Рішення № 96216012, 05.04.2021, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/164/21

Справа № 235/7029/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 квітня 2021 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого - судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря Овчаренко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної академії медичних наук України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної академії медичних наук України» (далі - Інститут) про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 01.03.1999р. по 11.02.2015р., на посадах молодшої медсестри по догляду за хворими (палатна) онкогематологічного центру, прибиральницею службових приміщень лабораторії клінічної імунології по розділу «клініка», молодшої медсестри. Відповідно до постанови КМУ від 07.11.2014р. № 595, постанови Президії Національної академії медичних наук України від 13.11.2014р. № 11/4, постанови Президії від 17.11.2014р. № 18 Державна установа Інститут був переміщений з території проведення АТО м. Донецька до м. Києва.

На підставі наказу від 01.08.2018р. № 19-к «Про звільнення працівників» її було звільнено на підставі п.6 ст.36 КЗпП України з 11.02.2015р. у зв`язку з її відмовою від переведення в іншу місцевість разом з установою.

Після звільнення та до сьогоднішнього дня відповідач не провів з нею остаточний розрахунок, не виплативши їй заробітну плату з жовтня 2014 року по лютий 2015 року.

Вона неодноразово зверталась до відповідача з вимогою про розрахунок, в тому числі 20 грудня 2018 року, відповіді на її звернення не надано.

На підставі наведеного просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі за період: жовтень 2014 року - лютий 2015 року в сумі 13 145,09 грн, вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України в сумі 2 936,64 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати в сумі 14 537,95 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 61 809,28 грн (а.с.1-5).

Позивач в судове засідання не з`явилась, від позову у встановленому законом порядку не відмовилась.

Відповідач про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, його представник в судове засідання не з`явився, не повідомив про причини неявки, відзив не надав.

Згідно ч.4 ст. 223 ЦПК України судом вирішено справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановлено заочне рішення).

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Позивач перебувала у трудових відносинах з Державною установою «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної академії медичних наук України» з 1 березня 1999 року (наказ № 34-к від 01.03.1999р.) по 11 лютого 2015 року (наказ № 19-к від 01.08.2018р.), працюючи молодшою медсестрою по догляду за хворими (палатна) онкогематологічного центру, прибиральницею службових приміщень лабораторії клінічної імунології по розділу «клініка», молодшою медсестрою там же, звільнена за ч.6 ст.36 КЗпП України відмова від переведення в іншу місцевість з установою (а.с.11-13).

Конституцією України гарантується право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначної законом.

Згідно ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2).

У відповідності до статей 77-80 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимим, достовірними і достатніми.

Положеннями статей 10 і 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

Частиною 1 ст.89 ЦК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження наявності заборгованості по заробітній платі позивачем надані копія Індивідуальних відомостей про застраховану особу, наданих з Реєстру зарахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), згідно яких ОСОБА_1 було нараховано заробітної для нарахування пенсії під час роботи в ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Академії медичних наук України»: за жовтень 2014 року в сумі 3 715,60 грн, за листопад 2014 року - 2 297,65 грн (а.с.23-26).

Будь-яких доказів того, що ці суми були сплачені відповідачем на користь позивача, суду надано не було, на підставі чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Судом встановлено і сторонами не оспорюється той факт, що з 17 листопада 2014 року Інститут здійснює свою діяльність на території міста Києва, а позивач відмовилась від переведенням в іншу місцевість разом з Інститутом, у зв`язку з чим була звільнена на підставі п.6 ст.36 КЗпП України.

Тобто з 17 листопада 2014 року позивач фактично не виконувала покладені на неї обов`язки, у зв`язку з чим підстави для нарахування їй заробітної плати за період після 17 листопада 2014 року по лютий 2015 року відсутні, і в цій частині позову необхідно відмовити.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. № 2050-111 (далі - Закон № 2050) передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У відповідності до ст.2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно ст.3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Таким чином, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати становить: за жовтень 2014 року -101,9 х 103,0 х 143,3 х 112,4 х 113,7 х 109,8 х 104,1 х 105,0 х 101,3 х 101,0 = 236,02 % - 100 % = 136,02 %; 3 715,60 грн х 36,02 % : 100 = 5 053,96 грн; за листопад 2014 року -103,0 х 143,3 х112,4 х 113,7 х 109,8 х 104,1 х 105,0 х 101,3 х 101,0 = 231,62 % - 100 % = 131,62 %; 2 297,65 грн х 131,62 % : 100 = 3 024,17 грн. Всього компенсація громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за жовтень - листопад 2014 року становить 8 078,13 грн (5 053,96 грн + 3 024,17 грн), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Частина 1 ст.47 КЗпП України зобов`язує власника або уповноважений ним орган в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1). При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2).

Як зазначено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р., установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коди ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Позивач у день звільнення не працювала, вимога про розрахунок пред`явлена 20 грудня 2018 року, у зв`язку з чим підлягає цивільній відповідальності, що передбачена ст.117 КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 грудня 2018 року по день ухвалення рішення судом (а.с.21).

Відповідно до абз.3 п.2 розділу П Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. № 100 (далі - Порядок), у всіх інших випадках збереження заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Виходячи з положень Порядку середньомісячна заробітна плата позивача становить 3 006,63 грн ((3 715,60 грн + 2 297,65 грн) : 2), а середньоденна заробітна плата становить 139,84 грн ((3 715,60 грн + 2 297,65 грн) : 43 дні).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який повинен сплатити відповідач на користь позивача за період з 21 грудня 2018 року по 5 квітня 2021 року, становить 79 848,64 грн (139,84 грн х 571 робочих днів), де 139,84 грн - середньоденний заробіток позивача на підприємстві, 571 днів - кількість робочих днів затримки виплати заробітної плати, з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Разом з тим, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Виходячи з цих принципів, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/95 84/15-ц).

Таким чином, оскільки позивач звернулась до суду 29 жовтня 2020 року, тобто більше чим через два роки після звільнення, суд дійшов висновку, про доцільність зменшення стягнення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених, зокрема, у пункті 6 статті 36, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Позивач звільнена з роботи на підставі п.6 ст.36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з установою, у зв`язку з чим має право на виплату їй вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку. Доказів того, що така допомога була виплачена їй роботодавцем, суду надано не було, у зв`язку з чим вона права позивача в цій частині підлягають захисту.

Виходячи зі змісту принципу диспозитивної цивільного судочинства, що міститься у ст.13 ЦПК України, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, підлягає стягненню з позивача на користь відповідача вихідна допомога в сумі 3 006,63 грн з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів (3 715,60 грн + 2 297,65 грн) : 2.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подачу позову про стягнення заборгованості по заробітні платі, а також оскільки позивач судовий збір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при зверненні до суду сплачено не було, судовий збір необхідно стягнути з відповідача в дохід держави.

З урахуванням вказаних вимог закону, процент задоволених судом позовних вимог за позовом становить 16,18%, з розрахунку 61 809,28 грн - 100%, 10 000,00 грн - х%, х = 10 000,00 грн. х 100% : 61 809,28 грн.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 136,04 грн, з розрахунку 16,18% х 840,80 грн : 100%.

Відповідно до ст.ст.44, 47, 94, 115-117 КЗпП України, ст.ст.1, 24 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст.ст.4, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної академії медичних наук України» (м. Київ, вулиця Героїв Севастополя, 30, код ЄДРПОУ 25672427) про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної академії медичних наук України» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період: жовтень 2014 року - листопад 2014 року в сумі 6 013 (шести тисяч тринадцяти) гривень 25 копійок з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати в сумі 8 078 (восьми тисяч сімдесяти восьми) гривень 13 копійок з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, вихідну допомогу в сумі 3 006 (трьох тисяч шести) гривень 63 копійок з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 грудня 2018 року по 5 квітня 2021 року в сумі 10 000 (десяти тисяч) гривень 00 копійок з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, на відшкодування сплаченого судового збору 136 (сто тридцять шість) гривень 04 копійки.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства Державної установи «Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака Національної академії медичних наук України» в дохід держави судовий збір в розмірі 840 (восьмисот сорока) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Згідно п.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 731-ІХ від 18.06.2020 року під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Дата складання повного судового рішення - 12 квітня 2021 року.

Суддя Г.В. Назаренко

Вступна та резолютивна частини рішення складені 5 квітня 2021 року. Повне рішення складене 12 квітня 2021 року.

Суддя Г.В. Назаренко