Рішення № 96228339, 02.04.2021, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/4334/19

Провадження №2/359/170/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2021р. м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Чирки С.С.,

при секретарі Моргушко Л.В.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «БМУ-53» про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності, визнання недійсним договору та визнання права та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою власністю

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом та посилається на те, що вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що за час перебування в шлюбі вони з ОСОБА_4 придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0868 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3220886701:01:017:0026 по АДРЕСА_2 та автомобіль марки «Hyundai», модель - ІХ35, рік випуску-2011, колір сірий, д.н.з. НОМЕР_1 .

Під час шлюбу на придбаній у власність земельній ділянці в с.Сеньківка, подружжям у період з 2013-2017 роки було здійснено будівництво житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 . На даний час будівництво будинку фактично завершено, про що свідчить зареєстрована в установленому законом порядку декларація про готовність об`єкта до експлуатації.

Позивач зазначає, що ОСОБА_4 заперечує будь-яке право позивача на частину автомобіля, квартири та на частину садиби в с. Сеньківка, аргументуючи це оформленими на нього документами. Крім того, ОСОБА_4 не реєструє право власності на житловий будинок оскільки хоче вивести його зі складу об`єктів спільного майна подружжя та має намір провести реєстрацію прав після розірвання шлюбу.

Крім цього, 02 лютого 2019 року ОСОБА_4 здійснив перереєстрацію вищевказаного автомобіля на ОСОБА_3 . В результаті перереєстрації державний номерний знак спірного транспортного засобу було змінено з НОМЕР_1 на НОМЕР_2 . Однак транспортний засіб фактично не вибув з володіння ОСОБА_4 та останній продовжує ним користуватися. Позивач зазначає, що не надавала згоди на відчуження автомобіля.

Тому з метою захисту своїх порушених прав, позивач звернулася до суду з даним позовом, яким просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «Hyundai», модель - ІХ35, рік випуску-2011, колір сірий, д.н.з. НОМЕР_1 , що укладений 02 лютого 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Також визнати за ОСОБА_2 право власності на частку в спільному майні подружжя, а саме: на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ; на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0868 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3220886701:01:017:0026 по АДРЕСА_2 ; на Ѕ частину автомобіля марки «Hyundai», модель - ІХ35, рік випуску-2011, колір сірий, д.н.з. НОМЕР_1 ; на Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 .

Ухвалою судді від 23 травня 2019 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

22 липня 2019 року на адресу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від відповідача ОСОБА_4 надійшла зустрічна позовна заява, якою він просить суд визнати особистою приватною власністю трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 98-100).

25 вересня 2019 року на адресу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, якою позивач доповнила позовні вимоги додатковими вимогами та просила суд: визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право вимоги передачі майнового права на квартиру з будівельним номером 164, проектною загальною площею - 38,9 кв. м., проектною житловою площею - 17,6 кв.м., що розташована на 7(сьомому) поверсі об`єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , на підставі договору № Р/164 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25.01.2019 року, укладеного між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «БМУ-53» (код ЄДРПОУ 37838097); визнати за ОСОБА_2 право на 1/2 частину спільного майна подружжя - майнових прав на квартиру з будівельним номером 164, проектною загальною площею - 38,9 кв. м., проектною житловою площею - 17,6 кв.м., що розташована на 7 (сьомому) поверсі об`єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_4 , на підставі договору № Р/164 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25.01.2019 року, укладеного між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «БМУ-53» (код ЄДРПОУ 37838097).

Ухвалою суду від 20 травня 2020 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали та просили задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився. До суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає повністю (а.с.204).

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні просив позовні вимоги в частині визнання недійним договору купівлі-продажу автомобіля залишити без задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився. До суду подав заяв про розгляд справи за його відсутності (а.с.186).

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 28.04.1987 року що позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 . Це підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 28.04.1987 року (а.с.9).

11.12.2001 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі продажу, за яким ОСОБА_5 продала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 (а.с.16).

31.07.2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 0,0868 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 3220886701:01:017:0026, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Гапоненко Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №1076.

Протягом 2013-2017 років сторонами було здійснено будівництво житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_4 .

23.07.2013 року до Інспекцій ДАБК у Київській області було подано повідомлення про початок будівельних робіт, яке було зареєстроване за № КС 062132040395 (а.с.20).

02.02.2018 року до Департаменту ДАБІ у Київській області була подана декларація про готовність об`єкта до експлуатації, яке було зареєстроване за № КС 141180330233 (а.с.21).

25.01.2019 року між ТОВ «БМУ-53» та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру з будівельним номером 164, проектною загальною площею - 38,9 кв. м., проектною житловою площею - 17,6 кв.м., що розташована на 7(сьомому) поверсі об`єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 (а.с.108-115).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.07.2019 року шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.116).

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з п.3 ч.1 ст.57 цього Кодексу особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як роз`яснив Верховний Суд України у правовому висновку в цивільній справі №6-47цс16, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч.2 цієї ж статті при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз.2 п.182 постанови №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», якщо на земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України та 377 ЦК України.

Під час перебування ОСОБА_2 в шлюбі з ОСОБА_4 , а саме з 28.04.1987 року до 20.08.2019 року, був зведений житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_4 загальною площею 154,5 кв.м..

В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна було у встановленому порядку зареєстровано. Це свідчить про те, що спірний житловий будинок є об`єктом незавершеного будівництва. Водночас, будівництво цього об`єкта нерухомого майна остаточно закінчено, він придатний до подальшої експлуатації. Ці обставини свідчать про те, що спірне домоволодіння може бути визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

З огляду на це суд вважає, що об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями, спорудами та гаражем по АДРЕСА_4 загальною площею 154,5 кв.м., що складається: на першому поверсі будинку АІ з приміщень: 1-1 веранда площею 4,1 кв.м., 1-2 коридор площею 17,7 кв.м., 1-3 житлова кімната площею 11,2 кв.м., 1-4 гараж площею 27,5 кв.м., 1-5 підсобне приміщення площею 5,1 кв.м.. 1-6 санвузол площею 3,6 кв.м., 1-7 санвузол площею 1,9 кв.м., 1-8 кухня площею 7,9 кв.м., 1-9 столова площею 12,4 кв.м., разом по І поверху площа 91.4 кв.м.; мансарда А`І з приміщень: 10 - коридор площею 8,9 кв.м., 11 - гардероб площею 4,8 кв.м., 12 житлова кімната площею 21,0 кв.м., 13- веранда площею 4,7 кв.м., 14 - житлова кімната площею 14,5 кв.м., 15 - санвузол площею 9,2 кв.м., разом по мансарді площею 63,1 кв.м.; з надвірних будівель та споруд: тераса «а1», колонка питна «К», яма вигрібна «Б», яма вигрібна «В», огорожа «N1», земельну ділянку розміром 0,0868 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 3220886701:01:017:0026, що розташована в АДРЕСА_2 належить визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Встановлено, що домоволодіння, земельна ділянка та майнові права на квартиру були придбані в період часу, протягом якого ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з відповідачем. Як вбачається з наведеної вище правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, в постановах Верховного Суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 5 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та від 5 жовтня 2020 року у справі №537/78/19, в такому випадку презюмується, що домоволодіння, земельні ділянки та квартира є об`єктами спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_4 .

В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що спірні об`єкти рухомого та нерухомого майна були придбані за особисті грошові кошти одного з подружжя. Ця обставина свідчить про те, що презумпція спільності права власності подружжя на майно залишилась не спростованою.

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

За таких обставин, з метою захисту порушеного права позивача за ним допустимо визнати право вимоги передачі майнового права на квартиру з будівельним номером 164, проектною загальною площею - 38,9 кв. м., проектною житловою площею - 17,6 кв.м., що розташована на 7(сьомому) поверсі об`єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , на підставі договору № Р/164 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25.01.2019 року, укладеного між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «БМУ-53» (код ЄДРПОУ 37838097).

Крім того, суд вважає, що в порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за позивачем слід визнати право власності на 1/2 частку в спірному домоволодінні, земельній ділянці та право на Ѕ частину майнових прав на квартиру.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Відповідно до Договору комісії № 5062 від 02.02.2019 року автомобіль «Hyundai», модель «ІХ-35», 2016 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_5 , номерний знак - НОМЕР_1 відповідачем ОСОБА_4 було передано ТОВ «Абсолют ЛТД» для реалізації, який останнім 02.02.2019 року був переданий на підставі договору купівлі-продажу №5685/19/005494 у власність відповідача ОСОБА_3 .

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи. Таким чином, спірний автомобіль «Hyundai», модель «IX-35» на час його придбання ОСОБА_3 належав подружжю на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Згідно правових висновків Верховного суду України у справах № 6-7цс15 від 08.04.2015 року та № 6-1587цс16 від 12.10.2016 року зазначено, що законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку слід дійти висновку, що укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя і може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, взагалі не надано доказів того, що відповідач ОСОБА_4 діяв недобросовісно.

Таким чином позовні вимоги позивача про визнання договору купівлі продажу автомобіля, відчуженого без письмової згоди жінки є безпідставними, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому позивач не позбавлений права на відповідну компенсацію вартості відчуженого без його згоди майна.

Щодо заявлених зустрічних вимог відповідача про визнання квартири особистою приватною власністю суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідач не довів суду належними, достовірними та допустимими доказами, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти. На підставі викладеного суд вважає, що зустрічні вимоги не підлягають задоволенню.

За правилом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом був сплачений судовий збір в розмірі 9605 гривень (а.с.1), який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача в сумі 6003 гривні 12 копійок пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 203,215 ЦК України, ст.ст. 57,60,65 СК України,ст.ст.10-13,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «БМУ-53» про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності, визнання недійсним договору та визнання права задовольнити частково.

Визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями, спорудами та гаражем по АДРЕСА_4 загальною площею 154,5 кв.м., що складається: на першому поверсі будинку АІ з приміщень: 1-1 веранда площею 4,1 кв.м., 1-2 коридор площею 17,7 кв.м., 1-3 житлова кімната площею 11,2 кв.м., 1-4 гараж площею 27,5 кв.м., 1-5 підсобне приміщення площею 5,1 кв.м.. 1-6 санвузол площею 3,6 кв.м., 1-7 санвузол площею 1,9 кв.м., 1-8 кухня площею 7,9 кв.м., 1-9 столова площею 12,4 кв.м., разом по І поверху площа 91.4 кв.м.; мансарда А`І з приміщень: 10 - коридор площею 8,9 кв.м., 11 - гардероб площею 4,8 кв.м., 12 житлова кімната площею 21,0 кв.м., 13- веранда площею 4,7 кв.м., 14 - житлова кімната площею 14,5 кв.м., 15 - санвузол площею 9,2 кв.м., разом по мансарді площею 63,1 кв.м.; з надвірних будівель та споруд: тераса «а1», колонка питна «К», яма вигрібна «Б», яма вигрібна «В», огорожа «N1»

Визнати за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки розміром 0,0868 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 3220886701:01:017:0026, що розташована в АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право вимоги передачі майнового права на квартиру з будівельним номером 164, проектною загальною площею - 38,9 кв. м., проектною житловою площею - 17,6 кв.м., що розташована на 7(сьомому) поверсі об`єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , на підставі договору № Р/164 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25.01.2019 року, укладеного між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «БМУ-53» (код ЄДРПОУ 37838097).

Визнати за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 право на 1/2 частину спільного майна подружжя - майнових прав на квартиру з будівельним номером 164, проектною загальною площею - 38,9 кв. м., проектною житловою площею - 17,6 кв.м., що розташована на 7 (сьомому) поверсі об`єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_4 , на підставі договору № Р/164 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25.01.2019 року, укладеного між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «БМУ-53» (код ЄДРПОУ 37838097).

В задоволенні інших вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 6003,12 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою власністю залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 квітня 2021 року.

Суддя Чирка С.С.