Рішення № 96215872, 02.04.2021, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/19945/18

Провадження № 2/234/778/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2021 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Заборського В.О., за участю секретаря судового засідання Антонюка Д.І., представника позивача Стулікова А.В. , представника відповідача Сельської О.З., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна за представництвом Донецької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3 , про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, за представництвом Донецької обласної прокуратури (раніше Прокуратура Донецької області), Державної казначейської служби України про стягнення з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральної шкоди у розмірі 134028,00 грн., яка спричинена протиправною бездіяльністю щодо невнесення відомостей до ЄРДР.

Свій позов ОСОБА_2 обґрунтував тим, що 29.05.2018 року його представник Стуліков А.В. звернувся до начальника Першого слідчого відділу Слідчого управління прокуратури Донецької області із заявою-повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та притягнення до кримінальної відповідальності слідчого СВ Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області Шевченко Д.В. , начальника слідчого відділення Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області Ясинську А.О. за викрадення, привласнення особливо важливих офіційних документів шляхом зловживання своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення чи приховування, а так само здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, за складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів, яке полягало в складанні протоколів виїмки від 28.04.2012 року по кримінальній справі №40-11-032688 та

протоколу тимчасового доступу до документів по кримінальному провадженню №1201405039000290 від 06.12.2014 року, оскільки відомості зазначені в протоколах свідчать по обставини, яких не могло бути. Відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 30.04.2014 року, складеного у відповідності до ухвали Центрально-міського районного суду м. Горлівка Донецької області від 28.04.2014 року 253/5057/14-к, слідчий Дем`янчук В.В. отримав у приватного нотаріуса Соловйової С.С. копії договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року та від 21.07.2011 року, укладених між ТОВ «Украгропромстрой» та ТОВ «Партнер М».

Начальником Першого СВ СУ Прокуратури Донецької області Руденко І.О. на протязі 24 год., після отримання заяви-повідомлення Сулікова А.В. про вчинене кримінальне правопорушення, відповідні відомості до ЄРДР не внесені, розслідування обставин викладених в заяві не розпочато, витяг з ЄРДР заявнику Стулікову А.В. не надано, чим останнім було порушено присягу прокурора в частині прийнятого на себе зобов`язання неухильно додержуватися Конституції та законів України; сумлінним виконанням своїх службових обов`язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства і держави.

Зазначені обставини підтверджуються ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 05.06.2018 року по справі №234/7649/18. Держава Україна за представництвом Прокуратури Донецької області в особі начальника Першого СВ СУ прокуратури Донецької області Руденко І.О. порушила право ОСОБА_2 гарантоване ст. 40 Конституції України, що його звернення до державного органу буде розглянуте, йому буде надано обґрунтовану відповідь у встановлений статтею 214 КПК України строк, а також тими ж діяннями Держава Україна порушила право ОСОБА_2 , гарантоване ст. 3 Конституції України та статтями 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (РИМ, 4.Х1.1950) на ефективний засіб юридичного, правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Спричинена бездіяльністю відповідача моральна шкода позивачу ОСОБА_2 у розмірі 134028,00 грн. полягає у глибоких душевних стражданнях, яких він, як фізична особа, зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього та у зв`язку з порушенням його прав людини, гарантованих Конституцією України та чинними міжнародними договорами, що викликало у нього сильні негативні почуття: обурення, невпевненості в майбутньому, відчаю та гніву. Протиправною, незаконною, неправомірною є бездіяльність прокуратури Донецької області, яка полягала у невиконанні обов`язку відповідних прокурорів внести відомості до ЄРДР по заяві-повідомленню від 29.05.2018 року.

В судовому засіданні представник позивача Стуліков А.В. позовні вимоги ОСОБА_2 підтримав з підстав зазначених у позовній заяві та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Сельська О.З. просила у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, у зв`язку з їх безпідставністю.

Державна казначейська служба України про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в судове засідання представника не направила, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи у їх відсутності суду не надала, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності її представника.

Третя особа ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, суду надав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши учасників розгляду справи, дослідивши письмові докази, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_2 необхідно відмовити з огляду на наступне.

У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).

Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтується всі правові держави світу.

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов`язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поводження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї засади не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені цивільно-процесуальним законом права суб`єктів цивільного провадження.

У загальному розумінні рівність перед законом означає обов`язок всіх додержуватися приписів закону, використовувати закон у своїх інтересах. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в цивільних справах означає, що жодна обставина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать приписам цивільно-процесуального закону щодо прав і обов`язків всіх суб`єктів провадження.

У відповідності до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до п.п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов`язків, передбачений пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В судовому засіданні встановлено, що 29.05.2018 року адвокат Стуліков А.В., який діяв в інтересах позивача ОСОБА_2 , звернувся до начальника Першого СВ СУ прокуратури Донецької області із Заявою-повідомленням про притягнення до кримінальної відповідальності слідчого СВ Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області Шевченко Д.В. та начальника слідчого відділення Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області Ясинську А.О. за викрадення, привласнення особливо важливих офіційних документів шляхом зловживання своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення чи приховування, а так само здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, за складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів, яке полягало в складанні протоколів виїмки від 28.04.2012 року по кримінальній справі №40-11-032688 та протоколу тимчасового доступу до документів по кримінальному провадженню №1201405039000290 від 06.12.2014 року.

31.05.2018 року начальником Першого СВ СУ прокуратури Донецької області Руденко І.О. надано Стулікову А.В. відповідь, згідно якої його заява не є заявою про кримінальне правопорушення, оскільки в ній викладені власні міркування щодо вчинення правопорушення та висловлена незгода з діями слідчого Шевченко Д.В. та начальника слідчого відділення Ясинської Г.О. під час проведення досудового розслідування у кримінальній справі №40-11-032688 та кримінальному провадженні №1201405039000290, а тому підстави для внесення відповідних відомостей до ЄРДР відсутні.

Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 05.06.2018 року скаргу Стулікова А.В. на бездіяльність щодо невнесення відомостей до ЄРДР задоволено, зобов`язано перший СВ прокуратури Донецької області прийняти та невідкладно зареєструвати заяву Стулікова А.В. від 29.05.2018 року про вчинення злочину та розпочати досудове слідство у строки і в порядку, визначені ст. 214 КПК України. 15.06.2018 року, на виконання ухвали слідчого судді Краматорського міського суду від 05.06.2018 року прокуратурою Донецької області внесені відомості до ЄРДР за заявою Стулікова А.В. про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.357, ч.2 ст.366 КК України слідчим Шевченко Д.В. та начальником слідчого відділення Ясинською Г.О..

Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

У статті 19 Конституції України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Таким чином, враховуючи, що жодної з перелічених незаконних дій щодо ОСОБА_2 вчинено не було, як вбачається з позовної заяви, ст. 1176 ЦК України не підлягає застосуванню до виниклих спірних правовідносин.

За відсутності підстав для застосування частини першої ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.5,6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки для наявності зобов`язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статей 1176, 1167 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов`язком позивача (ст.ст. 12, 81 ЦПК України).

Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Обставини справи свідчать про те, що оскарження представником позивача адвокатом Стуліковим А.В. бездіяльності посадових осіб прокуратури Донецької області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР на підставі заяви від 29.05.2018 року свідчить про реалізацію позивачем свого права оскаржувати процесуальну діяльність прокурора та слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України.

Окрім того, сам факт зобов`язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.

Таким чином, лише незгода позивача з прийнятим начальником СВ СУ прокуратури Донецької області Руденко І.О. процесуального рішення, яке було ним оскаржено в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постанові № 199/1478/17 від 30.01.2019 р.

Додатково слід зазначити, що оскільки під час судового розгляду не встановлено як протиправності дій відповідача, так і спричинення позивачу моральної шкоди, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач, виключається.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судом не встановлено дій з боку держави Україна, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування йому моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України.

Оскільки під час вирішення спору по справі судом не виявлені недоліки в діяльності Донецької обласної прокуратури, то у суду відсутні підстави для постановлення окремої ухвали про виявлені недоліки в її діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом, а у задоволенні його позовних вимог відмовлено у повному обсязі, то судові витрати по сплаті судового збору необхідно віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 137, 141, 264, 265, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Держави Україна за представництвом Прокуратури Донецької області (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6), про стягнення моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 09.04.2021 року.

Суддя Краматорського міського суду В. О. Заборський