Вирок № 96221743, 13.04.2021, Василівський районний суд Запорізької області

Справа № 311/2144/20

Провадження № 1-кп/311/92/2021

13.04.21

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі:

Головуючого - судді: Сидоренко Ю.В.,

при секретарі Рекуненко І.Р.,

за участю прокурора Петренок В.О.

захисника обвинуваченого - адвоката Фоменко А.С.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Василівка кримінальне провадження за обвинувальним актом відносно: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, який має професійно-технічну освіту, не одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого ТОВ «Корум шахтспецбуд» на Дільниці будівельно-монтажних робіт, учнем монтажника з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

В С Т А Н О В И В :

24 березня 2020 року приблизно о 18 годині 50 хвилин, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «ВАЗ 21101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вулиці Миру в с.Балки, Василівського району Запорізької області, в напрямку м.Дніпрорудного, зі швидкістю не менше 77,1 км/год, що перевищує дозволену швидкість руху в населеному пункті та безпечну швидкість руху за умовами видимості дороги. В салоні його автомобіля, в якості пасажира, на передньому пасажирському сидінні перебував ОСОБА_4 .

В цей же час, в районі будинку № 61 по вул.Миру, в попутному з автомобілем «ВАЗ 21101», реєстраційний номер НОМЕР_1 напрямку, попереду нього, рухався пішохід ОСОБА_5 , який котив перед собою металевий візок, на якому знаходилась металева труба (справа від нього, паралельно проїзній частині).

Під час руху, по вищевказаній проїзній частині, водій ОСОБА_1 , маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохода ОСОБА_5 , який рухався в попутному з автомобілем напрямку по проїзній частині вулиці Миру, а також маючи технічну можливість уникнути наїзду на нього шляхом зупинки керованого ним транспортного засобу до місця наїзду, при русі з максимальною допустимою швидкістю, діючи із злочинною недбалістю, відповідних заходів, направлених на дотримання дозволеного швидкісного режиму не вжив, в результаті чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5 .

Своїми діями, водій ОСОБА_1 , відповідно до висновку судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортних пригод від 20.05.2020 року за № 9-377, порушив вимоги п.п.12.3, 12.4, 12.9 б), чинних на момент ДТП, Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, відповідно до яких:

- п.12.2.: «У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги»;

- п.12.3.: «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди»;

- п.12.4.: «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год»;

- п.12.9.: «Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 Знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості», 3.31 Знак 3.31 «Зона обмеження максимальної швидкості» або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил».

Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п. 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху, з технічної точки зору, перебуває у причинному зв`язку з подією даної дорожньо-транспортної пригоди.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_5 , 1959 року народження, згідно висновку судової медичної експертизи №59 м від 24.06.2020 року отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритих багатоуламкових переламів великогомілкової та малої кісток правої та лівої гомілки в нижній третині зі зміщенням кісткових уламків, що супроводжуються розвитком шоку, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як загрозливі для життя на момент спричинення, та садна на волосистій частині голови що кваліфікуються як кожне окремо, так і в сукупності як легкі тілесні ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, визнав повністю, проти фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті не заперечує, кваліфікацію інкримінованого злочинного діяння не оспорює та суду пояснив, що 24 березня 2020 року в темний час доби, приблизно о 18 годині 50 хвилин, він керував автомобілем «ВАЗ 21101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_6 та рухався по вулиці Миру в с.Балки Василівського району в напрямку м.Дніпрорудного, зі швидкістю руху близько 70 км/год, так як поспішав. Попереду руху побачив силует чоловіка, пішохода, який котив візок, в якому знаходився всякий мотлох та до візку справа була прикріплена металева труба. Даного чоловіка він побачив вже пізно, так як було темно і не встиг своєчасно відреагувати та цією ж трубою підштовхнув чоловіка під автомобіль, внаслідок чого потерпілий отримав тілесні ушкодження. Він відразу викликав карету швидкої допомоги, потерпілого доставили до Дніпрорудненської лікарні, куди він періодично навідувався до потерпілого, просив у нього вибачення, надавав потерпілому ОСОБА_5 матеріальну допомогу, сплачував кошти на його лікування, також зустрічався з родичами потерпілого, передавав їм грошові кошти в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, загалом сплатив потерпілому 4400,00 грн. Також періодично, кожні два місяці він відвозить потерпілого у лікарню, на медичні обстеження. Свою вину визнає у повному обсязі. У вчиненому щиро розкаюється, про скоєне шкодує, зазначає, що у потерпілого ОСОБА_5 неодноразово просив вибачення, постійно надає потерпілому матеріальну допомогу, здійснює за ним догляд, та не відмовляється і в подальшому надавати потерпілому ОСОБА_5 матеріальну допомогу. Також запевнив суд, що належні висновки для себе зробив, подібного більше не повториться. Просить суд суворо його не карати, не позбавляти волі та не застосовувати додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, так як в майбутньому має намір придбати автомобіль.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, вважає можливим визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого. При цьому, судом з`ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, їх позиції є добровільними, а також роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному суді.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України, кваліфікуючими ознаками якого є: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

При призначенні обвинуваченому покарання, суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують та обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_1 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, проте вчинив злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту, який, відповідно до положень ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів. Разом з тим, ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав повністю, у скоєному щиро розкаявся, в ході судового розгляду кримінального провадження активно сприяв встановленню істини по справі, що суд відносить до обставин, які пом`якшують його покарання. Крім того, на теперішній час потерпілий ОСОБА_5 матеріальних, моральних претензій до обвинуваченого ОСОБА_1 не пред`являє. Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , в ході судового розгляду кримінального провадження судом не встановлено.

Крім того, на теперішній час обвинувачений ОСОБА_1 має постійне, чітко визначене місце реєстрації та фактичного проживання, за яким характеризується задовільно, заяв та скарг від сусідів не надходило, громадський порядок не порушує, на теперішній час обвинувачений ОСОБА_1 офіційно працевлаштований у ТОВ «Корум шахтспецбуд», займається суспільно-корисною працею, має регулярний дохід та постійне джерело прибутку, має міцні соціальні зв`язки, зокрема: на утриманні обвинуваченого ОСОБА_1 знаходиться неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , непрацездатні особи на його утриманні не знаходяться, на обліку у лікарів нарколога, психіатра ОСОБА_1 не перебуває, інвалідом певної групи не являється.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, його відношення до скоєного, поведінку обвинуваченого після скоєння злочину, позицію потерпілого, який на суворій мірі не наполягає та просить не позбавляти волі обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Європейський суд з прав людини у справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року зазначив, що покарання, як втручання держави в особисте приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

З урахуванням характеру та обставин вчинення кримінального правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, який має неумисну форму вини, та враховуючи позицію потерпілого ОСОБА_5 , який на теперішній час матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого ОСОБА_1 не має, цивільний позов не заявляє та просить ОСОБА_1 суворо не карати та не позбавляти волі та враховуючи вищенаведене, також зважаючи на наслідки кримінального правопорушення, та для досягнення цілей покарання, встановлених статтею 50 КК України, з метою виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним інших кримінальних правопорушень, суд вважає необхідним та достатнім призначити обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, не пов`язане з ізоляцією його від суспільства, в мінімальних межах санкції ч.2 ст.286 КК України та знаходить підстави для застосування ст.75 КК України та звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від покарання протягом випробувального строку мінімальної тривалості, поклавши на ОСОБА_1 обов`язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України, з метою дотримання ним належної поведінки та попередження вчинення ним нових злочинів, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета, та невідворотність покарання.

Відповідно до п.21 постанови ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 р. у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Разом з тим, враховуючи конкретні обставини справи, що обвинувачений ОСОБА_1 скоїв порушення Правил дорожнього руху України, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_5 спричинено тяжкі тілесні ушкодження, суд вважає доцільним призначити покарання з позбавленням права керування транспортними засобами.

Так, судом встановлено, що скоєне обвинуваченим ОСОБА_1 кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України віднесено до кримінальних правопорушень (злочинів) проти безпеки руху, крім того порушення Правил дорожнього руху України, допущені обвинуваченим ОСОБА_1 знаходяться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.

Підстав для застосування положень ст.69 КК України суд не вбачає.

Відсутність підстав застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 положень ст.69 КК України суд мотивує тим, що встановлені в судовому засіданні обставини, що пом`якшують покарання, не є такими що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_5 не заявлено.

Долю речових доказів суд вважає необхідним вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Крім того, відповідно до вимог ч.2 ст.124, ст.126 КПК України, суд вважає необхідним стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати, пов`язані із залученням у даному кримінальному проваджені експертів для проведення: судової інженерно-технічної експертизи за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод» за №9-377 від 20.05.2020 року в розмірі 1961,40 гривень, судової інженерно-технічної експертизи за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів» за №9-313 від 19.05.2020 року в розмірі 1961,40 гривень.

Згідно приписів ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та в інших випадках.

Враховуючи наведене у положенні ч.4 ст.174 КПК України та беручи до уваги, що санкція ч.2 ст.286 КК України не передбачає додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, цивільний позов у даному провадженні потерпілим не заявлено, тому суд вважає необхідним скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Василівського районного суду Запорізької області від 26.03.2020 року на зазначене в ухвалі майно.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 в ході досудового розслідування не обирався.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 366-371, 373-376, 395, 532 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Визнати винуватим ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік.

На підставі ст.ст.75,76 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбуття призначеного основного покарання у вигляді трьох років позбавлення волі протягом випробувального строку - один рік, зобов`язав засудженого періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави - процесуальні витрати, пов`язані з проведенням у кримінальному провадженні судової інженерно-технічної експертизи за №9-377 від 20.05.2020 року в розмірі 1961,40 гривень, судової інженерно-технічної експертизи №9-313 від 19.05.2020 року в розмірі 1961,40 гривень, а всього - 3922 (три тисячі дев`ятсот двадцять дві) гривні 80 копійок.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Василівського районного суду Запорізької області від 26 березня 2020 року, на автомобіль «ВАЗ 21101» реєстраційний номер НОМЕР_1 , алюмінієву трубу діаметром 20 см, довжиною 5,8 м., металеву саморобну теліжку розміром 0,7х0,8 м - скасувати.

Речовий доказ у даному кримінальному провадженні - автомобіль «ВАЗ 21101», чорного кольору, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 - залишити за належністю у розпорядженні власника ОСОБА_6 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .

Речові докази у даному кримінальному провадженні: металеву трубу довжиною 5,8 м. та металеву саморобну теліжку розміром 0,7х0,8 м., які знаходяться на відповідальному зберіганні на майданчику для зберігання транспортних засобів відділення поліції № 2 Василівського РУП ГУНП в Запорізькій області - повернути потерпілому ОСОБА_5 , за належністю

Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Апеляційна скарга подається до Запорізького апеляційного суду через Василівський районний суд Запорізької області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку суду після його проголошення.

Суддя

Василівського районного суду

Запорізької області Ю.В. СИДОРЕНКО