Вирок № 96223296, 12.04.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/5891/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.04.2021 року Галицький районний суд м. Львова

у складі головуючого судді Фролової Л.Д.,

за участі:

секретаря судового засідання Рудницької А.О.,

прокурора Грицишина В.С.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

представника потерпілого Мартинюка А.Д.

обвинуваченої ОСОБА_2 ,

захисника Чернянського Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження за № 12018140050004119 від 12 вересня 2018 року за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці м. Львова, громадянки України, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, одруженої, приватного підприємця, раніше не судимої,-

у вчиненні кримінального правопорушення(злочину), відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.345 Кримінального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

12 вересня 2018 року, приблизно о 12 год. 53 хв., ОСОБА_3 , перебуваючи у м. Львові по вул. Словацького напроти будинку №18 у салоні автомобіля «SuzukiVitara» державний номерний знак НОМЕР_1 в межах дії знаку «зупинка заборонена» та, перегородивши в`їзд у парк імені Івана Франка, не реагувала на прохання працівників поліції надати змогу проїхати автомобілю бригади швидкої медичної допомоги, при цьому, у відповідь на законну вимогу інспектора 2 взводу 2 роти 3 батальйону управління патрульної поліції Львівської області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_1 , який діяв в межах повноважень, визначених ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», перебував при виконанні службових обов`язків та у форменому одязі, керуючись вимогами п. 2 ч. І ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», пред`явити документи, що посвідчують особу та право користування вказаним автомобілем, розпочала словесну суперечку та вживання ненормативної лексики в сторону працівника поліції, вчинила активну протидію такій вимозі з метою уникнення можливої адміністративної відповідальності, не виконавши його законних вимог, чітко усвідомлюючи, що ОСОБА_1 перебував перед її автомобілем, розпочала рух на вказаному автомобілі, здійснивши наїзд на потерпілого, при цьому, заподіявши йому, відповідно до висновку судово-медичної експертизи №932 від 09 жовтня 2018 року закриту черепно-мозкову травму у вигляді струсу головного мозку у неповній компенсації, яка відноситься до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, а також садно в ділянці спинки носа та лівого колінного суглобу, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Обвинувачена свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не визнала та пояснила в судовому засіданні наступне. У цей день вона їхала до страхової компанії, з метою розірвання відповідного договору, так як її автомобіль був учасником ДТП і їй не відшкодували шкоду у повному обсязі. Під час руху автомобіля їй задзвонили на мобільний телефон з приводу тяжкого захворювання її матері і вона зупинилася на півколі біля будинку 18 по вулиці Січових Стрільців у місті Львові, недалеко від Університету. Під час розмови, у відкрите вікно автомобіля, через дорогу вона побачила двох чоловіків, при цьому один з них був у червоному одязі, а один в шортах, які голосно обговорювали план - як відібрати у неї автомобіль. Крім того, до неї підійшов водій «Швидкої допомоги», який перебував у стані наркотичного сп`яніння і почав вимагати у неї документи, на що вона відповіла нецензурною лексикою і він після цього пішов у парк ім. Франка. Вказує, що сам автомобіль «Швидкої допомоги» вона не бачила, він під`їхав хвилин через п`ять з вулиці С. Крушельницької після її зупинки. Зазначила, що їй достеменно відомо, що автомобіль «Швидкої допомоги» використовували саме для здійснення злочинних дій щодо неї, для інсценування ДТП. В подальшому, до її автомобіля підійшов потерпілий ОСОБА_1 з боку водійських дверей і розглядав, які речі в ньому знаходяться з метою їх викрадення. Побачивши, що на іншому передньому сидінні в машині лежала її сумка з грошима, він перейшов на інший бік автомобіля та сказав їй, щоб вона від`їхала назад. Однак, перед нею, інша машина різко намагалася здійснити маневр, щоб вдарити її автомобіль. Вона зрозуміла, що це афера, якою керував потерпілий. Автомобіль «Швидкої допомоги» став спереду впритул до бампера її машини і ОСОБА_1 сів за її кермо. Вона продовжувала розмовляти по телефону, але побачила, що автомобіль «Швидкої допомоги» перекрив її виїзд та прижав її до іншого автомобіля марки «Пежо», який також був співучасником злочинних дій щодо неї. Зрозумівши, що є загроза для її життя та заволодіння її машиною, вона хотіла від`їхати назад, однак позаду авто стояв чоловік в чорних окулярах, який також, на її думку, був співучасником захвату її автомобіля. Потім до неї підбіг потерпілий ОСОБА_1 , який вимагав надати йому документи, поліс страхування та кричав, щоб вона пересіла в автомобіль «Швидкої допомоги» для того щоб її примусово відвезти до психіатричної лікарні, а авто і речі викрасти. Відтак, вона почала викручувати кермо, з метою залишення місця події, однак ОСОБА_1 дістав предмет, схожий на пістолет та знову почав вимагати, щоб вона вийшла і сіла до «Швидкої допомоги». Вона вирішила продовжити рух, а потерпілий вчепився за двірники авто та почав навмисно наносити удари пістолетом по її машині, внаслідок чого пошкодив капот. Коли вона зупинилася, ОСОБА_1 зліз з автомобіля, дістав з кишені шеврони поліцейського, наклеїв собі на футболку та зазначив, що він достатньо познущався з неї і щоб вона принесла для нього гроші у поліцейський відділок. В кінці цих подій, до них підбіг свідок ОСОБА_4 та висмикнув ключ із запалювання її авто. Коли вона по телефону викликала поліцію, а учасники події не розбіглися, то вона зрозуміла, що вони також є поліцейськими. Після цього, вона вийшла з авто, щоб подивитися на обмежувальні знаки дорожнього руху на початку півкола, які вона не побачила, так як розмовляла по телефону, а автомобіль «Швидкої допомоги» заїхав до парку та виїхав позаду її машини. Вважає, що потерпілий не отримав ніяких ушкоджень, а по-суті обмовив її, підробивши медичні документи. Ним не пред`являлося їй службове посвідчення, він перебував в шортах і футболці без шевронів, інших знаків поліцейського та без головного убору. Просила врахувати, що потерпілий з співучасниками, близько 10 осіб, в тому числі працівниками прокуратури, очікували її спеціально біля години часу на місці події, так як їм невідомий був маршрут її пересування містом, для здійснення збройного нападу на неї. Просила врахувати, що під час досудового розслідування вона бачила правдиве відео події, яке в подальшому сфальсифікували та надали суду.

Незважаючи на процесуальну позицію ОСОБА_2 , її вина у вчиненні злочину в межах висунутого обвинувачення за встановлених судом обставин підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів:

-так, потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що 12 вересня 2018 року він виконував свої посадові обов`язки патрульного поліцейського. При цьому, вони були у формі велопатруля, на плечах у них були шеврони поліцейських, а також вони мали нагрудні камери, які включали під час спілкування з людьми(з метою економії заряду батареї) та значок поліції. Оскільки йому та колезі ОСОБА_4 повідомили, що у парку ім. Франка у м. Львові на землі лежить людина без ознак життя, вони викликали для неї «Швидку допомогу». Однак, з`ясувалося, що заїзд у парк для автомобіля «Швидкої допомоги» був перегороджений автомобілями, припаркованими з порушенням Правил дорожнього руху, в т.ч і автомобілем обвинуваченої. Поліцейський ОСОБА_4 залишився біля іншого авто, а він, на прохання медичних працівників, підійшов до автомобіля обвинуваченої з боку пасажирського сидіння представився та зазначив, що стоянка автомобіля в цьому місці заборонена і їй слід від`їхати для забезпечення проїзду «Швидкої допомоги», так як іншого заїзду немає. Звернув увагу, що він спочатку мав намір виключно попросити, щоб обвинувачена просто від`їхала та надала можливість проїхати до парку лікарям, оскільки врятування життя людини було на той час першочерговим. Відкривши вікно вона повідомила, що розмовляє по телефону і висловилася нецензурною лайкою на його адресу. Тоді він перейшов на інший бік автомобіля до вікна водія,та запропонував ще раз їй від*їхати назад та надати документи. Однак ОСОБА_2 продовжувала розмовляти по телефону і не реагувала ні його на зауваження, ні водія швидкої, а потім почала кричати та знову висловлюватися нецензурною лайкою. В цей період підходили і медичні працівники, які просили її від`їхати. Події, які відбувалися, він записував за допомогою нагрудної камери поліцейського, яку включив вже під час спілкування з обвинуваченою. В подальшому, вона здала назад, «Швидка» почала заїжджати до парку, а ОСОБА_2 вирішила залишити місце події та почала рух, однак він постукав по вікну авто і став перед машиною навпроти лівої фари на відстані приблизно 1,5 м, щоб її зупинити вже для складання адміністративного протоколу за порушення ПДР. Обвинувачена почала викручувати кермо вбік, продовжила рух і він відчув сильний удар по колінах та вперся руками в автомобіль. На зауваження, що вона не усвідомлює що робить, обвинувачена продовжила рух і він впав на капот автомобіля ОСОБА_2 , відчув удар, декілька секунд не пам`ятає, що відбувалося, і проїхав на капоті машини приблизно 2-3 метри, тримаючись руками за двірники та кришку капоту. В цей момент підбіг його напарник ОСОБА_4 , відкрив водійські двері та примусово витягнув ключ, щоб автомобіль ОСОБА_2 зупинився. Не виключає, що перебуваючи на капоті, він міг вдаритися головою о лобове скло машини обвинуваченої. Потім він побачив вм`ятини, пошкодження на капоті автомобіля та своєму пістолеті, який знаходився у нього справа на поясі. Його напарник - поліцейський ОСОБА_4 - викликав «швидку допомогу» для нього. Після огляду і надання первинної медичної допомоги його відпустили додому, однак на наступний день йому стало погано і він знову був змушений звернутися до лікарів. Саме неправомірними діями ОСОБА_2 , йому була спричинена шкода здоров*ю. Вважає, що обвинувачена повинна відшкодувати йому таку шкоду, розмір якої визначений цивільним позовом у кримінальному провадженні;

-свідок ОСОБА_4 , допитаний в судовому засіданні відповідно до вимог КПК України, пояснив, що 12 вересня 2018 року, він разом з ОСОБА_1 заступив на чергування у складі поліцейського екіпажу «Вело – 2». Під час здійснення посадових обов`язків їм повідомили, що у парку ім..Франка на землі лежить людина, у зв`язку з чим вони викликали «Швидку допомогу». Поки очікували приїзду медиків, ним було встановлено факт порушення водіями автомобілів ПДР і він почав складати адміністративний протокол на водія вантажного мікроавтобуса «Нова пошта». Коли під`їхала «Швидка допомога», він побачив, що її водій та ОСОБА_1 підійшли до автомобіля обвинуваченої, який перебував у зоні забороняючого знаку для його зупинки (стоянки) та перешкоджав заїзду «швидкої допомоги» на територію парку. Спочатку він почув розмову з ОСОБА_2 яка в подальшому відбувалася на підвищених тонах, а потім остання почала рух та наїхала на напарника ОСОБА_1 . Від`їхавши назад, вона знову продовжила рух. Від нового удару потерпілий впав верхньою частиною тулуба на капот машини і проїхав в такому стані приблизно 3 метри. Він залишив свого водія, щодо якого оформлював адміністративний протокол, підбіг, відкрив водійські двері автомобіля обвинуваченої, витягнув ключі з запалення для зупинки авто та зазначив: «Поліція, стій !». Оскільки у напарника внаслідок інциденту були тілесні травми, він викликав другу «Швидку допомогу» та повідомив своє керівництво про вказані події. Звернув увагу, що не дивлячись на те, що вони були одягнуті по формі, з шевронами поліції та велопатруля м. Львова,обвинувачена поводила себе досить агресивно, кричала, ображала їх, використовуючи нецензурну лайку;

-згідно службового посвідчення потерпілий ОСОБА_1 працює у Департаменті патрульної поліції, спеціальний жетон № 0004550(т.1 а.с.77);

-згідно інформації про розстановку сил та засобів велопатруля управління патрульної поліції у Львівській області ДПП з 09.00 години до 18.00 години 12 вересня 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були у складі вело екіпажу -2 , які повинні були патрулювати на території парку ім. Франка – Університету – проспекту Свободи (т.1 а.с.78);

-згідно рапорту на адресу начальника Управління патрульної поліції, інспектори взводу 2 роти 2 батальйону 3 УПП у Львівській області ДПП лейтенанти поліції ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заступили на службу у складі екіпажу «Вело-2». О 12 год.35 хв. ними був виявлений чоловік, який потребував швидкої медичної допомоги. Однак, автомобіль «Сузукі» н.з. НОМЕР_1 був припаркований в зоні дії знаку 3.34 та перешкоджав заїзду автомобілю «швидкої допомоги» на територію парку. Підійшовши до авто зі сторони пасажира поліцейський попросив водія переставити авто, так як в цьому місті його зупинка заборонена. У відповідь він почув нецензурну лексику. Повторно підійшовши зі сторони водія та попросивши відкрити вікно, він получив удар дверима авто та почув на свою адресу нецензурну лексику. На прохання працівника «швидкої допомоги» водій не реагувала, поки не під`їхав автомобіль «швидкої допомоги». Після цього вона почала рух вперед. Її автомобіль був зупинений, скерований назад та їй була пред`явлена вимога надати документи. Після того, як автомобіль «швидкої допомоги» проїхав, водій «Сузукі» намагалася покинути місце події, не дивлячись, що поліцейський ОСОБА_1 стояв перед її автомобілем. Водій продовжив рух вперед та двічі здійснив наїзд на поліцейського ОСОБА_1 та протягнув його на капоті декілька метрів. Поліцейський ОСОБА_4 відкрив двері авто «Сузукі» та заглушив двигун. На місце події була викликана «швидка медична допомога»(т.1 а.с.71);

- з протоколу огляду місця події від 12 вересня 2018 року ( зі схемою), складеного за участі понятих, вбачається, що місце дорожньо-транспортної пригоди є - м.Львів, вул.Січових Стрільців, 18. У транспортного засобу – «Сузукі» н.з. НОМЕР_1 наявні пошкодження переднього бамперу зліва, вм`ятини на кришці капоту(т.1 а.с.72-74);

- за даними, які містяться у висновку службового розслідування від 22 листопада 2018 року, 12 вересня до відділу чергової служби УПП у Львівській області ДПП надійшло повідомлення про те, що цього ж дня, близько 12 год. 53 хв. у місті Львові, по вулиці Січових Стрільців, 18 було виявлено автомобіль «Сузукі» н.з. НОМЕР_1 під керування ОСОБА_2 , яка припаркувала даний автомобіль з порушенням ПДР. Під час спілкування з водієм, остання різко розпочала рух та здійснила наїзд на лейтенанта поліції ОСОБА_1 , внаслідок чого працівник поліції отримав тілесні ушкодження під час виконання службових обов`язків. Дії інспектора взводу 2 роти 2 батальйону 3 УПП у Львівській області ДПП лейтенанта поліції Дудник П.П. під час реагування на правопорушення, що мало місце 12 вересня 2018 року за адресою: м.Львів, вул.Січових Стрільців, 18, визнані такими, що відповідають вимогам Закону України «Про національну поліцію» та чинного законодавства. Тілесні ушкодження, у вигляді забою м`яких тканин тім`яно-скроневої ділянки справа, вегето-судинної дистонії, забою лівого колінного суглобу ОСОБА_1 отримав у період проходження служби при виконанні службових обов`язків (т.1 а.с.79-84);

- згідно висновку судово-медичної експертизи № 932 (а.с.89-91,96-111) встановлено, що при зверненні за медичною допомогою в поліклініку за місцем проживання 13 вересня 2018 року у ОСОБА_1 лікарем-хірургом була відмічена наявність садна у ділянці спинки носа. Під час огляду потерпілого лікарем обласним нейрохірургом ОСОБА_5 14 вересня 2018 року була діагностовано закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку в неповній компенсації. На момент проведення судово-медичної експертизи у ОСОБА_1 виявлено пляму на шкірі в ділянці лівого колінного суглобу - слід загоєного садна. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупих предметів, могли виникнути 12 вересня 2018 року. Струс головного мозку відноситься до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, садна – до легкого ступеню тяжкості.

Допитана за клопотанням сторони захисту в судовому засіданні експерт ОСОБА_6 повністю підтримала свій висновок;

-згідно показів свідка ОСОБА_7 , який працює лікарем, саме він встановив діагноз та здійснив відповідні записи в первинну облікову медичну документацію ОСОБА_1 , який підтвердив своєю печаткою;

-оглядом в судовому засіданні DVD – диску, на якому відображено відеозапис за 12 вересня 2018 на вул. Словацького,18 у м. Львові, яким було встановлене наступне.

Біля автомобіля марки «Сузукі» д.н.з. НОМЕР_2 знаходиться працівник поліції, а в автомобілі перебуває за кермом ОСОБА_2 , яка тримає біля вуха телефон. До автомобіля підходить працівник «швидкої медичної допомоги» та просить ОСОБА_8 від`їхати назад, щоб «Швидка допомога» могла заїхати до парку. Проте ОСОБА_9 рухається вперед і стає прямо перед машиною «Швидкої медичної допомоги», після чого ОСОБА_1 просить щоб ОСОБА_9 здала назад, однак остання грубо висловлюється у його сторону з використанням нецензурної лексики, після чого здає назад автомобілем і коли працівник поліції ОСОБА_1 знаходиться перед автомобілем, то обвинувачена вивертає кермо, їде прямо на працівника поліції та завдає йому удар по ногах лівою передньою частиною автомобіля. Потерпілий вимагав зупинитися, надати посвідчення водія та інші документи, зазначаючи, що він їй вже представився. Однак після першого наїзду на ОСОБА_1 , обвинувачена здає назад та знову їде вперед прямо на потерпілого, від чого той опиняється на капоті машини. Вбачається, що він намагається триматися за двірники та кришку капота. Поліцейський ОСОБА_4 підбіг до авто ОСОБА_2 , відкрив двері, витяг ключі, заглушив двигун та зупинив її автомобіль(т.1 а.с.113-116);

-даними протоколу проведення слідчого експерименту від 04 жовтня 2018 року з відеододатком, де зафіксовані пояснення потерпілого про фактичні обставини події кримінального правопорушення(т.1 а.с.117-121).

Суд вважає за необхідне зазначити, що всі письмові докази по справі зібрані відповідно до вимог кримінально - процесуального закону, вони є допустимими, та такими, що в їх сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченою діяння, інкримінованого їй стороною обвинувачення.

Покази потерпілого ОСОБА_1 підтверджуються даними відеозапису події, який безпосередньо був досліджений в судовому засіданні, узгоджуються з показами свідка ОСОБА_4 та сукупністю вищевказаних письмових доказів, наданих прокурором.

Судовим розглядом було достовірно встановлено, що потерпілий ОСОБА_1 під час події кримінального правопорушення дійсно був працівником УПП у м. Львові ДПП НП України, перебував у форменному одязі та при виконанні службових обов`язків з охорони громадського порядку, його вимоги залишити місця зупинки ОСОБА_2 були законними, оскільки остання порушила Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 (зі змінами та доповненнями), так як зупинилась в зоні дії знаку 3.34 «Зупинка заборонена».

Згідно Інструкції з організації реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції, затвердженої наказом МВС України від 16.02.2018 №111, передбачено існування велосипедного наряду, який функціонує в складі управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції. Велосипедний наряд це не окремий підрозділ, а наряд у складі стройового підрозділу управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції.

Відповідно до пункту 4 розділу І Правил носіння однострою поліцейських, затверджених наказом МВС України від 19.08.2017 №718, повсякденна та спеціальна форми одягу підлягають носінню поліцейськими під час виконання службових обов`язків, на заняттях, а також у позаслужбовий час.

Форма та екіпіровка велосипедного наряду передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №823 «Про однострій поліцейських», наказом МВС України від 22.06.2016 №530 «Про затвердження норм належності однострою поліцейських (у мирний час)» та Порядком забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час), затвердженим наказом МВС України від 12.09.2017 №772, а також Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2019 р. № 1055 «Про внесення змін до опису і зразків предметів однострою поліцейських».

Аналізуючи покази свідка ОСОБА_4 як такого, що був безпосереднім очевидцем подій кримінального правопорушення(злочину), суд вважає його свідчення послідовними, логічними та такими, що повністю узгоджуються з показами потерпілого та з іншими належними і допустимими доказами, підстав для сумніву не викликають.

В той же час показання обвинуваченої про те, що вона не вчиняла кримінально-караного діяння, суд розцінює як намагання завадити встановленню істини по справі, уникнути покарання за умисний злочин. Слід зазначити, що показання обвинуваченої, на думку суду, є непослідовними, нелогічними та повністю спростовуються письмовими документами, висновком експертизи, відеодоказами та показаннями потерпілого, свідків, які узгоджуються між собою і на підставі яких суд встановив обставини подій та має можливість надати їм належну правову оцінку.

Суд не погоджується з твердженням сторони захисту про неналежність та недопустимість у якості доказу висновку судово-медичної експертизи № 932, оскільки вказаний висновок експертизи складено атестованим судовим експертом Львівського НДІ судових експертиз, відповідно до вимог діючого КПК України, з попередженням про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за надання завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків. Крім того, вказаний висновок узгоджується з іншими доказами у справі та дає достатні підстави вважати зазначений висновок об`єктивним. Дані висновку були повністю підтверджені допитаним в судовому засіданні експертом. Факт тілесних ушкоджень у потерпілого підтверджений також медичними документами долученими до справи (т.1 а.с.96-111).

При цьому, судом встановлено, що клопотання слідчого до Галицького районного суду м. Львова про проведення експертизи датоване 13 серпня 2018 року. Однак, суд вважає технічну описку у зазначенні дати у клопотанні такою, яка не впливає на зміст рішення суду, оскільки в мотивувальній частині клопотання, а також в ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення експертизи зазначається про події кримінального правопорушення 12 вересня 2018 року. Аналогічно суд оцінює і описку у супроводжувальному листі №28319/41/12/01-2018 (а.с.115 т.1), так як вказаний лист не є доказом у кримінальному провадженні.

Захисник зазначає, що медичні документи ОСОБА_1 не вилучалися за ухвалою слідчого судді, що є грубим порушенням КПК України. Слід зазначити, що згідно ст..40 КПК України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого. Оскільки потерпілий ОСОБА_1 добровільно надав медичну карту стаціонарного хворого, інші медичні документи, відтак не було потреби звертатися до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до документів.

Крім того, у ході судового розгляду було встановлено, що під час проведення експертизи експерт особисто освідував потерпілого та врахував надані медичну довідку та медичну карту. Відтак, висновок експерта, який був зроблений з безпосереднім обстеженням потерпілого та відкривався іншій стороні на стадії виконання вимог ст.290 КПК України, не можна вважати недопустимим доказом.

Відповідно до постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі №754/14281/17 від 27 січня 2020 року встановлено, якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст.290 КПК України. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст.22 КПК слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.

При ознайомлені з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведеної експертизи, сторона захисту не порушила питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експертом було сформовано висновки. З огляду на викладене, доводи захисника про недопустимість як доказу висновку експерта є безпідставними.

Посилання сторони захисту на недопустимість протоколу огляду місця події від 12 вересня 2018 року (зі схемою), оскільки у ньому неправильно зазначена адреса: замість правильної - вул. Словацького напроти будинку №18, вказана - вул.Січових Стрільців, 18, суд не приймає, так як фактичні обставини які відбулися біля парку Франка у місті Львові, були визнані і обвинуваченою, однак по іншому нею трактовані та оцінені. Вказана помилка у зазначенні вулиці Січових Стрільців, замість вулиці Словацького, могла виникнути, оскільки заїзд до парку Франка, де відбулася подія злочину, розташований на перетині трьох вулиць - Січових Стрільців, Словацького та Університетської і не впливає на висновок суду про винуватість ОСОБА_2 .

З метою забезпечення дотримання принципу змагальності сторін за клопотанням сторони захисту до матеріалів кримінального провадження було долучено висновок криміналістичної експертизи відео-, звукозапису № 2833 від 18 червня 2019 року, виконаного Львівським НДІСЕ за заявою ОСОБА_2 .

Суд критично оцінює висновки наведеного експертного дослідження з огляду на наступне. Частиною 1 ст. 101 КПК України визначено, що висновок експерта, як доказ, - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

У той же час, в основу даного експертного дослідження, як вихідні дані, були взяті дані з флеш накопичувачів, представлених ОСОБА_2 . Однак, як встановлено судовим розглядом, дослідження експертом проводилось за наявними у сторони захисту копіями відеозаписів, а не оригіналом, а також без витребування матеріалів кримінального провадження. Окрім цього, з тексту вказаного висновку не вбачаються будь-які ознаки монтажу на той частині відеозапису, де відображена подія кримінального правопорушення. Відтак вказаний доказ сторони захисту суд визнає недопустимим.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 93 КПК України — сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Відповідно до ч.2 ст.98 КПК України документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені вище.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, до якого можуть належати матеріали відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні).

За таких обставин файли, що містяться на диску можуть вважатися електронними документами, адже ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, а у ст.7 цього ж Закону вказано, що у разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Аналогічно ж зазначено і у ч.3 ст.99 КПК України, де вказано, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

За таких обставин, жоден із доводів сторони захисту не підпадає під критерії визнання доказу недопустимим, встановлені ст.87 КПК України, та захистом не представлено суду жодних доказів, які б ставили під сумнів достовірність даних, що містяться на записах.

Такий висновок суду зроблений також з урахуванням допитаного в судовому засіданні у якості спеціаліста ОСОБА_10 , який працює в секторі зв`язку та телекомунікацій УПП у Львівській області ДПП. Останній надав консультації на підставі його спеціальних знань, що поліцейські під час здійснення своїх повноважень використовують відеореєстратори. Відеофіксація при цьому здійснюється двома способами: 1)після включення автоматично здійснюється відеозйомка; 2) включення і вибір режиму: або аудіо, або відео, або фото. При цьому, патрульний не може сам здійснити монтаж відео, оскільки для того, щоб дістати відеокарту, її треба тільки випаювати. Крім того, всі відеореєстратори, які використовуються поліцейськими, - є опломбованими. Інформація з відео- реєстратора не копіюється, а переміщується шляхом приєднання відеореєстратора до спеціального засобу та за допомогою спеціального програмного забезпечення, яке відсутнє у вільному доступі.При цьому, при переміщенні зменшення обсягу відео неможливе. Порядок роботи з відеореєстраторами врегульований відповідним наказом МВС, мережа є закритою, а відтак відповідно доступ до неї здійснюється на підставі відповідного рапорту. Підключити відеореєстратор до комп`ютера та скачати інформацію об`єктивно неможливо. Звернув увагу, що у разі збою роботи відеореєстратора може збитися відповідно і таймер часу та дата.

Таким чином, процедура вивантаження файлів відеозаписів на сервер Управління патрульної поліції у м. Львові та подальшого надання його слідчому відбулася без порушень законодавства.

Позиція обвинуваченої, що ушкодження на автомобілі на передньому бампері зліва, вм`ятина на кришці капота, могли бути наслідками ДТП, яка відбулася раніше за участі автомобіля обвинуваченої, тобто утворилися за два місяці до події злочину не були прийняті судом. На підтвердження зазначеної позиції стороною захисту були надані копія схеми ДТП від 28 липня 2018 року, копія заяви ОСОБА_2 до страхової компанії, копія відповіді з ПрАТ «Перша» (т.1 а.с.135-144). Однак, з досліджених судом належних і допустимих доказів чітко вбачається факт наїзду на потерпілого, перебування його на капоті автомобіля та відповідні наслідки ушкодження його здоров`я, підтверджені медичними документами та висновком експертизи. Факт події злочину не заперечувала і обвинувачена, однак згідно її версії, - це була спланована операція органів прокуратури та поліції, за участі медичних працівників, по захвату її майна.

Також, в судовому засіданні стороною захисту долучено висновок експерта №4689 від 10.10.2019, відповідно до якого на автомобілі ОСОБА_2 відсутні сліди, характерні для контакту головою людини об капот.

Однак, такий висновок експерта є неналежним та недопустимим доказом, оскільки вказаний висновок складений без будь-яких вихідних даних щодо швидкості автомобіля при контакті з людиною, не враховано ріст та вагу потерпілого, а також взагалі не взято до уваги матеріали кримінального провадження.

Відповідно до п. 5.2 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5), для вирішення ідентифікаційних завдань експерту необхідно надати: предмети зі слідами, а якщо вилучити їх неможливо, то копії слідів (зліпки, фотознімки); об`єкти, якими, за припущенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), могли бути залишені ці сліди; дані про час виявлення слідів, умови, у яких були об`єкти зі слідами до їх направлення на експертизу.

Вказаними методичними рекомендаціями також передбачено необхідність надання експерту матеріалів кримінального провадження.

Більше того, з вказаного висновку експерта не можливо встановити, чи з моменту події кримінального правопорушення автомобіль обвинуваченої не ремонтувався.

Таким чином, у вищевказаний висновок експерта складений з порушенням зазначених методичних рекомендацій та є недопустимим доказом, а викладені у ньому відомості, очевидно, не можливо використати на підтвердження чи спростування установлених у провадження обставин.

З зазначених вище підстав суд не може прийняти і висновок експертного дослідження № 12/01 від 13 лютого 2020 року, оскільки такий отриманий з порушенням вимог КПК України(а.с.234 - 237).

Не була підтверджена в судовому засіданні і позиція обвинуваченої, що потерпілий ОСОБА_1 не був вдягнутий у форму поліцейського, а відтак вона правомірно не виконувала його вимоги. Вказане повністю спростовується показами потерпілого, свідка ОСОБА_4 , відомостями про розстановку сил та засобів велопатруля поліції у зазначений день, відео з нагрудної камери поліцейського. Крім того, в судовому засіданні за клопотанням захисника було досліджено відео з мережі Інтернет, в якому потерпілий надавав інтерв`ю засобам ЗМІ у той же день, безпосередньо після події злочину та отримання травм. З вказаного відео чітко вбачається, що ОСОБА_1 був у формі поліцейського велопатруля з шевронами «Поліція» на рукавах. Аналогічний напис розміщений і на нагрудному знаку, який гарно видно. Крім того, з відео з нагрудної камери поліцейського встановлено, що безпосередні очевидці події злочину – випадкові перехожі обурюються поведінкою обвинуваченої та зазначають, що: «Ви людину провезли на капоті…. це - працівник поліції…..», водійка «викликає поліцію для поліції».

Долучені за клопотанням сторони захисту фотографії про прийняття поліцейськими присяги, не спростовують факт перебування потерпілого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_11 у поліцейській формі у день події злочину, про що зазначено вище.

Не приймаються судом і посилання обвинуваченої, що вона не повинна була виконувати вказівки поліцейського, так як вони були незаконними, оскільки ОСОБА_1 сприяв порушенню Правил дорожнього руху водієм «швидкої медичної допомоги», який при наявності заїзду до парку з боку вулиці Листопадового Чину, - намагався потрапити до парку з іншого заїзду. Однак, стороною захисту не враховано, що по-перше, обвинувачена грубо порушила ПДР перекривши заїзд до парку, а по-друге, лікарі сумлінно виконували свої посадові обов`язки та намагалися у максимально найменший час дістатися до чоловіка, який лежав на землі без ознак життя та потребував термінової медичною допомоги, а поліцейські сприяли їм у цьому.

Крім того, не може бути прийняте як доказ відсутності тілесних ушкоджень у потерпілого його інтерв`ю засобам масової інформації. Сторона захисту зазначає, що на обличчі ОСОБА_1 в момент інтерв`ю відсутні ушкодження, а журналісти вказали, що попередній діагноз у поліцейського внаслідок подій – забій коліна.

Відповідно до ч. 2 ст. 242 КПК України, характер та тяжкість тілесних ушкоджень визначається лише шляхом проведення судово-медичної експертизи, а щодо наявних відеозаписів, то стороною захисту не надано відомостей, про якість запису відеофайлів та технічні прилади, чи не втрачається якість відео при завантаженні на відповідні інтернет ресурси, а висновки, до яких дійшла сторона захисту прямо суперечить вказаному висновку судово-медичного експерта та показанням експерта, яка повідомила, у тому числі, щодо механізму їх прояву на тілі людини.

З урахуванням вищезазначеного, така позиція захисту є неприйнятною та повністю спростовується висновком судово-медичної експертизи та медичними документами щодо захворювання потерпілого. Крім того, свідок лікар ОСОБА_7 , як медичний спеціаліст, зазначав під час його допиту, що особа може давати інтерв`ю і це зовсім не виключає наявність у неї травм та захворювань, вказаних у медичних документах.

Довідка, надана стороною захисту, що ОСОБА_1 не перебував на офіційній консультації у лікаря ОСОБА_7 не спростовує факт спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, оскільки мова йде саме про відсутність консультацій. Допитаний відповідно до вимог КПК України лікар ОСОБА_7 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази у якості свідка, підтвердив що надавав медичну допомогу потерпілому, який звернувся до лікарні, і саме його рукою зроблені записи в його медичних документах та засвідчені його печаткою. В той же час, ним ще додатково здійснюються консультації за індивідуальними зверненнями(безпосередньо до нього, а не до лікарні), про що ведеться окремий облік та видається консультативне заключення. Дійсно ОСОБА_1 на таку консультацію не звертався, про що він і зазначив у цій довідці. Однак, працюючи у лікарні у якості нейрохірурга, виконуючи свої посадові обов`язки, він здійснював огляд потерпілого в межах медичної установи як пацієнта лікарні та відомості про діагноз заносив в його первинну облікову документацію.

Згідно з положеннями ч. 1-2 ст. 22 КПК України принцип змагальності передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Керуючись принципом змагальності, обґрунтовані клопотання сторони захисту були задоволені судом ( про виклик свідків, про долучення доказів, про виклик та допит експерта в судовому засіданні, про повторний допит потерпілого), а надані нею докази були ретельно досліджені та оцінені судом згідно вимог КПК України.

Отже, судом забезпечено як стороні обвинувачення, так і стороні захисту всі можливості щодо реалізації своїх процесуальних прав щодо збирання та представлення доказів в суді.

Аналізуючи та оцінюючи обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що стороною обвинувачення доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, а тому її дії слід кваліфікувати

як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків. Як було встановлено судовим розглядом, вчинення ОСОБА_2 опору поліцейському ОСОБА_1 полягало в ігноруванні законних вимог та пропозицій потерпілого, зухвалій, агресивній поведінці з використанням образ та нецензурної лексики на адресу поліцейського, невиконанні законних вимог, в активній фізичній протидії здійсненню останнім своїх посадових обов`язків по складанню адміністративного протоколу у зв`язку з порушенням обвинуваченою ПДР України, ігноруванні суспільних потреб по наданню лікарської допомоги іншій особі. Про активність опору працівнику поліції свідчать і безпосередні покази ОСОБА_2 в судовому засіданні, де вона зазначала, що почала викручувати кермо та розпочала рух, тобто намагалася залишити місце події. Одночасно з опором працівникові правоохоронного органу, на нього був здійснений умисний наїзд автомобілем обвинуваченої та спричинене легке тілесне ушкодження, що підтверджується належними та допустимими доказами.

При цьому, в обвинувальному акті прокурор кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч.2 ст. 342 та ч. 2 ст.345 КК України.

Однак, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2019 року (справа № 688/1521/17. провадження № 51-8618км18), що опір, насильство застосовані до представника правоохоронного органу, що об`єднані єдиним умислом, є випадком переростання менш небезпечного кримінального правопорушення в більш небезпечне, утворює одне кримінально-карне діяння, а тому дії винної особи слід кваліфікувати лише за ст. 345 КК України і не потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 342 КК України (опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків).

Колегія суддів звернула увагу, що у разі коли особою спочатку вчиняється менш суспільно небезпечне діяння, а потім більш суспільно небезпечне однорідне посягання і вчинене охоплюється єдиним умислом, це свідчить про розвиток суспільно небезпечної поведінки особи і вчинене підлягає кваліфікації як одиничне більш суспільно небезпечне кримінальне правопорушення. Реальна сукупність однорідних (менш суспільно небезпечного та більш суспільно небезпечного) кримінальних правопорушень має місце лише тоді, коли щодо кожного з них існував відокремлений в часі умисел.

З встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження вбачається, що опір та насильство, застосовані ОСОБА_2 до представника правоохоронного органу були об`єднані єдиним умислом і вказані дії не були «розірвані у часі», тобто діями винного одночасно були вчинені різні види посягань на працівника правоохоронного органу, розвиток подій від опору, до безпосереднього застосування насильства відбувалися динамічно та практично одночасно. Тобто, інші діяння у такому випадку є лише способом, невід`ємною складовою частиною об`єктивної сторони вчинення іншого, більш тяжкого кримінально-карного діяння, таким чином, і суб`єктивна сторона злочину (намір) свідчить, що особа прагне вчинити найбільш тяжке кримінальне правопорушення, а інші кримінальні правопорушення, що складають його, виступають для нього процесом вчинення цього, більш тяжкого злочину.

Отже, опір та насильство застосовані до працівника правоохоронного органу, що об`єднані єдиним умислом, утворює одне кримінально-карне діяння і не потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 342, а тому дії ОСОБА_2 у даному випадку слід кваліфікувати лише за ч.2 ст. 345 КК України.

Згідно ч. 3 ст.337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Виключення з кваліфікації дій ОСОБА_2 ч.2 ст.342 КК України, дають підстави для пом`якшення обвинуваченій остаточного покарання, виключаючи призначення покарання за сукупністю злочинів.

При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_2 суд враховує наступні обставини:

- ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, яке віднесене кримінальним законом до категорії нетяжких злочинів(ст.12 КК України);

- особу ОСОБА_2 , яка раніше не судима, одружена, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, психічними розладами не страждає, за місцем проживання характеризується посередньо;

- відповідно до ч. 1 ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого. З досудової доповіді складеної Галицьким районним сектором філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області від 05 листопада 2019 року слідує, що виправлення ОСОБА_2 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства. На думку органу пробації виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень;

-в силу статей 66, 67 Кримінального кодексу України, обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченої судом не встановлено.

Відтак, з урахуванням вище викладеного, суд вважає за доцільне призначити покарання у мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України у виді обмеження волі на строк один рік.

При цьому, враховуючи, що обвинувачена раніше не судима, має постійне місце проживання, займається суспільно-корисною працею, суд вважає за доцільне надати останній можливість виправлення та перевиховання шляхом звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 Кримінального кодексу України, якщо вона протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені обов`язки згідно статті 76 КК України.

Саме така міра покарання буде необхідною та достатньою для виправлення обвинуваченої та для запобігання вчиненню нею нових злочинів у майбутньому.

Під час розгляду кримінального провадження потерпілий ОСОБА_1 подав до суду цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Так, позивач зазначає, що внаслідок протиправних дій йому була спричинена шкода здоров`ю, так як він отримав черепно-мозкову травму, яка відноситься до легкого тілесного ушкодження. У зв`язку з цим він вимушений був понести матеріальні витрати на лікування у розмірі 2847 грн, що підтверджується фіскальними чеками. Крім того, зазначає, що діями обвинуваченої йому спричинена і моральна шкода, яку він оцінює у 50 000 грн. У зв`язку з залученням адвоката ним сплачено останньому витрати на професійну правничу допомогу згідно договору у розмірі 5000 гривень.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

За нормами ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Як передбачено у ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч.5ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У п.7 ч.1 ст.368 КПК України зазначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Судовим розглядом встановлено, що потерпілому ОСОБА_1 були спричинені легкі тілесні ушкодження, що підтверджується вищевказаними у вироку письмовими доказами, а відтак позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди (витрат на лікування) підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи цивільний позов потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди, суд враховує наступне.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами третьою-п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом, залежно від характеру заподіяних фізичних та душевних страждань, їх глибини та погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, а також інших негативних наслідків, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Як вбачається з пояснень потерпілого, отриманих в судовому засіданні, письмових та відеодоказів, останньому був спричинений фізичний біль та страждання у момент заподіяння тілесних ушкоджень – наїзду на нього транспортним засобом обвинуваченої, при якому він опинився на капоті та деякий час перебував там при русі транспортного засобу. Подія злочину призвела і до нервового стресу потерпілого. Суд погоджується, що у момент події ОСОБА_1 обґрунтовано відчув страх за своє здоров`я та життя. Крім того, у зв*язку з тривалим лікуванням та відсутністю на роботі були порушені його звичні життєві зв*язки.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує глибину фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін в організації життя, основоположних засад виваженості і справедливості та доходить висновку про необхідність часткового задоволення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, стягнувши з ОСОБА_2 на користь потерпілого 10000 грн. Саме така сума відшкодування, на думку суду, буде еквівалентна завданим йому моральним стражданням.

У зв`язку з відсутністю доказів про оплату потерпілим витрат на правову допомогу, такі не підлягають відшкодуванню.

Запобіжний захід ОСОБА_2 обраний не був.

Судові витрати відсутні.

Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку, передбаченому положеннями ч. 6 ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 373-376 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.345 Кримінального кодексу України та призначити їй покарання у виді обмеження волі на строк один рік.

На підставі ст.75 Кримінального кодексу України ОСОБА_2 звільнити від відбування покарання з випробуванням з призначенням іспитового строку 01 (один) рік.

Відповідно до ч. 1 статті 76 Кримінального кодексу України зобов`язати ОСОБА_2 :

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :

- у відшкодування матеріальної шкоди суму 2847 (дві тисячі вісімсот сорок сім) грн 00 коп.,

- у відшкодування моральної шкоди суму 10 000,00(десять тисяч) грн.

Після набрання вироком законної сили речові докази:

- DVD диск зберігати в матеріалах кримінального провадження;

- автомобіль марки «Сузукі», д.н.з. НОМЕР_1 повернути власнику.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 слід рахувати з часу фактичного звернення вироку до виконання.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляції через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуючий суддя Л.Д. Фролова