При цьому суд керується роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п.3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема: в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В п.5 цієї постанови визначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають наступні обставини: чи підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода.

Згідно з п.9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви. Суд також враховує глибину і тривалість моральних страждань позивача, характер отриманого ним професійного захворювання, відсоток втрати професійної працездатності в розмірі 35%, встановлення третьої групи інвалідності, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, незворотність наслідків, що наступили.

Разом з тим, суд враховує, що встановлення ступеню втрати професійної працездатності це зниження здатності виконувати трудові обов`язки за професією, та жодним чином не означає втрату здатності вести звичний спосіб життя, інтелектуального та духовного розвитку, втрату можливості приділяти увагу близьким та рідним.

Також доказів про стан здоров`я позивача в період з липня 2007 року по дату звернення з позовом – суду не надано.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 90 000,00 грн без урахування податку з доходу громадян, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням здоров`я. У задоволенні іншої частини позову щодо стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди позивачу необхідно відмовити.

Також відповідно до ч.1, ч.6 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір в доход держави у розмірі 900,00 грн.

Керуючись ст. ст. 3,43,46 Конституції України, ст. ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 153, 173 КЗпП України ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 247 ч.2, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику ушкодженням його здоров`я- задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я, у розмірі 90 000 (дев`яносто тисяч) грн 00 коп. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір у розмірі 900 (дев`ятсот) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, юридична адреса: пр. Дмитра Яворницького, 93, м. Дніпро, 49000.

Дата складення повного тексту судового рішення – 13 квітня 2021 року.

Суддя О.В. Алексєєв