Рішення № 96226984, 05.04.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.04.2021 Справа №607/1858/21

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

з участю секретаря судового засідання Киреньки Г. Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тернопільської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Тернопільської міської ради про визнання права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько – ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 65,6 кв.м. Згідно з матеріалами спадкової справи, спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 є позивач ОСОБА_1 , оскільки дружина покійного ОСОБА_2 , та інший син – ОСОБА_4 відмовилися від прийняття спадщини. Отже, позивач є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після свого батька. 24 вересня 2020 року він звернувся до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Миськів М. М. з проханням видати свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 . Проте йому було відмовлено у вчинені такої нотаріальної дії через відсутність у позивача документу, який би посвідчував право власності на зазначене нерухоме майно, видано Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №121/02–14 від 24 вересня 2020 року. Вказаних документів дійсно не було подано, так як батько ОСОБА_1 набув право власності на зазначену квартиру шляхом виплати всіх пайових внесків, що підтверджується довідкою, виданою ПМП «СОВР» від 29 вересня 2020 року, проте свідоцтва про право власності на вищевказану квартиру за життя не одержав. Спірна квартира була набута покійним ОСОБА_3 та його дружиною, відповідачкою ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 1969 року, чинного на той момент. З огляду на зазначене, позивач просив суд визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 04 лютого 2021 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тернопільської міської ради про визнання права власності на спадкове майно. Постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

01 березня 2021 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов про визнання права власності на квартиру, у якому просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Покликалась на те, що вона є дружиною покійного ОСОБА_3 . ОСОБА_2 та її старший син ОСОБА_4 відмовилися від прийняття спадщини, а тому позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після ОСОБА_3 . Водночас, спірна квартира була набута покійним ОСОБА_3 та позивачкою за зустрічним позовом під час перебування у шлюбі за спільні кошти, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя. Отже, інша 1/2 частина квартири належить їй, проте вона не може оформити право власності на квартиру, оскільки відсутні правовстановлюючі документи.

В підготовчому судовому засіданні 01 березня 2021 року суд протокольною ухвалою прийняв зустрічний позов до спільно розгляду з первісним позовом.

17 березня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Боднар О. В. подала до суду заяву про виправлення описки, у якій просила суд через технічну описку читати п. 1 прохальної частини первісної позовної заяви в наступній редакції: «визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частини квартиру АДРЕСА_1 ».

05 квітня 2021 року суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження у справі № 607/1858/21 та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, 17 березня 2021 року подав суду заяву, у якій просив зустрічний позов задоволити.

Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом, адвокат Боднар О. В. в судове засідання не з`явилася, 05 квітня 2021 року подала суду заяву, у якій просила суд розглянути справу у її та ОСОБА_1 відсутності, первісний позов підтримала, просила задоволити, зустрічний позов визнала, також просила задоволити.

Відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, 01 березня 2021 року подала суду заяву про розгляду справи за її відсутності, первісний позов визнала повністю, свої зустрічні вимоги підтримала.

Представник відповідача Тернопільської міської ради не з`явився в судове засідання, належним чином був повідомлений про час, дату та місце судового засідання, тому суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника вказаного відповідача, що відповідає змісту п.2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України.

За вказаних обставин, з підстав передбачених ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом ЗАГСУ Тернопільського міськвиконкому 13 травня 1982 року, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько – ОСОБА_3 , мати – ОСОБА_2 .

Як слідує з свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 20 липня 1974 року міським відділом ЗАГС м. Тернопіль, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 уклали шлюб 20 липня 1974 року, після укладення шлюбу подружжю присвоєні прізвища « ОСОБА_6 ».

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 15 січня 2020 року Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно–Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано–Франківськ) ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як слідує з довідки № 346, виданої 29 вересня 2020 року ПМП «Совр», ОСОБА_2 дійсно зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 з 06 липня 1982 року, склад сім`ї: ОСОБА_1 (син). Власником особового рахунку цієї житлової площі є ОСОБА_3 , який 15 січня 2020 року знятий з реєстраційного обліку у зв`язку зі смертю.

Довідкою ПМП «СОВР» № 9 від 29 вересня 2020 року про техніко–економічні показники квартири, підтверджено, що ОСОБА_3 проживав в АДРЕСА_2 . Станом на 1 січня 2020 року померлим повністю сплачений пайовий внесок за квартиру.

Постановою приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Миськів М. М. від 24 вересня 2020 року № 121/02–14 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , після смерті його батька – ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживав за адресою АДРЕСА_2 , оскільки право власності на вказане нерухоме майно не зареєстроване за померлим ОСОБА_1 .

Згідно висновку Товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» від 02 жовтня 2020 року ринкова вартість квартири загальною площею 65,6 м2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 і належить ОСОБА_3 складає із врахуванням ПДВ 371 165 грн.

Відтак, проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що до виниклих правовідносин слід застосувати наступні норми матеріального права.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

В силу ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222 ЦК України).

За свого життя ОСОБА_3 не складав заповітних розпоряджень на 1/2 частку квартири за АДРЕСА_1 , відтак, у даному випадку має місце спадкування за законом.

Як слідує зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом, відповідно до ст. 1267 ЦК України, є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є. його дружина ОСОБА_2 та сини ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Як зазначено у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 121/02–14 від 24 вересня 2020 року дружина померлого ОСОБА_2 та син ОСОБА_4 відмовилися від прийняття спадщини.

Відтак, спадкове майно – 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 спадкується сином померлого ОСОБА_1 .

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Частинами першою та третьою статті 15 Закону України «Про власність», який діяв на час створення нового нерухомого майна та регулював порядок і підстави набуття права власності на нього, визначено, що член житлового, житлово–будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

У підпункті «б» пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз`яснено, що при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово–будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що при повному внесенні пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово–будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що у разі смерті члена житлово–будівельного, дачно–будівельного, гаражно–будівельного кооперативу, члена садівницького товариства, яким до дня смерті не були внесені повністю пайові внески, до складу спадщини входять частина внесеного паю та інші суми, які підлягають поверненню, а не квартира, дача, гараж, садовий будинок. Частка пайового внеску, що належала померлому, входить до складу спадщини на загальних підставах. Якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

Судом встановлено, що померлий ОСОБА_3 фактично набув право власності на Ѕ частину спірної квартири, оскільки, будучи членом будівельного кооперативу № 62, що слідує з довідки № 9, виданої 29 вересня 2020 року ПМП «Совр», повністю виплатив пайові внески за неї.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність ОСОБА_3 припинилася у момент його смерті, а тому можливості отримати правовстановлюючий документ на квартиру на його ім`я є неможливим.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, батько позивача ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири за АДРЕСА_1 . За вказану кооперативну квартиру ОСОБА_3 повністю сплатив пайовий внесок. Заповіту за життя спадкодавець не залишив, а тому після його смерті відкрилась спадщина, спадкування здійснюється за законом. Спадкоємцями першої черги, крім позивача, є відповідачка та інший син, які відмовилися від прийняття спадщини. ОСОБА_1 прийняв спадщину фактично шляхом вступу в управління та володіння спадком, оскільки до дня смерті батька проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак не може оформити свої спадкові права через відсутність документів про право власності спадкодавця на Ѕ частину квартири за вже вказаною адресою, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Зі змісту ст. 328 ЦК України слідує, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд, дослідивши докази та з`ясувавши обставини справи дійшов висновку, що первісні позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що не порушують прав інших осіб та підлягають задоволенню у повному обсязі, а тому за ОСОБА_1 слід визнати право власності на Ѕ частину квартири за АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо вимог зустрічного позову, то суд виходить з наступного.

В силу ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ст. 145 ЖК УРСР якщо член житлово–будівельного кооперативу виключений з кооперативу (крім випадків, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7 статті 147), помер або вибув з нього з інших причин чи переселився в іншу квартиру в будинку того ж кооперативу, члени його сім`ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них. Член сім`ї, який виявив бажання вступити до кооперативу замість попереднього члена кооперативу, має перевагу перед іншими особами. Дружині члена кооперативу, що має право на частину паєнагромадження, надається перевага на вступ до кооперативу перед іншими членами сім`ї. При відсутності дружини, що має право на частину паєнагромадження, а також при відмові її від вступу до кооперативу така перевага надається спадкоємцям члена кооперативу, які проживали разом з ним.

Відповідно до Закону України «Про кооперацію» кооператив – це юридична особа, створена фізичними і (або) юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської чи іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на основі самоврядування. Порядок набуття права власності на кооперативну квартиру суттєво відрізняється від приватизації державного житлового фонду.

Кооперативна квартира спочатку є приватною власністю кооперативу як юридичної особи, а після повної виплати членом кооперативу пайового внеску переходить в його приватну власність як фізичної особи (ст. 384 ЦК України). При цьому всі господарські, прибудинкові споруди, а також прибудинкова територія залишаються у власності кооперативу.

В кооперативі право власності на житлову площу після виплати паю набуває тільки член кооперативу, що кореспондується зі змістом ст. 15 Закону України «Про власність». Якщо пай виплачувався в шлюбі, квартира є спільною сумісною власністю подружжя. При поділі майна подружжя (або чоловік), який перебував у шлюбі і брав участь у виплаті пайового внеску, може отримати свою частку в праві на квартиру або за спільною згодою, або через суд. Права дітей в даному випадку захищені тільки на проживання в цій квартирі.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухомість підлягає обов`язковій державній реєстрації і виникає з моменту такої реєстрації. У той же час, відповідно до раніше діючого Закону України «Про власність» право власності члена житлового кооперативу на квартиру виникало з моменту виплати паю і не вимагало реєстрації.

У зв`язку з тим, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 повністю сплатив пайовий внесок, однак не зареєстрував право власності на вказану вище квартиру, яка є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак відсутній документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, що перешкоджає дружині померлого – позивачці за зустрічним позовом ОСОБА_2 , яка не є членом будівельного кооперативу № 62, оформити право власності на Ѕ частину квартири за АДРЕСА_1 .

В ухвалі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року по справі №668/12085/15–ц суд зазначив наступне:

«Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 18 вересня 1987 року (зі змінами) «Про практику застосування суддями законодавства про житлово–будівельні кооперативи» роз`яснено, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Статтею 16 Закону України «Про власність» передбачалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України. Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що сторонам на праві власності належить по 1/2 частини спірної квартири, оскільки пай за неї внесений подружжям в ЖБК в період сумісного проживання і за рахунок спільних коштів, тому згідно з приписами ст. 28 КпШС, а також ст.70 СК України частки сторін у спільній сумісній власності є рівними».

В період з 20 липня 1974 року по 15 січня 2020 року померлий ОСОБА_3 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , а тому на підставі ч. 1 ст. 28Кодексу про шлюб та сім`ю України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є спірна квартира.

Враховуючи вищезазначені норми закону, ОСОБА_2 має право на визнання за нею права власності 1/2 частки в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В силу статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п. 37 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» – з урахуванням положень ч. 1 ст.15 та ст. 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Відтак, в силу встановлених судом обставин, зустрічний позов підлягає до задоволення шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину квартири за АДРЕСА_1 .

Щодо повернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 50 відсотків судового збору з державного бюджету, то суд роз`яснює, що в силу ч. 1 ст. 142 ЦПК України, вирішення питання про повернення позивачу 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, має місце при визнанні позову відповідачем до початку розгляду справи по суті. Оскільки Тернопільська міська рада є співвідповідачем, як у первісному так і у зустрічному позові та позовних вимог не визнавала, питання про повернення з державного бюджету 50 відсотків судового збору судом не вирішується.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76–78, 83, 206, 258–268, 273, 352–355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тернопільської міської ради про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири за АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Тернопільської міської ради про визнання права власності на квартиру – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири за АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач-відповідач: ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач-позивач: ОСОБА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Тернопільська міська рада, код ЄДРПОУ: 34334305,адреса місцезнаходження: вул. Листопадова, буд. 5, м. Тернопіль, 46001.

Повний текст рішення суду складено 09 квітня 2021 року.

Головуючий суддяО. Я. Герчаківська